Ярова: Як я стала волонтером? Як людина, яка знає, що таке ховати власну дитину, я намагалася зробити так, щоб менше матерів дізналися, що це таке 

"Як я стала волонтером? Ви знаєте, це, певно, скажемо так, пережите особисте горе, яке в мене було у віці 22 років. Я втратила немовлям першу дитину. Знаєте, мені здається, в Екзюпері є такий вираз у "Маленькому принці"... Я скажу російською, бо складний такий, насичений вираз. "Его били так часто, что он начал ощущать всю боль этого мира", – сказала вона.

Ярова зазначила, що її волонтерство почалося, коли у шпиталь в Ірпіні Київської області почали доправляти поранених.

"Знаєте, як у людини, яка знає, що таке ховати власну дитину, у мене просто була ціль така доленосна: я намагалася зробити так, щоб менше матерів дізналися, що це таке. Бо ховати батьків – це природно. Смерть – це взагалі природна частина життя. Ховати батьків – природно. Ховати дітей – це неприродно. Тому почалося з військового волонтерства саме медичного, потім пішов уже такмед. Потім ми переклали стандарти TCCC (стандарт надання допомоги в догоспітальній медицині на полі бою, Tactical Combat Casualty Care. – "ГОРДОН") з англійської на українську, потім ми впроваджували ці стандарти, завозили, закупляли", – розповіла вона.

За словами волонтерки, вона два польові шпиталі облаштувала "завдяки українцям, які донатили, завдяки бізнесам, які давали кошти".

"Хочу сказати: усі ті люди, які брали участь в облаштуванні цих польових шпиталів, – це наші були єдині польові шпиталі у 2014 році, які рятували й після Дебальцевого, і після Іловайська особливо, і після Савур-Могили, і після Довжанського. Я розумію, що вже багато хто забув оці страшні історії, але вони були. І завдяки саме цим опорним точкам, опорним лікарням ми врятували багато людей. Потім було специфічне таке складне обладнання, яке ми завозили з Америки для евакуації. У нас тоді ще була авіаевакуація, у нас були медбрати, у нас були гелікоптери", – підкреслила Ярова.