+8 Київ
19 вересня 2024 року, у день її смерті, Рощину утримували під вартою в Кізелі, у Пермському краї країни-агресора РФ, трохи більше ніж тиждень. Журналістку етапували туди з в’язниці №2 у Таганрозі, на південному заході Росії. Дорога тривала чотири дні, згадує свідок, який пережив це етапування разом із журналісткою.
Люди, які зустрічали Рощину на цьому шляху, описують її як дуже худу і кволу жінку. Вона була "жовта", як "жертви Голодомору", кажуть свідки. Деякі ув’язнені ділилися з нею частиною своєї їжі, але вона відмовлялася. За словами одного з очевидців, журналістка казала: "Я не хочу їсти, тому що тут катують наших хлопців".
RSF вдалося встановити, що журналістка дійсно прибула живою в Кізел, але була на межі сил. Вона намагалася втриматися на ногах і часто втрачала свідомість. Попри це у слідчому ізоляторі №3 Кізела з неї продовжували знущатися, ідеться в публікації. Як кажуть ті, хто був у цій в'язниці, усіх в’язнів, українських цивільних і військових, били, зокрема під час перевірок камер.
Перед смертю, 18 вересня 2024 року, Рощина почувалася зле, розповів інший свідок. Вона нібито попросила в охоронця чаю, навіть запропонувавши заплатити пізніше. У відповідь їй заявили, що вона "не в тому місці й не в тому становищі, щоб щось просити". До її камери прийшов медичний працівник в’язниці й, імовірно, зробив їй укол.
Уранці 19 вересня Рощина лежала в камері й не рухалася. Жінки, з якими вона перебувала в камері, сповістили охоронців. Ті прибули й евакуювали інших ув’язнених. Пізніше непритомну Рощину забрали, і невідомо, чи була вона тоді ще жива.
У RSF наголосили, що російська пенітенціарна система відповідальна за смерть журналістки, оскільки її утримували у критичному стані без належної медичної допомоги й перевозили тисячі кілометрів у важких умовах.
