0 Київ
7 квітня 2022 року, четвер
На базарі, у магазинах, аптеках став помічати немісцевих людей. Чоловіки, які вдягнені в цивільне, виглядають як військові. Це видно по виправці, ходять по двоє-троє. Стають у чергу, слухають, про що розмовляють люди, нічого не купують. Роблять фотографії на телефони. Ефесбешники, до ворожки не ходи.
На виході з базару стоять озброєні військові й за наводкою шпигунів затримують, перевіряють окремих людей. Декого садять до машин і вивозять. Розумію, що треба остерігатися. Не завжди це вдається. Купую свіжу рибу, поки мені її чистять, розмовляю із продавцем. Про життя, про окупантів, про вакуум інформації. Про те, що вчора прийшли орки й обрали найкращу рибу, не розрахувалися. Сказали: "Наловиш іще". Сходимося на думці, що їх рано чи пізно виженуть із міста. Повертаю голову і бачу, що збоку стоїть військовий з автоматом. На відстані трьох метрів ще один прикриває. Автомат новісінький, у роботі не був. Даю знак продавцю, той розуміє і швидко скидає з прилавка коропів і судака. Лишилися тільки карасі. Беру свій пакет і відхожу, чим скінчилася ця історія, не знаю.
Інтернету домашнього так і немає. Увечері ходжу сам або з Аллою в місця роздавання безплатного Wi-Fi. Качаю новини з фронту. Дзвонимо дітям.
Попередній запис у щоденнику – 6 квітня 2022 року.
Більше інформації про автора щоденника в інтерв'ю: Херсонець Клочко про життя в окупації: Передчуття, що росіяни покинуть місто і підуть, не було. Своїми каналами вони говорили, що боротимуться за кожен будинок
