-1 Київ
Намагаюся уявити собі Петра Олексійовича, який блукає вулицями нічного Києва з вірним Ігорем Райніним по праву руку, і розумію, що виглядає все це досить нерозумно
Про те, що Петро Порошенко має слабкість до Facebook, я знав і раніше. Але вчорашні одкровення Романа Безсмертного і мене змусили здивовано підняти брови. Це що ж виходить – президент Порошенко "заходить у друзі під чужими іменами"? "Читає дуже багато постів, лайкає і коментує, але від чужого імені"? "Заводить дискусії з певними людьми"?
Узагалі-то мати зворотний зв'язок зі своїм народом для правителя – річ потрібна, у всі часи актуальна. Пам'ятаєте Гарун-аль-Рашида? Якщо вірити "Казкам 1001 ночі", цей арабський халіф любив, переодягнувшись у міщанський одяг, блукати Багдадом, вивчаючи життя своїх підданих. Компанію халіфу складав візир Джакар із родини Бармакидів (його ще потім нібито стратили). Поет Микола Глазков так змальовував ці нічні інспекції:
"Он, себя за купца выдавая,
Посещал караван-сараи
И, вино распивая, от пьяных
Узнавал обо всех изъянах.
Был Гарун-аль-Рашид халифом,
Но не верил ни льстивым фразам,
Ни причесанным сводкам-мифам,
А старался быть ближе к массам!".
Я намагаюся уявити собі Петра Олексійовича, який блукає вулицями нічного Києва з вірним Ігорем Райніним по праву руку, і розумію, що виглядає все це досить нерозумно. Та й навіщо, питається? Відкрив інтернет – і черпай собі народні настрої, поки в очах не потемніє. Головне – знати людні місця.
І ось тут стає реально цікаво. Цікавість розбирає: кого моніторить президент? Якими фейсбуківськими "срачами" переймається? Під яким ніком блукає Facebook і що пише?
У плані анонімності Facebook, звичайно, правителю надає унікальні можливості. У повсякденному житті твої радники заглядають тобі до рота, підносять реальність під пристойним соусом, бояться сказати зайве. І багато правителів звикає до такої картини світу. Публіцисти і біографи люблять називати це "ефектом теплої ванни".
Але Петру Олексійовичу (якщо, звичайно, у френдах у нього не суцільно тільки фани і прихильники) це не загрожує. Навіть більше, знаючи президентські самолюбство й образливість, за нього стає тривожно. А що? Відкриває глава держави якусь дискусійну гілку, що бурхливо розмножується, – а там...
– Порошенко у воєнний час набиває собі кишені! Валити шоколадного баригу!
– За...бав цей однотуровий. Танцює під дудку Х...йла...
– Падіння економіки?! Мабуть, у Roshen усе тіп-топ!..
Навіть мені, звиклому до істерії соціальних мереж, витримувати цей потік осколків реальності упереміш із параноєю і конспірологією часом стає нестерпно. А як почувається Петро Олексійович, який уважає себе (за інформацією, що доходить із надр Банкової) найкращим президентом з усіх, кого коли-небудь обирала Україна, боляче навіть уявити.
У Порошенка має додатися розуміння нужд і потреб тієї України, для якої Європа – це не тільки безвіз
У своєму описі Роман Безсмертний малює президента як короля трудоголіків, звичного до роботи вночі (гарячий привіт від Йосипа Віссаріоновича, через дивакуватий робочий графік якого не висипався керівний ешелон Радянського Союзу). Кумедно, якщо в ці нічні години, покінчивши з нарадами, Петро Олексійович борознить простори Facebook, відстежуючи хвилі суспільної тривоги і народного гніву. І разом із ним моніторить розшари і лайки президентська команда.
Тільки цією пильною цікавістю я можу пояснити його шалено-пристрасну промову під час нещодавнього візиту до Сум. Дивлячись на президента, який пристрасно змальовував щасливе інвестиційне майбутнє України, я про себе дивувався: яка муха його вкусила? А відповідь була поруч: весь попередній день український сегмент Facebook трусило через скандальний вихід з українського ринку норовливого ірландського лоукостера Ryanair. Уранці хвилею загальної "зради" "накрило" і главу держави. І він вирішив уколоти співвітчизникам кінську дозу "перемоги"...
Чи тішить мене такий жагучий інтерес Петра Олексійовича до фейсбуківського простору? І так, і ні. З одного боку, завжди корисно мати під рукою додаткове джерело інформації. А оскільки у Facebook перебуває активний, неаморфний, ідейний прошарок нашого суспільства, у Порошенка має додатися розуміння нужд і потреб тієї України, для якої Європа – це не тільки безвіз, але і гонка технологій, модернізація, уважність до запитів найближчого майбутнього...
З іншого боку, велика помилка думати, що український Facebook – це і є Україна. А вже про те, як він – особливо у воєнний час – в'їдається в мозок, продукує відчуття тривоги, депресії, читач і сам прекрасно знає. І хоча Петро Олексійович не справляє враження легко навіюваного трепетного іпохондрика, усе ж у спілкуванні з настільки емоційно токсичною публікою треба виявляти обережність.
Ну, а що користувачі Facebook? Їм я рекомендую уважно вдивлятися в активних коментаторів найзлободенніших тем на найпопулярніших майданчиках. І якщо ви вкотре зазначите в того чи іншого "сабжу" зворот "я глибоко переконаний..." або стрункі лави злегка недоладних метафор, запитуйте відразу в лоб: "Петре Олексійовичу? Ви?!".
