+2 Київ
У морпіха зламаний таз, який тримає спеціальна металева конструкція. Це одне із численних поранень, які він дістав під час оборони Маріуполя.
"Повернувши голову, я побачив, що на мене націлився танк. Коли танк стріляє, між пострілом і влученням гармати часу немає. Усе відбувається миттєво. Я побачив яскравий спалах", – згадує він, як дістав травму.
Після пострілу він упав із висоти третього поверху та опинився під завалами. Його врятували товариші по службі й доправили до польового шпиталю.
"Там було з десяток бійців із різних частин. Приїхали лікарі й сказали, що для порятунку нашого життя нас передадуть росіянам", – каже Стрижко.
У полоні він не міг самостійно їсти через зламану щелепу. Деякі лікарі у полоні годували його, але інші знущалися – ставили їжу на стіл і казали: "Спробуй-но з'їж це, українська нікчемо!"
"Їжа так і стояла на столі. Через кілька годин поверталися, запитували, чи я наївся, і забирали її назад. Знеболювальні нам не давали. Я знав, що маю вижити, і це все, що я міг зробити", – згадує військовослужбовець.
Медиками в лікарні були українці, які проживали на окупованих територіях Донбасу та підтримували Росію. Стрижко каже, що не сердився на них: "Вони жили під російською пропагандою вісім років, і ненависть, якої я зазнав, була її результатом".
Він також пам'ятає чеченських бойовиків та російських солдатів, які охороняли українських бійців.
"Уночі приходили чеченці і знущалися, водили ножем по тілу й казали: "Шкода, що не дозволяють відрізати вухо", – каже військовослужбовець.
Зрештою, Стрижка вивезли до Росії, а потім – на військовий аеродром в анексованому Криму. Українського морпіха завантажили у "швидку" та вивезли на територію України в межах обміну військовополоненими між Україною і Росією. Спочатку його відвезли до Запоріжжя, а потім – до рідної Полтави.
Стрижко був одним із понад 10 українських військовослужбовців, усі вони – морські піхотинці з різних частин, які зазнали поранень під час оборони заводу "Азовсталь" у Маріуполі.
"Підійшов водій і сказав: "Заспокойтеся, ви – в Україні". Я був дуже щасливий. Я навіть не міг повірити, що я в Україні, у місці, де можна вільно дихати", – каже він.
