+5 Київ
За повідомленням Фонду, Олександр зараз живе в модернізованому гуртожитку в Дніпрі. Він отримав його в межах проєкту "ЯМаріуполь.Житло", до облаштування якого долучився Фонд Ріната Ахметова.
"У нас є все для життя. Мене вразив не стільки сам ремонт – він прекрасний, – скільки турбота про людей. Тут усе продумано: є посуд, постільна білизна", – розповів Олександр.
Його історія увійшла до колекції музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.
Він згадував, що в перші дні повномасштабного вторгнення встиг запастися продуктами, поки в магазинах була їжа. Під час обстрілів ховалися у квартирі за "принципом двох стін". Але коли в його район заїхала військова техніка, сім'я вирішила поїхати до бомбосховища. Це був останній раз, коли вони бачили свій дім.
"Потім бомбардування посилилися, наш будинок розбомбили. Мій дім просто перестав існувати", – із сумом каже чоловік.
Кілька днів сім'я Олександра перебувала в бомбосховищі разом з іншими маріупольцями, ідеться в матеріалі музею. Їжа поступово закінчувалася, а найстрашнішою була невідомість. Рішення про евакуацію здавалося чи не єдиним шансом урятуватися.
"Хлопці, які там були, знайшли старий приймач, натягнули антену, і ми слухали українські новини. І ось о 14.00 пройшло повідомлення по радіо, що 600 машин вирушили з Маріуполя до Запоріжжя. Тоді ми і прийняли рішення виїжджати", – розповів чоловік.
Дорога була важкою: доводилося пересуватися вдень, а на блокпостах Олександру навіть довелося імпровізувати, щоб пройти перевірку перед військовими так званої "ДНР".
"У мене в паспорті місто народження – Горлівка. Вони дивляться паспорт і кажуть: "О, земляк". Я відповідаю: "Так, так", аби тільки швидше проїхати. Один раз вимагали телефон – у мене ще була стара Nokia, я показав, і він засміявся. Так ми якось проїхали більш-менш благополучно. А коли вже на блокпості побачили наш український прапор, то зрозуміли, що ми вдома. Одразу стало набагато легше", – згадує чоловік.
Подивитися історію Олександра можна на порталі музею.
