Кільчицька: Ставши президентом, Янукович вимагав у Черновецького мільярд доларів G

У фільмі "У ліжку з КДБ" я знімалася з Козаковим і Кончаловським

– Ірено, доброго вечора.

– Привіт. Добрий вечір, шановні глядачі.

– Ти знаєш, дивлячись на тебе, я згадую Леоніда Михайловича Черновецького...

– ...ми схожі? (Усміхається)...

– ...та його легендарну фразу: "Я і моя молода команда". Леоніда Михайловича в Києві давно немає, він далеко, як і ціла низка членів його "молодої команди", а ти в мене у студії та, як і раніше, молода й красива. Тобі що Леонід Михайлович дав якусь молодильну таблетку?

– Ні, нам їх постійно передають із космосу, як космонавтам, і ми всі молодіємо. "Не расстанусь с комсомолом, буду вечно молодым"...

– ...не расстанусь с комсомолкой...

– ...так (усміхається).

– Ти була секретарем суду, працювала у військовій прокуратурі, а потім узагалі в КДБ...

– ...у радянському КДБ...

– ...у радянському. Скажи, ти КДБшниця чи КДБістка?

– Коли я кажу, що працювала в КДБ, мене перепитують: "У СБУ?". Я відповідаю, що ні, СБУ – це зовсім інша організація. У КДБ служили дуже гідні, інтелігентні люди, патріоти, у яких були принципи, які відстоювали інтереси своєї батьківщини, захищали її тощо. І ніяк не можна порівняти це з тим, чим зараз, на жаль, займається наша Служба безпеки – здебільшого особистим збагаченням, а не захистом інтересів країни.

– Чим ти займалася у КДБ?

– Я була завідувачем кримінальної канцелярії, секретної частини, готувала пошту, роздруковувала або друкувала, ну не доноси, а...

– сигнали ......

– ...ні, повідомлення агентів. Також займалася канцелярською роботою. У мене там була підписка про нерозголошення...

– ...загалом, не сумувала...

– Якщо ти хочеш, щоб я тобі розповіла, то скажу, що, незважаючи на минулі десятиліття, я ще маю якісь моральні підстави не розголошувати того, чим займалася.

– Ми в прямому ефірі, перед яким домовилися, що я буду ставити тобі жорсткі запитання...

– ...так...

– ...і ти будеш на них відповідати...

– ...так, що жорсткіші, то краще.

– Значить, починаю ставити жорсткі запитання...

– ...давай.

– Генерал міліції Куликов сказав, що у КДБ ти працювала повією...

– ...так... офіційно? Там була така посада?..

– ...про що свідчить фільм "Повії на службі у КДБ", де свого часу ти знімалася з Михайлом Козаковим і Андроном Кончаловським...

– ...не найгірша компанія. Ми не разом займалися сексом, я сподіваюся, за версією Куликова (сміється)...

– ...що він мав на увазі?

– А генерал Куликов – це не той, в окулярах, колишній депутат?

– Так...

– А чому він генерал? Він сам собі придумав таке звання?

– Я думаю, що він генерал, а він не генерал, так?

– Ти що, Дімо! По-перше, він ні за віком, ні за іншими критеріями не підходить під звання генерала. Знаєш анекдот, коли в божевільню поміщають людину і запитують, як її звуть. Вона відповідає, що Наполеон. "А, тоді – у 6-ту палату, у нас там п'ятеро таких", – каже лікар. "Доктор, ви не зрозуміли, я торт", – пояснює хворий (сміється). Тому, коли ти сказав: "Генерал Куликов"... Я не знаю, хто він, але думаю, що прапорщик або сержант. Дивись, дійсно був документальний фільм під назвою "У ліжку з КДБ"...

– ...а-а...

– ...так. Цей фільм робили про службу КДБ, до мене звернулися з Москви, але я тоді щойно народила доньку Моніку, у мене, на жаль, у той період померла мама. Я була в дуже поганому і фізичному, і душевному стані. Знімальна група НТВ зв'язалася зі мною в лютому і спеціально чекала два місяці, щоб відзняти зі мною сюжет. Я не була в курсі того, що саме вони збиралися знімати, але, дивись, я ніколи не подам вигляду, навіть якщо розумію, що мене десь підставляють. Я можу тобі по секрету розповісти, твоїй дружині, друзям, але я ні за що не зізнаюся в цьому публічно. Я не знала ні як буде називатися фільм, ні про що він. Вони просто сказали, що знімають кіно про те, як у радянський час люди працювали у КДБ, що їм для цього потрібна якась жінка, що вони переглянули списки, і з усіх відомих жінок (сміється), які працювали у КДБ за весь час його існування, вони вирішили вибрати саме мене...

– ...дивно, так?

– Так. Тому я погодилася. До речі, якби я знала, що у фільмі, який назвали "У ліжку з КДБ", були задіяні Михайло Козаков і Андрон Кончаловський, я б раніше в ньому знялася. Але потім мені подзвонив Черновецький і сказав, що з ним зв'язалися з Америки і розповіли, що я брала участь у фільмі, де зізналася, що, працюючи у КДБ, займалася спокушанням закордонних агентів, вербуванням...

– ...сексуальним вербуванням?

– Так. Дивіться, наступного року мені виповниться 50 років (ми з тобою майже ровесники, і всі дні народження святкуємо разом), і цей фільм виявився певною мірою провокацією...

– ...так займалася чи ні?

– Такої посади взагалі не було. І ті, хто цим займався, послухай мене, точно не мали якихось відповідних записів у трудовій книжці. Але коли мені зателефонував Черновецький і сказав, що я знялася в якомусь там фільмі, який називається "У ліжку з КДБ" і зізналася, чим я в цій службі займалася, я відповіла: "Леоніде Михайловичу, чесно, згадуючи всі ліжка, ось про "ліжко з КДБ" нічого поганого пригадати не можу" (усміхається). Потім я дізналася, що в цьому фільмі знялися Андрон Кончаловський і Михайло Козаков, це є дві найбільші знаменитості, і мені це в будь-якому разі приємно. Але коли в мене брали інтерв'ю, ішлося просто про те, що КДБ за допомогою стосунків між чоловіками і жінками вербувало...

– ...за допомогою красивих жінок. Ти брала участь у всьому цьому, скажи?

– Я розповіла, чим я займалася в КДБ, як я поважала цю роботу, служила і хотіла досягти високого звання офіцера. Правда, мені відразу сказали, що там жінці ніколи до генерала не дослужитися, а я була б хорошим керівником КДБ, повір мені...

– ...не сумніваюся...

– ...у мене всі замашки для цього є. І потім, після мого інтерв'ю, просто показали уривок з фільму "Інтердівчинка", де Олена Яковлєва заходить у готель. Усе. На цьому все й закінчилося. Але я дуже пишаюся, що знялася в одному фільмі з Михайлом Козаковим, царство йому небесне, і Андроном Кончаловським.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Добре, відповідай, так чи ні: ти займалася сексом для вербування людей, працюючи у КДБ?

– Послухай, я...

– ...так чи ні?

– Точно ні. Тому що, якби я цим займалася, інформація про мою роботу у КДБ була б прихована.

Гроші краще зберігати в трилітрових банках, тому що вони надійніші від українських

– Сім років ти працювала у "Правекс Банку"...

– ...так...

– ...була його віце-президентом. Ось я, наприклад, після 91-го року, коли люди залишилися без заощаджень, не зберігаю гроші в банку...

– ...правильно робиш...

– ...і всім кажу, щоб цього не робили. Українцям не шкідливо зберігати гроші в банках?

– Зараз – небезпечно, шкідливо, і я категорично не рекомендую цього робити. Тому що Нацбанк веде непорядну роботу щодо комерційних банків і опосередковано – стосовно вкладників, позичальників тощо.

– Де людям зберігати свої заощадження?

– Точно в банках, для того щоб вони не згоріли під час пожежі або не намокли...

– ...у банках?

– У банках (сміється)...

– ...трилітрових?

– Я тобі скажу, що краще в трилітрових, тому що вони надійніші, ніж українські банки.

– Тобто в трилітрових банках?

– Краще так...

– ...і де їх закопувати?

– Також гроші можна зберігати в іноземній валюті та нерухомості. До речі, зараз непоганий час для вкладень у нерухомість, тому що цей ринок є...

– ...унизу...

– ...так. Ще я хочу тобі розповісти деякі моменти моєї роботи в банку. У той час мені дуже багато відомих людей довіряло, тому що я киянка, із 75-го року прописана за однією і тою самою адресою в центрі Києва...

– ...тебе можна знайти...

– ...хоча нещодавно журналісти таки вирахували, що я живу на Печерську, біля Ботанічного саду. Але, з іншого боку, я дуже рада, що нарешті всі зрозуміли, що я проживаю в Україні. Тому що мені часто говорять під час зустрічі: "Ой, доброго дня, ви прилетіли в Україну?". Тобто давно ходять чутки, що я переїхала за кордон, але ти ж прекрасно знаєш, що це не так. Я не можу жити не тут – я патріот України. Мені деякі розповідають, що виїжджають за кордон із дітьми, тому що в них там пропадає якась алергія, вони починають почуватися краще. Дімо, я за кордоном більше ніж тиждень бути не можу...

– ...розумію...

– ...і мої діти, відповідно, теж. Тому що в них, як і в мене алергія на довгу відсутність в Україні. Але такого не буває, я перебуваю за кордоном максимум два тижні на рік – це влітку на відпочинку. А якщо відлітаю у справах, то лише на кілька днів.

– Ти була заступником мера під час роботи "молодої команди". Скажи, будь ласка, ти брала хабарі?

– Ніколи! Перший запис у трудовій книжці в мене з'явився у 16 років, тому що в липні я влаштувалася у Залізничний районний суд міста Києва, а 22 серпня мені виповнилося 17. Я трудоголік і дуже люблю працювати. Потім я перейшла до військової прокуратури Київського гарнізону, а після цього – у КДБ. Далі – у Київський військторг і працювала секретарем комітету комсомолу. А із суду і прокуратури я пішла через маленькі зарплати. Адже в мене прокурорсько-слідча спеціалізація. Я закінчила юрфак Київського університету (імені Тараса Шевченка. – "ГОРДОН"). На той момент це був єдиний університет країни, а сьогодні кожне ПТУ так називається. Але рівень радянського ПТУ (я за радянську освіту) був вищим, ніж багатьох сьогоднішніх університетів...

– ...100%...

– І що я хочу сказати, чому я звідти пішла...

– ...там мало платили і брали хабарі...

– Тоді хабарі так не брали, тільки духами, прибалтійськими шпротами і сирокопченою ковбасою, тому що все це було в дефіциті. Але я розуміла, що хочу жити добре. Тому навчалася в університеті на вечірньому відділенні, хоча я з повної сім'ї. На жаль, сьогодні тато і мама вже, скажімо так, спостерігають за мною і моїми дітьми не з цього світу. Але я вважаю, що в мене з ними є духовний зв'язок, я його відчуваю, як і їхню підтримку. Але росла я в повноцінній сім'ї, жила у центрі Києва. У мене були інтелігентні батьки. Знаєш, мій тато, перед тим, як привітатися, тричі просив вибачення. Мама пропрацювала все життя в червоному корпусі Київського університету...

– ...у кого ж ти така, скажи?

– Та ти розумієш (сміється)...

– ...жодного разу не просиш вибачення!

– Я тобі скажу: життя внесло свої корективи...

– ...добре, брала хабарі?

– Не брала ніколи...

– ...ніколи...

– ...і саме тому пішла в комерцію. Я не можу, я цього просто не вмію. Перевірте мене на будь-якому детекторі брехні, я ніколи не брала жодних хабарів.

– Ідемо далі. Чи правда, що коли у 2010 році Янукович став президентом, він вимагав у мера Києва...

– ...правда! Мільярд!..

– ...у Леоніда Михайловича Черновецького мільярд доларів...

– ...так, так...

– ...а Леонід Михайлович дати відмовився і сказав: "Я чистий, жодного мого підпису ви ніде не знайдете"?

– Дімо, я тобі розповім, що в нас було не тільки єнакіївське бароко, але і єнакіївська банківська система та єнакіївська економіка. Я не буду говорити прізвищ, але назву посади: тодішній голова СБУ, який сьогодні перебуває в країні не настільки віддаленій, шкода, що не за ґратами, але все одно в Україну в'їхати не може, завдяки своїм колишнім друзям і партнерам, доповідав в Адміністрацію Президента, що я стою під $100 мільйонів, тобто вони думали, що я маю приблизно стільки грошей, і від цієї суми рахували, хто скільки повинен занести...

– ...Януковичу?

– Так. По-перше, мені це було дуже приємно. Я сказала, що я від $100 мільйонів готова віддати 99% (сміється), але нехай вони мені повернуть 1%, а 99% – це їхні. Але я запитала, як же вони вирахували цю суму? Виявляється, вони вважали, що Черновецький нібито накрав мільярд доларів, а оскільки ми всі мали по 10%, то я – $100 мільйонів! (Сміється.) Знаєш анекдот про навар від яєць, коли зустрічаються два однокласники й один розповідає іншому, що заробляє тим, що купує десяток сирих яєць по 10 гривень, варить їх, а потім продає по гривні за штуку. "Так у чому ж твій заробіток?" – питає перший. "А навар від яєць?!" – відповідає другий. Ось приблизно так само і вони порахували, що у мене є $100 мільйонів.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Добре. Черновецькому сказали: "Дай мільярд", так?

– Так, приблизно так.

– Що він відповів?

– Я не була присутня під час розмови. Але мені про це розповіла дружина Леоніда Михайловича Аліна, яку я дуже люблю, поважаю і вважаю своєю найкращою подругою. Я тоді була з дітьми за кордоном, вона мені зателефонувала і сказала, що у Черновецького вимагають мільярд (їй це побічно передали). А потім додала: "Вони не знають мого Льоню! Це він від них отримає гроші, а не навпаки!". (Сміється.) Ми-то з нею, звичайно, розуміли, що жодного мільярда немає, але так сміялися, коли про це говорили...

– ...і не отримали нічого?

– Цього я не знаю.

– Тебе хотіли посадити?

– Весь час. Але особисто Янукович – ні. Він постійно мені посилав урядові телеграми і букети квітів (усміхається)...

– ...у вас нічого з ним не було?..

– ...бо все це робили через протокольну службу...

– ...ти не відповіла...

– ...я ж тобі відповідаю, підводжу до цього (усміхається). Значить щодо цих квітів та іншого гуділи всі. Але оточення Януковича, злякавшись, так би мовити, такої уваги на мою адресу (сміється), навіяло йому, що я нестримана, неврівноважена і не зовсім психічно нормальна. Велике їм спасибі, це єдине, за що я їм вдячна, тому що, ну, мені б ще довелося у 40 із чимось років розучувати поезію Чехова! Розумієш, я добре вчилася в школі, але його віршів зі шкільної програми я не пам'ятаю.

– Хто хотів посадити?

– Я тобі скажу – це глава його тодішньої Адміністрації, я навіть не хочу називати це мерзенне прізвище. Зараз це мерзенне прізвище сидить у Верховній Раді, але я сподіваюся, що колись буде сидіти у в'язниці.

– Чи правда, що ти єдина, хто мав абсолютну і безмежну довіру Леоніда Михайловича Черновецького?

– Ні. Леонід Михайлович викладав мені криміналістику в університеті. Мені взагалі пощастило з викладачами, серед них були дуже відомі люди. Крім Леоніда Михайловича, міжнародне право мені читав Олександр Олександрович Чалий – професор, колишній перший заступник міністра закордонних справ, посол. А посли, як і президенти, колишніми не бувають. У мене на юрфаці тоді еліта викладала. До речі, у радянський час для всіх юридичних вишів 80% підручників писали професура і академіки...

– ...Київського університету...

– так, Київського державного університету. Мені пощастило: у нас логіку Дирда викладав, йому було 85 років! Дімо, він мені поставив трійку на іспиті, тому що, списуючи з-під парти, я перевернула дві сторінки замість однієї й не помітила цього. І коли я йому зачитувала відповіді на запитання, він сказав: "Ще раз!". Я знову почала вимовляти, не відриваючись від папірця. Він знову: "Ще раз". Я прочитала втретє, і він сказав: "Я все зрозумів: ви, коли списували, напевне, два листки перевернули" (сміється)...

– ...добре, ти не єдина користувалася довірою Черновецького?

– Ні, але тут палка з двох кінців. З одного боку, Леонід Михайлович не довіряв нікому, навіть собі. А з іншого – у нього були люди, яких він чув, але я була єдиною, яка говорила йому все. Ну можеш уявити, якщо я у прямому ефірі можу сказати про все, що ти хочеш, не хочеш і навіть про те, про що ти просив мене не говорити. Але коли ми працювали в банку, його це дуже влаштовувало, тому що я займалася кредитами, я повинна була попереджати його про всі ризики, плітки, так би мовити, моменти навколо підприємства чи чогось ще.

– Зрозуміло. Ти сумуєш сьогодні за Леонідом Михайловичем?

– Я з ним спілкуюся.

– Спілкуєшся?

– Так. Але я тобі скажу, що він мене дуже багато чому навчив. Наприклад, його унікальні фрази: "Людина, у якої немає запитань, – сама запитання". Потім, якщо він телефонував і запитував: "Які проблеми?", а у відповідь чув, що жодних, він відповідав: "Людина, у якої немає проблем, – сама проблема". І ще одна дуже смішна історія була. До нас із Луганська їхав клієнт по велику суму кредиту. І він обов'язково хотів зустрітися з першою особою, не директором, а господарем фірми. Черновецький тоді був депутатом, він не займався цією діяльністю, але з людьми зустрічався, щоб поспостерігати, як працює молодь. І я до нього залітаю, знаючи, що він поспішає до Верховної Ради, і кажу: "Леоніде Михайловичу, я вас дуже прошу затриматися, затори – клієнт запізнюється". А він мені: "Запам'ятай, затори бувають тільки в голові. Якщо людині потрібен кредит, вона мала ще позавчора пішки і в постолах вийти з Луганська і дійти до цього часу до мого кабінету. Якщо вона ще не отримала кредиту, а вже – у заторі, уяви, що вона почне нам розповідати, коли буде його погашати"...

– ...не дали кредиту?

– Ні, кредит ми дали, і вона його погасила.

Сьогодні багато хто боїться брати хабарі, але якщо беруть, то заправляють величезні суми

– Які у тебе стосунки з Олесем Довгим?

– Зараз, взагалі, були, є чи будуть? Що ти хочеш почути?

– Зараз...

– Ми з Олесем завжди сперечалися, тому що ми люди різних поколінь. Якщо вони "молода команда", то я від них старша років на 10–15. Просто я дуже добре виглядаю, так? (Сміється)

– ...таблетки з космосу...

– Так, це таблетки з космосу, тільки я їх раніше почала пити, тому на мені краще видно ефект (усміхається). У нас із Олесем завжди були якісь суперечки. Мало того, він людей з посадою поважає більше, ніж без неї. Він, звичайно, привітається в будь-якому разі, але по-різному...

– ...зараз він тебе менше поважає?

– Останнім часом ми зустрічаємося рідко, та й то випадково, але обнімаємося, цілуємося, тому що ми все одно рідні люди. Але в нас із ним було багато спірних моментів.

– Ідемо далі. Віталій Кличко як мер Києва тобі подобається?

– Подобається. Я тобі зараз скажу чому: я не очікувала, що він не завдасть шкоди місту. Є ситуації, коли головне – не нашкодити, тобто краще щось недоробити, ніж зробити, але погано. Я вважаю, що жодної великої шкоди за цей час місту не завдано. Але не можна порівнювати роботу Кличка як мера з роботою Черновецького, Омельченка чи когось ще. Тому що Україна зараз у таких складних умовах, а Київ – у такому напруженні з біженцями, дітьми, лікарням, соціалкою, дорогами...

– ...тобто Кличко – гарний мер?

– Так. Я вважаю, так: у багато питань Кличко не втручається, він оточив себе менеджментом, який виконує поставлені завдання, мерія працює, питання вирішують, і немає жодних скандальних моментів.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– На Майдан ти вийшла 1 грудня 2013 року у шубі...

– ...так, у баргузинському собольку...

– ...ого, у собольку! І з українським віночком на голові...

– ...так, спеціально.

– Чому вийшла?

– Тому що...

– ...баргузинський собольок...

– ...вийшла, тому що ніколи не вважала себе бидлом, тому що розуміла, що вже пора поставити крапку – палицю було перегнуто. Я думала, що після 2004-го це вже неможливо. У 2010 році, вибираючи між Тимошенко і Януковичем, я проголосувала за Януковича...

– ...ну ти даєш!

– Так. А тепер я буду голосувати за Тимошенко. Я впевнена, що на наступних виборах (а Тимошенко буде в них брати участь 100%) я проголосую за неї. Думаю, у неї дуже великі шанси. Уже пора жінці стати президентом, я вважаю, як у стародавні часи, коли було дуже багато російських цариць, і в Україні теж, у Київській Русі...

– ...добре, чому ти вийшла на Майдан – зрозуміло. Сьогодні, коли Майдан відшумів, і, здавалося б, давай – реформуйся, Україно, що тебе зараз не влаштовує?

– Усе те саме, що і тебе, й інших людей. Ми говорили про те, що красти – це злочин, багато красти – бізнес, а грабувати народ – це велика політика. Я вважаю, що війну можна було давно припинити. Але війна – це дуже великий бізнес, і на неї можна списати багато грошей, тих, що пішли б на медицину, дороги і все інше, і потім це не перевіриш жодними ревізіями й експертизами.

– Корупції у нас сьогодні більше, ніж до Майдану?

– Більше...

– ...більше?

– Звичайно, вона величезна. Я думала, що Янукович після 2004 року зробив висновки про український народ...

– ...а він і зробив. І український народ його вибрав...

– ...так. Я думала, що він зрозуміє, що українці все-таки волелюбні і в будь-який момент можуть щось зробити. Хоча я не вірила, що люди вийдуть на Майдан коли-небудь після...

– ...2004 року...

– ...так, після тих розчарувань. Зараз корупція набагато вища. Дивись, що відбувається: якщо раніше можна було щось кудись занести і вирішити питання...

– ...а сьогодні заносять, а питань не вирішують...

– ...почекай, сьогодні багато хто боїться брати, а безкоштовно ніхто нічого робити не хоче (усміхається). А якщо беруться вирішувати питання, то заправляють такі суми, що взагалі не можна передати. Але оскільки економіка зараз у занепаді, криза тощо...

– ...добре, сьогодні низку народних депутатів України обвинуватили в корупції. Генеральний прокурор Луценко дав їм бій. Скажи, будь ласка, що з цими депутатами буде далі?

– Окрім Олеся Довгого, я особисто знаю Розенблата. Також знайома ще з двома – це батько і син – клієнти "Правекс Банку". Вони з Житомира чи Вінниці, я не пам'ятаю...

– ...з Житомира...

– ...у них величезний маслозавод, вони давно з Європою торгують. Це дуже багаті люди, мабуть, перші в Житомирі. Дивись, зараз чіпають тих, хто із грошима, із кого можна щось отримати. Царство небесне журналісту Шеремету, ніхто його вбивства не розслідує. Ми з тобою розмовляли до ефіру, і зараз я просто хочу озвучити кілька моментів: в університеті на юридичному я вчилася не дуже добре, тому що хотіла бути слідчим, і мене цікавили тільки кримінальне право, криміналістика тощо. Але якісь основи римського права я здобула – там, де "око за око". Це мій улюблений принцип, до речі...

– ..."а зуб за зуб"?

– І "зуб за зуб". Якщо я десь можу дотриматися цього принципу, я обов'язково це роблю. Крім того, ми вивчали дисципліну "Основи держави і права СРСР", потім – "України", і там були такі базові поняття, як, наприклад, "верховенство права" або "закон зворотної сили не має". Зараз ідеться не про Жуків острів і Олеся Довгого, а про те, що Олеся, наприклад, можуть притягнути до кримінальної відповідальності за Жуків острів, коли це було колегіальне рішення. Якщо завтра ухвалять закон, що спікер Верховної Ради (як і секретарі місцевих рад), підписуючи постанову, проголосовану більшістю, усе одно буде нести кримінальну відповідальність, або кожен депутат, голосуючи, потім може персонально за це відповісти...

– ...тоді інша річ...

– ...так. Але якщо зараз усе це відкотять, як і хочуть зробити, то просто... Я не буду говорити емоційних слів...

– ...скажи, що буде?

– Просто, щоб людям було зрозуміло, як я просила лікарів під час спалаху пташиного грипу, щоб вони пояснили нормальною мовою...

– ...так, скажи....

– ...не своїми термінами, коли в людини просто прищ на нозі, а вони йому про це розповідають такими словами, від яких може статися розрив серця. Ось я наведу простий приклад: якщо зараз трапиться такий прецедент, що все, що вважатимуть незаконним, відкотять назад, то буде юридичний, правовий колапс. Будь-який закон чи рішення, яке було ухвалено за 25 років існування України у Верховній Раді чи в якій завгодно місцевій раді, за яким, наприклад, селянину виділили землю, або люди приватизували квартири, – усе це можна буде вимагати назад...

– ...буде створено прецедент, коли можна буде все вимагати назад, зрозуміло...

– ...і в кожного з вас, хто нас дивиться, можна буде забрати приватизовану квартиру в індивідуальному порядку. У вашого сусіда – ні, а ось у вас чомусь – так. Це елементарний приклад.

– Добре, давай так: депутати, проти яких зараз хочуть почати кримінальне переслідування, будуть сидіти чи ні?

– Я думаю, що ні. У них є адвокати, які розбираються в питаннях права, готують документи. Це просто політична реклама, піар і мильна бульбашка.

Я не хотіла йти працювати у Київраду

– Це правда, що ти, будучи віце-президентом "Правекс Банку", офіційно отримувала...

– $100 тисяч, так...

– ...у місяць?

– Так, і не хотіла йти в мерію...

– ...завидна наречена!

– Так (сміється), усе життя "мріяла" взяти кого-небудь на утримання. Ти зрозумів, із моїм характером....

– ...ідемо далі...

– ...почекай, я хочу ще сказати, що не хотіла взагалі йти працювати в мерію...

– ...я думаю, зі $100 тисячами!

– Я ховалася від Черновецького два тижні, після того як він переміг на виборах...

– ...він тебе знайшов?

– Я не брала слухавки, коли він телефонував. А він знайшов мене через сина Степана, якому він передав банк. Степан у мене забрав усі мої напрями, відсотки і сказав: "Хочеш, починай із нуля в будь-якому підрозділі банку або йди до тата, спробуєш там. Ми за тобою залишаємо кабінет"...

– ...і ти пішла до тата?

– Так.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Зараз ти займаєшся бізнесом?

– Я завжди чимось займаюся, і благодійністю зокрема. Якщо чесно, я зараз перебуваю в черговій декретній відпустці.

– Ми про дітей і декрети ще поговоримо. Ти багата людина, скажи?

– Я не бідна людина.

– На яких машинах ти їздиш, розкажи? Які прикраси носиш? Які сумочки, одяг можеш собі дозволити?

– Дімо, ну візьми забий у Googlе – я раніше давала інтерв'ю. Зараз я перестала це робити.

– Давай спочатку: машини в тебе які?

– Ти ж знаєш про недавню аварію, на всіх каналах показували, яку машину мені розбили. Хлопцям не пощастило: їхала бригада, п'ять осіб, подряпали мені машину, і подряпина їм обійшлася удвічі дорожче, ніж  вартість їхнього автомобіля.

– Добре, у тебе одна з машин коштує півмільйона доларів...

– ...приблизно так.

– Тобі не соромно в країні... Знову жорстке запитання, але ти мене пробачиш...

– ...так...

– ...тобі не соромно в країні, де війна, злидні, їздити на машині вартістю в півмільйона доларів?

– Ні. Дімо, я ж узагалі дуже нестандартна людина...

– ...це я знаю...

– ...я не вписуюся в жодні рамки, і, якщо я можу щось десь порушити, я обов'язково це зроблю. Так що мені не тільки не соромно, я цим пишаюся. Поясню тобі, чому: сівши в цю машину, я офіційно заплатила цього року державі Україні три мільйони гривень податків!..

– ...ну і добре...

– Я багатодітна мати-одиначка. Я хочу запитати, що дали інші – перші, треті, двадцять четверті особи держави? Ну я аналізи сечі і калу, які вони здають в урядовій поліклініці "Феофанія", не маю на увазі. Що вони дали? Я віддала три мільйони гривень! Я їх офіційно заплатила і пишаюся цим! Я бажаю, щоб в Україні було більше людей, які будуть платити такі податки.

– Добре, ось я дивлюся, у тебе сережки у вухах, так?

– Так.

– Це Swarovski чи діаманти?

– А де ти хочеш, щоб були сережки? (Усміхається.)

– Ну є місця ще. Це Swarovski чи діаманти?

– Я біжутерії не ношу.

– Скільки каратів?

– Ну Дімо (ніяковіє). Давай вагу – зважимо...

– ...приблизно?

– Ну багато.

– Добре. Це правда, що ти скупила всю колекцію ювелірки Жаклін Кеннеді?

– (Зітхає.) Твої колеги-журналісти, як завжди, щось переплутали. По-перше, не Жаклін Кеннеді, а Христини Онассіс (сміється)...

– ...по-друге, не всю колекцію...

– ...по-друге, не всю колекцію, а частину. А по-третє, це дуже цікава історія, але вона така цікава і така історична, що їй треба присвятити окрему передачу. Коли у тебе буде програма чи якась стаття про ювелірні вироби, май на увазі, що якийсь дуже цікавий абзац я тобі розповім.

– Як нестандартна дівчина, ти прокидаєшся о 6 ранку щодня, так?

– Так.

– І лягаєш спати о 9 вечора?

– Тільки давай скажемо, що в студії стоїть твоя дружина, ми дружимо, і ти знаєш про це не тому, що лягаєш і прокидаєшся разом зі мною (сміється)...

– ...не тому, так. Тобто ось так?

– Я лягаю спати десь о пів на дев'яту – дев'ятій вечора, а прокидаюся о п'ятій годині ранку...

– ...фантастика!

– Так.

– І хто рано встає...

– ...тому бог подає. Я займаюся благодійністю, дуже багато допомагаю жінкам, матерям-одиначкам, які виховують дітей-інвалідів. Вони їх навіть не виховують, а ростять, тому що, наприклад, у деяких дітей працює тільки 5% мозку. Це здебільшого родові травми. Чоловіки, на яких я постійно наїжджаю і обіцяю продовжувати це робити, які взагалі забули, для чого вони потрібні, як вони за мамонтами ганялися...

– ...і навіщо...

– ...так, і навіщо, власне. Але я їм про це нагадую. Тому що вони кидають жінок із важкими дітьми-інвалідами моментально, а ті замикаються, живуть на дуже маленьку соціальну допомогу. Крім того, що я особисто допомагаю, я залучаю й інших бізнес-леді, які таким жінкам надають безпосередню допомогу.

Поки я не готова назвати імен батьків моїх дітей

– У тебе четверо дітей...

– Так. Це ще не все, це не зупинка (усміхається)...

– ...зараз і до цього дійдемо. Як їх звуть? Скільки їм років? І хто їхні батьки?

– Добре, зараз будемо послідовно відповідати...

– ...так, як їх звуть і скільки років?

– Моніці 10, Марку у вересні буде 9 років, а дівчаткам-двійнятам – Матильді і Марсель – 3 серпня виповниться два рочки.

– Так хто їхні батьки?

– Чоловіки (сміється).

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Чи правда, що деякі твої діти народилися від анонімного донора сперми?

– Якщо ти хочеш цим запитанням мене спровокувати чи збентежити...

– ...я впевнений, що мені цього не вдасться!..

– ...і я зараз почну кричати, що ні, Дімо, це точно не був анонімний донор сперми, а Іванов, Петров чи Сидоров, то це не так. Якщо говорити серйозно, то в нас у країні є дуже багато комерційних репродуктивних центрів, і був лише один державний у Західній Україні. Але коли я працювала в мерії, ми відкрили в Києві такий державний центр, де сім'ї, які не можуть мати дітей, могли записатися в цю програму безкоштовно, коштом держави. Не знаю, як це діє зараз, але тоді було так. Якщо серйозно говорити про донорів сперми, то я можу сказати жінкам і дівчатам, які хочуть народити дитину, але не мають другої половини і чекають її, як з моря погоди...

– ...не чекайте, так?

– Так, вони дочекаються закінчення свого репродуктивного віку, будемо називати речі своїми іменами, менопаузи, і цього вже не станеться. Світові знаменитості, наприклад, Моніка Крус – сестра Пенелопи Крус, народила у 35 років і на весь світ заявила, що вона взяла анонімного донора і подякувала чоловікам, які надають свій біологічний матеріал, і що вона, може, ще зустріне свою любов, але дитину вже народила.

– Ти народила від анонімного донора сперми?

– Дивись, я зараз тобі скажу так (задумалася)...

– ...згадуй...

– ...(усміхається) я вважаю, якщо згадати деяких кандидатів у батьки моїх дітей, яких мені приписували, то краще хай буде анонімний донор. Ну це просто така відповідь.

– Добре...

– ...я тобі все одно не відповім. Якщо я досі не сказала, значить оголошу, хто батьки моїх дітей, коли я до цього дозрію.

– Про кандидатів у батьки...

– Батько сина Марка – француз, його теж звати Марк. Ми підтримуємо стосунки, але спілкуємося не часто. Батьки всіх дівчаток – громадяни України.

– За чутками...

– ...так..

– ...батько одного з твоїх дітей – президент однієї з країн, це правда?

– Ну я не знаю, це не з божевільні повідомлення? Може, той, хто це сказав, перебував в одній палаті із президентом (сміється)...

– ...ти уникаєш відповіді, так?

– Так, а що ти хочеш, щоб я сказала?

– За чутками, знову-таки, ти боролася за Нестора Шуфрича з однією дуже впливовою жінкою, це правда?

– На рингу чи де ми з нею боролися?

– Хто ж знає...

– (Замислилась). Ні, я так сказати не можу. Я Нестора знаю особисто, він непоганий хлопець...

– ...я думаю, що гарний...

– ...я дружу з його колишньою дружиною – Наталею Вороною. З малим Нестором нещодавно ми обідали. У нього прекрасні діти. Із Шуфричем ми не спілкуємося, але він колись, до речі, був клієнтом "Правекс Банку". На цьому все, я ні з ким за нього не боролася. Я взагалі вважаю, що немає такого чоловіка, послухай мене...

– ...за кого б ти боролася...

– ...та, за кого б я боролася! І до того ж із жінкою.

– У тебе четверо дітей. Ще діти у тебе будуть?

– Ти розумієш, як бог дасть. Ми ж не знаємо, що з нами буде завтра. Я такої ймовірності не відкидаю і, скажімо так, завдяки сучасним технологіям, спасибі господу і лікарям, така можливість є в будь-якої жінки. У будь-якої, я повторюю.

– Хто сьогодні щасливий володар Ірени Кільчицької?

– Я сама.

– Ось так?

– Так!

– Тобто ти хочеш сказати, що ти живеш без чоловіка?

– Ні, я хочу сказати, що сама володію собою, і більше всіх на світі люблю себе. І це допомагає. Якщо ви не полюбите себе, ви ніколи не зможете полюбити своїх дітей, чоловіка, близьких. Навіть у Біблії так сказано. Ти мене запитав, хто щасливий володар мене? Тільки я сама!

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Скажи, яскравій жінці з таким характером, грошима, незалежністю, важко знайти чоловіка?

– Ну, дивлячись, що вона робить. Якщо у неї є така мета, може, і важко. Я ніколи не шукала...

– ...вони тебе самі знаходять, так?

– (Сміється.) По-перше, мені ніколи цим займатися. Я, наприклад, зараз шукаю напій "Алое Вера" по Києву. Раніше він був, а зараз його в магазинах немає. Ось мої помічники його розшукують, щоб закупити. А чоловіка я не шукала! Я не можу сказати, складно це чи ні. От якщо я поекспериментую, тоді відповім. Я просто завтра не зможу цим зайнятися, у мене буде дуже насичений день, усе розписано. Але, якщо я вирішу стартанути, я виберу якийсь час. Знаєш, які у мене правила? Чим би я не займалася: особистим, суспільним, бізнесом, дітьми, приготуванням їжі, я повинна робити це негайно, просто зараз. І на кожен захід я виділяю певний час, у який я повинна вкластися. Я все розглядаю як проект, зокрема й чоловіка. І, залежно від його віку, стану та інших обставин, я відвожу на стосунки певний термін і плануюю, що б я хотіла від них отримати. Якщо за цей період я не отримую того, чого хотіла, я цей проект звертаю. Розумієш?

У тому, що зараз відбувається в Україні, винен народ

– У моїй особі, ти сказала, КДБ втратило великого керівника...

– ...так, і не тільки КДБ.

– ...ти можеш коли-небудь очолити СБУ чи МВС?

– Обов'язково. Як тільки з'явиться така можливість, я тобі обіцяю, що подам свою кандидатуру на конкурс.

– Тобто сьогодні ти ще хочеш повернутися у велику політику?

– Не тільки хочу, я повернуся.

– Повернешся?

– Так. Тільки не сьогодні і не завтра, через кілька років, я думаю. Я хочу, щоб пройшло трошки часу. У мене зараз є чим зайнятися – це мої маленькі діти і, крім того, у мене є проекти. Ти бачиш, молодильні таблетки на мене добре діють. Тобто через кілька років я буду виглядати молодшою, ще кращою, діти підростуть, узагалі все буде добре, і якраз настане час іти у велику політику.

– Скажи, будь ласка, за скільки і де можна купити мені, наприклад, такі самі молодильні таблетки?

– Я тобі це окремо скажу. По-перше, рекламу медикаментів заборонено, по-друге, має бути ліцензія. Розумієш, я тобі зараз розповім, а люди, які нас дивляться, підуть і куплять, зроблять щось неправильно і зашкодять своєму здоров'ю. Навіть прийняти анальгін не можна радити, якщо людина телефонує і каже, що в неї болить голова. Я керувала столичною медициною, ти це пам'ятаєш. І я точно знаю, що заборонено давати такі поради по телевізору чи радіо. Розумієш, будь-які таблетки: і молодильні, і такі, що роблять старшим, і які ти хочеш, вони завжди...

– ...індивідуальні...

– ...мають якісь побічні ефекти. Тому треба враховувати вагу, зріст, вік та інше й обов'язково консультуватися зі спеціальними лікарями (сміється).

– Скоро буде чотири роки, як закінчився Майдан. Скажи, для України це час, на твою думку, утрачений чи набутий?

– Утрачений, однозначно. І не тільки час, але й територія, людські життя і багато чого ще.

– Хто винен у цьому? Наш народ, який обирає таких...

– ...народ винен! Я тобі зараз скажу, чому. Відразу після Майдану були вибори, зокрема і до місцевих рад. Я пішла в Київраду кандидатом у депутати (я ним ніколи раніше не була) і побачила, що скрізь працює фінансова секта, роздають гроші, пайки. Вона існувала і до Черновецького, просто йому приписали гречку, і його "молода команда" була найяскравіша, найзухваліша, найкрасивіша, найрозумніша, розумієш? Така, що сама запам'ятовується...

– ...згадати нікого...

– ...так. Я пішла в Київраду кандидатом від свого округу, де я прописана з дитинства і де мене багато хто знає. Розумієш, ну не можна на другий день після смерті танцювати на могилі, і я навіть не посміла після Майдану, суто із моральних міркувань, нікому нічого пропонувати у фінансовому плані. Хоча я дізналася, скільки що коштує в дуже багатьох районах. Ти сам ішов тоді на вибори, і все це прекрасно знаєш...

– ...так...

– ...і я дуже засмутилася, що жодних висновків люди не зробили.

– Тобто проблема в народі, у людях?

– Я думаю, що в народі, так. Пам'ятаєш, як хтось із американських президентів сказав, що якщо ти хочеш допомогти Америці, то допоможи собі. От я собі і допомагаю, не сиджу ні в кого на шиї...

– ...не нию...

– ...так, я займаюся своїми справами...

– ...не клянчу...

– ...не клянчу, не отримую жодних дотацій. До речі, я народила двох дітей під час економічної кризи, війни – у важкий час. Мене всі відмовляли, просили почекати, стверджували, що зараз це неможливо тощо. Але на всі ці аргументи я не звертала уваги і виявилося, що маю рацію. Узагалі, якщо мене щось цікавить, якщо я чимось займаюся і мені близькі люди, ті, яким я довіряю, починають давати поради (я їх, у принципі, не питаю), то дуже висока ймовірність, що я все зроблю рівно навпаки.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Я тобі поставлю останнє запитання, відповідай, так чи ні...

– ...а що, ми вже закінчуємо ефір?

– Так. Надія у нас є, скажи?

– Надія є завжди...

– ...в України...

– Знаєш, хтось із великих сказав, що все завжди закінчується добре. Якщо все закінчилося погано, значить це ще не кінець. Чекайте і працюйте над тим, щоб усе було добре.

– Це хороша кінцівка нашої бесіди. Спасибі, Ірено!

– Спасибі.

Записала Вікторія Добровольська