-1 Київ
Журналіст зазначив, що другий президент України Леонід Кучма розповідав йому про свою зустріч із президентом РФ Володимиром Путіним, яка відбулася 2 грудня 2004 року в аеропорту "Внуково" під час Помаранчевої революції.
"І коли Путін наполегливо говорив Кучмі: "Та що ви там церемонитеся із цими повсталими? Та введіть внутрішні війська, придушіть Майдан", – Кучма йому сказав: "Ви не розумієте, що Україна – не Росія. У нас так не пройде. У нас так не роблять. Це інший народ. Це не російський народ", – розповів засновник видання "ГОРДОН" і запитав про різницю між українським та російським народами з погляду історії.
Плохій пояснив, що позиція Путіна щодо цього питання – це фактично повернення до ідей імперської Росії й ідей ще XIX століття, "коли головною основою була тріада: православ'я, самодержавство, народність".
"І ось "народність" розуміли як великий російський народ, де великороси, малороси, білоруси тощо. І те, що ми бачимо у Путіна, – це не оригінально. Це повернення саме до імперського наративу, до імперських лекал, які не працюють, як продемонстрували дуже чітко вже лютий і березень цього року, коли всі ці очікування – що будуть квіти, буде зустріч [російських окупантів в Україні] – фактично не спрацювали. Те, що Україна – не Росія, загалом, багато хто не знав 91-го року, коли Радянський Союз розпався. Було дуже важко визначити, яка республіка, який у неї політичний характер. І в Україні, зокрема Леонід Кучма, намагалися повторювати російські лекала усі 90-ті роки. Включно з референдумами щодо посилення президентської вертикалі, президентської влади тощо. Але нічого із цього не вийшло. І те, що Кучма сказав Путіну, було не просто десь вичитано у книжці – це було вистраждано на власному досвіді", – наголосив історик.
Він сказав, що українська влада в перші роки незалежності намагалася орієнтуватися на Росію, але такий підхід виявився невідповідним.
"Не вийшло, бо народ не той. Народ не той. Як історик те, що я бачу, у чому різниця, – це в тому, що Росія і росіяни фактично протягом усієї історії не мислили себе і не мислять сьогодні окремо чи автономно від держави. І під прапором держави їх залучають до найжахливіших речей, зокрема до цієї жахливої війни, яка відбувається сьогодні. Якщо говорити про Україну й українців – український проєкт вижив в опозиції державі. Тобто в нас інша проблема: нам дуже важко навчитися жити у власній державі. Оскільки держава завжди чужа, держава завжди ворог, держава завжди якийсь експлуататор – інтелектуальний, культурний, економічний тощо. І ось фактично лише починаючи з 2014 року, і особливо сьогодні, ми бачимо ситуацію, якої не було в Україні протягом десятиліть, а можливо, навіть століть. Тобто українці різних етнічних коренів, груп, мов тощо асоціюють себе дуже чітко і дуже жорстко з державою Україна, готові ризикувати й віддавати своє життя за державу Україна. Тобто це кардинальний перелом в українській історії, в українській психіці та в українському ставленні до держави і державності, яка вже не чужа. Можливо, ще не зовсім своє, але вже не чуже, і яке дуже важливе для гарантування безпеки – економічної й будь-якої іншої – громадян. Тобто це усвідомлення відбувається. І відбувається, на жаль, у дуже складних і дуже кривавих умовах", – додав Плохій.
Плохій: В історії залишаються люди, які діють у переломні, головні моменти. На сьогодні це Кравчук та Зеленський. Читайте повний текст інтерв'ю
