+3 Київ
Хилюк потрапив у полон 3 березня 2022 року в селі Козаровичі неподалік Києва. Спершу його під конвоєм із курткою на голові повели на територію промислових складів. Його і ще приблизно п'ятьох людей утримували там в абсолютній темряві. У всіх були зав'язані очі, зв'язані руки, у декого ще й ноги. Воду давали лише раз на день. Окрім того, люди були вимушені справляти потреби в одязі, адже в туалет ніхто їх не водив.
Після трьох діб Хилюка й інших полонених повезли до селища міського типу Димер – у приміщення кочегарки на території підприємства "Вікналенд". 10 березня його перевезли в Гостомель і до 16 березня утримували в підвальному приміщенні, у промислових холодильниках.
Після Гостомеля українців, серед яких був Хилюк, перевезли в білоруське місто Наровля.
"Там нас посадили в приміщення якихось сільськогосподарських складів без вікон. Зі мною разом були цивільні, були військові, яких узяли в полон біля Києва. Там ми просиділи 17 березня, а 18-го зранку нам усім оформили картки військовополонених. Власне, там ми й дізналися, що ми військовополонені", – згадує журналіст.
Там чоловікам оформили документи, після чого зав'язали очі, руки за спиною й посадили в армійські вантажівки. Увечері 18 березня вони вже були на території Росії – у місті Новозибков Брянської області, приблизно за 70 км від українського кордону.
"Там ми зіткнулися з таким явищем, як "прийомка" у слідчих ізоляторах. Це коли тебе ведуть від автомобіля, який тебе привіз, до тюрми на оформлення. І під час цього тебе б'ють палицями, б'ють ногами, кидають об землю, цькують собаками, усіляко принижують. А ти водночас не бачиш нічого, бо очі зав'язані, руки зв'язані", – розповів Хилюк.
Журналіста посадили в камеру нового корпусу СІЗО №2, водночас жодних обвинувачень, юридичних претензій, оформлених документально чи неоформлених, до нього не було.
"Водночас охорона СІЗО, так звані вертухаї, коли ми бігали на прогулянку або митися в лазню, нам прямим текстом казала: "Добро пожаловать в Бухенвальд!" Вони цим пишалися, напевно", – згадує Хилюк.
Журналіст назвав це "страшним місцем", де людей били, катували голодом і холодом. Половина СІЗО – це старі будівлі із товстими стінами, полоненим було холодно й сиро. За словами Хилюка, в його камері не було вікон, постійно доводилося рухатися, розтирати руки й ноги. Так тривало до кінця травня.
Годували в СІЗО в Новозибкові катастрофічно, зазначив чоловік. Їжа була низькокалорійною, без солі й цукру – загалом полонені отримували до 1 л рідини на добу.
11 травня 2023 року Хилюка перемістили до транзитного слідчого ізолятора міста Тула.
"Звісно ж, у нас була "прийомка". Документи нам не оформлювали, нас просто били гумовими палицями дорогою від автозаків до прогулянкових двориків, у яких нас лишали ночувати. Били по чому потраплять: по спині, голові, ногах. У цих двориках можна було лише або стояти на ногах, або на колінах. Сидіти чи лежати заборонялося", – розповів журналіст.
Наступного дня його та інших полонених автозаками вивезли в селище Пакіно Ковровського району Владимирської області. Там їх уже не били, а "просто змусили стояти на колінах тривалий час", розповів Хилюк.
Він зазначив, що в туалетах у камерах не було дверей. Для чого це зробили, Хилюк не розуміє. Сама ж камера була кращою, ніж у Новозибкові.
Хилюк розповів, що за чутками, після того, як 2024 року в Україну повернули виснаженого бійця Національної гвардії, котрий мав вигляд, "ніби в'язень концтабору", полоненим стали давати трохи більше їжі.
Водночас він зазначив, що були "нюанси", які впливали на умови утримання в полоні. Хилюк розповів, що його били менше, ніж інших полонених.
"Момент цікавий, я в Україні про це дізнався. Минулого року, влітку, Україна поставила питання про те, чи живий я взагалі, чи є десь у полоні. І десь тоді ж оцей Братья Славянє [старший уповноважений у СІЗО в Пакіно] викликав мене в коридор, сфотографував. Я питаю: "Для чого?" А він каже: "Ето для твоєй же пользи". І більше нічого не сказав. Мене потім зважили окремо, виміряли зріст, записали на відео: я назвався. Я так розумію, що це комусь в Україні мали відправити як доказ, що я живий і в полоні", – сказав Хилюк.
Про свій обмін Хилюк дізнався 20 серпня 2025 року від інших полонених, які почули розмову в коридорі.
"Мене відвели до першого корпусу, у так звану відправочну камеру. Там уже було троє українців: ексмер Херсона Володимир Васильович Миколаєнко, мій земляк Дмитро Юзвак, молодий хлопець, у нього погане здоров'я, і Євген Вовк, чоловік 55–60 років, цивільний, із Запорізької області. У нього також слабке здоров'я, має проблеми із серцем", – розповів чоловік.
У цій камері їх перевдягли в український піксель, але, записавши відео про відсутність претензій до РФ, наступного ранку наказали зняти його й повернутися в камери. Це засмутило Хилюка, однак 23 серпня йому знову сказали виходити з речами. Його й Миколаєнка повезли на військовий аеродром поблизу Москви, після ночівлі в ангарі їх та інших полонених посадили в транспортний літак і 24 серпня вони опинилися в Білорусі.
"З літака в автобуси ми вже йшли з високо піднятими головами", – розповів Хилюк.
