+12 Київ
Війна в Нагірному Карабасі завершується, тому що Азербайджан узяв основні пункти, через які військові формування в окупованих районах одержувала підтримку від Вірменії. Без них опір стає неможливим, сказав у коментарі виданню "ГОРДОН" ексглава управління Служби безпеки України в Луганській області генерал-майор Олександр Петрулевич, який в кінці 1980-х відбував службу в Нагірному Карабасі.
"Шуша, про взяття якої повідомили азербайджанці, – основний стратегічний пункт. Через це місто йде дорога, якою із Вірменії до Нагірного Карабаху постачають продукти, боєприпаси, військову техніку тощо. До того ж із Шуші повністю, як на долоні, видно увесь Степанакерт (столиця невизнаної республіки. – "ГОРДОН"). Як це виглядає на місцевості? В низині лежить Степанакерт. Від нього до Шуші догори йде серпантин, і вже звідти йде дорога на Лачин та Вірменію. Азербайджан вибрав правильну стратегію і відрізав Нагірний Карабах від Вірменії: спочатку вони перекрили дорогу до Лачина, потім Шушу взяли під свій контроль. Це означає, що війна завершується. Тому що ніяка армія без постачання продуктів та озброєння воювати не може. Зараз Азербайджан теоретично повернув собі контроль над Нагірним Карабахом. Вихід із такої ситуації у вірмен невеликий: або виконати вимогу [президента Азербайджану Ільхама] Алієва про виведення військ, або чекати, коли азербайджанська армія доб'є військові формування, що залишилися в Нагірному Карабасі. Третього не дано", – зазначив співрозмовник.
Він підкреслив, що азербайджанці ґрунтовно підготувалися до звільнення своїх територій.
"Вірмени сиділи на лаврах переможців і вважали, що Нагірний Карабах у них назавжди. А Азербайджан все останнім часом купував сучасну військову техніку в Туреччині, Ізраїлі, Росії, готував своїх військових фахівців у Туреччині, сам займався виготовленням безпілотників. Вірменія була впевнена: раз вони входять до ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку, її членами є Вірменія, Росія, Казахстан, Киргизстан, Узбекистан і Таджикистан. – "ГОРДОН"), то вони під захистом. Але РФ не стала їх захищати, зокрема через політичні причини. Прем'єр-міністр Нікол Пашинян "видавив" друзів російського президента Володимира Путіна з Вірменії і називав свого часу російського президента "земляним черв'яком". Тому Путін не став допомагати Пашиняну. Здавання Карабаху призведе до зміни політичного рельєфу в самій Вірменії. Пашиняна знесуть – безсумнівно. Здавання Нагірного Карабаху йому не пробачать", – підкреслив Петрулевич.
Він вважає, що міжнародна спільнота підтримує зусилля Азербайджану щодо відновлення територіальної цілісності.
"Очевидно, існують якісь домовленості великих держав – РФ і Туреччини, а можливо, ще США та Франції щодо Нагірного Карабаху. Всі дотримуються точки зору, що це азербайджанська територія. Але залишається складне питання: що буде з вірменами на цих територіях. Запевнення Алієва – будемо жити дружно, все відновимо, дамо роботу, зарплату і пенсії підвищимо – правильні. Але оскільки вже є багато загиблих, закладається підґрунтя для конфліктів. І, ймовірно, багатьом вірменам все ж доведеться залишити свої будинки. З іншого боку, цей сценарій цілком реалістичний з огляду на історію регіону", – сказав Петрулевич.
Він нагадав, що Нагірний Карабах у радянські часи був автономною областю у складі Азербайджанської РСР. Тоді в цьому регіоні мирно уживалися вірмени, азербайджанці, а в Лачині й поготів було велике поселення курдів. Конфлікти між вірменами та азербайджанцями розпочалися лише наприкінці 1980-х років.
"У 1988 році, коли почалося економічне падіння, потрібно було відвернути людей від соціальних проблем. У мене є думка, що конфлікт у цьому регіоні організувала Москва. Приблизно в березні або квітні 1988 року почали відбуватися мітинги біля обкому партії в Степанакерті. Люди в основному піднімали економічні питання, тому що це аграрний район, де вирощували виноград. А тоді якраз розгорталася антиалкогольна кампанія, виробництво вина згортали. Навесні туди приїхав [Аркадій] Вольський для врегулювання ситуації – представник Михайла Горбачова. Він попрацював в обкомі кілька днів. Після цього в Степанакерті почалася різка радикалізація людей. І почався рух людей: вірмени з Шуші стали перебиратися в Степанакерт, а азербайджанці з Степанакерта відправлялися в Шушу. Я сам особисто спостерігав цю картину. Тоді ж в Степанакерті з'явилися представники радикальної організації "Дашнакцутюн", вони накручували населення, переконували, що Нагірний Карабах – це Вірменія. Природно, з боку азербайджанського населення теж пішла радикалізація. Створюється враження, що цей осередок нестабільності був створений навмисне. Росія тоді взяла участь у цьому конфлікті під маскою захисту християнства. У підсумку у 1992 році Вірменія захопила Нагірний Карабах і ще сім прилеглих споконвічно азербайджанських районів, зокрема і той, до якого входить Шуша", – розповів Петрулевич.
Чого може навчитися Україна завдяки ситуації із Нагірним Карабахом? Читайте про це згодом у інтерв'ю Олександра Петрулевича виданню "ГОРДОН"
Увечері 9 листопада Пашинян повідомив, що підписав спільно із президентами Азербайджану та Росії заяву про припинення війни в Карабасі. Він говорив, що це рішення для нього було вкрай важким. Документ передбачає, серед іншого, введення російських миротворців на територію Карабаху. Азербайджан і Вірменія домовилися зупинитися на зайнятих ними позиціях. Після підписання заяви в Єревані спалахнули протести. Мітингувальники вимагали "не здавати" Нагірний Карабах, опозиція заявила про намір домагатися відставки Пашиняна.
У 1991 році Нагірний Карабах за підтримки Вірменії оголосив про незалежність від Азербайджану. Це призвело до бойових дій, які тривали до 1994 року. Збройний конфлікт завершився ухваленням Бішкекського протоколу про перемир'я та припинення вогню, але час від часу між сторонами виникають збройні сутички. За час конфлікту в регіоні загинуло понад 30 тис. осіб. Азербайджан вважає Нагірний Карабах окупованою Вірменією територією.
27 вересня 2020 року в Нагірному Карабасі спалахнув наймасштабніший за останні роки конфлікт. Міністерство оборони Азербайджану звинуватило Вірменію у "масштабній провокації", обстрілі позицій азербайджанської армії та оголосило про початок "стрімкого контрнаступу". Вірменська влада зі свого боку заявила, що азербайджанські військові ініціювали наступ на Нагірний Карабах. Під час конфлікту сторони використовували танки, важку артилерію та авіацію. Повідомляли про загиблих і поранених військовослужбовців та мирних жителів.
Воєнний стан оголосили як у Вірменії, так і в окремих районах Азербайджану. Обидві країни, що конфліктують, оголосили мобілізацію.
Домовленості про перемир'я в Нагірному Карабасі ухвалювали декілька разів, але щоразу їх порушували.
9 листопада представник "влади" Нагірного Карабаху Ваграм Погосян повідомив, що армія невизнаної Нагірнокарабаської республіки більше не контролює ключове місто Шуша, а азербайджанські війська підступають до Степанакерта.
