Психіатриня Берадзе: Якщо нещасний карантин виявив, що ви не можете бути поруч одне з одним – якого біса ви досі разом? G

– Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш заявив, що через карантин і режим самоізоляції, запроваджені в багатьох країнах для боротьби з поширенням коронавірусної інфекції, у рази зросла кількість випадків домашнього насильства. Як психотерапевт-практик, ви помічаєте таку тенденцію і в Україні?

– Коли Гутерріш це сказав, було вже пізно. Щонайменше за два тижні до його заяви мої колеги в усьому світі прогнозували різкий спалах домашнього насильства, постійно про це писали й говорили. Не тільки говорили, але почали вживати заходів.

Наприклад, у США в однієї з телеведучих на руці написано номер гарячої лінії, куди можна звертатися по допомогу. За умов карантину жертви виявилися мало не замкненими на 24 години на добу зі своїми мучителями. В Америці придумали коди, тобто жертва набирає номер і промовляє код, а її мучитель не здогадується, про що йдеться. В Україні про таке залишається тільки мріяти.

 – Ви навели приклад крайніх випадків людей із відверто садистськими схильностями, це радше виняток, ніж правило. Мене цікавлять звичайні українські родини, які через карантин змушені 24 години на добу перебувати в невеликих квартирках із дітьми, дружинами або чоловіками, батьками, домашніми тваринами. На четвертому тижні карантину у кого завгодно нерви здадуть, розпочнуться сварки, скандали, взаємні звинувачення...

– Коли пацієнтка в мене запитує: "Що робити, чоловік мене не чує, хоча я йому постійно повторюю, що треба мити й дезінфікувати руки?" – я розумію, що проблема не у втомі від карантину. Проблема в тому, що чоловік ніколи її не чув, просто зараз, за умов ізоляції, це має виразніший вияв. Тоді звідки впевненість, що я можу дати пораду, після якого чоловік миттєво почне чути дружину?

– Інакше кажучи, карантин та ізоляція лише оголили ті проблеми, які давно накопичувалися всередині сім'ї?

– Хай як психологічно ми зриватимемося, причини точно не в карантині. Є стереотип поведінки. Ми почали з вами розмову з фізичного насильства в родині, яке може призвести до серйозних каліцтв або навіть смерті. На мій превеликий жаль, у нашій пострадянській культурі домашнє насильство дуже поширене. Навіть більше, є ще й дурний вислів "б'є – отже, кохає". Це абсолютно жахлива ментальна настанова.

– А наскільки саме після запровадження карантину зріс рівень домашнього насильства?

– За даними американців, майже на 50%. За умов тотальної ізоляції жертвам домашнього насильства нікуди бігти: притулки або зачинені, або переповнені. В Україні такої статистики немає, точніше є, але дуже формальна, я їй не довіряю.

– Скоро місяць, як в Україні діє карантин. За цей час у вас пацієнтів побільшало?

– Звісно. Від постійного спілкування в мене навіть горло почало боліти, із мене знущаються: "Мамо, ти цілий день на телефоні і навіть сама цього не помічаєш!" Причому зросла кількість пацієнтів не тільки в Україні, телефонують із проханням про консультації зі США та інших країн, навіть з Австралії.

 – На що переважно зараз скаржаться?

– Наприклад, мої західні пацієнти хвилюються, що в них більше немає можливості проводити час так, як раніше: із друзями, пікніками, ресторанами тощо. А українців дуже хвилює їхнє матеріальне становище і економічна ситуація у країні.

У нас на першому місці соціальні проблеми. І це цілком зрозуміло. Тому що навіть нещасні Іспанія чи Італія, де дуже висока статистика смертності від COVID-19, можуть дозволити собі сидіти вдома і не турбуватися про те, чим завтра годувати родину. В Україні не так. У нас навіть умовна Конча-Заспа, де живуть заможні люди, хвилюється настільки, що наймає озброєну охорону.

– Навіщо? Бояться, що тривалий карантин і відсутність у більшості населення фінансової подушки різко підвищить статистику грабежів і розбоїв?

– Ну звісно! Ми ж чудово розуміємо, до чого призвів капіталізм, особливо дикий капіталізм на території колишнього СРСР. В Україні величезний розрив між багатими і бідними. У нас 1% населення живе добре, інші – зводять кінці з кінцями. Карантин наочно виявив ці проблеми.

В Україні карантин запровадили із 12 березня 2020 року, закрили навчальні заклади, торговельні центри, магазини (окрім продуктових та аптек), ресторани, кав'ярні й бари, спортивні зали, салони краси, зупинили авіасполучення з іншими країнами, внутрішні пасажирські перевезення. Громадянам заборонено з'являтися в публічних місцях без масок і переміщатися більше ніж удвох. Планували, що ці заходи діятимуть до 3 квітня, але 25 березня Кабмін ввів режим надзвичайної ситуації в усій країні і продовжив карантин до 24 квітня. Фото: Sergey Dolzhenko / ЕРА

Знаєте, я багатьох навчаю безкоштовно. Сподіваюся, на мене не образяться, якщо скажу елементарну річ, яка раніше, до карантину, мені навіть на думку не спадала. Щойно все це почалося, я запропонувала: перенесімо наші заняття в онлайн. Знаєте, що вони відповіли? "Не можемо, ми живемо в маленьких квартирах, фізично немає місця усамітнитися для навчання або роботи".

У заможних достатньо площі, щоб усамітнитися кожному члену родини, але тут інші проблеми. Найчастіше багата родина – це сім'я, де один дуже добре заробляє, а інші від нього залежні. Вони й до карантину мовчали і робили все, що вимагав "годувальник", а зараз – тим паче. Хоча б тому, що дівчина зробила все можливе, щоб стати п'ятою дружиною олігарха. Звісно, вона мовчить. Із карантином чи без. Який вигляд має типова багата українська родина? Вона в нього котрась за ліком дружина, а він з усіма поводиться однаково. І вона мовчатиме за умовну сумочку від Chanel.

 – Чи правильно я розумію: під час карантину і в бідних, і в багатих домінують страх і тривога. Перших хвилює їхнє фінансове становище, другі турбуються про власну безпеку за умов різкого і тотального зубожіння країни?

– Абсолютно правильно розумієте. Зауважте: і в тих, і в інших страх перед коронавірусом не на першому місці. Усі чомусь думають, що їх це не торкнеться. Хоча заможні люди про всяк випадок уже придбали для себе особисто апарати штучної вентиляції легенів. Навіть більше, ще й бригади лікарів найняли, які в разі чого будь-якої миті до них примчать або взагалі у флігелях поряд з особняками живуть.

 – Мені здавалося, що це чутки про наявність індивідуальних апаратів ШВЛ у багатих маєтках.

– Ні, Конча-Заспа дуже серйозно перелякалися через Куршевель, куди всі майнули на 8 Березня, у розпал поширення коронавірусу в Європі. У нас же як почалася епідемія? І зверху, і знизу. Одні з найдорожчих європейських курортів її привезли, інші – із заробітків. Унікальна, звісно, ситуація.

– Які ще скарги, окрім туманного економічного майбутнього і ймовірного зростання злочинності, з'явилися в українців за умов карантину?

– Для мене особисто, хай як брутально це звучатиме, немає нічого гіршого від психологічного насильства. Тобто загрози фізичного каліцтва для партнера немає, але психологічний тиск нестерпний. Це як радіація: слідів немає, але вбиває.

Ось у цьому питанні в нас у країні катастрофа, яку карантин лише посилив. Тому що коли люди ходили на роботу, у тренажерні зали, ресторани-кав'ярні, вони там психічно розвантажувалися. А зараз усі 24 години на добу і сім днів на тиждень під одним дахом. І якщо в родині є психологічне насильство, це стає катастрофою.

– Що саме ви маєте на увазі під психологічним тиском?

– Наприклад, установка "я тобі грошей не дам", хоча багато хто чомусь не вважає це психологічним насильством. А це ж випадок, коли жінка або чоловік настільки залежать від партнера, що змушені підкорятися всім його бажанням. Це у звичайному режимі, а уявіть, наскільки ускладнилася ця ситуація, коли всі дуже довго під одним дахом через карантин. Ось це мене дуже хвилює, тому що через психологічне насильство починається багато інших психічних розладів.

– І масштаб проблем зростає, зокрема, тому, що в нас немає культури звернення по допомогу до психолога чи психотерапевта?

– Абсолютно. Навіть більше, усе ускладнює те, що в Україні величезна проблема із психіатрами, психотерапевтами, психологами. Вони є, але більша частина з них – недоучки. Іноді таке-е-е від них чую, таке-е-е читаю...

– Як за умов карантину, коли в родині всі одне в одного на головах, не зриватися на рідних і близьких?

– Не нагнітаю, але чесно кажу: ми зіткнулися з бідою у вигляді цього коронавірусу. Коли бачу зі свого балкона, як люди без масок гуляють у компанії 10 осіб, хочеться крикнути їм: "Ви не розумієте, що відбувається?" Ні, не розуміють.

Сталася катастрофа, справжня епідемія. У цій ситуації треба не просто берегти рідних і близьких, треба пилинки одне з одного здувати (попередньо знявши маску), а не кричати і сваритися. Треба допомогти одне одному вижити. І ще. Я професійно займаюся психологією понад 30 років і відверто скажу: якщо цей нещасний карантин виявив, що ви не можете бути поруч одне з одним – якого біса ви досі разом?

Я не розумію модних тренінгів на кшталт "Як не зриватися в родині". Люди, схаменіться: що означає "не зриватися"? Якщо в такій складній ситуації виявилося, що ви одне для одного чужі люди – розходьтеся. Можливо, це неприємно для когось, але це правда.

– А де межа між накопиченою втомою і роздратуванням через карантин і реальною неможливістю терпіти одне одного за будь-яких обставин?

– Тут не треба нічого аналізувати, тому що страх є занадто очевидним. Ми зараз виживаємо буквально. Ми тепер усім світом через коронавірус на "Титаніку". І люди в такій ситуації або допомагають і рятують одне одного, або сваряться.

– Дайте пораду, що робити, якщо читати новини про коронавірус уже сил немає, а не читати не виходить?

– Не можу повірити, що скажу це, але... Підвищена тривога та постійне занурення в тему – це добре.

– Як це, чому?!

– Це нас захищає, щоб ми зайвий раз не виходили на вулицю, тим паче не збиралися компаніями на шашлики.

– Майже місяць бути у стані підвищеної тривожності й постійно стежити за новинами про хворих і загиблих – так і з глузду з'їхати недовго...

– Моя люба, ми на "Титаніку". Оцініть, будь ласка, усі ризики. Замисліться і зрозумієте, яка ж це розкіш сидіти вдома живим і здоровим! У нас справжня біда на порозі, а люди цього не розуміють, живуть за принципом "мене не торкнеться". У психології це називається запереченням. Вам бракує аргументів, чому коронавірус – це дуже серйозно? Подивіться на Іспанію, Італію, США, де під тисячу померлих щодоби.

 – У вас не складається враження, що в цій пандемії дуже багато медійної складової? У ДТП або від звичайного грипу помирає значно більше людей, але всі світові ЗМІ зосередилися тільки на коронавірусі...

– Скільки б не було "медійної складової", померлих не повернеш. Я доросла людина, мені скоро виповниться 60 років, я успішна лікарка, Україна для мене – уже шоста країна, у якій працюю. Я об'їздила весь світ, у багатьох країнах навчалася і працювала, але ніколи в житті не бачила порожнього Нью-Йорка. Раніше навіть уявити таке було немислимим. США зупинилися через коронавірус. Невже це нічого не означає, друзі?

"Зараз єдине завдання – вижити. Фізично, психологічно і фінансово вижити. Невже в такій складній ситуації ви хочете псувати нерви рідним і близьким, сваритися з ними?". Фото: Sergey Dolzhenko / ЕРА

У нас якась безглузда радянська переконаність: мовляв, нас омине. Ні, друзі, не омине, особливо якщо так легковажно до цього ставитися. Торкнеться всіх. Знаєте чому? Тому що, якщо не перехворіє 70–80% населення всієї планети, вірус нікуди не піде. Потрібно виробити колективний імунітет.

Зрозумійте, карантин не нас захищає, а нашу убогу медичну систему, яка не витримає напливу хворих, їх треба розтягнути в часі. У всьому світі, до речі, жодна медична система не виявилася готовою до такого навантаження і до такого виклику. А в Україні, відверто кажучи, медицини взагалі немає.

Те, що відбувається зараз, – це дуже серйозно і дуже страшно. І те, що ви живі-здорові і маєте розкіш сидіти вдома, – велике щастя. Про це треба нагадувати щохвилини. Тому я й кажу: тривога – це добре. Це єдине, що нас рятує від легковажної поведінки за умов карантину.

 – Як фахівчиня, наскільки серйозно ви розглядаєте версію, що SARS-CoV-2 – штучно виведений штам коронавірусу, запущений із якоюсь метою в багато країн?

– Я дуже багато зараз читаю медичних статей на цю тему. Конспірологія чи ні... Питання не в тому, росіяни чи американці занесли цей вірус у Китай чи він від початку там з'явився. Питання в тому, що це вже доконаний факт, реальна катастрофа. І проблема в тому, що в такій величезній країні, як Україна, не знайшлося жодної людини, яка змогла б доступно всім і кожному донести: гей, це не нагнітання, це не паніка, це реальність!

І за таких умов у вас ще є розкіш наїжджати на рідних і близьких, сваритися з ними? Вам дійсно нудно на карантині, серйозно? Зараз єдине завдання – вижити. Фізично, психологічно і фінансово вижити.

Невже в такій складній ситуації ви ще хочете псувати нерви рідним і близьким, сваритися з ними? Ви що! Навпаки, зараз треба брати (чистими, вимитими руками, зрозуміло) свого чоловіка, свою дружину і цілувати з ранку до ночі! Берегти та плекати людей поруч із собою! Насувається цунамі, треба тікати-рятуватися, а у вас є бажання чіплятися до рідних і ображатися, що не встигли на шашлики?