ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Суворов: Я би вважав смерть від руки вбивці з Кремля щастям. Бо це було би доказом того, що я маю рацію та вони бояться моїх книг

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Віктор Суворов: Ніхто з сьогоднішніх українських політиків мені не подобається
Віктор Суворов: Ніхто з сьогоднішніх українських політиків мені не подобається
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Дмитро ГОРДОН
засновник проєкту

Чи був Йосип Сталін видатним політиком, а Георгій Жуков – великим полководцем, яке майбутнє чекає Росію взагалі та Володимира Путіна зокрема, чи багато представників російських спецслужб перебуває сьогодні в Україні та чи варто розраховувати на повернення Криму і Донбасу до складу України, розповів в авторській програмі Дмитра Гордона на каналі "112 Україна" колишній радянський розвідник, історик і письменник Віктор Суворов. Видання "ГОРДОН" ексклюзивно публікує текстову версію інтерв'ю.

У німців більше причин святкувати День Перемоги, ніж у нас

– Вікторе, добрий вечір. Радий тебе бачити та чути.

– Добрий вечір. Вітаю всіх!

– Я знаю, що останнім часом ти хворієш. Що сталося?

– Ой, господи, краще про це не згадувати! Я, як Бонапарт після Бородінської битви, – весь побитий, але ще живий.

– У 1978 році ти, співробітник резидентури ГРУ в Женеві, утік до Великобританії, став всесвітньо відомим письменником, чиї книжки виходять багатомільйонними тиражами. Скажи, будь ласка, ти не сумуєш за роботою в розвідці?

– Річ у тому, що письменство та розвідка – це суміжні професії. Узагалі-то, історик – це розвідник минулого, тож я продовжую свою роботу. Ні, не сумую.

– Коли ти був чинним розвідником, ти міг будь-кого завербувати?

– У жодному разі. Це дуже-дуже важка робота. Я би нікому не побажав. І якщо ти справді когось завербував – це надзвичайно велике досягнення. Узагалі-то, у ГРУ існувало негласне правило: там співробітники, як два вовки під час зустрічі, придивлялися одне до одного, щоб зрозуміти, чи вдавалося кожному з них когось завербувати. Якщо так – значить, ти свій, а якщо ніколи та нікого – то тебе людиною не вважали. Повторюю, вербування – дуже важка робота. Це ж не в Радянському Союзі громадян залучати до співпраці, з іноземцем треба було поводитися так, щоб він не втік і не доповів, а це дуже складно.

– Зізнаймося нарешті, що всі ці роки матеріалами для книг тебе постачає англійська розвідка...

– О, це справді так! Але коли мені ставлять таке запитання, я питаю: "Хлопці, а навіщо!?" Це загальнодоступні джерела, які вже давно написані. Навіщо англійській розвідці постачати мене мемуарами Жукова, якщо я знімаю книгу з полиці та кажу: "Ось читайте, відкритим текстом викладено все, що писав Георгій Костянтинович". Те саме – із товаришем Сталіним, Леніним тощо. Уся інформація відкрита та доступна для будь-якої розумної людини, яка вміє читати. І ще один момент: у Британії проводили опитування громадської думки щодо того, хто був найвидатнішим політиком ХХ століття. Й англійці, звичайно, сказали, що Чьорчілль (вони його прізвище вимовляють на свій манір, не так, як ми). А якщо відкрити мій "Криголам" та інші книги, то там написано, що Черчилль – великий дурень і злочинець, а англійці цього або не розуміли, або танцювали під його дудку. Товариш Сталін із британськими й американськими лідерами робив усе, що хотів. Те, що я пишу, – це, узагалі-то, проти офіційної британської версії війни, це підриває їхнє уявлення про неї та дуже їм не подобається.

– У травні у нас відгримів День Перемоги. У Росії його святкували 9-го, а в Україні – 8-го. Скажи, будь ласка, коли треба його святкувати, і що це взагалі за дата, на твій погляд?

– У мене є книжка, яка називається "Тінь перемоги". Я не вважаю, що вона взагалі була. Подивіться, яка тепер Німеччина та скільки німецьких машин їздить дорогами Києва. А тепер гляньте на те, як живуть прості люди в Росії й Україні, – і вирішимо, хто переміг. Я думаю, що в німців нині більше причин святкувати День Перемоги. Це видатна європейська держава, а ми якось трохи від них відстали. Я вважаю, що перемоги не було, тому і цього дня я не святкую. Повторюю, це – тінь перемоги.

Сталін і Гітлер – близнюки-брати! Тільки товариш Сталін був трохи хитрішим

– У книзі "Криголам" (блискучій, на мій погляд), ти обґрунтував, що саме Сталін збирався напасти на Гітлера, а не навпаки. Мільйони досі не можуть у це повірити. Навіть коли я спілкуюся з найрозумнішими людьми та пояснюю, що Віктор Суворов у своєму творі це аргументував із цифрами та фактами (що Сталін хотів напасти на Гітлера, а останній його просто випередив), вони відповідають, щоб я не говорив нісенітниць і що цього не може бути, бо не може бути ніколи...

– Мій життєвий принцип – не сперечатися ніколи і ні з ким. Той, хто читав мої книги, може погодитися, що я нікому не нав'язую своєї думки. Якщо хтось каже, що такого не може бути, значить, – не може. А нормальні, розумні люди, які намагаються вникнути в ситуацію, прочитавши книгу, погоджуються зі мною, кажуть: "А справді!" Повторюю, я не нав'язую думки, не роблю висновків у своєму творі, а просто подаю факти. Кажу: "Хлопці, ось дивіться, у Гітлера було 4000 парашутистів, а в товариша Сталіна – мільйон". І ніколи цей мільйон не було використано за прямим призначенням! Були спроби, але вони провалилися, тому що війна пішла зовсім не так, як планував і готував Сталін. А навіщо було потрібно стільки десантників? Або автострадний танк, який розвиває швидкість 100 км/год. на дорогах, яких у нас просто не було. Тут знову виникає запитання щодо причини. І ось відповідайте на них! Повторюю, я нікому не нав'язую своєї думки. Не віриш – не треба. (Розводить руками).


Фото: Ростислав Гордрн / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Тобто виходить, що Гітлер просто перехитрував Сталіна?

– Не перехитрував, а випередив. Тобто Гітлер повірив Сталіну, ідея якого полягала в тому, щоб фюрер розтрощив Європу (він же криголам революції) і пішов би воювати далі на Британські острови та в Африку, де він справді це робив. А в цей час 11 держав Європи чекали би звільнення, розумієш? І визволитель був, у якого 24, 25 або 26 тисяч танків! У Гітлера – 3, і застарілих, а в нас – 24! Наприклад, Гітлер пішов би з континенту у Великобританію, а для Сталіна це була би така можливість, якою неможливо не скористатися. До того ж, був мільйон парашутистів, величезна армія, і люди просили: "Ну, давай!" Й Америка з Британією вже говорили би те саме. До речі, щодо США: у квітні 1941 року в Ірані почалося будівництво автомобільних заводів зі збірирання військових машин для Радянського Союзу. Тобто американці підтримували все це.

– Цим і пояснюється те, що Сталін на три доби пропав із Кремля, усамітнився в себе на дачі, і коли його соратники приїхали до нього з проханням очолити опір проти Гітлера, він подумав, що вони прийшли його арештовувати?

– Сталін уважав, що війну програно. І це правильно, я теж так думаю. усе життя Йосипа Віссаріоновича – це підготовка до війни. Спочатку захоплення та зміцнення влади, а потім – колективізація. А вона потрібна була для того, щоб безкоштовно вирвати у мужика хліб і погнати його за кордон будувати військові заводи. Далі індустріалізація, щоб виробляти танки, яких, як і літаків, товариш Сталін зробив тоді більше, ніж усі інші країни у світі, плюс найпотужніший підводний флот. Навіщо все це? Не для рівня життя. Для чого Сталін створив таку жахливу машину, коли Гітлер ще й воювати не збирався? Тільки для того, щоб його руками розтрощити Європу, а потім завдати удару в спину самому фюрерові. Коли все це розвалилося, Сталін виявився приблизно в такій самій ситуації, як якби ми з тобою створили найпотужнішу у світі ракету, поклали би на це все життя і, перед запуском експедиції на Марс, натиснули би кнопку – і все розвалилося! Тобто тодішня відсутність Сталіна у Кремлі – це розуміння того, що його мрія розбита! Усе, він програв і війну, і своє життя.

Ти сказав, що Сталін і Гітлер – близнюки-брати. Чому?

– Кожна нормальна людина може помітити ці приголомшливі збіги: Сталін, як і Гітлер, будував соціалізм; у Сталіна була одна партія, а всі незгодні сиділи у в'язниці, і в Гітлера те саме; у Сталіна був ГУЛАГ, а в Гітлера – Бухенвальд, Освенцим тощо; у Сталіна – НКВС, а в Гітлера – гестапо та багато інших організацій. Схожість цих тоталітарних систем видно навіть за зовнішніми ознаками: у Сталіна, як і в Гітлера, був червоний прапор; Сталін ходив у напіввійськовій формі без знаків розрізнення, і Гітлер теж; вони обидва були безбородими, але з вусами! Ну звичайно – близнюки-брати! Тільки товариш Сталін був трохи хитрішим за Гітлера, от і все.

– Сталін узагалі – дивовижна постать у світовій історії. Він мені дуже цікавий, я прочитав безліч книг про нього та вважаю, що, хоча й Сталін, звичайно ж, був кривавим, жорстоким людоїдом, але й видатною людиною. Скажи, будь ласка, на твій погляд, Сталін – видатний?

– Так. Але річ у тому, що Сталін, окрім усього іншого, був наділений дивовижним почуттям гумору. І от коли ця величезна, страшна анаконда, що погубила десятки мільйонів людей, ще й жартує – це якось заворожує! Знаєш, для мене дивитися на Сталіна – це як дивитися на тигра у клітці з безпечної відстані. Я би, звичайно, не хотів опинитися в Уссурійській тайзі поруч із цим звіром. Але якщо спостерігати з-за скла, це – велична тварина. Для мене Сталін – видатний злочинець, але і видатний державний діяч. І той, хто читав мої книги, наприклад, "Контроль" (до речі, зараз у Голлівуді відбувається деяке ворушіння в бік того, щоб зняти за нею фільм) та інші романи про Йосипа Віссаріоновича, погодиться, що я милуюся цією людиною.

Маршал Жуков винуватець найстрашнішої воєнної катастрофи у світі

– У Росії (і не тільки там) народ із вуст в уста передає легенди про маршала Жукова. Про нього знімають фільми та цілі серіали, пишуть книги, перевидають його спогади. Скажи, будь ласка, Жуков справді був видатним маршалом, воєначальником і полководцем чи це черговий міф?

– Це дуже небезпечний міф. Жуков ніколи не був полководцем. У Сталіна, скажімо так, існував поділ праці. Так само, як, наприклад, у моєму 145-му гвардійському мотострілецькому полку, де я служив командиром танкового взводу. Тобто був командир полку – це Сталін – і два його заступники. Один – начальник штабу, який мислить, а другий – просто перший заступник. Так от тим, хто мислить, був маршал Радянського Союзу Василевський, який усе планував і готував. А заступник із матом, зброєю та розстрілами носився по всіх фронтах, і це якраз Жуков. Він утілював задуми, створені іншими, штовхав на смерть мільйони солдатів, щоб виконати кимось складений план. Жуков став винуватцем найстрашнішої воєнної катастрофи у світі. 13 січня 1941 року Сталін поставив його начальником Генерального штабу, і Жуков почав складати план війни. Після цього вибухнула найжахливіша трагедія у світовій військовій історії. Це було вперше, щоб за такої кількості танків 4 мільйони солдатів потрапило...

– ...у полон...

– ...у німецькі табори! А Генеральний штаб – це мозок армії, і Жуков був його начальником! Ну хто сказав, що це видатний полководець, якщо з його провини сталася така жорстока катастрофа?!


Фото: Феликс Розенштейн / Gordonua.com
Фото: Фелікс Розенштейн / Gordonua.com


– В одній зі своїх останніх промов Володимир Путін сказав, що Радянський Союз переміг би німців і без України. Скажи, будь ласка, і без США, і без Великобританії теж?

– Це маячня, яку навіть неможливо...

– ...коментувати...

– ...обговорювати. Розгляньмо допомогу Америки – це 400 тисяч автомобілів. Радянський Союз виробляв танки, а ось автомобілі – практично ні. Й у квітні 1941 року американці, уже знаючи плани Сталіна та готуючись йому допомагати, будували їх в Ірані, зокрема і 100 тисяч "Студебекерів", які на той час були найкращими військовими машинами у світі. Вони дали їх Сталіну безкоштовно. От уявімо собі, що йде війна, у нас є гарні танки тощо. Але за ними повинні йти автомобілі, які везуть солярку та запчастини. Якщо не годувати солдата, то він сам де-небудь знайде картоплі та що-небудь з'їсть, але танку потрібні боєприпаси, за ним має іти піхота й артилерія. Головним транспортером артилерії був американський "Студебекер". Без цих 400 тисяч автомобілів перемога була би неможливою категорично. Просто неможливою й усе! Ну а щодо того, що Радянський Союз переміг би у війні й без України – це величезна дурниця, яку не варто обговорювати.

– Скажи, будь ласка, виходить, що Росія – країна міфів?

– Виходить, що так. Я перепрошую, що знову посилаюся на свою книгу під назвою "Тінь перемоги", але перемога у так званій Великій Вітчизняній війні такою не є. Країна зазнала таких утрат, що досі занурюється в демографічну яму. Радянський Союз розсипався. Ось дивна річ: погодьмося, що СРСР переміг у Другій світовій війні. Але де ж ця велика країна, яка перемогла?! Куди вона поділася?! Переможена Німеччина – ось. Польща...

– Японія ......

– ...Румунія, Угорщина, Естонія, Литва, Латвія – усі вони тут, а Радянського Союзу немає, він розсипався. Ось кажуть: "Святкуймо 9 травня з червоним прапором, під яким ми перемогли". Але такої країни більше немає!

– У нас уже давно говорять про необхідність примирення ветеранів Великої Вітчизняної (Другої світової) війни з ветеранами УПА. Вікторе, скажи, будь ласка, це можливо?

– Відповідаю категорично – ні! Це неможливо, і не треба займатися цією дурістю. Ні, у жодному разі! Я навіть не хочу це коментувати. Ні, і все!

Росію чекає розпад

– Сьогодні на російському телебаченні дуже багато документальних і художніх фільмів, котрі прославляють Радянський Союз. Ми з тобою жили в СРСР і добре пам'ятаємо це ге...

– ...ми пам'ятаємо...

– ...браком пам'яті не страждаємо. Однак нам показують, як тоді було добре, чудово та прекрасно жив народ. Й у людей, природно, виникає ностальгія за Радянським Союзом. Що би ти сказав тим, хто сьогодні ностальгує за СРСР?

(Зітхає). Ти знаєш, ми з тобою пам'ятаємо час, коли нам розповідали про світле завтра. Але тоді в нас було дуже хріново, даруй за мою французьку. Стояли кілометрові черги. Навіть якщо в тебе були якісь невеликі грошики, то ти спробуй цю чергу відстояти! Але зробивши це, ти, найімовірніше, чув, що товар закінчився. Були якісь розбиті черевики, які і надягти соромно, але вони закінчилися, їх немає! Розумієш, ось я, будучи гвардійським офіцером, отримував 185 рублів, це були величезні гроші в 68-му році...

– ...так...

– ...і ось я проводжу зі своїми солдатиками заняття, а в мене немає годинника. Гроші є, а годинника – немає! А я мав складати план на кожні 15 хвилин, що та коли ми вивчаємо. Звичайно, я писав, але стежити за часом не міг. І тоді батько привіз мені свій годинник, який колись йому подарували. А він на ланцюжку, просто так на руку не глянеш, доводилося постійно його з кишені діставати. Той, хто не жив у той час, не може цього уявити. Тоді нам казали про світле майбутнє, а тепер говорять про світле минуле, але це – та сама морквина перед віслюком. Тому, хто не жив у СРСР, цього не поясниш, це треба відчути на власній шкурі.

– І той, кому подобається ця морквина – віслюк, правда?

– А ось, ти знаєш, це справді так. Я з тобою повністю згоден. сміхається).

– Яке майбутнє чекає Росію, на твій погляд?

– Розпад. Я родом із Далекого Сходу. Мій батько був офіцером, він же не вибирав місця служби, тому там моє дитинство минуло. Далекий Схід тепер повністю китайський, і китайці там усе тримають і контролюють. Вони і в Забайкаллі. Але московська влада підтримує всю цю "окупацію". Якщо китайці туди прийшли, вони звідти більше ніколи не підуть. Росію чекає розпад. Я не скажу, коли, але пройде небагато часу, і в наступному інтерв'ю ми скажемо: "Шкода, але що поробиш. Така історія". Дивися, був великий соціалістичний табір, і він розсипався. Потім залишився великий Радянський Союз, але з ним трапилося те саме. Це тен-ден-ці-я, сер, тенденція. Хто наступний на черзі? Адже після розпаду соцтабору не було зроблено нічого, щоб це зупинити. Країна мчала під гірку, Радянський Союз розсипався, і знову не було зроблено жодних спроб, щоб цьому запобігти. Розпад триває.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Я уважно дивлюся російські телеканали та слухаю промови тамтешніх керівників. Скрізь червоною ниткою проходить настирлива думка про те, як погано на Заході та як він загниває! Що в Росії все погано через американців, цих піндосів! Скажи, будь ласка, чому Росія так не любить Захід? Водночас із тим, що російські керівники тримають там гроші, навчають дітей, лікуються та користуються всіма благами проклятої західної цивілізації...

– У Лондоні найкращі райони повністю "окуповані" людьми, які нині керують Росією. Дві найпотужніші моторні яхти у світі належать російським олігархам. Їм дуже-дуже тут "погано". Коли я був офіцером ГРУ та ще не бував за кордоном, звідти приїхав мій друг, і я запитав його: "Ну як там? Гниття триває?" Він відповів: "Ой, триває! Але такий запах, такий запах!" (Сміється). Тобто гниття триває, але воно їм дуже подобається. І валізи в них давно готові, щоб сюди втекти.

Військово-промисловий комплекс Росії розвалюється так само, як і все інше

– Скажи, будь ласка, прихід до влади Трампа у Сполучених Штатах Америки – це плюс для України чи для Росії?

– Я би так запитання не ставив. Я би сформулював інакше. Україна має колосальний потенціал і може стати видатною державою рівня Франції чи Німеччини за територією, населенням, науковими, економічними, сільськогосподарськими можливостями тощо. Тому навіщо нам із тобою дивитися кудись за океан, якщо ми знаємо, що Україна може бути самодостатньою успішною державою?! Що нам від того, що Трамп прийшов до влади?! Нехай вони самі вирішують свої питання. Коли люди в Росії думають, що було би добре, якби Клінтон стала президентом, то хочеться запитати про те, чому ви самі не вирішуєте своїх проблем, чому ви дивитеся кудись на Захід?!

– ...у бік піндосів...

– ...так, на піндосів. Самостійно вирішуймо свої питання.

– Вікторе, скажи, Путіна бояться у світі? Захід його побоюється?

– У жодному разі. Річ у тому, що існує тільки одна причина, чому Захід так обережно ставиться до Росії – це ядерна міць. Але вона дута. Можна подивитися в інтернеті, інформації про те, які стратегічні ракети стоять на озброєнні Росії, вистачає. Адже вони всі зроблені в Україні. Окрім того, термін їх експлуатації давно минув...

– ...то це блеф – ядерна міць Росії?

– Звичайно!

– ...блеф?

– Блеф, залізно!

Ти сказав, що Путін – ходячий політичний труп. Це так?

– Так. Ну хіба цього не видно?! Подивися на Путіна та його оточення. Зовсім недавно ці хлопці спокійно їздили на Захід тощо. А тепер проти них увели персональні санкції, і в будь-який момент кожен може втратити свої мільярди. Уяви: в тебе там штук 30 мільярдів, і в мене теж...

– ...дякую...

– ...і ми знаємо, що через цього видатного великого діяча в будь-яку хвилину можемо опинитися жебраками, і за нами буде ганятися Інтерпол. Ну от як тобі це?

– Ми спільно його придушимо...

– Ось! Тобто золота табакерка в російській історії грала головну роль, і, я думаю, що вона зіграє її ще раз. Кому зараз вигідна присутність Путіна при владі, ось кому від цього добре? Трудягам – ні, російським далекобійникам – ні...

– ...військово-промисловому комплексу...

– ...теж ні, ти знаєш. Він же здихає. Я нещодавно бачив супутниковий знімок Сталінградського тракторного заводу. Так ось, тепер він виглядає страшніше, ніж навесні 1943 року, після закінчення Сталінградської битви. Ось просто знайди це фото. Це був тракторний завод, тобто танковий, це те саме. Тепер там усе зруйновано, розтягнуто. Військово-промисловий комплекс – це просто тихий, жахливий жах, він у такій самій кризі, як і все решта. Ось вони будують новий винищувач. І будують, будують, і скоро вони його побудують, але щось ніяк не виходить. Зробили танк, випустили 10 штук для параду, один заглох... Ні-ні, якщо все розвалюється, якщо валиться наука, освіта, то й військово-промисловий комплекс процвітати не може!

Той, хто прийде після Путіна, демонстративно його покарає, як покарали інших диктаторів

В інтерв'ю інтернет-виданню "ГОРДОН" ти сказав: "Путін – дурень, йому кінець". Я запитую: "Коли?"

– Ну я ж не циган із картами, ось так раз – і розкидав. Він труп, і те, що йому кінець, – це ясно. Звичайно, він іще ходить трохи, ходить із кута в кут...

– ...що буде з Путіним, на твій погляд? Яке майбутнє його чекає?

– Найпохмуріше. Річ у тому, що (я прошу вибачення за такі порівняння), але для людини, яка пішла у владу, назад дороги немає. Микиті Сергійовичу Хрущову пощастило, його відправили на пенсію. А взагалі-то, там м'ясорубка. Той, хто прийде після Путіна, буде змушений усі проблеми валити на нього: ось із українцями погавкалися, побилися – винен Путін, державу розвалено – Путін винен. Новий правитель повинен шукати крайнього. Так само, як Хрущов валив на Сталіна, Сталін – на царя тощо. Щоб вижити, цим новим керівникам треба буде демонстративно покарати Путіна так, як покарали лівійського лідера, Чаушеску й інших. Їхня смерть була страшною.



Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Що буде, на твій погляд, із Сирією та Північною Кореєю?

– Вони будуть потихеньку деградувати, поки все не закінчиться. Історія поставила абсолютно унікальний експеримент. Ось Західна Німеччина будує Mercedes, BMW, Porsche тощо, а у Східній ті самі німці роблять якийсь вошивий Trabant. Або візьмімо Північну та Південну Корею. Ось у Північній Кореї нині люди, від недоїдання у трьох поколіннях, у середньому на кілька сантиметрів нижчі, ніж у Південній. І це повинно привести до краху тієї системи, вона не може бути мирною, бо люди почнуть питати про те, чому в Південній Кореї добре, а у нас усе так по-дурному?..

– ...чому ми нижчі, власне кажучи?

– Так! (Сміється).

В одному з інтерв'ю ти сказав мені: "Я перший із Радянського Союзу вийшов, а Україна – за мною". А також: "Я перший українець, який вступив до НАТО та Європейського союзу". А це було сказано вже після російської агресії в Криму та на Донбасі: "Тепер я українець. І дружина моя українка, і діти мої українці, і кішки мої українці, і глечики у мене навколо будинку на огорожі висять, щоб усі бачили, і прапор жовто-блакитний, і значок із тризубом на грудях гордо сяє". Скажи, будь ласка, що сьогодні відбувається в Україні на погляд із Великобританії?

– Свого часу, ти, звичайно, пам'ятаєш, на BBC була програма під назвою "Дивлячись із Лондона".

– ...звичайно...

– Так от, дивлячись із Брістоля, ситуацію можна проаналізувати так: за останні десятиліття ми стали свідками катаклізмів, які прокотилися і Європою, особливо центральною – це Румунія, Чехія, Словаччина, Польща та інші країни. Там, де відбулася повна зміна керівного класу, країни стали на правильний шлях. Я раніше часто бував у Польщі та бачив її невблаганний прогрес і прагнення вгору. Це стосується культури, науки, промисловості, сільського господарства. Просто люди стали жити добре. Їдеш Польщею та не впізнаєш її. А в тих країнах, де керівний клас не було змінено, де відбулися революції, а керівництво залишилося тим самим (тобто лідерів лише перетасували: одного засунули, іншого висунули), там – стагнація. І тут найяскравішим прикладом, хай як мені шкода, є, звичайно, Україна. Народ вийшов, стояв на смерть, проливав свою кров, після цього щось зовсім небагато змінилося та не так швидко, як хотілося б. Мені шкода мою Україну, тому що вона має величезний потенціал і такий мудрий народ, який завжди був вільний духом. Наша свобода – всередині нас. Холопу, рабу можна дати грошей, волю, але він усе одно залишиться таким, а українець завжди, навіть босий, навіть за кріпосного права, залишався вільним. І мені дуже шкода, що зміни в Україні не відбуваються швидко.

Якщо народ Донбасу та Криму не рветься в Україну, то на милування нема силування

– Ми у прямому ефірі, у нас залишилося хвилин шість. Я підготував ще приблизно 10 запитань, тому пропоную, щоб ми пішли трохи жорсткіше, напівбліцом. Скажи, будь ласка, агентів КДБ, ФСБ, ГРУ Російської Федерації, Радянського Союзу в Україні ще багато сьогодні?

– Багато.

– І що з ними робити?

(Сміється). Великий український народ повинен сам вирішувати, що з ними робити! У цьому питанні я йому не радник.


Фото: Феликс Розенштейн / Gordonua.com
Фото: Фелікс Розенштейн / Gordonua.com


Ти сказав мені, що Донбас – це гирі на ногах, на руках, на шиї та важкий труп на горбу. Скажи, будь ласка, Крим і Донбас потрібні Україні?

– Потрібні, але якщо вони самі цього хочуть. Треба трохи потерпіти. Німеччина, наприклад, теж була розділена. Нічого, поживемо – побачимо. Колись буде возз'єднання. Якщо народ Донбасу, Луганської та Донецької областей сам не рветься в Україну, то на милування нема силування. І те саме з Кримом.

– Хто із сьогоднішніх українських політиків тобі подобається?

(Замислився). Ти знаєш, ніхто. Я прошу вибачення (посміхається), але голосував би я проти всіх.

– Торік низка народних депутатів попросила президента Порошенка надати тобі звання Героя України. Як ти до цього ставишся?

– Це велика честь. Я, звичайно, сприйняв би це як найвищу нагороду. І якщо ми про них заговорили, то зовсім недавно, кілька днів тому, я дістав від вільної Чечні цей орден (показує на камеру) – вищу нагороду Чеченської республіки Ічкерія. Це не ті чеченці, які люблять Путіна та воюють за нього. Повторюю, це найвища нагорода, дуже важка (зважує на долоні) – золота. Нічого, якщо Україна не дасть мені цього звання, я не гордий, але мені приємно, що хтось (знову показує орден) оцінює мої заслуги.

– Як у Твардовського: "…я не гордый, я согласен на медаль"...

(Усміхається). Згоден на медаль, так.

– Твоя мама до останнього часу жила в Черкасах і там померла. Скільки їй було років?

– 96.

– Ти з нею бачився після того, як ви втекли?

– Так, звичайно. Після того, як Радянський Союз розсипався, батько та мати бували в мене. І батьки Тетяни, моєї дружини, які жили в Запоріжжі (вони вже померли), теж до нас приїжджали.

– У Росії тебе двічі заочно засудили до найвищої міри покарання. Після вбивства Литвиненка на території Великобританії немає загрози твоєму життю?

(Зітхає). Ну загроза існує завжди. Коли Саша Литвиненко мені подзвонив і сказав: "Слухай, мене травонули", я відповів: "Сашо, та облиш ти! Менше пити треба". Це жарт, тому що він був непитущим зовсім. А потім з'ясувалося, що його справді отруїли. Різниця в тому, що я вживаю заходів захисту, а він жив відкрито, із розкритою душею. З іншого боку, я би вважав смерть від руки вбивці з того боку (показує пальцем за спину) якимось, може, навіть щастям. Бо це було би доказом того, що я маю рацію та що вони бояться моїх книг.

– Вікторе, я хочу подякувати тобі за дружбу, за роки нашого спілкування, за прекрасні інтерв'ю, які ти давав мені в різний час, зокрема й сьогодні. Я хочу побажати тобі здоров'я, щоб ти написав ще багато гарних книг, і сказати тобі спасибі як видатному письменнику, який відкрив очі зашореним людям у різних куточках земної кулі на ті міфи, які насаджувала нам Радянська імперія та через які ми не могли рухатись уперед так, як роблять усі цивілізовані країни. Я поставлю тобі останнє запитання: Україна – твоя батьківщина, скажи, додому не тягне?

– На це запитання я відповідав багато разів і скажу знову: я живу в Україні, просто щоранку (не знаю чому) прокидаюсь у Брістолі. (Сміється). Це моя батьківщина, так.

– Спасибі тобі! Будь здоровий. Будемо зідзвонюватися та дружити.

– Слава Україні!

– Героям – Слава!

ВІДЕО
Відео: 112 Україна / YouTube

Записала Вікторія Добровольська

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 

Публікації

 
усі публікації