Білецький: Половина людей, які воювали за Україну, розмовляє російською мовою G

– Доброго вечора, Андрію!

– Доброго вечора!

– Запитаю вас як харків'янка харків'янина і як випускниця Харківського національного університету імені Каразіна з червоним дипломом випускника Харківського національного університету імені Каразіна, і теж із червоним дипломом. Ви готові до чесної, некон′юнктурної, неполітичної розмови?

– (Усміхаючись). Як мінімум спробуємо.

– Я чекала іншої відповіді, більш ствердної. Ну гаразд.

– Але це більш чесно.

– Поїхали! Якщо виникне потреба, скільки хлопців особисто ви зможете організувати й вивести на якусь акцію?

– Ну, якщо ми говоримо про громадську діяльність...

– ...про будь-яку...

– ...вуличну, політичну, то ми вивозили й до 20 тис. людей. Враховуючи, що зараз досить швидкий іде ріст по регіонах. "Національний корпус", націоналістичний рух охоплюють великі міста, ми йдемо в менші міста і навіть села. Найближчим часом, думаю, і цифра буде, відповідно, більшою.

– Отже, 20 тис. у вас по всій Україні?

– Це реальний актив, якщо ви питаєте про військову складову.

– Хто ці люди? Воїни АТО, військові, поліцейські, студенти?

– Безумовно, не поліцейські.

– Може, екс-поліцейські?

– Якщо говорити про тих, хто становить більшість членів партії та руху, то це, мабуть, насамперед українська молодь. Працевлаштована і студентська. Велика кількість сьогоднішніх ветеранів, а вчорашніх бійців зі сходу.

– Який приблизно відсоток бійців АТО із цих 20 тис.?

– Не менше ніж 15–20%. Якщо говорити про керівний склад – трохи більше ніж половина.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Якби ви були президентом, які перші три кроки ви б зробили?

– Розумієте, будь-які розмови про "три кроки" – вони, безумовно, багато в чому профанаційні.

– Але вони показові й важливі!

– Гаразд. Тоді перше питання, безумовно, економічне. Податок на виведений капітал. Держава потребує грошей, які потрібно вливати в економіку. Зараз ми їх отримуємо під фантастичні відсотки завдяки державним запозиченням або кредитам МВФ.

– Поясніть людям, що б ви зробили. Ви скажете: "Олігархи, давайте повертати всі свої заощадження з-за кордону в Україну, інвестуйте?" Так це виглядає?

– Кажу для людей. Кожен рік приблизно $20 млрд вимивається з України за кількома схемами. Офшори або експортно-імпортні операції, які проводять олігархи.

– Або кеш, який просто вивозиться чартерними літаками.

– Це все-таки найменша частина. Насамперед це якраз такі наполовину прозорі схеми. Припинивши їх, ми отримаємо ту готівку, ті гроші, ті фінанси, які можна влити в економіку України. Для чого їх вливати? Потрібні великі інфраструктурні проекти, які дадуть можливість...

– Для чого – зрозуміло. Але як зробити, щоб ці гроші повернулися? Що ви скажете олігархам?

– Вони – громадяни України.

– (Сміється). Не факт.

– Формально. Якщо є сильний президент, то в нього є повноцінна вертикаль. Йому не потрібно збирати цих людей і говорити з ними окремо. Буде проведено закон, який не дасть можливості виводити гроші або зобов'яже платити великий податок за виведення цих грошей.

– Як завести гроші назад, як стимулювати?

– Почнімо з простого. Щоб фінанси залишалися у країні. Зараз вони щорічно вимиваються.

– Другий крок?

– Друге. Ці гроші треба буде у щось вкладати. Уважаю, що передусім – це великі інфраструктурні проекти, тому що вони дадуть велику кількість робочих місць із нормальними зарплатами. І це поверне сотні тисяч, мільйони...

– ...людей, які виїжджають...

– ...тих, хто зараз за кордоном. Третя ситуація – це ситуація міжнародна, ситуація на Донбасі. Треба припинити гратися в мінський майданчик, який абсолютно себе вже вичерпав. Треба переходити, скажімо, до будапештського майданчика.

Мені буде складно розмовляти з Путіним, враховуючи, що я втрачав не уявних людей на цій війні, а своїх друзів

– Як ви, будучи президентом, переконаєте [президента США Дональда] Трампа і [прем'єр-міністра Великобританії Терезу] Мей сісти поруч із [президентом Росії Володимиром] Путіним і з вами?

– В України є насправді простий механізм. Україна віддала ядерну зброю. Їй не просто так пообіцяли недоторканність її кордонів, правильно? Їй обіцяли під щось, і вона віддала ядерну зброю. Якщо Сполучені Штати Америки і Великобританія як підписанти не хочуть повертатися до будапештського формату і меморандуму, то Україна де-юре має всі права та обов'язки перед власним народом повернути ядерний статус.

– Можливостей немає.

– Перестаньте! Безумовно, поки що є. Повірте мені, тільки думка про збільшення "ядерного клубу", причому абсолютно офіційно і законно, змусить і Трампа, і Мей сісти за стіл перемовин і значно серйозніше тиснути на Росію. Мінськ – абсурдний формат. Ми розмовляємо незрозуміло з ким і незрозуміло чому. Він ні до чого не привів більше ніж за три роки.

– Поставлю вам запитання, яке часто ставлю своїм гостям. Уявіть, що ви в одній кімнаті з Володимиром Путіним, дивитеся йому в очі. Що ви йому скажете?

– (Задумався). Мені буде досить складно розмовляти із цією людиною, враховуючи, що я...

– ...уточню: а що ви зробите?..

– ...що я втрачав не уявних людей на цій війні, а своїх друзів, людей зі свого підрозділу. Тому буде, безумовно, непросто. Говорити просто так із ним немає сенсу. Потрібно мати карти на руках. А це – і США, і Великобританія, яких треба змушувати...

– Емоції у вас є? Якою була б перша емоційна реакція?

– Безумовно є. Злість. Але ми політики. Ми повинні думати про конкретні речі, про те, чого ми хочемо досягнути. Має бути чітке конкретне завдання. Для початку – вирішення питання Донбасу. За можливістю – дипломатично через будапештський формат.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Ви підете у президенти України?

– Багато разів протягом останніх двох місяців відповідав на це запитання.

– Але відповідь могла змінитися?!

– Могла. Постараюся чітко і коротко пояснити своє ставлення до питання про президентство. Я вірю, що має бути висунуто єдиного кандидата від націоналістичних сил. Вірю, що це питання перемовин. Я вірю, що це може зіграти.

– Давайте перерахуємо націоналістичні сили, хто це?

– Партійні структури?

– Так.

– "Національний корпус", "Правий сектор", ВО "Свобода".

– І все?

– На цю хвилину це всі націоналістичні політсили.

– А С14?

– Це точно не політична партія.

– Переформулюю запитання. Ви хотіли б стати президентом України? На зборах, де обговорюють єдиного кандидата, ви свою кандидатуру пропонуєте?

– Обговорювати перемовний процес на екранах телебачення – не дуже правильно. Це буде матиме негарний вигляд. Якщо ви питаєте мене, чи вважаю я себе готовим? Так, уважаю готовим. Тому що відчуваю, що можу бути відповідальним. Розумію, що таке відповідальність. Не теоретична і не політична, а військова, на фронті.

– Ви заявляли, що не пізніше ніж 14 жовтня цей кандидат стане відомим.

– Це правда.

– Уже 8 листопада (дата ефіру програми.  – "ГОРДОН"). Що завадило назвати ім'я?

– Переговори затягнулися.

– Хто їх затягує? Назвіть це ім'я.

– Питання не в тому, хто їх затягує, а...

– ...якраз найчастіше – саме в цьому.

(Усміхаються).

– Ні. Тут питання – чому їх затягнуто. У нас є різне бачення створення єдиного націоналістичного фронту і висунення єдиного націоналістичного кандидата. Я бачу це так. Немає сенсу висувати єдиного націоналістичного кандидата, якщо не зроблено кроків зі створення єдиної націоналістичної партії, яка має 2019 року йти на вибори і перемагати. Бо дві, три, чотири колони націоналістів – це абсурд.

– Хочете сказати, що спершу з націоналістичних партій треба зробити одну партію чи блок, і після цього сказати: ось, є єдиний кандидат? А "Свобода" що каже? Яке її бачення?

– На превеликий жаль, для багатьох бренд зараз важливіший, ніж питання єдності. Розумію, бренд є багато років, інколи десятиріч, він свій, це історія суто кількох прізвищ тощо. Але ж це шлях у нікуди, абсолютно. Націоналісти, які весь час говорять про те, що нація має бути внутрішньо єдиною, не можуть, на превеликий жаль, виставити єдиний фронт.

– Тобто "Свобода" каже, що в нас є [Руслан] Кошулинський, а не Білецький?

– Ще раз: питання не в прізвищі.

– Чи у прізвищі?

– Ні. (Хитає головою). Відкрию маленьку таємницю. У травні 2018 року я погодився, не дивлячись на власні та амбіції "Національного корпусу", які багато в чому мотивовано успіхами на фронті, участю у війні, на єдиного кандидата від "Свободи". Тоді це був Олег Тягнибок. Потім він знявся. Не вважаю, що це правильно, тому що це знищує принцип лідерства.

– Чому, до речі? Ви ж то знаєте?

– На превеликий жаль, ні. Важко сказати, краще в них запитати. Можливо, просто втомився... Тобто тоді, у травні, ми погодилися підтримати навіть кандидата від "Свободи". Але мали бути зроблені практичні кроки, мала бути прописана дорожня карта і зроблені практичні кроки зі створення єдиної партії. Жодного із цих кроків на цю хвилину не зроблено.

– Скільки відсотків ви залишаєте на те, що все-таки буде єдиний кандидат, а не двоє: ви від "Нацкорпусу" і Кошулинський від "Свободи"? Скільки відсотків на те, що домовитеся?

– Не буду рахувати відсотків. Не хочу. Просто цього треба добитися. Буду займатися цим.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Ви заявляли, що ваші активісти, "нацдружини", щодня виходять на патрулювання вулиць українських міст і борються з наркоторгівлею та, цитую, "алкогольним геноцидом українського народу". Хотіла б, щоб ви конкретизували. Які міста України патрулюють ваші активісти, скільки цих активістів? Приміром, у Києві, у Харкові, у Львові?

– Що таке "національні дружини"? Це громадські формування, створені хлопцями, там багато ветеранів...

– ...а дівчата є?

– Є. Безумовно. І спортивні проекти "національних дружин" дуже активно залучають дівчат. Не тільки силові єдиноборства. Зараз вони хочуть спробувати відкрити в Києві танцювальну студію. Ось такі несподівані "національні дружини"! (Усміхається). Так от, їх створили саме ветерани АТО. Я це, безумовно, підтримую. Серед керівництва є значна кількість моїх друзів або бойових товаришів. Що стосується їхньої боротьби з наркоторгівлею, алкоточками тощо. Ми пам'ятаємо, скільки після маршу "нацдружин" було розмов, переляків, пересудів...

– ...ще поговоримо на цю тему...

– ...на тему того, як їх може бути використано. Минув майже рік. Тільки в Києві закрили більше ніж 100 "наливайок", які діяли абсолютно незаконно. А якщо говорити про наркоточки – то це взагалі серйозна, абсолютно несмішна тема.

– Поясніть мені механізм, бо це дуже важливо. Ваші дружинники виходять на вулицю вдень чи ввечері? Коли патрулювання відбувається?

– І вдень, і ввечері. І вночі.

– Ось група виходить. Вона знає, що ось там – "наливайка". Приходить у цю "наливайку". А далі що?

– Я тоді швидко закінчу про наркоточки, і перейдемо до механізму. Війна з українською наркомафією – величезна історія. Ми зараз багато говоримо про напади на активістів. У Павлограді трохи більше ніж тиждень тому нашого активіста з "національних дружин" наркоторговці із Запоріжжя поламали, скалічили, він зараз перебуває в реанімації. Ця людина ще до створення "національних дружин" займала активну громадську позицію в питанні наркоторгівлі. І такі історії постійно трапляються. Але все-таки заслуги величезні. Після цього випадку в Павлоград з'їхалися сотні хлопців з усієї України. Там уже два тижні неможливо купити наркотики! Абсолютно, ніякі, у жодному вигляді! Ані солі, ані амфетаміни, ані будь-що. Це тимчасова перемога, невелика, але вона є.

– Повернімося до конкретики.

– Якщо говорити про практичну площину, як усе відбувається. По-перше, треба розуміти, що це ж не поліція. Хлопці займаються цим у вільний від роботи і навчання час.

– Вони десь працюють? Ви говорите, що і вдень, і вночі ходять. Коли ж устигають працювати?

– Безумовно працюють. Вони ж не патрулюють, як поліція, цілий робочий день, по вісім годин.

– Це їхнє хобі?

– Безумовно.

– За яке вони не отримують грошей?

– Не отримують нічого. Самі купують спорядження, самі тренуються. Вони отримують колектив і однодумців.

– І ось колектив приходить у "наливайку"...

– Як це все працює? Зазвичай відбувається розвідка району. У прямому сенсі слова. Знаходять такі "наливайки", наркоточки, такі виразки суспільства тощо. Із "наливайками" та "ігровухами" все надзвичайно просто. Приходить 17-річний юнак, купує там усе це, фіксує всю цю історію. Викликають поліцію. Далі є два варіанти. Або поліція прикриє "наливайку" чи наркоточку, або ніяк не прореагує. Із десь трьох випадків у двох вона ніяк не реагує і тільки в одному вона реагує і щось закриває. Це ідеальний варіант: хлопці виконали своє завдання, точки немає, і водночас не треба нічого робити. Але якщо поліція не реагує, то після того, як написано другу заяву, зазвичай точка у фізичному плані закривається. Просто зачиняється. Найчастіше – за підтримки місцевих жителів.

– Як поліція реагує на те, що прийшли якісь люди і приватну власність закривають?

– Там немає приватної власності. У квартирі не може бути притону. Окрім того, написано кілька заяв про злочин, але на них немає реакції поліції. Тому зазвичай, коли вже фактично закривають, коли справедливість хлопці встановили, то після цього поліція все це фіксує, забирає нелегальний метиловий спирт або прекурсори з наркотиків. Де-факто це трапилося – і вона починає це де-юре оформлювати.

– Коли в центрі Києва відбувся той парад "національних дружин", це викликало величезний резонанс в українському суспільстві. Багато хто говорив, що право на насильство має належати винятково державі. Багато хто відчув страх, побачивши парад. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков виступив із заявою: "Моя особиста й офіційна позиції тут однакові. МВС не буде терпіти жодних парамілітарних утворень. Я кажу це всім, зокрема Андрію Білецькому. Як міністр внутрішніх справ ніколи не дозволю, щоб монополія на насильство не була державною монополією, щоб порядок на вулицях регулював хтось, окрім держави". У вас дійсно була тоді розмова з Арсеном Аваковим?

– Ну, бачите, він сказав усі ці речі на Facebook чи на якомусь каналі.

– Так, сказав журналістам.

– Політики зазвичай говорять через телекамери. Про що з ним говорити? Минув рік.

– Була розмова, що він вам казав?

– Не було жодної розмови.

– Не було?

– Ні.

– Він сказав журналістам, що розмовляв із вами, а насправді?

– Він сказав, що він каже через телекамеру, зокрема й Андрію Білецькому, наскільки я зрозумів із тексту, що він не допустить парамілітарних утворень.

– Із контексту випливало, що він із вами розмовляв.

– Скажу речі, які, можливо, здивують Арсена Авакова. У губернаторів за допомогою муніципальних гвардій створено приватні напіввійськові структури. У кожного напівкримінального бізнесмена, авторитета є великі напівкримінальні структури, які не демонструють своєї діяльності, які не є громадською організацією, які не ставлять чітких цілей, наприклад, боротися з наркотиками.

– Озброєні?

– Абсолютно точно.

– Це вам відомо?

– (Киває). Ці банди є в кожній області нашої країни. У контрабандистів є величезні силові угруповання.

– Ви готові написати заяву Авакову, де розписали б конкретно людей, які мають кишенькові армії?

– Уважаєте, що Аваков і поліція настільки не знають ситуації у країні?

– Вам видніше.

– Підозрюю, що це не так.

– Але готові написати заяву?

– Кожен такий факт, про який ми знаємо, ми викриваємо. Ми боремося з такими структурами. І в Харкові таке було, і в Сумах тощо.

– Приміром, назвіть, у кого є такі армії?

– Потрібні прізвища?

– Давайте.

– Подумаймо. Губернатор Миколаївщини однозначно має свої угруповання. Кримінальні авторитети. Льора Сумський, наприклад. Має свої угруповання, які контролюють величезний кусень українсько-російського кордону. Мають і зброю, і велику кількість людей. От уже два прізвища як мінімум. Ми із цим активно боремося.

– Як?

– Різними засобами.

– Реально як ви можете це робити?

– (Усміхаючись). Зокрема і законними методами. Намагаємося звернути увагу на все це. В областях наші осередки цим займаються. Ці банди, парамілітарні угруповання є, і, повірте, вони в останню чергу мають вигляд громадських організацій. Вони не ставлять перед собою жодної мети і вони ніколи не збираються світитися. У [політика Віктора] Медведчука, між іншим, окрім каналу "112", є в Києві охоронна агенція. "Сварог" називається, якщо мені пам'ять не зраджує. Насправді вона є великою напівспортивною, напівкримінальною, добре озброєною бандою. Можна назвати парамілітарною структурою. Тому давайте не шукати того, чого немає, у "національних дружинах". Це переважно ветерани і студенти, дорослі робочі і розумні люди, які хочуть навести лад там, де поліція його не наводить. А ці "конторки" є...

– Андрію, зрозумійте, не всі мілітаризовані організації ходять Хрещатиком, демонструючи свої можливості і міць.

– Коли хтось проходить Хрещатиком, він показує, що в нього як мінімум немає нічого темного на думці. Тому що відкритий і він показує, що він існує.

– Але ви напевно помічали, що в суспільстві поки що, окрім страху, це нічого не викликає.

– Думаю, що це абсолютно не так.

– Я спілкувалася з різними людьми і чула це від них. Не тільки з журналістами і політиками, яким також страшно. Ви кажете, що створили "дружини", щоб захищати. А люди кажуть: ми хочемо, щоб нас держава захищала. Ви не є державою, ви не міністр внутрішніх справ, не президент. Держава не покладала на вас таких функцій. Люди бояться, і ви маєте це розуміти, очевидно.

– На 100% з вами погоджуся. Теоретично держава має абсолютну монополію на насильство. Теоретично. Однак ця монополія не просто так у неї з'явилася, так? Суспільний договір тощо. Держава пояснює свою монополію принципом справедливості. Що люди будуть захищені...

– ...закони мають працювати...

– ...що кордони будуть залізні, непорушні. Якщо принцип справедливості порушено... Як ви думаєте, чому поліція у двох із трьох випадків не реагує на наркоточки?

– Чому?

– Тому що поліція отримує від цих наркоточок відступні. Це єдина причина, чому вона не реагує на беззаконня. Якщо склалася така ситуація, якщо всі стіни цього міста замальовано рекламою наркотиків, абсолютно всі, на кожному будинку, тисячі людей роблять закладки, то, вибачте, не може так бути, щоб люди, як вівці, просто сиділи і дивилися на абсолютний бєспрєдєл. Звичайні хлопці, які прийшли з війни, студенти, які хочуть щось дати своїй країні. Згадаймо 2014 рік. Теоретично не могло бути створено жодних добробатів. Не могло бути створено партизанських загонів. Але насправді першими почали воювати і давати відсіч 2014 року цивільні люди. Ми в Харкові, потім – на Донбасі, з'явилися добробати. Не виконувала тоді держава силових функцій, правильно? Тому людям довелося реагувати. Зараз – те саме.

Що стосується "нацдружин", то тоді виник справжній шабаш. Влада демонізувала їх усіма можливими каналами, потім це було підхоплено... Але минув рік. І виявилося, що "національні дружини" були перші в Калинівці або Ічні. Коли зривалися склади, "національні дружини" з'являлися швидше й евакуювали людей із найстрашніших місць. Люди і в Калинівці, і в Ічні це чудово пам'ятають.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Що ви думаєте про Арсена Авакова?

– Що це міністр внутрішніх справ.

– Чи були ситуації, коли він здивував вас чимось?

– Ну, давайте так. Мої погляди на Авакова розділені у двох абсолютно різних площинах. Я вважаю, що Аваков був великий молодець, коли дозволив створення добровольчих батальйонів і активно допомагав їм, увівши велику їх частину у правове поле, давши хоч якусь зброю. Раніше було просто знущання. У ЗСУ заборонили рішенням [президента Петра] Порошенка створювати такі структури. Десятки тисяч людей знайшли себе у МВС. У цьому плані – його позитивний кейс, він із ним залишиться. А що стосується Міністерства внутрішніх справ... (Знизує плечима). Не вважаю, що воно працює ефективно, і що було ефективно проведено поліцейську реформу. Це моя думка.

– Тобто вам Арсен Борисович як міністр внутрішніх справ не подобається?

– Я не в захваті ні від політичної концепції, ні від ідеології (якщо вона взагалі там є) "Народного фронту" і Міністерства внутрішніх справ.

– Як і коли ви познайомилися з Аваковим?

– Десь під кінець літа 2014 року. На ту хвилину я очолював батальйон "Азов". Уже після взяття Маріуполя і Мар'їнки.

– Він вам зателефонував? Чи як це було?

– Ні. Тоді всі моталися по якихось речах. Переважно вирішували питання озброєння, екіпірування. Періодично, раз на два тижні, я їздив у Київ. В один із таких приїздів ми, кілька командирів батальйонів, і познайомилися з Аваковим.

– Хто вас познайомив і про що була розмова, пам'ятаєте?

– Якщо чесно, не дуже добре пам'ятаю. Не можу сказати, що ця подія стала знаковою для мене. Чутки про те, що я харків'янин і був знайомим із Аваковим до війни, смішні. Це неправда. Як харків'янка ви можете підтвердити, що не всі харків'яни знайомі одне з одним.

– У кулуарах ходять чутки, що Арсен Аваков особисто впливає на вас і на "Нацкорпус". Ви в коментарях завжди кажете, що це неправда. Проте чутки не зникають. Навіть Bellingcat, авторитетна розслідувальна група, писала, що зв'язок є.

– Bellingcat періодично пише абсолютну ахінею. Наприклад, про те, що вони назвали протитанковими комплексами.

– Але у них є розслідування про російський "Бук", і про "солсберецьких" вони робили. Тому я думаю...

– ...І водночас історія з протитанковими комплексами була досконалим абсурдом, від першої до останньої букви.

– А чому ці чутки виникли? Диму без вогню не буває.

– Усе дуже просто, мені здається, якщо говорити про цей умовний зв'язок. Я створив батальйон, потім полк. Зараз він – одна з найбоєздатніших українських частин, найбільший добровольчий підрозділ у країні. Більше ніж тисяча бійців зараз служить. Він входить до структури МВС. Тобто до Національної гвардії України, яка входить до структури МВС. Так само, як батальйони "Донбас", "Дніпро" та інші. Це сталося не тому, що так хотілося, а тому, що 2014 року, після "Айдару", у Збройних силах заборонили створення добровольчих підрозділів. Виключно через це. Вертикаль Національної гвардії підпорядковано Авакову. Секрет Полішинеля. Не бачу тут складнощів, зрозуміла ситуація.

– Коли ви востаннє спілкувалися?

– Останнього разу не так давно. Зараз обговорюємо з Порошенком та Аваковим виведення добровольчих підрозділів Нацгвардії на фронт.

– Із фронту чи на фронт?

– На фронт. Офіційний висновок.

– Чого ви домагаєтеся?

– Щоб одні з найбоєздатніших підрозділів, укомплектовані мотивованими людьми, яких через політичні ігри усунуто від виконання безпосередніх завдань або які виконують їх, скажімо так, неформально, виїжджаючи до своїх товаришів у Збройні сили, вийшли на передову. Щоб знову повернулися до виконання конкретних завдань.

– І що вам відповідають Аваков і Порошенко?

– Давайте деякий час почекаємо. Краще за них говорять їхні справи, а не слова.

– Ви сказали, що вам не дуже подобається Аваков як міністр внутрішніх справ. У вас є краща кандидатура на цей пост?

– Давайте перед обговоренням кандидатур на посаду міністра внутрішніх справ повернемося до Авакова. Чому мені важко відповідати на запитання про нього? Якби його хоч раз мені поставили з якимось фактом, можна було б про щось говорити.

– Але, говорячи про кишенькові армії губернаторів, ви теж фактів не наводите. Говорите: "Я точно знаю, що там і там..." І в цьому випадку так само. Можу процитувати не чутки з кулуарів, а вашого колегу Сергія Капліна (депутат Верховної Ради від Блоку Петра Порошенка. – "ГОРДОН"), який про це говорить. Ідуть постійно якісь заяви.

– Так і я кажу: це факти чи просто слова ні про що?

– Добре, проїхали. Хто, на вашу думку, буде кращим, ніж Аваков, як міністр внутрішніх справ?

– Весь час в Україні все впирається в прізвища.

– Але ж так і є.

– Ні.

– Роль особистості в історії, світовій та українській.

– (Усміхаючись). Її було засуджено не пам'ятаю на якому з'їзді Комуністичної партії, роль особистості.

– Комуністична партія – наш рульовий, навіщо на неї дивитися?

– Усе-таки я підходжу інакше. Нормальні країни функціонують за загальними принципами, а не від особистості до особистості. Талановита особистість чи ні, брудна або чесна – їх потрібно заганяти у правила. Я вважаю, що генеральний прокурор, очільник Служби безпеки, очільник МВС не можуть бути політичними посадами. Ці посади не можуть бути предметами політичного торгу. Просто-напросто треба вибирати з професіоналів.

– Наприклад, із кого?

– Послухайте, я не знавець професіоналів із системи МВС.

– Ви ж полковник поліції, здається?

– Я підполковник Національної гвардії.

– А я вас підвищила вже! Будете полковником!

(Усміхаються).

– Істотно підвищили і перевели в інше відомство. У мене військове звання, а не спеціальне поліцейське.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Процитую вашого колегу, народного депутата [від Радикальної партії] Олега Ляшка. Він сказав: "Я автор закону про звільнення Андрія Білецького з тюрми. Це я звільнив його, коли він сидів 2,5 року в Харкові, в камері-одиночці". Ви вдячні Олегу Валерійовичу?

– (Задумався). Ні.

(Усміхаються).

– Ви що, невдячна людина?

– Поясню чому. Це з людської точки зору негарна заява. Так, Олег Валерійович поставив свій підпис під цим законопроектом. Але тоді під Верховну Раду прийшла не одна тисяча хлопців, футбольних фанатів, які вимагали закону про звільнення політичних в'язнів. Не було тиску з боку Олега Валерійовича.

– Ви йому говорили, що все було не зовсім так, як він стверджує?

– Неодноразово говорив.

– І що він вам відповідав?

– Так, як і ви сказали. "Ви невдячні люди". Своїм легендарним голосом. Ми, тодішні політв'язні, які вийшли [на волю] за цим законом, значно більше вдячні всій величезній кількості людей, що стояли на Майдані, хлопцям, які не забували про нас, проводили марші, виходили під Верховну Раду з вимогами. Частково – Олегу Валерійовичу. Але Олег Валерійович теж повинен бути значно більше вдячним тим самим людям. Саме ті політв'язні створили батальйон "Азов". Відсотки Ляшка 2014 року багато в чому залежали від толерантного ставлення тих хлопців, які дозволяли йому носити український прапор по звільнених українських містах.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Зрозуміла, тепер він має бути вам вдячним. Проїхали... Пропоную далі напівбліцом. Ви вже 15 років очолюєте націоналістичні партії чи формування.

– Виключно громадські організації. Останні два роки – партію.

– Добре. Давайте назвемо прізвища ваших спонсорів за всі ці роки. Хто давав гроші на вашу діяльність? Хто ті люди, яким ви можете публічно подякувати?

– Безумовно, є люди, які допомагають із 2014 року.

– Прізвищ п'ять назвете?

– Можу назвати людину, яка чи не найбільше нам допомогла. Це... до речі, його прізвища я так і не дізнався. Це Алекс, власник чудової мережі "Мілітарист", де одягається половина української армії. Із 2014 року він надактивно допомагав нам усім, чим міг. Формою, взуттям, багатьом іншим.

– Хто ще?

– Із великих, по-справжньому, людей, це все, мабуть.

– Давайте про не таких великих.

– Є ще юридичні фірми. Але мені важко про всіх згадати. Уся волонтерська допомога підрозділам, яку партія зараз отримує, є на сайті НАЗК. Ми здаємо звітність регулярно, і до нас ніколи немає питань. Приклад я вам навів людини, яка створила власний чудовий український бізнес.

– Зрозуміло. Останнім часом чимало ваших колег із націоналістичного табору каже, що українець, який розмовляє російською мовою, є ворогом. Як націоналіст і як людина, яка чудово знає російську мову, теж вважаєте російськомовного українця ворогом?

– Я не вірю, що так вважає значна кількість націоналістів.

– Але ті, хто так вважає, дуже гучно про це говорять. І через це здається, що всі інші націоналісти теж так думають.

– Переконаний, що всі українські націоналісти і взагалі всі україноорієнтовані люди, всі патріоти цієї країни вважають українську мову безальтернативною державною мовою. Зрозуміло, ми боремося і всіляко сприяємо її максимальному поширенню, тому, щоб вона стала мовою абсолютної більшості населення. Але не мовний фактор визначає ставлення людини до її країни. Це ставлення визначають справи людини. Можна носити вишиванку, говорити українською, найгучніше за всіх кричати "Слава Україні!", що зараз роблять усі політики, і водночас просто розграбовувати країну.

– Для вас російськомовний українець не ворог?

– Половина тих людей, які воювали...

– ...дайте відповідь на запитання!..

– ...за цю країну, розмовляють російською мовою.

– Зараз ви втратили популярність в очах деяких ваших колег-націоналістів.

(Усміхаються).

Не оберуть вони вас єдиним кандидатом.

– Тут правда важливіша, ніж неправдива популярність. Половина розмовляє російською. Отже, насамперед – вчинки, що ти вклав у країну, готовий боротися за неї. Це визначає патріота і націоналіста.

– Історично так склалося, що націоналістичні рухи в різних країнах створювали або контролювали спецслужби. Своєї країни або іншої. Вас як лідера національного руху намагалися завербувати спецслужби Росії? А може, інших країн? Чи вдалося їм це?

– А які приклади ви маєте на увазі? Які націоналістичні рухи? Точно так само я можу сказати, що більшість лівих або ліберальних партій створили або підтримують спецслужби.

– Так чи ні?

– Безумовно, ні. Забавне запитання, не більше.

– Не забавне, на жаль. Доповню. Як український націоналіст ви ж розумієте, що багато акцій і заяв ваших колег – не будемо їх називати, щоб не створювати їм популярності і слави, – мають вигляд провокацій, грають на руку Кремлю. У принципі, складається враження, що ці люди або є агентами впливу Кремля, отримують звідти гроші, або вони агенти ФСБ РФ, або навіть КДБ СРСР. Що із цим робити? Ці люди, їхні заяви та акції дискредитують усе те, що ви робите, хіба ні?

– Я відповідаю за "Національний корпус". Очолюю зараз партію, повністю за неї відповідаю. Що стосується акцій і дій "Національного корпусу", я переконаний, вони йдуть на користь Україні.

– Але проблему, яка є у вашому таборі, ви усвідомлюєте?

– Інші можуть відповідати за себе та за свої дії.

– Ваше ставлення до деяких таких вчинків і заяв?

– Знову-таки говоримо надто ефемерно. До яких вчинків? Наведіть приклад.

– Я не хочу нікого популяризувати. Дружина кандидата у президенти, якого пропонує партія "Свобода", зробила безліч таких заяв. Вони ну точно не на користь Україні й українцям.

– Не знаю, про які заяви йдеться, тому важко коментувати.

– Та перестаньте, Андрію.

– Серйозно, не знаю. Не дуже активно за цим стежу.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Наведу вам ще одну цитату. У британській газеті The Telegraph улітку 2014 року вийшла стаття, у якій були ваші слова: "Історична місія нашого народу в цей критичний момент полягає в тому, щоб очолити білі раси світу у фінальному хрестовому поході для їх виживання. Хрестовий похід проти очолюваного семітами недолюдства". Звідси два запитання. Чи є ви антисемітом і расистом? А якщо ви цього не говорили, то чи подали ви позов до суду на The Telegraph?

– (Усміхаючись). Я навіть дав вам дочитати. Хоча із самого початку зрозумів, про що йдеться.

– Ну, цитата така, що не можна не дочитати.

– Й усміхаюся.

– Це ж не Russia Today, розумієте?

– Відповідаю на перше, друге і третє запитання.

– Третього не було, але все одно відповідайте!

– Чи є я прихильником расизму й антисемітизму? Ні, не є. Мало того, якщо ви запитаєте, які країни я вважаю прикладами для розвитку України на найближчі 20 років, то це насамперед Ізраїль та Японія. Отже, відпадають як расизм, так і антисемітизм. Тепер про цитату і про The Telegraph, насправді – досить жовта газета.

– Одна з найстаріших у Британії.

– Там її вважають жовтою. Звідки вона взяла цю цитату і чому я не збираюся її коментувати? Немає запису, де я це кажу, цієї фрази немає у моєму Facebook, якого у мене тоді не було.

– Звідки вона з'явилася?

– Ця заява з'явилася під час одного з міжнародних форумів із вуст [Сергія] Лаврова, міністра закордонних справ Російської Федерації. Він перший заявив цю ахінею, навіть не пояснюючи, де він це взяв. І всі потім почали на неї посилатися. Походження цієї фрази взагалі незрозуміле. Немає жодного джерела. Це сказав Лавров, тож, вибачте, це його цитата, а не моя. До мене ця ахінея стосунку не має.

– Але до суду не подаєте?

– На кого? На Лаврова? Вони його цитували.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Коротке ліричне запитання. ЗМІ писали, що 2016 року ви розлучилися. Сьогодні Андрій Білецький – завидний наречений?

– Не завидний. Просто неодружена людина.

– Дівчата у Facebook пишуть? Популярність є в цьому плані?

– Facebook веду, але майже не читаю, що там пишуть. Не вистачає на відповіді часу.

– Дякую вам за інтерв'ю!

– І я вам дякую!

Записав Микола ПІДДУБНИЙ