+7 Київ
"Ізоляція" була страшною, бо ніхто не контролював, що там відбувається. Навіть місцева влада, "республіканська", туди не ходить. Там усе під дахом Федеральної служби безпеки Росії, і тому можна робити все, що завгодно. Ні ОБСЄ, ні Червоний Хрест – туди не мав доступу взагалі ніхто. Тільки обрані співробітники "МДБ": далеко не кожен емдебешник міг туди потрапити. Деякі відверто казали, що вони є співробітниками ФСБ. Від кого їм приховувати – від тих, кого вони битимуть, як котлетне м'ясо? Чи є гарантія, що ти виживеш, вийдеш і щось комусь скажеш?" – зазначив Печонкін.
Він сказав, що бойовики обливали його окропом.
"Багато робилося безпосередньо Паличем, який там на той час командував, хоч і говорить у свідченнях, що 2015-го його "усунули". Є слідчі "МДБ", які спочатку приїжджають домагатися зізнання, а потім, коли ти вже все підписав, дають тобі спокій. Цей – ні. Йому було замало. Підписав ти чи ні, його не хвилювало аж ніяк. Що він робив? Був так званий тапік: під'єднують струм за допомогою польового телефона, б'ють струмом. У моєму випадку було "чаювання". Нагріли чайник – і лили окріп на голову", – пояснив колишній ув'язнений.
Із його слів, йому доводилося підписувати все, що від нього вимагали.
"Тюремне керівництво хотіло розважатися щодня. Народ там зібрався дуже питущий, особливо Палич – він із запоїв не виходив. Серед ночі міг зайти до камери і когось побити. Задля приколу. Або зажадати, щоб хтось когось бив. Бої гладіаторські влаштовував: "Ану, дай йому! У зуби, в зуби його! Мордою об стіну!" Ми з товаришами по камері змушені були придумати 10 способів, як зобразити, що ти когось б'єш. І ще 10 – як показати, що тобі боляче..." – резюмував Печонкін.
