"Я працювала на комбінаті "Азовсталь" секретаркою років 12. Було дуже боляче бачити в новинах, що там відбувалося, коли вмирали люди", – розповідає Юлія.
За її словами, коли в перші дні повномасштабного вторгнення вона телефонувала близьким, ніхто з них не вірив, що може "відбутися щось жахливе", і вони намагалися жити звичайним життям.
Під час розмов із матір'ю, зазначає героїня історії, вона не відчувала, що та хвилюється – разом із подругами вона ховалася в бомбосховищі.
Страшно стало, каже Юлія, коли зник зв'язок. Відновити спілкування із близькими Юлія спромоглася після того, як у Києві звернулася в центр допомоги переселенцям "Я – Маріуполь".
У квітні вона дізналася, що під час обстрілів у підвалі померла її бабуся. Після смерті дружини її чоловік відчинив двері і пішов у невідомому напрямку. Сім'я Юлії й далі шукає його в моргах.
Донька Юлії завдяки центру "Я – Маріуполь" познайомилася з режисером театру Conception Олексієм Войтюком і зараз залучена до вистави, присвяченої Маріуполю.
Війна Росії проти України. Головне (оновлюється)