$41.04 €44.68
menu closed
menu open
weather +31 Київ
languages
Втрати російських окупантів
557 770

ОСОБОВИЙ СКЛАД

8199

ТАНКИ

361

ЛІТАКИ

326

ГЕЛІКОПТЕРИ

Політемігрант із Росії Фельдблюм: Розмови про український антисемітизм повинні були закінчитися, коли Рабінович на виборах обійшов націоналістичних лідерів G

Політемігрант із Росії Фельдблюм: Розмови про український антисемітизм повинні були закінчитися, коли Рабінович на виборах обійшов націоналістичних лідерів Фельдблюм: Ступінь моральної деградації Росії за цієї влади – безмірний
Фото: Павел Фельдблюм / Facebook

В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" політемігрант із Росії, а тепер голова опікунської ради Об'єднання іудейських релігійних організацій України Павло Фельдблюм розповів, чому емігрував із РФ, як міф про український антисемітизм використовує російська пропаганда, чому в єврейському середовищі так багато емоцій викликало перейменування київської вулиці на честь Степана Бандери та чому Україні варто більше уваги приділити встановленню дружніх зв'язків з Ізраїлем.

Павло Фельдблюм – один із лідерів єврейської громади Росії – вирішив переїхати в Україну у січні 2017 року. В інтерв'ю кореспонденту видання "ГОРДОН" він розповів, що вперше задумався про еміграцію три роки тому, коли Росія окупувала Крим. Його громадянська активність і публіцистична діяльність стали загрожувати безпеці його знайомих і близьких людей.

Переїзд до Києва Фельдблюм вважає природним рішенням, адже його предки родом з України, а він сам народився і до дев'яти років жив у Харкові, поки батьки не переїхали в Тюменську область. Понад місяць він живе в Україні, почувається тут комфортно та безпечно. Знову зайнявся громадською роботою та вже обраний головою опікунської ради Об'єднання іудейських релігійних організацій України. Його сім'я поки залишається в Москві, але влітку він збирається перевезти її до Києва.

Сурков нас прийняв, уважно вислухав, а потім з абсолютно чарівною усмішкою сказав: "Так, ви абсолютно маєте рацію. Усе, що ви розповіли, так і є. Це наша позиція. Ми і далі будемо її дотримуватися"

– Де, по-вашому, є та тимчасова крапка в історії сучасної Росії, коли країна, образно кажучи, почала сходити з розуму?

– Для мене такою точкою відліку є прихід Володимира Путіна до влади у 2000 році. Оцінюючи розвиток ситуації навколо єврейської громади, уже тоді можна було зробити висновки про те, чим є ця влада.

Я тоді очолював єврейську громаду Москви. Ми тісно працювали з місцевою владою, що для громадської та релігійної організації нормально. Беззаперечним лідером громади був Володимир Гусинський (медіамагнат, засновник телеканалу НТВ, покинув РФ у 2000 році. – "ГОРДОН"). Він очолював Російський єврейський конгрес і суттєво визначав вектор розвитку єврейського життя. Гра Гусинського в єврейське життя здебільшого була продиктована його особистим сентиментом. Але була і прагматична сторона, пов'язана з його бажанням досягти певного рівня безпеки. Статус єврейського лідера в політичному сенсі міг зіграти не останню роль.

Тоді виникло протистояння між Володимиром Гусинським і Борисом Березовським (російський бізнесмен і політик, у Росії його звинувачували у відмиванні грошей, спробі насильницького захоплення влади. Із 2003 по 2013 рік жив у Великобританії. За версією слідства, бізнесмен наклав на себе руки. – "ГОРДОН"). Березовський вирішив вибити з-під Гусинського єврейський стілець, на якому той сидів. Березовський атакував і створив альтернативну Федерацію єврейських общин, яку очолив рабин Берл Лазар, проголосивши себе головним рабином Росії. Показово, що сталося це в день арешту Гусинського. Федерація відразу здобула потужну підтримку адміністрації, яку тоді очолював Олександр Волошин. Його першим заступником був Владислав Сурков.

Фельдблюм: Фото: Айдер Муждабаев / Facebook Фельдблюм: Саме беззуба, абсолютно угодовська позиція політиків Європи та США, коли проковтувалося кожне порушення свобод у Росії, коли всі і далі усміхалися Путіну, говорили про перезавантаження, і призвела згодом до воєн. Фото: Айдер Муждабаєв / Facebook

У внутрішньоєврейському конфлікті влада демонстративно зайняла позицію однієї зі сторін, що було безпрецедентно. Ми, намагаючись з'ясувати, що відбувається, у складі представницької делегації пішли на прийом до Суркова. Це був єдиний раз, коли я з ним спілкувався, і мені вистачило. Він нас прийняв, уважно вислухав мої аргументи, а потім з абсолютно чарівною усмішкою сказав: "Так, ви абсолютно маєте рацію. Усе, що ви розповіли, так і є. Це наша позиція. Ми і далі будемо її дотримуватися. І зовсім не важливо, що ви про це думаєте".

Цинізм, який продемонстрував Сурков, шокував. Тоді стало цілком очевидно, що таке влада за Путіна та що буде відбуватися далі. Особисто у мене жодних ілюзій щодо путінської Росії не залишилося. Потім я вже не дивувався, коли повільно, але певно закручували гайки, коли цю зелену галявину суспільного життя, що з'явилась у 1990-х роках, поступово закатали під асфальт, а як декорації залишили лише штучні квіти, які зображують екосистему.

Захід мовчки приймав один за одним усі викрутаси Путіна. Саме беззуба, абсолютно угодовська позиція політиків Європи і США, коли проковтувалося кожне порушення свобод у Росії, коли всі і далі посміхалися Путіну, говорили про перезавантаження, і призвела згодом до воєн.

Займатися громадською роботою стало зовсім неможливо. Будь-яка активність для бізнесу без відмашки з адміністрації президента була вже не просто неприпустимою, але й небезпечною. Ніхто не хотів займатися благодійністю. Так ми втратили можливість розвивати гуманітарні ініціативи, які у нас були. Сфера суспільного життя в Росії для мене виявилася закритою на багато років. Тоді я вирішив піти в бізнес.

– А як ви вважаєте, Путін – антисеміт?

– Звичайно, я далекий від того, щоб вважати Путіна антисемітом. Але все частіше в заявах високопоставлених представників державної влади, а також в ефірах державних телеканалів ми стикаємося з цими проявами антисемітизму. Водночас кожен єврейський лідер в Росії вважає своїм обов'язком заявити, що державного антисемітизму у країні немає, а якщо і є якісь ознаки нетерпимості, то лише на побутовому рівні. На жаль, із проявами саме державного антисемітизму ми стикаємося все частіше й частіше. І чим сильніше економічні проблеми Росії будуть позначатися на житті людей, тим більше проявів антисемітизму ми будемо спостерігати.

– Що вас змусило вийти з тіні бізнесу та зайнятися публіцистикою?

Усе змінилось у 2014 році після того, як Рада Федерації дозволила Путіну ввести війська на територію України. Це точка неповернення. Обтяжувала відповідальність за те, що відбувається в Україні через Росію. Зрозуміло, якщо я живу в РФ, мовчу, не підкреслюю свою позицію, значить я – частина згодних.

Я бачив, як російські єврейські лідери ставали учасниками пропагандистської кампанії проти України. Без докорів сумління вони називали українців фашистами, організовували заходи, збираючи рабинів з усього світу та вивозячи їх у Крим, підписували якісь листи. Федерація єврейських громад Росії перетворилась на інструмент путінської політики. Для мене це виявилося дуже болісним.

Мені не хотілося, щоб цей єврейський голос, який є частиною пропагандистської кампанії, був єдиним. Повинен звучати альтернативний єврейський голос. Це стало питанням самоповаги – зайняти свою позицію та зробити це публічно. Я почав вести блог на сайті радіостанції "Эхо Москвы". Але це більшою мірою теж була угода із совістю, певна форма компромісу. Я вирішив виїхати.

У Росії достатньо людей, які люблять і підтримують Україну. Багато з них, як і я, виїхали, а хтось залишився та потрапив під каток репресій із боку влади

– Про еміграцію можна думати нескінченно. Чому саме зараз ви зважилися поїхати?

– Я вже не міг залишатися в РФ і говорити, що думаю, – це стало небезпечно. Не стільки для мене, скільки для людей, які мені дорогі та близькі. І мова тут не тільки про мою сім'ю. Я не герой і не намагаюся мати вигляд героя. Я намагався робити та говорити, що міг. А коли не залишилось і такої можливості, виїхав.

Хочу, щоб українці знали: у Росії достатньо людей, які люблять і підтримують Україну. Багато хто, як і я, поїхали, а хтось залишився та потрапив під каток репресій із боку влади.

Від'їзд до України – для мене знакова подія. Я тут народився. До якогось моменту я вважав себе російським євреєм, який народився в Україні. Але тепер я чітко ідентифікую себе: я український єврей. Коли почалася війна, я зрозумів, що факт мого народження в Харкові і те, що моє коріння в Україні, відіграє важливу роль.

[MULTIMEDIA][/MULTIMEDIA]

– І які плани будуєте в Україні?

– Тут я знову можу займатися громадською діяльністю. Якщо в Росії влада – це щось сакральне, викликає параліч у тих, хто до неї близько підходить, то в Україні дуже спокійне ставлення до влади. Її заведено лаяти. Але насправді все в руках людей. Це вільне, бурхливе море –громадянське суспільство в Україні – має приголомшливу потужність. Я захоплений. Тут у людей немає апатії, смирення, фаталізму. Усі розуміють, що можуть вплинути на своє життя, життя інших людей, і намагаються це робити.

Звичайно, держава має бути більш активною. Але активне суспільство набагато важливіше. Так, непросто в Україні сьогодні. Усім зрозуміло, що Росія летить у прірву та хоче повести за собою Україну. Це дуже нагадує агонію імперії.

– Як думаєте, ще довго ця імперія протягне?

– Конвульсії можуть бути досить тривалими. Я не чекаю серйозних змін на краще в найближчому майбутньому. Принаймні, 10–15 років у цього режиму є, як мені здається. Хоча... Запас міцності Радянського Союзу здавався більш значним, але те, з якою швидкістю відбулося його обвалення, вразило, – ніхто такого не очікував. Незалежно від відпущеного імперії терміну, очевидно одне: ступінь моральної деградації Росії при цій владі безмірний. Те, що неможливо було собі уявити рік–два тому, сьогодні вже сприймається як належне.

Є вельми міфологізована постать Бандери, а є реальні фігури сучасності, наприклад, Путін, який розв'язав війну, що забрала десятки тисяч життів і зламала життя мільйонів

– Коли в Росії українців називають "нацистами" та звинувачують в антисемітизмі, зрозуміло – це праця пропагандистів. А яка ситуація з антисемітизмом насправді?

– Звичайно, антисемітизм в Україні є. Смішно було б це заперечувати. Але він є тією самою мірою, як в будь-якій іншій країні. Антисемітизм – один із найбільш популярних різновидів ксенофобії, яка притаманна будь-якому суспільству та людській природі загалом.

Ми розуміємо, яку міць сьогодні використовують проти України з метою дестабілізації. Згадаймо випадки нападів на євреїв під час Майдану. Це були досить незграбно спрацьовані акції. Такі інциденти не притаманні українському суспільству. Було видно, що це провокації, розраховані на російську пропаганду. Єврейські лідери в Україні це розуміють.

Так, бувають абсолютно дикі випадки, коли оскверняються могили, з'являються непристойні графіті, але в Україні це відбувається не більшою мірою, ніж в інших країнах Європи. Усі розмови про якийсь особливий "український антисемітизм" повинні були закінчитися, коли людина із прізвищем Рабинович на виборах набрала більше голосів, ніж так звані націоналістичні лідери разом узяті.

– Чому стільки пристрастей розгорілося навколо перейменування Московського проспекту в Києві на честь Степана Бандери? В історії є й інші суперечливі фігури, скажімо, той же Богдан Хмельницький. Йому пам'ятники в усіх містах, і євреї не проти вулиць його імені.

– Ідеться про найтрагічнішу сторінку єврейської історії. Чутливе все, що пов'язане зі смертю мільйонів людей, які загинули тільки тому, що вони євреї. Радянська історіографія демонізувала образ Бандери, й у сприйнятті євреїв він – один із тих, хто несе відповідальність за криваві злочини Голокосту. І з огляду на це абсолютно зрозуміла негативна реакція єврейської громадськості на перейменування вулиць на його честь.

З іншого боку, вельми міфологізована постать Бандери, а є реальні фігури сучасності, наприклад Путін, який розв'язав війну, що забрала десятки тисяч життів і зламала життя мільйонів. А деякі єврейські лідери Росії чомусь вважають можливим висловлюватися на його підтримку, віддано дивитися в очі та брати участь в його гібридній війні як найманці.

Ставлення до Бандери – один із безлічі хворобливих моментів, коли по-різному трактують у суспільстві трагічні сторінки історії. Тому одне з моїх завдань – допомогти пролити більше світла на ті події.

Треба бути готовим із розплющеними очима дивитися на те, що відбувалося, зрозуміти, що об'єктивний аналіз історії не може бути простим. Так, десь ми зіткнемось із жахливими фактами, можливо, навіть приголомшливими, які краще б і не знати. Не можна заперечувати, що були жахливі злочини, непривабливі моменти. Але дуже важливо пройти через це, не ховатися, дізнатись і прийняти. Щоб назавжди зруйнувати стереотипи, щоб учинене ніколи не повторилося. В іншому випадку ми не прийдемо до того рівня довіри, без якого не може існувати суспільство. Якщо внаслідок моєї діяльності українці та євреї стануть краще одне до одного ставитись і розуміти краще, я буду щасливий.

Перед зовнішньою загрозою євреї завжди об'єднувалися, що давало нам змогу виживати у найтяжчі часи. Думаю, Україна сьогодні у схожому становищі

– Російська пропаганда сьогодні націлена не тільки на громадян РФ, але й на вихідців із країни, які давно виїхали і тепер живуть за кордоном. Як сильно ця пропаганда впливає на сприйняття подій в Україні ізраїльтянами?

– Багато євреїв в Ізраїлі є радянським суспільством. Вони поїхали ще за "совка" або відразу після розвалу СРСР. Пропорції жертв пропаганди серед російськомовного населення всередині ізраїльського суспільства, я думаю, близькі до тих, що ми бачимо в Росії.

Вас здивує інше: приїхавши сюди, в Київ, я нерідко стикаюсь із людьми, які теж виявилися під упливом російської пропаганди. Мені доводиться вести дискусії на ті самі теми, тільки тепер уже з українськими громадянами. І тут усе навіть гірше, тому що мені у відповідь кажуть: "А ти хто такий? Ми тут живемо, ми тут усе знаємо".

Фельдблюм: Не жду серьезных изменений к лучшему в России. Лет 10-15 точно есть в запасе у этого режима. Фото: Павел Фельдблюм / Facebook Фельдблюм: Не чекаю серйозних змін на краще в Росії. Років 10–15 точно є в запасі у цього режиму. Фото: Павел Фельдблюм / Facebook

– В Україні багато хто з трагізмом сприйняв голосування в ООН щодо ізраїльської резолюції. Як це реально вплинуло на відносини України та Ізраїлю?

– Ізраїль протягом усього свого життя стоїть на чолі світової боротьби з тероризмом. Ізраїль має право розраховувати на підтримку з боку України. І, звичайно, певне розчарування позицією України в ООН в Ізраїлю є. Але при цьому й позиція Ізраїлю щодо України не є прикладом моральної поведінки.

Є таке поняття як realpolitik – реальна політика. Ізраїль часто керується міркуваннями realpolitik, наприклад, коли не хоче сваритись із Росією. Це можна зрозуміти – він передусім думає про безпеку своїх громадян. Але дуже багато хто сьогодні в Ізраїлі розуміє, що у нас більше немає права на realpolitik. Бо саме така політика з боку європейських держав у період Другої світової війни і призвела до того, що Голокост став можливим.

– Ізраїль часто ставлять за приклад як державу, що дбає про своїх громадян. Як думаєте, чи зможе Україна повторити подвиг Ізраїлю з державного будівництва та захисту своїх інтересів у воєнний час?

– Я знаю багатьох громадських активістів, які прагнуть допомогти Україні скористатися прогресивним досвідом Ізраїлю в різних сферах: медицині, сільському господарстві, розвитку технологій. Мені здається, це дуже важлива місія – сприяти, щоб сучасні технології, успішно випробувані в Ізраїлі, максимально швидко були задіяні в Україні. Критично важливо мати можливість розвивати такі технології, оскільки країна долає не просто природні процеси, що існують у будь-якій державі, а штучно створювані Росією проблеми та перешкоди.

Жодних державних зусиль не буде досить для реалізації того масштабу завдань, які стоять перед Україною сьогодні. Єдиний шанс країни – об'єднання прагнень усіх її громадян, громадських організацій, усіх сил. Сучасне українське суспільство – стихія, у якій багато різнонапрямлених векторів. Треба щоб відбулася синергія всіх цих зусиль, тоді буде й результат. Може, я налаштований ідеалістично, але чомусь вірю, що труднощі, які країна переживає, підуть їй на користь. Перед зовнішньою загрозою євреї, наприклад, завжди об'єднувалися, що давало нам змогу виживати у найтяжчі часи. Думаю, Україна сьогодні у схожому становищі.