-1 Київ
Задум Путіна був абсолютно зрозумілий: окупація України, знищення спротиву, знову Колима, ГУЛАГ, Бабин Яр і НКВСні розстріли в підвалах
– Аркадію, добрий вечір.
– Добрий.
– Скажіть, будь ласка, у скількох збройних конфліктах і війнах ви брали участь? І як безпосередній учасник і як журналіст.
– Як учасник – у двох. Це Перша чеченська і Друга чеченська. Потім Грузія, потім Киргизстан, потім Україна.
– Чим ось усі ці війни й конфлікти локальні відрізнялися від того, що відбувається зараз на російсько-українській війні?
– Війни всі схожі й усі різні по-своєму. Кожна війна – вона окрема, але водночас усі війни – це, узагалі-то, війни. На кожній війні смерть – це смерть, життя – це життя, зрада – це зрада, мужність – це мужність. Вони на всіх є, однакові.
Але водночас кожна війна – вона, звісно, різна. Та війна, яка триває зараз, і чеченська, яка була 25 років тому, на яку я потрапив вперше, – це дві абсолютно різні війни. Я зовсім не уявляю, як війна відбувається зараз. Тому що технології зробили крок настільки, що тримайте мене семеро. Там-то були просто люди з автоматами. Хто один одного перестріляв, той і молодець. А зараз узагалі вже незрозуміло, що відбувається. Я вже не розумію багатьох термінів і багатьох тактик. Ну і, відповідно, змінилося суспільство, змінилася країна, мордор змінився, і все змінилося.
– Як вам здається, чого [президент РФ Володимир] Путін спочатку хотів досягти, коли наказав своїм військам перетнути кордон з Україною?
– Це все зрозуміло. Путіну не пощастило народитися так років на 150. От якби він 150 років тому народився, він увійшов би, напевно, до пантеону царів, яким зараз бабусі в хустинках ставлять свічку. Але він народився років на 150 пізніше і живе у ХХІ столітті, а не у ХІХ. Вік імперії минув, а він цього ніяк роздуплити не може. Хотів він того самого: відновлення імперії. Він же сам зараз із цим порівнює. Він же сам каже, що "ось Петро I 30 років воював зі Швецією, будував імперію – ось тепер типу прийшла наша черга”.
Задум його був абсолютно зрозумілий: окупація України повністю, знищення будь-якого спротиву, знову Колима, знову ГУЛАГ, знову Бабин Яр і розстріли в підвалах НКВСні, вихід на польський кордон, приєднання Української РСР та Білоруської РСР до Радянського Союзу 2.0 і початок відновлення втрачених земель. Це мав бути його перший бліцкриг і перший тріумф. Але не судилося, не склалося.
– Тобто ви вважаєте, що він навіть Західну Україну хотів здобути, так?
– Я гадаю, це у нього була така програма-максимум. Програма-мінімум – я думаю, Лівобережна Україна по Дніпру з Києвом включно. Київ – це без розмов. Цього не обговорюють. Загалом уся Україна. Але Україна – не самоціль. Україна – це лише шматочок того пазла, який він хотів складати. Україна потрібна була для виходу вже на польські рубежі, на європейські рубежі, щоб усе те, що входило в Україну і що було в нього в запасі: усі ці сотні й тисячі танків – усією колишньою радянською армадою вже опинилися на рубежах безпосередньо європейських країн, безпосередньо Євросоюзу. І нова реальність, у якій він уже диктував би умови. Але цю реальність йому українська територіальна оборона, українська піхота з [головнокомандувачем Збройних сил України Валерієм] Залужним на чолі поламала повністю, безумовно.
Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube
– Майже пів року після початку повномасштабної війни – чого Путін хоче сьогодні? Які в нього плани?
– Того самого. Стратегічні плани його абсолютно не змінилися. Це треба розуміти. Я думаю, що ще одна спроба наступу на Київ буде. Я думаю, що вони все одно ще пробуватимуть. Я думаю, що вони абсолютно не відмовилися від стратегії захоплення усієї України та спроби відновлення Радянського Союзу 2.0. Я думаю, що стратегія залишилася тією самою – просто вони поки що змінили тактику. Ось вони бачать, що наскоком не вийшло, бліцкригом не вийшло – "ну, спробуймо зробити так, як робили в Сирії. Давайте бомбити все дощенту. Сирію ми вісім років бомбили – і розбомбили все-таки. Усе-таки ми там свого досягли". Я думаю, що вони цією самою тактикою намагатимуться діяти і в Україні.
Але Україна – не Сирія. Україна – узагалі жодного разу не Сирія. І не Чечня вже тим паче. В одній Чечні на момент початку війни – до листопада 94-го року – було 1,2 млн людей. Це населення Харкова. В Україні у 40 разів більше населення, ніж у Чечні. У Сирії – не пам'ятаю. Якщо не помиляюсь, 8 млн (населення Сирії 2010 року, за рік до початку війни, становило понад 22 млн осіб. – "ГОРДОН"). Сирію та Україну всі покинули. В Україні 40 млн, Україна із заходу на схід, там, ледь не 1000 км.
Україні зараз допомагає весь світ, підтримка просто неймовірна. З Другої світової війни такого взагалі не було. Тож тактика у них змінилася. Вони думають, що досягнуть. Ну, нехай думають. Вітер у спину. Але стратегія не змінилася, це треба розуміти. Путіну 70 років: мужик він, загалом, досить молодий, за мірками XXI століття. Здоров'я у нього взагалі чудове – років 10–15 він ще проживе. Росія з глузду з'їхала остаточно, але ось треба розуміти: щонайменше років 10–15 у нас на кордонах буде фашистська держава, яка повністю поїхала головою, з недофюрером на чолі. І пробувати вони ще будуть, будуть і будуть. І це в найкращому разі років 10–15. Тому що Путін – це, звісно, не причина. Путін – це наслідок. Я думаю, що, після того, як він піде, нічого особливо не зміниться.
Я взагалі думаю, що Росія зараз переживає приблизно той самий період, як і Німеччина в Першій світовій. І в наступні роки чи десятиліття російське суспільство буде приблизно так само, як і німці в міжвоєнний період: ущемлена нація, яка ображена за свій програш і яка прагне реваншу.
Першу фазу війни Україна виграла з розгромним рахунком, другу – за очками
– Як ви оцінюєте сьогодні ситуацію на фронтах? Що ви про неї думаєте?
– Україна виграла і першу фазу війни... Першу фазу війни вона виграла просто з розгромним рахунком: нокаутом, за влучним висловлюванням Євгена Дикого. Другу фазу війни Україна виграла за очками.
Перша фаза – це була вся окупація, ось ті його плани, про що ми говорили. Вихід щонайменше на русло Дніпра із захопленням Києва. Тут програш абсолютний. Друга фаза була... Я назвав би її "така сама швидка окупація всього Донбасу, усього півдня плюс десант на Одесу і возз'єднання Донецька через південь, через Крим до Придністров'я". Ця фаза також закінчена. Вона закінчена також перемогою України. Битву за Донбас ще не закінчено. Битва за Донбас, безумовно, попереду, але фазу швидкої окупації Донбасу з пробиттям перешийка у Придністров'ї – її закінчено. Перемога України тут не така очевидна. Перемога за очками – вона технічна. І найголовніше, що зараз відбувається... У них ще більше і танків, і авіації, і небом вони володіють, артилерії у них є більше і снарядів у них просто в рази більше. Це все очевидно, це все природно. Так? І швидко нічого не станеться. І цього року війна не закінчиться. Я думаю, що й наступного вона, можливо, не закінчиться.
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
– І наступного не закінчиться?
– Я думаю, що, можливо, і наступного. Противника все-таки не треба недооцінювати. Але що сталося зараз? На мою думку, найголовніше: мені здається, сталося те, що я назвав би "перехоплення психологічної ініціативи". Саме психологічної. Це ще не військова ініціатива, але це психологічна ініціатива. Тому що Росія не може нічого протиставити. Вона має тільки одну-єдину тактику. Ось її тактика полягає в тому, що "у нас є крейсер "Москва", і зараз ми висаджуємо десант в Одесі. У нас є великий десантний корабель "Орск". Крейсер "Москва" прикриває все небо, "Орск" захоплює Одесу". Крейсер "Москва" – бульк! "Орск" – бульк. Нової тактики вони не мають. Вони нічого протиставити не можуть. Ось у них є тактика: "У нас є ракети "Калібр", ракети "Онікс", ракети X-20", – щось ще, там, у них є – не знаю, – "багато-багато артилерії і просто гігантські запаси артилерійських снарядів. Зараз ми просто зноситимемо все, що перед нами є, ітиме за вогненним валом і випалену вщент землю забиратимемо собі". І тут з'являється 13 HIMARS – і по лінії фронту згоряє 50 складів. Росія не може запропонувати жодної нової тактики. Усе, вони в затику. Вони мають лише цю тактику, і жодного нового рішення немає.
Україна ж противника постійно промацує, розвідує, знаходить уразливе місце, користується ним, б'є по ньому – і досягає якихось тактичних переваг. Тому саме психологічна ініціатива – вона зараз за Україною. Україна пробує, до України завозять нову зброю. Кажуть, що вже досягнуто домовленості про постачання [винищувачів] F-15 та F-16 (інформацію про це поки що офіційно не підтвердили. – "ГОРДОН"). Це буде зовсім новий етап війни. Володимире Володимировичу, ти хотів повоювати зі зброєю НАТО? Ну, будь ласка, тримай в обидві руки. Подивимося, як гранично мотивовані льотчики на американських винищувачах воюватимуть із твоїми 50-річними, яких, як то кажуть, ти наймаєш за 200 тис. руб. Я не вірю, що за 200 тис. Я думаю, що там радше понад 2 млн сума, однак менше з тим.
Повертаюся до вашого запитання, Дмитре: як я розцінюю ситуацію на фронтах. Ситуація на фронтах важка, вона дуже важка. Мабуть, вони ще щось відкусять. Напевно, вони ще вперед повзтимуть. Мабуть, можливо. Я не знаю. Можливо, вони Бахмут відкусять, може, Слов'янськ. Це зараз можна лише ворожити на кавовій гущі. Ми з вами і ніхто не знає, крім тих, кого треба, – ніхто не знає ні сил, ні засобів української армії, ніхто не знає ні сил, ні засобів російської армії.
Я сподіваюся, що третя фаза війни – це все-таки буде битва за Херсон. І я так думаю, що Україна має всі шанси Херсон усе-таки звільнити назад. Проте ситуація буде ось приблизно так, як зараз є. Десь вони, там, будуть просуватися з тією самою швидкістю, як і рухаються: за місяць 10 кілометрів. Це дані британської розвідки. До того моменту, коли все-таки паритет не настане. Я думаю, восени, коли почнуться дощі й дороги розв'язнуть – закінчиться або битва за Херсон, або їхнє просування. І потім, уже ближче до зими, розпочнеться нова фаза. Але це вже буде фаза з іншою зброєю, з іншою кількістю та іншою якістю зброї, – яка вже буде в України.
Коли в Росії весь туалетний папір опиниться у них у ковбасі, а ковбаса опиниться в партактиву, а дупу вони знову підтиратимуть газетою "Правда" – ось тоді вони на вулиці повалять із вилами
– Ви добре знаєте зсередини російське суспільство.
– О так.
– "Краще б я його не знав". Так? Там щось хоча б визріває? Хоч якийсь – не скажу "протест", але хоч усвідомлення того, що відбувається насправді. Хоч щось до них доходить, чи там усе глухо?
– Ось пік протесту в Росії був, мабуть, після 24 лютого десь, напевно, до 24 березня. Ось, мабуть, то був пік протесту. Більше там нічого не буде, і більше там нічого не визріє. Я все-таки через роботу підписаний на якихось там ще російських лібералів, опозиціонерів із того боку, мені все це треба дивитися, і я час від часу дивлюся опитування, іноді дивлюся ролики. Ось нещодавно мені трапилося опитування з російською молоддю. Я вам зараз можу абсолютно офіційно й експертно заявити, що там нічого не буде: не буде жодного палацового перевороту, не буде жодної революції, не буде жодної табакерки. Буде згуртування навколо цієї ідеї, про яку ми з вами говорили на початку: нація, яка пережила приниження і прагне реваншу. У середині цієї ідеї Путін – отже, буде згуртування навколо Путіна. Економіка Росії поки що, на жаль, не впала. Практика засвідчує, такі режими можуть існувати довго. Ісламська революція в Ірані відбулася 1979 року. Минуло, там, мало не 40 років – режим аятол стійкий, як і першого дня. Корпус вартових ісламської революції вичистив узагалі все, що там можна. І все: єднання там абсолютне і повне.
Ось щось приблизно таке саме очікує і на Росію з корпусом правоохоронців. Поки Путін буде, це буде путінська Росія. Коли він помре, будемо дивитися. Але давайте розуміти, що ми з вами у будь-якому разі живемо в епоху розвалу імперій. Російська імперія – це, напевно, остання імперія у прямому, ну, напівкласичному – її розумінні. Вона, безперечно, розвалиться. Це неминуче. Але ж питання часу. Колись вони, безумовно... У 1914 році царя Миколу в дупу готові цілувати, німецькі погроми, вибух патріотизму, а за чотири роки вони ж його й розстріляли. Тут чотирма роками, звісно, не минеться. Хоча біс його знає... XXI століття всі прискорює процеси. Але я думаю, таки якийсь час цей режим і ця країна будуть стійкими. Потім, коли весь туалетний папір опиниться в них у ковбасі, – а ковбаса опиниться в партактиву, а дупу вони знову роками підтиратимуть газетою "Правда" – ось тоді вони на вулиці, звісно, повалять із вилами.
– Повалять?
– Як 91-го, як 17-го. Вони завжди валять. Просто треба розуміти, що повалять вони не за волю – за ковбасу, як це завжди було. Як і 17-го року, як і 91-го. Так і цього разу вони повалять за ковбасу.
Так ось зміна цього режиму можлива лише у двох випадках. Перший – це смерть Путіна. Причому думаю, що його природна смерть. Але тут на зміну саме режиму, на мою думку, шансів менше. І другий – це економічний обвал. Але це ще не скоро, я так гадаю.
Усе, що в Росії могло протестувати, або виїхало, або його посадили, або вбили
– Спробуймо уявити, що українська армія взяла Херсон. Як Путін пояснюватиме своїй пастві, чому місто, яке він захопив і яким пишається, що його захопив, раптом від нього пішло?
– Ніяк. Їм не потрібне пояснення. Ви ось – я маю на увазі вас, українців... Україна ж воює з Росією вісім років. Так, на мою думку, це 300 років. Але вісім років уже остання війна. І ви всі дивитеся туди з раціонального погляду. Там раціональна думка не працює. Там усе працює лише ірраціонально. Не треба пояснювати, що там із Херсоном трапилося. Як він пояснював, що сталося з Києвом? Та ніяк. Ну ніяк. Цієї теми просто немає в телебаченні – та й усе. Це не є критичною точкою для пояснення. Сьогодні взяли Херсон – завтра віддали. Та хто їх зрозуміє, цих 404-х: шо у них, там, в Україні відбувається. Так? Ну "ДНР" воює із "ЛНР", ми ж цього не знаємо. Так?
Я дивлюся на всі ці питання... Це я вам зараз кажу ті думки, які говорять москвичі: молоді москвичі приблизно 20–25 років. Тобто найпросунутіша взагалі частина населення. Їх це абсолютно не стосується. Вони живуть у якомусь своєму маленькому світі. Пояснювати... Там єдина точка біфуркації буде – це Крим. Ось Крим для них – це дійсно...
– Донбас – ні?
– Донбас – ні. Донбас вони можуть віддати, програти, піти звідти... Це їх не обходить абсолютно. Чує кішка, чиє м'ясо з'їла. Так? Прийшли – не вийшло – пішли. Та й біс із ним. Розмови про захист російських людей... Ну, не смішіть мене. А ось Крим – це їм сакрально. Причому для всіх: і для опозиціонерів, і для лібералів, і для усіх, усіх, усіх. Як кордони почали закривати, вони почали їздити до Криму. І не соромляться виставляти звідти фото. Ну, там, 98%, наприклад. Усе в Росії протестного, що могло протестувати, могло виїхати, – воно виїхало. Ось різні цифри бачив: від 300 тис. до 5 млн.
– Так?
– Так, так. Кажуть, лише до Грузії приїхало понад 300 тис. І це велика проблема зараз для Грузії. Тому що це приблизно 10% від населення Грузії. І грузини зараз просто зрозуміли, що вони втрачають свою ідентичність, що набережна Батумі стала повністю російською. І вони всі кажуть: "А як же так?" А ось так: туризм поза політикою. Вісім років втирали росіянам туризм, робили режим найбільшого сприяння для туристів – будь ласка, приїхали.
Так от усе, що в Росії могло протестувати, виїхало, або його посадили, або вбили. Жодного протистояння там не буде, а вся решта аморфної маси найпростіших... Найпростішим не потрібні складні пояснення – найпростішим досить найпростіших пояснень. "Що сталося із Херсоном?" – "Ну щось сталося". – "Ну і біс із ним. Ну і поїхали далі". – "Та й бог із ним".
Фото: EPA
– Ви припускаєте, що українська армія методично і цілеспрямовано бомбардуватиме Крим?
– Я думаю... Припускаю, так, припускаю. Але водночас усе-таки, знову повертаючись до питання Криму, треба все-таки розуміти. Дивіться: Крим – це сакральна, знову ж таки, земля для росіян. Не в тому сенсі, що вона просто якась сакральна в їхній Росії. Ні. Ось Крим для них – це невід'ємна частина Росії. І напад на Крим вони сприйматимуть як напад на Росію. Напад на Крим для них буде той самий, що напад на Бєлгород, на Пітер або на матінку-Москву. Для них це не буде відрізнятися.
Тому щодо ракетних ударів – можливо, ще й ні, але в разі сухопутної операції – тут ми знову повертаємося до питання, а чи застосує Путін ядерну зброю. Ось тут це питання виникає з новою силою. І я думаю, що ймовірність цього підвищується дуже сильно. Тому що за Крим вони справді будуть готові воювати вже всі. Вони готові віддати Донбас, вони кажуть, що "треба задружитися з Україною, піти з України, треба вивести звідти війська, те, що ми творили в Бучі, – це погано", але за Крим вони готові будуть воювати справді всі. Одягнуть шинель – "и если в поход труба позовет". Усі як один. Усі ліберали, опозиціонери, і [російський опозиціонер Олексій] Навальний збере в колонії загін штрафбатівців – і піде захищати – яке там? – скріпне російське місто Севастополь. Я вже забув формулювання, які там є. Але я запропонував би українському керівництву й українській армії все-таки дуже-дуже взяти до відома ймовірність переходу війни вже в ядерний режим. І вживати заходів щодо підтримання безпеки України вже з урахуванням цієї нової загрози.
Увесь світ недоврахував морального духу української армії та її готовності до спротиву
– Ви особисто очікували на таку безпрецедентну підтримку України західними державами? Насамперед Сполученими Штатами, Великобританією та Польщею?
– Так, так. Для мене це було безперечно. Але чого я не очікував, то це разом з експертами всього світу я не очікував того, що покаже українська армія. Ось це справді було для мене несподівано. Я не думав, що Путін завоює Україну за 72–96 годин, але я думав, що Київ він візьме досить швидко. Ось я думав, що це станеться досить швидко. І те, що сталося, те, що показав український народ, українські мужики, які з автоматами зупиняли всі ці танкові колони, – це, звісно, неймовірно. Це подвиг неймовірний. Я сподіваюся, що в Україні колись буде поставлено пам'ятник саме цьому, узагальненому, піхотинцю: невідомому піхотинцю, – які десь там, у невідомих боях, про які ми нічого не знаємо і, можливо, ніколи не дізнаємося, зупиняли якісь колони цих орків і гинули самі. Це просто приголомшливо. І весь світ, безумовно, недоврахував ось цього морального духу української армії та її готовності до спротиву. І не лише армії, а безумовно, і всієї України. Україні треба було протриматися тиждень-два, щоб показати, що вони готові до спротиву і можуть опиратися. І тоді зброя тільки-но почала б надходити маленьким струмочком. Якщо Україна протримається пів року, то це буде просто потік. Просто потік усього можливого. Україна протрималася пів року – і будь ласка: зараз ми маємо і ленд-ліз, і новий транш на 5,6 млрд, і на 1,2 млрд, і на 100 500 млрд, і на 1 500 000 трлн – що тільки завгодно, тільки не...
Але знову ж таки треба розуміти, що так не буде вічно, що це тимчасово. Я думаю, що Україна має максимум два роки, коли потік зброї буде саме таким. Його не припинять уже ніколи, він ніколи не обміліє. Постачання будуть, допомога буде. Але зараз максимум того, що Україна може отримувати. І, безумовно, вона із цієї ситуації має вичавлювати все зараз по максимуму.
– Ви сказали, що війна може тривати ще рік, а може, ще більше. Як поводитися, на вашу думку, простим українцям сьогодні, у ситуації, коли кінець війни – невідомо, коли настане?
– Я не знаю. Слухайте, Дмитре, це було б паскудство, якби я за кордоном почав би давати поради людям, які перебувають у країні, яка воює. Я можу сказати точно про дітей. Ось дітей вивозьте. Дітей вивозьте принаймні з тих місць, які розташовані близько до районів бойових дій. 20, 30, 40 кілометрів – це не відстань. Вивозьте дітей, абсолютно точно. У вас, українці, зараз є унікальний шанс, якого ні в кого не було. У мене таких можливостей взагалі не було. Мені два роки довелося домагатися того, щоб хоча б отримати тимчасову посвідку на проживання, судитися, судитися і судитися. Зараз вам надано можливість виїхати в будь-яку європейську країну, безплатне місце, де приткнутися хоча б, хоч якісь мінімальні гроші, можливість працювати і можливість відправити дитину до школи. Виїдьте хоча б заради дітей. На рік, на два хоча б вивезіть. Нехай дитина походить до школи іншою мовою. Діти в цьому віці мову вбирають ось так. Дитина за два роки у вас говоритиме, якою ви оберете: французькою, італійською, норвезькою – якою хочете мовою. Англійською – будь ласка.
Потім, за два роки, наприклад, – повернетеся, якщо захочете, і у вас уже буде дитина, яка матиме два світогляди в голові. Вона буде і українцем, і європейцем: людиною світу. Вона знатиме, що немає кордонів. Вона знатиме, що можна поїхати до будь-якої країни ось так – за бажанням, за помахом пальців. У неї буде мова в голові відкладена, на яку вона перемикатиметься так само: помахом пальців. У неї буде зовсім інший світогляд. Вона знатиме, що класти сміття в пакет і викидати його ось так через паркан... Не треба так робити, блін. Ото не треба так робити. Що підпалювати траву – теж не треба робити так.
Будь ласка. Надано унікальну можливість. Скористайтеся нею. Бо ніхто не знає, коли й куди прилетить. І не вартує ваша квартира, телевізор і килим того, щоб потім ховати дітей. Ну от чесне слово. Як на мене, краще на розкладачці у спортзалі в Німеччині, ніж десь потім під уламками в Харкові. Я зробив би так. Але це те, що стосується дітей. Потрібно рятувати свій генофонд. Потрібно це робити. Жодних інших більше порад я, звісно, зі своїм свинячим писком давати зараз не можу. Це очевидно.
– Україна після закінчення війни стане іншою? Життя стане іншим?
– Україна вже стала іншою. Ви зрозумієте, що нікуди ніхто не повернеться. Ми ніхто нікуди не повернемося. Навіть ті, хто залишиться живим, – усе одно це будуть інші люди. Це будуть інші люди, які прийдуть до іншої країни, де також будуть інші люди. Так, як було, не буде. Усе тепер точно буде якось по-іншому. Як – я не знаю. Але буде інакше. Навіть якщо двоє сусідів, двоє нерозлучних друзів, які воювали разом 2015-го, – ось зараз один пішов у ТрО, а інший пішов, там, – не знаю – у піхоту. Вони повернуться – у них усе одно вже будуть різні компанії, різні побратими, різні нові друзі. Тих розмов із пивом, які були 2014-го, – їх уже не буде. Не буде тих людей і того пива, і тих ресторанів, і просто місця, і тієї країни. Повернення немає. Зрозумійте це і прийміть, що буде нова реальність у будь-якому разі, точно. І з огляду на це будуйте свої стратегії та стратегії виживання, зокрема. Не чекайте.
Допомагайте ЗСУ. Це добрі інвестиції у свою безпеку
– Ви сьогодні в безпеці?
– Ну, у відносній. Салман Рушді – він теж 30 років був у безпеці. До позавчорашнього дня.
– Ну, є країна, де ви можете почуватися спокійно і яка дала вам притулок?
– Більш-менш спокійно я почуваюся зараз у тій країні, де я є.
– Я не запитую, де ви перебуваєте.
– Я вам не скажу.
– Так, я не запитую. Я чудово розумію. Я запитаю вас ось про що. Останній рік-два, напевно, ви говорили, що у вас дуже скрутне матеріальне становище. Що можуть наші глядачі зробити для вас, щоб якось полегшити ваше існування?
– Ні, я не сказав би, що в мене просто дуже скрутне матеріальне становище. На хліб із маслом я таки заробляю. Але просто оскільки я не мав узагалі жодного статусу, то мені офіційно було заборонено працювати. Якщо ти перебуваєш у статусі прохача притулку, ти працювати не можеш. Та йо-майо, я до цього 45 років ішов. Щоб мені офіційно заборонили працювати, щоб мені офіційно сказали: "Ніколи більше о 7.00 ти не встаєш і в офіс не їдеш". Та дякую, хлопці. І якось ось ми ці кілька років поневірялися туди-сюди, сюди-туди. Якось ось микаємося, якось перемикалися, щось знаходиться.
А що можна зробити? Друзі мої, допомагайте ЗСУ. Є багато волонтерів. Є – не знаю – той самий [Сергій] Притула. Хоча він каже, що в них зараз 600 млн, там, лишилося, і не знає, куди подіти. Є офіційний фонд ЗСУ. Переказуйте гроші на армію. Тому що ось це неймовірне піднесення суспільства, суспільного єднання, яке ми зараз спостерігаємо, – мені здається, це вперше: у новітній історії вже точно. Так? В Україні традиційно з державою не альо, але із суспільством завжди все чудово. Тому допомагайте ЗСУ. Це добрі інвестиції у свою безпеку.
Путін не просто розпочав війну – він украв у нас XXI століття
– Дивлячись на своє минуле і на своє сьогодення, чи могли ви уявити колись, що у вас попереду такі американські гірки?
– Ну, я у 18 років уже зрозумів, що життя спокійного, мабуть, не буде. Але про те, що відбувається зараз... Чесно кажучи, я не думав. Ну, дивіться, що зробив Путін. Він же не просто розпочав війну – він украв у нас XXI століття.
– Так.
– Він украв у нас наше майбутнє, яке мало б бути в нас. Тому що XXI століття мало бути століттям неймовірних наукових відкриттів і неймовірних наукових проривів, неймовірного науково-технічного прогресу. Ми мали колонізувати Місяць, ми мали колонізувати Марс, [телескоп] "Джеймс Вебб" мав надсилати нам просто таємниці Всесвіту, ми мали розробляти нові теорії й розуміти, які там квантові струни з якими, там, червоточинами, як вони зв'язують через білі дірки... І ми мали жити цим життям. Отакої.
І я думаю, що XXI століття – це століття турбулентності. Я боюся, що, наприклад, битву за донецький аеропорт у майбутніх підручниках історії буде позначено – не знаю – там, одним абзацом як незначні, локальні, прикордонні конфлікти – як там кажуть? – у період посилених відцентрових процесів. Щось на кшталт такого плану. Я боюся, що і ця війна – ще не остання війна. Я боюся, що зараз придуркуватих скрізь по всьому світу до влади почало приходити на ура. Якщо, там, за два роки у США до влади прийде Трамп, то це буде ще один новий розклад. І цю скриньку Пандори відкрив, безумовно, Путін. Ось той світоустрій – усталений світоустрій із 45-го до 14-го року, – коли 75 років ми жили без воєн, і я думав, що так буде й надалі. На старості років я думав, що ось зараз усе закінчиться – і, там, до 50 років я почну займатися вже своїм майном. І, можливо, у моєму прізвищі, у моїй сім'ї, я буду першим поколінням, хто зуміє залишити спадкоємцям спадщину. Перший спадок. Ну, тому що нічого вже не лишається. Прабабку розкуркулили, бабку на ГУЛАГ відправили, у батька – 91-й рік, дефолт – злидні. Мене у 18 років відправили завойовувати в гори кавказьку республіку, яку я знати не знав, бачити не бачив і в якій я до самої смерті не буду. Ну, можливо, я думав, що зараз я буду першим у цьому ланцюжку нашої родини, хто доньці своїй залишить квартиру, якусь спадщину – не знаю, кінь із возом і дім із соломою. На тобі – Володимир Володимирович поїхав головою. Дякую тобі.
Тому XXI століття він підпаскудив нам усім, звісно, досить сильно. І я не вірив, чесно кажучи. Я й у 14-й рік не вірив. Тому що... Ну добре, ну добре, чеченці – вони, там, ісламські, мусульманські терористи, як ви кажете. Бац! – потім Грузія. Як? Грузія? Грузія ж православна. Ну, окей, вони православні фашисти. Окей, ну добре, фашисти. Бац! – Україна. Як Україна? Це ж братній народ, братці ось просто, братніше не було, братці братців. Ну, там бандерівські фашисти... Бац! – 24 лютого. Що ви робите? Але ось я боюся, що за якийсь час буде – бац! – ядерний гриб. Та куди ви взагалі, паскуди? Ви зупинитеся колись чи ні? Тож у цьому плані я досить песимістичний насправді.
Фото: Олександр Хоменко / Gordonua.com
– Знаєте, я сьогодні подумав: "Йолки-палки, от я, наприклад, радянська дитина. Дитинство – Радянський Союз, потім два роки служби в Радянській Армії, потім Перебудова, потім 90-ті, потім два Майдани, потім одна війна, тепер друга, і все це випало на життя одного покоління. Стільки подій доленосних, які суперечать одна одній, здавалося б". Дивно, правда?
– Але ось раз уже... Як казав Путін, Петро воював – отже, і нам це випало. Ну окей: отже, нашому поколінню випало поставити на цьому крапку. Ось, блін, треба цього разу вже поставити крапку. Ну годі вже. Ну 300 років ви, хлопці та дівчата, усіх по периметру захоплюєте й убиваєте. Ось давайте цього разу, напевно, таки поставимо крапку, щоб не залишати цей рів із крокодилами нашим дітям. Хай вони хоч нормально поживуть. Я сподіваюся, що ми все-таки зможемо це зробити.
– Ну, ось про дітей. У вас одна рідна донька, я так розумію, – так? – і шестеро прийомних дітей. Ну, я хочу висловити вам повагу. Шестеро прийомних дітей – це вчинок, я вважаю. Чому ви взяли цих дітей на виховання?
– Ні. Не ми їм прийомні батьки. Вони прийомні діти моєї мами. Але жили, звісно, ми однією сім'єю. Перша у нас з'явилася прийомна дитина в нашій сім'ї, друга прийомна, і лише третя народилася своя. Авжеж, ми жили однією сім'єю – відмінностей жодних не робили. Але вони вже зараз усі виросли. Їм уже далеко за 20. Вони вже всі живуть окремо. Усі вони живуть, звісно, там. І зрозуміло, у якій парадигмі вони існують.
А чому вирішили взяти? Ну чогось якось... Мабуть, мама вирішила, що сина все-таки на одній із війн якихось гримнуть, і своїх онуків не буде, – запропонувала взяти дітей. І я тільки був за. Я сказав: "Так і зробімо". А потім в однієї друга сестра, у другої третій племінник, у третього племінника двоюрідна тітка... Це всі з Липецька. Це всі сім'ї, як ви розумієте, не найблагополучніші, дуже м'яко кажучи. Там, де в сім'ї народжують 11 дітей, а шістьох здають у дитбудинок. Ну, одного взяли – що, п'ятьох залишати, чи що? Ось так ось, по ланцюжку, "ловися рибка, мала і велика" – отак і витягли невід. Усе ж таки цинічна професія в мене. Це професійна деформація. Невід із п'ятьма дітьми так і витягли.
– Ну, діти розуміють вас чи ні?
– Не думаю. Я боюся спілкуватися, якщо чесно. Я боюсь почути те, що боюсь почути. Хоча, у принципі, я знаю, що саме це я й почую загалом.
– Ви російські телеканали дивитеся?
– Це моя помилка – усе-таки не дивлюся.
– Не дивитеся?
– Ні. Це дарма. Хоча, звісно, за обов'язком професії треба робити.
– Як ви вважаєте, пропаганда зробила все це викривлення в мозку? Чи що? Чи генетика?
– Це взаємний процес був. Безперечно, там телевізор звернув мізки всім. Геббельс, зараза, мав рацію: "Дайте мені засіб масової інформації – і я будь-яку націю перетворю на стадо свиней". Не будь-яку. Тобто має бути ще й ґрунт, на який ця пропаганда лягає. Ось тут вони знайшли одне одного: і пропаганда, і підготовлений ґрунт. Тому що визнаймо: більшовики провели просто неймовірний експеримент, і він вдався просто на 100%.
– Негативна селекція.
– Ідеальна негативна селекція. Якщо 70 років проводити таку негативну селекцію... По-моєму, тільки в червоних кхмерів виходило краще. Але вони діяли там чотири роки, а тут 70 років. У Буковського дуже чудова фраза є, коли він пише, що якийсь там англійський генетик 20 років пиляв коровам роги в надії, що народжуватимуться безрогі телята, – і нічого в нього не вийшло. "От, – каже, – не комуніст мужик, не комсомолець. Без вогника підійшов до справи. Якщо 70 років рубати людям голови, зрештою починають народжуватися безголові люди нового типу". І це правда. Не лише 70 років – там-таки століттями все це було. Століттями вибивали цей ген свободи думки, вільнодумства, інакодумства. Століттями люди бігли звідти до вольниці: або сибірську, або на Дон, або в Україну. А все, що там залишалося, – це те, що залишалося. І ось на те, що залишилося, лягла ця пропаганда. І тут вони знайшли одне одного. І результат взагалі ідеальний, звісно, вийшов.
– Я вам останнє запитання поставлю. Ви оптиміст чи стриманий оптиміст?
– Я радше стриманий оптиміст. У мене чомусь реноме песиміста, але це не так. Це не так. Я все-таки радше стриманий оптиміст. Я думаю, усе одно все буде Україна. Усе буде Україна. Не одразу. На це потрібен час. Тому я оптиміст, але стриманий.
– Є гарна новина і погана. Усе буде гаразд, але не одразу.
– Але не одразу, так.
– Дякую, Аркадію. Дякую.
– Окей, дякую, Дмитре.
Відео: В гостях у Гордона / YouTube
