+17 Київ
"Перші чотири місяці взагалі не пам'ятаю. Півтора року нас з майором [Сергієм Іванчуком] удень водили на допити, а ввечері били. Кожного дня. Ми майже три роки просиділи в камерах-одиночках. Нам не можна було ні прогулянок – нічого. Ми неба не бачили взагалі", – розповідає Дєєв.
Військовий згадує, що кілька разів бойовики їм влаштовували провокацію.
"Мені – імітацію розстрілу. Коли через мішок (нам постійно надягали банківські мішки на голову, але все одно щось можна було розгледіти) побачив на "калаші" холосту насадку, просто розсміявся. А Іванчуку перед камерою дали пістолет Макарова: "Ти ж офіцер української армії. Слабо застрелитися?" І він стрілявся. Тільки в патроні був капсуль, а порох висипаний", – говорить він.
Військовий також згадав, як їх з Іванчуком катували бойовики.
"Мене постійно били, затискали пальці дверима шкіру зривали ножем або ще чимось, уже не пам'ятаю. Катували "тапиком" (оголені дроти польового телефону ТА прикріплюють до тіла жертви, а потім для генерації напруги прокручують складану ручку апарату. – "ГОРДОН"). Прикріплювали дроти до ніг, очей, вух, геніталій, язика, зубів. Коли бачили, що я не реагував (тебе вже не бере – сидиш як укопаний), то підключали 220 вольтів. Ще виганяли голим на мороз й обливали водою. Підвішували за руки, заведені за спину – від власної ваги м'язи просто розриває. Або висів на розтяжці чотири-п'ять годин", – зазначає він.
Дєєв також розповів, що він з Іванчуком потрапив у полон, найімовірніше, через злив інформації з українського боку.
"Коли мене "приймали", вони знали про мене все: хто я такий, де народився, де проживав, де служив і, головне, моє справжнє прізвище. А я ж перебував там під іншим прізвищем і з новим паспортом. Лише ім'я та по батькові були моїми. Іванчук моє прізвище почув тільки в залі суду. Він знав мене як Семенова. У полку ми з ним не перетиналися, оскільки в нас були різні сфери. Він не знав, що є такий Іван Дєєв. Тобто з нашого боку кимось була злита інформація", – говорить військовий.
