Ілларіонов: Те, що Ленінград був оточений з усіх боків, а його жителі приречені на голод, – це вибір Сталіна G

– Андрію Миколайовичу, ви корінний ленінградець. І я не сумніваюся, що, як і будь-якому ленінградцю, блокада досі вам болить. Скажіть, будь ласка, чому приблизно мільйон людей знищили голодом?

– Дмитре, передусім, окрім 900 тисяч загиблих у Ленінграді, під час війни загинуло, як ви знаєте, щонайменше 30–40 мільйонів осіб. І кожен із цих людей цінний, незважаючи на те, чи загинув він від голоду, від бомбардувань від кулі чи від знущань... Усі цінні без винятку. Найголовніше запитання – чи можна було врятувати і 900 тисяч у Ленінграді, і 27 мільйонів (чи скільки їх було), загиблих під час війни? І відповідь на це запитання: якщо начальник починає війну проти іншої країни, то розплачуються за цю війну люди. І жоден найбільший начальник не знає, яку ціну країна, суспільство, люди, народ заплатять за ту чи іншу авантюру. Другу світову війну почали спільно Гітлер і Сталін, підписавши 23 серпня [1939-го] пакт Молотова – Ріббентропа. Саме вони відкрили цю скриньку Пандори, з якої вилетіли демони, що знищили величезну кількість людей у Європі і в усьому світі. Десятки мільйонів у Росії, Україні, Білорусі й усіх республіках колишнього Радянського Союзу, у Німеччині, у Польщі, у Франції... Безвідносно до національностей, безвідносно до громадянства. Загинули десятки мільйонів людей.

Відповідальність за загибель цих людей безпосередньо лежить на двох різниках, на двох диктаторах, на двох крокодилах, як їх називав Віктор Суворов: на Гітлерові і Сталіні. Те, як саме загинули ті чи інші люди, – це важливе питання, але це наступне питання. По-перше, вони загинули, тому що ці два мерзотники почали найстрашнішу у світовій історії війну.

Можна чи не можна було здати Ленінград? Ленінград – це не просто велике місто, це одна із двох столиць Російської імперії, Радянського Союзу і нинішньої Росії. Але були ще й інші столиці Радянського Союзу: Київ, Мінськ, Вільнюс, Рига, Таллінн, Кишинів. Їх не здали? Здали. Виникає запитання: чому столиці республік було здано? Якщо той, хто починає обговорювати питання, можна чи не можна було здати те чи інше місто, є, як каже Путін, не цілком розумною людиною, то Сталін, який здав Київ, – дурень? Сталін, який здав Мінськ, – дурень? Сталін, який здав Ригу, Вільнюс, Таллінн, – дурень? Можна продовжувати... Ті, хто здав Париж і Варшаву? Відень, Прага, Варшава, Люксембург, Гаага, Брюссель, Париж, Копенгаген, Осло, Белград, Тирана, Афіни, усі столиці республік колишнього СРСР... Потім, коли почався наступ СРСР, були [здані] Софія, Бухарест, Будапешт, Берлін... Столиці всіх держав, за винятком трьох.

Столиці і великі міста, яких не здали під час Другої світової, можна перерахувати буквально на пальцях. Це три країни, чотири міста.

– Москва...

– Москва, Ленінград, Гельсінкі та Лондон – тільки вони не опинилися в умовах іноземної окупації. Виникає запитання: чому саме ці міста? По-перше, це винятки. В умовах гігантської м'ясорубки не залишилося жодного міста, якого не було б захоплено, яке не було б реальним полем бою. Ці винятки не пов'язані з якимись особливими інтелектуальними або навіть військовими зусиллями країн, які брали участь у війнах. Це пов'язано переважно лише з географією. Головна геополітична вісь у Європі, навколо якої протягом століть розвивалися головні військові та політичні події, – це вісь від Лондона і Парижа до Москви: Лондон – Париж – Кельн – Берлін – Варшава – Москва. Армії десятків полководців, королів, командирів ходили взад-уперед уздовж цієї лінії.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Міста, розташовані на цьому напрямку, іноземні війська захоплювали багато-багато разів. Париж брали неодноразово, Москву брали неодноразово чужі війська. Кого не брали? Не брали тих міст, які розташовані на значній відстані від цієї вісі на північ, де з огляду на географію, з огляду на клімат або незначну заселеність бойові дії було вести дуже важко. Хоча ми знаємо, що навіть Лондон було взято. Щоправда, раніше. Востаннє – наприкінці XVII століття.

Щодо Другої світової війни, то, за великим рахунком, два міста, які намагалися взяти, але не взяли, – це Гельсінкі і Ленінград. Чому їх не взяли? Не тому, що їх вдало захищали, не тому, що хтось віддав наказ не здавати. А тому що нападник вирішив: "Брати не будемо". Гітлер відмовився від того, щоб узяти Ленінград, у вересні 1941-го. Так, спочатку війська групи "Північ" підійшли до Ленінграда, було кілька днів запеклих боїв, а потім Гітлер віддав наказ і відвів основні ударні сили з-під Ленінграда, скерувавши їх до Москви. Коли генерали запитали його навіщо, Гітлер відповів: "Доля війни вирішується не під Ленінградом. Доля війни вирішується під Москвою". Це був вибір Гітлера. Якби Вермахт продовжував штурмувати Ленінград, немає жодних сумнівів, що Ленінград було б узято. Вермахт у 1941 році був найсильнішою армією Європи і світу. Якби Гітлер наполіг на тому, що треба брати Ленінград, – на жаль, Ленінград узяли б так само, як Варшаву, Париж, Київ, Мінськ або десятки інших столичних міст Європи. "Не брати Ленінград" – це був вибір не Сталіна і не Путіна, а Гітлера.

Три роки по тому аналогічна ситуація повторилася з Гельсінкі. Коли радянські війська у 1944 році вкотре зламали оборону... До речі, чому не взяли Ленінград, адже, крім Гітлера, був й інший учасник у цій війні?..

– Фіни.

– Барон Густав Маннергейм навіть не ставив завдання взяти Ленінград. У 1941 році фінські війська підійшли до Ленінграда з півночі і зупинилися чітко на старому радянсько-фінському кордоні, за 32 км від Ленінграда. На тому самому кордоні, який Сталін і Молотов назвали абсолютно небезпечним для Ленінграда. Але цей кордон став найбезпечнішим для Ленінграда і ленінградців під час 900-денної блокади.

У містечку Сестрорецьк на Карельському перешийку, в якому я провів дитинство і юність, 1941-го не було жодного військового. Дорога на Ленінград була абсолютно відкрита. Але це був вибір Маннергейма, який не хотів руйнувати місто своєї юності, місто, де він навчався, служив, де була людина, якій він служив, – російський імператор. Він не хотів нищити це місто. Тому Маннергейм дав наказ не тільки не переходити старий фінсько-радянський кордон, а й наказав фінським літакам не залітати за цю межу. Жоден фінський літак протягом трьох років не перетинав її і не опинявся в повітрі над Ленінградом.

– Чому голодом заморили стількох людей, Андрію Миколайовичу?

– Отже, те, що Ленінград не взяли, – це вибір Гітлера і Маннергейма. Другий випадок – зворотний. Улітку 1944 року, коли радянські війська, зламавши опір фінських військ на Карельському перешийку, узяли Виборг, розгорнулася найзапекліша битва в районі Талі – Іхантала. Унаслідок цієї битви, яка тривала кілька тижнів, фіни розгромили наступ радянських військ. Нові й нові резерви кидали в бій – фіни перемелювали їх. У самісінький розпал битви, коли Говоров вимагав підкріплення, щоб зламати фінську "козявку" (як називав Фінляндію Сталін), Сталін сказав "ні". На запитання Говорова: "Чому?" – Сталін повністю повторив слова Гітлера, сказані за три роки до цього: "Доля війни вирішується не в Гельсінкі. Доля війни вирішується в Берліні". У підсумку він зупинив наступ.

За деякий час було підписано перемир'я, а потім і мирний договір із Фінляндією. Гельсінкі не було взято. Тому питання про те, чи можна взяти те чи інше місто, визначає не те, чи можна його захистити. Сучасні засоби ведення військових дій дають змогу взяти будь-яке місто. Так було і під час Другої світової війни. Якщо те чи інше місто не взяли, – це вибір того, хто наступає.

Тому, вибачте, вийде така дивна історія. Те, що Ленінград не взяли, – це вибір Гітлера і Маннергейма. Те, що Гельсінкі не було взято, – це вибір Сталіна. Не навпаки. Ні Путін, ні хтось інший до цього не мають жодного стосунку. І до всього жаху – це не був вибір захисників того чи іншого міста...

Чому загинуло стільки людей? Бо це був, знову-таки, вибір Сталіна: почати в 1939 році так звану Зимову війну проти Фінляндії. Саме ця війна зробила Фінляндію ворогом Радянського Союзу. Саме ця війна змусила Маннергейма в 1941-му відповісти на бомбардування Гельсінкі, почати наступ фінських військ і вийти на старий фінсько-радянський кордон. І хоча фіни не бомбили міста, вони блокували його з півночі. Якби не Зимова війна, німецькі війська підійшли б до Ленінграда з півдня, а з півночі залишалися б Карельський перешийок, залізниця, яка в умовах нейтралітету Фінляндії дала б змогу забезпечувати ленінградців необхідним продовольством. Тих, кого треба було евакуювати, спокійно евакуювали б  залізницею навколо Ладозького озера через територію Фінляндії на основну територію Радянського Союзу. Кількість жертв була б набагато меншою.

Тому той факт, що місто було оточено з усіх боків і неможливо було нормально евакуювати людей, а ті, хто залишився, були приречені на голод, – це результат вибору Сталіна. Якщо хтось і є в цій історії дурнем, користуючись термінологією Путіна, то це той, хто розв'язав 1939 року Другу світову війну, підписавши пакт Молотова – Ріббентропа, той, хто 30 листопада 1939 року напав на Фінляндію, той, хто будував імперіалістичні плани і намагався їх здійснити, жертвуючи мільйонами радянських співвітчизників і мільйонами громадян багатьох європейських країн.