+2 Київ
"Я до останнього не вірив, що почнеться війна. У мене було багато аргументів, але всі вони перетворилися на пилюку, коли я почув вибухи", – згадує Жидков.
Валерій, його дружина і дочки семи та 17 років поїхали на дачу, де є літній будинок. Він не пристосований до зими, без підвалу. Але тоді здавалося, що там безпечніше, аніж у столиці, згадує артист.
Їхали через Гостомель, Бучу, Ірпінь – востаннє, коли Валерій бачив їх цілими. Незабаром обстріли почалися вже поруч із дачею.
"Із кожним вибухом молодша дитина питала: "Нас уб'ють?" – розповів Жидков.
Щоб захистити дітей, вирішили поїхати. Деякий час провели на Закарпатті, потім діти і дружина поїхали за кордон. Валерій повернувся до столиці і став організовувати концерти разом із командою. Спочатку це був просто контакт, щоби підтримати людей, показати, що артисти тут, вони не втекли, вони з українцями, згадує артист.
"Це було дуже потрібно людям. Кожен намагається робити те, що вміє. Те, що болить. Жартувати потрібно про те, що тебе стосується, чіпляє", – каже Жидков.
За пів року війни команда дала понад 130 концертів – переважно на лінії зіткнення.
Виїжджали на позиції ближче до лінії фронту.
"На першому концерті я сумнівався: як жартувати, коли війна? Потім побачив, що у людей горять очі, їм цікаво. А наприкінці вже чутно і сміх, і оплески... Ти бачиш, що люди, які воюють, спокійні. Вони на своїх місцях реагують на твій гумор. І думаєш, я чого панікую? Я ж у них за спиною! Я розумію, що когось із тих, перед ким ми виступали, вже немає. Від цього боляче, гірко..." –зізнається Жидков.
