+14 Київ
Глава Міноборони у своєму виступі говорив про зміни, що відбулися за час повномасштабної війни (зокрема – в підході союзників до надання Україні військової допомоги), та зазначив, що у 2022 році Україна мала завдання вижити, а зараз – перемогти.
"Перемогти – означає не просто звільнити всю нашу землю, а зробити так, щоб ворог ніколи навіть не подумав повернутися з реваншем. І це дуже складне завдання. Багато хто у світі поки що вважає, що це неможливо, але українці вже довели, що в нас інше уявлення про можливе й неможливе. Тому ми обов'язково переможемо. У нас дуже сильний і підступний ворог, він вбиває жінок та дітей у містах і селах дуже далеко від фронту. І війна може бути тривалою, тому що це реальний марафон", – додав він.
Міністр продовжив, що на цьому шляху Україна ще матиме болісні втрати.
"І щоб здолати росіян і не перекладати цю проблему на наступні покоління, ми повинні усвідомити, що головне для перемоги. Минулого року, щоб вистояти, потрібно було здобути зброю, без цього наша армія просто закінчилася б за пару місяців. Головком ЗСУ Валерій Залужний точно знає це: ми це з ним обговорювали весною 2022 року. Зараз і на майбутнє ключ до нашої перемоги полягає у тому, що будуть відчувати люди. Від того, що відчувають люди, залежить головна наша перевага над ворогом на довгій дистанції – це єдність і готовність битися. Це має прямий стосунок до ветеранів і ветеранської політики, – підкреслив він. – Коли я спілкуюся з нашими воїнами в шпиталях або нагороджую їх у зоні бойових дій, вони кажуть, що найбільше ранить не бюрократія або матеріальні проблеми, найбільше ранить відчуження".
Резніков зазначив, що багато цивільних в Україні у повсякденному житті відокремлюють себе від армії і "свідомо чи ні" виявляють до ветеранів ставлення, як "до не таких, до інших".
"Це не обов'язково вороже чи зневажливе ставлення, ні в якому разі. Але це встановлює певний ментальний кордон, дистанцію: як до людини, яка промокла під дощем, яку, може, й хочеться обійняти, але й не хочеться намочитися. І хочуть спочатку запитати: "Ну що там, на вулиці? Ну ти ж був/була там, сходи ще, бо нам із тепла й затишку не дуже хочеться". Цей кордон у голові та серці – я вважаю, найбільша небезпека. І вона торкнеться всіх. Тому що за деякий час у кожного з нас серед родичів чи близьких друзів будуть ветерани. І тому підтримка ветеранів і підтримка родичів має дуже важливе значення. Головне завдання у тому, щоб кожен українець, який бачить ветерана, усвідомлював і відчував дві речі. Перше: "Цей воїн уже пройшов те, що завтра буду проходити я. Завтра я буду на його місці". Друге: "Він/вона виграли для мене час. Я тут п'ю каву, займаюся своїми справами, тому що цей хлопець чи дівчина виграли мені час", – продовжив він.
На думку Резнікова, щойно буде таке розуміння у суспільства, "набагато швидше почнуть вирішуватися поточні проблеми".
"І не буде відчуття, що щось забирають у вчителів чи пенсіонерів і віддають ветеранам, буде менше розмов, що хтось "створений для війни, а хтось ні", що хтось кудись "не посилав". Логіку поділу має бути замінено філософією єдності. Спільна доля, спільна справа, спільна перемога. Але зміни в голові – це найскладніше. І доведеться багато зробити уряду, парламенту, громадськості. І це буде означати, що мобілізація має бути справедливою, медична допомога – насправді доступною, що ми маємо реалістично підходити до питання пільг і програм підтримки та не обіцяти нереального, але гарантувати вже взяті зобов'язання", – резюмував він.
