ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Випадок в університетській клініці: як 1925 року в Києві терористів затримували

Видання "ГОРДОН" спільно з хірургом Дмитром Дубенком розпочинає публікацію матеріалів, присвячених становленню української медицини. Дубенко – асистент кафедри оперативної хірургії та топографічної анатомії Національного медичного університету імені Олександра Богомольця, дослідник історії української медицини першої половини ХХ століття. У цьому випуску він розповість про захоплення терористами університетської клініки в Києві, яке сталося 95 років тому.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Університетська клініка на Бібіковському бульварі в 1900-ті роки. Зараз міська клінічна лікарня №18 на бульварі Тараса Шевченка
Університетська клініка на Бібіковському бульварі в 1900-ті роки. Зараз міська клінічна лікарня №18 на бульварі Тараса Шевченка
Фото: Kievlyanin2015 / Livejournal
Дмитро ДУБЕНКО

Біля будівлі університету, в самісінькому центрі Києва лунають вибухи і постріли. Бульваром Шевченка мчать машини з озброєними силовиками, перелякані містяни обережно визирають із вікон, щоби зрозуміти, що відбувається.

Цей доволі актуальний сценарій, на щастя, є лише частиною київської історії 95-річної давнини. У ті буремні післяреволюційні роки, а йдеться про 1925-й, Київ міцно скували бандитські угруповання. Старі "царські" кадри були, як зараз говорять, люстровані. Нових органів правопорядку більшовики створити ще не встигли. Та й загалом криміналітет здебільшого було представлено вчорашніми революціонерами-червоноармійцями, які не змогли реалізуватися у владних кабінетах.


Публикация про бандита Ваньку в газете "Коммунист". Скриншот: libraria.ua
Публікація про бандита Ваньку Золотого в газеті "Пролетарська правда" за 11 серпня 1925 року. Скан надав Архів української періодики libraria.ua


Цей "поважний" рецидивіст особисто керував нападами на магазини та каси Держбанку та, як і кожен харизматичний голлівудський злодій, мав певну підтримку серед населення, оскільки крав у більшовиків. А тогочасне населення було, щонайменше, не задоволене політикою "червоної влади".

Отже, ранок 15 квітня 1925 року починався як і звичайний весняний ранок на бульварі Шевченка. Ще сонний бульвар Шевченка, Вищий інститут народної освіти (сьогодні Червоний корпус Національного університету імені Тараса Шевенко), університетські клініки (сьогодні Київська міська клінічна лікарня №18) і ботанічний сад. Київський антураж підкреслювали каштани, які саме почали зацвітати на бульварі. 

Університетська клініка – це, до речі, унікальна київська лікарня. За свою більше ніж 150-річну історію її ніколи не закривали, і вона продовжувала надавати допомогу місцевому населенню. Навіть у революційні роки, у період нацистської окупації, але цього квітневого ранку історія мала власний сценарій.


Бульвар Тараса Шевченко в 1920-е годы. Фото: Чингачкук / photo.i.ua
Бульвар Тараса Шевченка у 1920-ті роки. Фото: Чингачкук / photo.i.ua


Неподалік від університетського ботанічного саду міліціонери зупинили "підозрілих осіб" для перевірки документів. Паспортів у цих двох чоловіків не виявилося, натомість вони мали пістолети. Почалася перестрілка, дві людини побігли у ботанічний сад.

Підозрілими особами виявилися члени банди "Ваньки Золотого", які вранці скоїли напад на чергову касу. Натхненні вранішнім успіхом, а, найімовірніше, алкоголем, бандити не захотіли здаватися без бою.


Скан: Архив украинской периодики libraria.ua
Публікація про сутичку з бандитами в газеті "Комуніст" за 17 квітня 1925 року. Скан надав Архів української періодики libraria.ua


Після невдалої спроби сховатися між деревами рецидивісти примітили будинок неподалік, куди й побігли. Цим будинком була університетська лікарня.

Завжди заклопотані пацієнтами та студентами-методиками, лікарі точно не очікували таких гостей, тому бандити вільно зайшли через центральний вхід, піднялися на другий поверх, а потім забарикадувалися на горищі. Саме так описує ранкові події доцент-терапевт у пояснювальній записці ректорові медінституту.

Далі події розвивалися за дійсно голлівудським сценарієм. Згідно з повідомленням у газеті "Комуніст", бандити почали хаотичну стрільбу з горища, яку доповнювали метанням бомб. Кількох міліціонерів та випадкових свідків, а, можливо, пацієнтів, було поранено.

Бандити захопили будівлю, а разом із нею персонал та пацієнтів лікарні. Випадкові заручники спротиву не чинили, натомість заховалися в палатах та у великій студентській аудиторії. Міліція не наважувалася на штурм, оскільки "терористи" виявилися вправними стрільцями та мали із собою значні запаси зброї.

В іншій газеті ("Пролетарська правда") описано дещо інакший сценарій, в якому одного з бандитів було поранено, і він висунув вимоги до міліціонерів. А саме, надати йому медсестру, яка має зробити перев'язку. Дивно, що під час перебування на горищі хірургічного відділення бандит вимагав не допомоги висококваліфікованого хірурга, а саме медсестру. Хоча, може, це й не так дивно...

Мимовільним свідком цієї події був і академік Сергій Єфремов, який у своєму "Щоденнику" занотував її так:

Іду до академії. На розі Тимофіївської знайомий стоїть, дивиться на Хрещатик, але з місця не рушає.

– Що таке? – питаю.

– Та, мабуть, повстання почалося. Стріляють. Певно, на Печерському щось діється.

Справді – чутно постріли, один навіть ніби якийсь вибух.

– Дарма – кажу – ходім: до Академії якось доберемося.

На вулиці метушня, купа народу, який ураз кидається тікати в під’їзди та підворіття. Прихожу до академії – довкола тиснява.

– Що таке?

– Бандити допіру пробігли, засіли в клініці Яновського чи в університетському дворі – і їх не можуть узяти. Вже п'ятьох людей покалічили. Хотіли когось пограбувати, а коли набігла міліція, кинулися навтьоки, відстрілюючись.

Пробув я в академії до 17.00 години – ще їх не взяли. Час од часу лунають постріли, вибухи. Кажуть, що розбишаки сховалися у клініці серед хворих і тому в них стріляти не можна, а вони відстрілюються завзято.

Бандити пробули в лікарні до пізнього вечора. Схопили їх тільки коли у "терористів" закінчилися набої і бомби. Під час захоплення одного бандита вбили. Лікарня продовжила працювати у звичному режимі.


Скан: Архив украинской периодики libraria.ua
Публікація про подію в газеті "Пролетарська правда" за 17 квітня 1925 року. Скан надав Архів української періодики libraria.ua


Люди наступного дня почали жваво обговорювати вчорашні події, причому за своєю генетичною звичкою всіляко відмовилося довіряти офіційній версії влади, опублікованій у газетах. Зокрема, академік Єфремов пише наступного дня:

Повсюди повно розмов про вчорашню подію.

Офіційна версія, надрукована в газетах, подає справу так, що тільки плечима стинаєш. "Облога" тяглася до 18.00: цілих шість годин. Двоє людей відбивалося проти цілої армії. Нарешті оточені почали вимагати прокурора або робітника, щоб почати переговори. Пішов... агент карного розшуку і нібито вбив того з бандитів, який уже лежав тяжко поранений.

Другий заявив: мій товариш застрелився (!?) – я здаюся. Але ввечері, коли його вели на допит до прокурора, він кинувся був тікати, і його застрелили. Така офіційна версія, повна нісенітниця та офіційне викручування з якогось невисловленого обвинувачення.

Неофіційна ж подає справу простішу і, напевно, до правди ближчу. Нібито вбиті бандити належали теж до карного розшуку, але не поділили щось там зі своїми товаришами і вирішили їх "ліквідувати". Оскільки вони занадто багато знали, то їх і постріляли, не допустивши до прокуратури: адже ж мертві не говорять і забирають спільні таємниці із собою в могилу.

Чи правда це – сказати, звісно, не можна. Тільки ж ця версія краще витлумачує деталі цієї дивної взагалі історії. У місті багато розповідають подробиць баталій і, дивна річ, часто з почуттями до очевидних злочинців: у цьому виявляється характерне ставлення до органів влади.

Їм не вірять, їх нехтують, із них глузують, себто платять їм тією-таки монетою, яку бачать од влади. Паскудна політика насильства зробила те, що всякий, найгірший навіть, ворог тієї політики вже викликає до себе співчуття. Більшого банкрутства такої політики й уявити собі не можна. Всюди повно розмов про вчорашню подію.

Як виявилося пізніше, ця народна версія була дуже далекою від істини, але цей коментар у "Щоденнику" Сергія Єфремова чудово ілюструє ставлення тогочасного населення до влади та правоохоронних органів.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

 
 

Публікації

 
усі публікації