+5 Київ
20 червня 2022 року, понеділок
Відвідали рідне виробництво. Поки все в порядку, окупанти цікавилися, але не зайняли наші приміщення. Хоча, як я писав, поруч на підприємствах вони стоять, багато техніки й особового складу. Це частина тих, кого перемістили з Чорнобаївки. Провідує наше підприємство наш колишній співробітник, зараз він на пенсії, живе поруч. Достойна людина, пенсії від кацапів не отримував, не переходив на російський зв'язок. Передає інформацію через ще одного нашого робітника, а той уже мені у Viber чи Telegram.
Відкрився "Епіцентр", який заснований на колишній "Новій лінії". Вирішили на зворотному шляху заглянути. Відвідини підтвердили наше припущення, що торговий центр захоплений "асвабадітєлямі". Охорона – це вояки й декілька росгвардійців. Розпродують залишки українських товарів, хоча навезли і свого мотлоху – харчі й засоби гігієни. Торгують за кеш, приймають і гривню по курсу 1 до 25, і фантики із Росії. Нічого не купували, просто екскурсія.
Заїхали на центральний ринок, він працює. Що приємно, усі продукти від місцевих фермерів і залишки господарчих товарів – українського виробництва. На території базару багато представників окупаційної "влади", придивляються, купують овочі та фрукти, м'ясо й молочні продукти. Ми скупилися по дрібницях, повернулися додому.
Закінчуючи період червня, мушу зазначити, що життя стабілізувалося. Наші стріляють виключно по військових позиціях, місто не потерпає від руйнувань. Багато хто визначився у своїх поглядах. Більшість чекає на повернення в Україну, частина вірить, що Росія тут назавжди і треба підкоритися обставинам. Відсотків 10 отримали паспорти з куркою і чекають на життя, як у Москві.
Моя сім'я, діти та близькі родичі живемо надією про повернення в нашу рідну гавань. З окупацією ми втратили наше достойне життя, лишилися свободи вибору як у політичному сенсі, так і в побутовому.
Віримо, надіємося, чекаємо.
Попередній запис у щоденнику – 10 червня 2022 року.
Більше інформації про автора щоденника в інтерв'ю: Херсонець Клочко про життя в окупації: Передчуття, що росіяни покинуть місто й підуть, не було. Своїми каналами вони говорили, що боротимуться за кожен будинок
