А що сказав би про президента Вакарчука Робінзон Крузо? G

Ну, що у нас за звичка така – дивитися на світ лише в чорно-білих тонах? Ніяких тобі півтонів, а тільки Бог – диявол, Путін – Гавел, сволота – молодець. Суцільне "що таке добре, а що таке погано" – та ще й з неодмінними оргвисновками.

Це я, звичайно, про "президента Святослава Вакарчука". Який і не президент, а тільки потрапив до розкладів соціологів – і одразу посів третє місце в рейтингу кандидатів у президенти. (Власне, він і раніше був нагорі – то другим, то п'ятим – просто нинішнє опитування виявилося крутіше розкрученим, тому і такий резонанс). Тепер публіка біснується: для одних він – "геніальний артист", "совість нації" й "кращого президента не знайти", для інших – "посередній автор", "роздовбай і сибарит" і "ще Поплавського у президенти висуньмо!".

У мене, зізнаюся, інший погляд на речі: до Вакарчука – потенційного кандидата у президенти я поки придивляюся. Визначитися, коли що, ще встигну: часу до наступних президентських виборів – вагон! Ну, або, принаймні, достатньо, щоб розкласти по поличках усі наявні в мене факти й аргументи.

А щоб не упустити нічого, я користуюся методом Робінзона Крузо. Той, якщо пам'ятаєте, потрапивши на безлюдний острів, склав порівняльний аналіз свого стану. Нагадаю читачеві, як це виглядало.

"ПОГАНО-ДОБРЕ

Мене закинуто на сумний безлюдний острів, у мене немає жодної надії врятуватися.

Але я залишився живим, хоча міг би втопитися, як усі мої супутники.

Я віддалений від усього людства, я пустельник, вигнаний назавжди зі світу людей.

Але я не вмер із голоду й не загинув у цій пустелі...".

І таке інше.

З огляду на цей метод, я розмірковую про потенційного кандидата у президенти Святослава Вакарчука приблизно так:

ПОГАНО-ДОБРЕ

1. Жодного досвіду держуправління у Вакарчука немає, а ми не в тому становищі, щоб у воєнний час експериментувати з найвищою посадою в державі.

Але він управляє своєю групою і вирішує багато бізнес-питань щодо організації концертних турів та студійної роботи. До того ж, хіба політика давно не перетворилася на шоу-бізнес? То чому б не обрати успішної в шоу-бізнесі людини? Хіба історія Дональда Трампа нас нічому не навчила?

2. Він прийшов у політику народним депутатом – і втік звідти, не бажаючи (або не вміючи?) реалізувати себе в держуправлінні. З якого дива нам довіряти йому пост президента?

Але він став дорослішим, мудрішим, за ним – підтримка мільйонів шанувальників. І втік він із парламенту багато в чому тому, що один депутат не міг зробити нічого серйозного. Президент – зовсім інша річ...

3. Вакарчук не звик до важкого президентського графіка – з ранку до пізньої ночі, та ще й практично без відпусток і вихідних. Знову ж таки – ні тобі "травички", ні випивки після концертів. Хвилинку! – то ж і ніяких концертів не буде! І запису альбомів теж! Як він без цього впорається?

З іншого боку – як-небудь упорається. Гастрольне життя – теж не цукор. Нудьгувати буде ніколи: доведеться командувати армією, в'їжджати у проблеми економіки, займатися внутрішньою і зовнішньою політикою. Важко, але дуже цікаво!

4. Вакарчук – з іншого світу, у нього немає серйозного досвіду інтриг, вивертів і союзів, інколи й таємних. Так, у політиці багато бруду і підлості – і все-таки, не знаючи броду, у ці каламутні води краще не потикатися – зімнуть. Причому у разі з посадою президента – не тільки тебе, але й твою команду, а в якомусь сенсі – і твою країну. Знову-таки, ми що, готові ризикувати?

З іншого боку – подивіться, як накинулися на нього буквально всі наші великі політичні клани! Яка зворушлива єдність серед суб'єктів, які один одного терпіти не можуть! Можливо, відчувають у Вакарчуку потужного конкурента, струшувача засад корупційної системи, яка народила їх самих?

Ну, як, утягнулися у метод Робінзона Крузо? А тепер поміняймо порядок аргументів. Дуже, чи знаєте, упливає на кут зору. Отже,

ДОБРЕ-ПОГАНО

1. У політичному закуліссі ходять наполегливі чутки, що Вакарчука "ведуть" американці й що їхній підхід такий: необхідно взяти не дуже молоду і дуже недурну людину, прибічника західних цінностей, неймовірно популярного в Україні артиста – і навчити її всіляким премудростям держуправління. З огляду на те, що американці в цьому розбираються, а у світоглядному конфлікті з путінською Росією вони – наші союзники, хіба факт такого шкільництва Вакарчука може не радувати?

Так, але з такою ж наполегливістю мусують чутки про роль "керувати-спрямовувати" Віктора Пінчука – і ось тут ентузіазму особисто у мене зовсім небагато. А ось чого багато – так це тривоги; ті, хто стежить за українською політикою з 90-х років, мене зрозуміють.

2. Святослав – сучасна, відкрита людина, легко знаходить спільну мову з молоддю – ну хіба не краса, наприклад, ці його зустрічі зі студентами українських вишів? Вакарчук може стати для України Людиною Майбутнього. Ви можете сказати те саме про Порошенка, Тимошенко або, прости Господи, Олега Ляшка?

Сучасний? Можливо. Відкритий? – Та ну, не смішіть мене. Чи багато ви знаєте про погляди Вакарчука на проблеми деокупації Донбасу, реформу судової системи, макроекономічну стратегію та оподаткування? А нинішня дискусія в суспільстві про перспективи Вакарчука – президента: чому ми досі не чули від нього жодного слова? Грає в таємничість? Уважає це не є важливим? Не готовий вступити в дискусійну бійку? Знаєте, мені не подобається жоден із цих варіантів. Якщо, звичайно, ми говоримо про потенційного національного лідера, а не про всіма улюбленого рок-музиканта, суто приватну особу...

На цьому я, мабуть, поставлю проміжну крапку. А ви? Не хочете "прокачати" Святослава Вакарчука за методом Робінзона Крузо?