+11 Київ
Мельниченко приїздить до Бородянки вшосте. Тут жив його син Юрій із дружиною Ольгою і трьома доньками. Після вторгнення росіян їхній будинок практично знищено, а вони самі зникли безвісти.
"Ось цей будинок. Половини будинку немає. Перші дні я приїздив із якоюсь надією: раптом я щось дізнаюся. Спілкувався – декого знаходили, хто сидів із ними в підвалі. І кожен приїзд дедалі гірше й гірше", – розповідає Мельниченко.
Будинок, у якому жила сім'я Мельниченка, розбомбили росіяни. Скріншот: currenttime.tv
Старшій онучці українця Даші 28 лютого виповнилося 16 років. Того дня він привітав її, але відтоді більше не чув її голосу.
"Я привітав. Вона ще каже: "Дідусю, у мене справжній день народження! Тато приніс торт у підвал!" – "А що питимете?" – Як завжди, каже, тебе немає – віскарик питимемо". І все, ми пожартували... Кажу: "Я тобі гроші надішлю". – "Ні, я хочу тебе бачити". І все", – згадує Мельниченко. Приїхати до онуків він уже не встиг.
Востаннє його син Юрій вийшов на зв'язок за годину до бомбардування російськими літаками Бородянки 1 березня – із першого дня він був у теробороні міста. Того дня Юрія контузило.
"Він каже: "Тату, ми затримали танк російський". Потім я чую постріли, кажу: "Синку, а що це за постріли?" – "Тату, по нас стріляють". Потім о 13.45 телефонує: "Тату, мене контузило. Везуть мене до дітей у підвал". Востаннє він вийшов на зв'язок о 19.43: мовляв, я вивозитиму дітей. І все – після восьмої [години] зв'язку вже не було в Бородянці. І сюди прилетіла одна, потім друга і третя [бомби]. І що могло залишитися? Воно все обвалилося й вигоріло", – розповідає чоловік.
Мельниченко досі не знає, чи встиг його син Юрій вивезти родину до авіанальоту. У списках вивезених до Білорусі чи Росії сім'ї Мельниченка немає, фрагментів тіл на місці теж так і не знайшли. Чоловік більше схиляється до версії, що його рідні під час удару згоріли живцем.
"Оскільки я людина військова, знаю, що після такого удару... Якщо, не дай боже, вони пішли збирати речі, то там фрагментів тіл не залишається після цього. Вигорає все. Але, знову ж таки, людська натура така – а раптом... А раптом буде. Хочеться бачити онучок, сина й невістку. Але якби навіть вони були живі, то я думаю, за більш ніж 100 днів можна було б подати звістку", – каже він.
Тричі Мельниченко здавав тест ДНК і щоразу безрезультатно. Каже, що після чотирьох місяців пошуку найважче зараз – невизначеність.
"Я вже згоден був 10 разів здавати і щоб не підтвердилося. А зараз уже хочу, щоб підтвердилося хоч щось. Тому що не може бути людина без землі, без імені, без нічого. Буває таке: ну а раптом живі – відлягає. А потім дивишся – ні звістки, нічого немає. А ще коли радієш за тих, хто повернувся, і гадаєш: а раптом і мої там. Але поки що немає", – сказав українець.
Війна Росії проти України. Головне (оновлюється)
