Волонтер, який врятував сотні сімей: Не пам'ятаю, скільки разів орки наводили на поранену дитину зброю: "Давай ми її вб'ємо, тобі нікуди не треба буде їхати" 

"Я поїхав у Бучу по дівчинку з осколковим пораненням голови. Її обов'язково треба було доправити в Київ у лікарню. Я був наляканий як ніколи: дівчинка непритомна під киснем, я побоювався, що вона помре в мене в машині. Орки мене тримали на блокпості півтори години. Навіть не можу згадати, скільки разів вони наводили на поранену дитину зброю і казали: "Давай ми її вб'ємо, і тобі нікуди не треба буде їхати". Я їм увесь час торочив: "Якби це були ваші діти або ваші люди похилого віку, я б по них теж поїхав. Я виріс у Казахстані. У степу життя священне. Не можна в біді кидати людей. Я вважаю, що повинен допомагати". Закликав до їхньої віри в Бога, говорив, що вони мають можливість дозволити мені врятувати дитину. Спрацювало", – розповів Гудаускас.

За його словами, не завжди вдавалося домовитися з росіянами.

"Бувало, мене в селищі зупиняли обшукували, бувало, над головою стріляли чи під ноги. Казали, що я працюю на СБУ чи на ЗСУ. Я вмикав дурня й питав, що це таке. Намагався в екстремальних ситуаціях викрутитися. Але були дуже небезпечні моменти. Якось вони пустили чергу над машиною з бойової машини десанту (БМД). Я стояв біля паркана. Ішла колона, попереду БМД, а за ними три КамАЗи з трупами. Росіяни були дуже злі. Тоді мені дуже дісталося, мене закопали ногами по спині, по нирках, по голові. Я розумів, що українці їх луплять як слід, а вони зганяють злість. Зараз я ставлюся до цього з гумором, але тоді було зовсім не до сміху", – зазначив волонтер.

Волонтер із Бучі, який урятував сотні сімей: Поки мати вмирала, стікаючи кров'ю, російські покидьки ґвалтували на її очах 15-річну доньку. Повний текст інтерв'ю