Події

Киянка Хорошунова у щоденнику 1943 року: Німці вважають своє становище безнадійним, але здавання Києва "залишають" на весну

3 вересня 2017, 10.00 Этот материал также можно прочитать на русском

Радянські піхотинці у звільненому населеному пункті Луганської області. Серпень 1943 року Фото: tsdkffa.archives.gov.ua

"ГОРДОН" продовжує серію публікацій із щоденника Ірини Хорошунової – художника-оформлювача, корінної киянки, яка пережила окупацію української столиці в роки Другої світової війни. Цей документ – унікальне історичне свідчення, не спогади, а опис подій у реальному часі. Редакція публікує щоденник у ті дати, коли його писала Хорошунова, якій на момент початку війни було 28 років. Сьогодні ми подаємо запис від 3 вересня 1943 року.

3 вересня 1943 р., п'ятниця

На фронтах запеклі бої. За чутками, німці здали Севськ і Рильськ. А радянський уряд проголосив ніби "самостійну Україну". Це один із парадоксів нинішньої ситуації. Мобілізація чоловіків-фольксдойче оголошена офіційно. Про мобілізацію українців говорять, але офіційно не оголошують. Усі німці вважають своє становище безнадійним, але здавання Києва "залишають" на весну. Ніхто нічого сказати не може, тому що радянських відомостей у нас, можна сказати, немає зовсім. Радіо мовчить уже багато місяців. Тільки випадкові відомості.

До бібліотеки надійшло ще 150 ящиків книжок. Куди їх поміщати — невідомо, але це дуже велике багатство й необхідно їх обов'язково розсунути, куди завгодно.

На Андріївському узвозі поганий настрій. Миколі Йосиповичу терміново зробили операцію через прорив виразки й початок перитоніту. Сидять вони в напівпорожньому будинку, на стінах гриби ростуть, і пацюки з'їдають меблі. А виконроб із німцями знищують квартири.

Попередній запис у щоденнику від2 вересня. Наступний запис – 6 вересня.

Про особистість автора мемуарів – Ірину Хорошунову – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника читайте у розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів публікується у спецпроекті "Щоденник киянки".

Редакція дякує Інституту юдаїкиза надані матеріали.

За ідею редакція дякує історику й журналісту, співробітнику Українського інституту національної пам'яті Олександру Зінченку.