-1 Київ
Бориспільський районний суд Київської області, де розглядають справу про вбивство першого героя Небесної сотні, львівського вченого, сейсмолога та альпініста Юрія Вербицького і викрадення активіста Майдану, нинішнього народного депутата Ігоря Луценка, 13 травня заслухав свідчення двох потерпілих. Цими потерпілими були безпосередньо Ігор Луценко і старший брат Юрія Вербицького Сергій.
Епізод, який досліджує Бориспільський суд, стосується подій 21 січня 2014 року, коли приблизно о 4.00 тітушки викрали з Олександрівської центральної клінічної лікарні Києва (колишня Жовтнева) Вербицького та Луценка, катували і били, вимагаючи надати інформацію про діяльність Євромайдану, а після цього поодинці вивезли та залишили обох активістів у лісосмузі в Київській області. Луценку вдалося вийти в житлову місцевість і покликати на допомогу. Тіло Вербицького виявили в Бориспільському районі Київської області наступного дня після викрадення, 22 січня. Кореспондент видання "ГОРДОН" побував на чотиригодинному судовому засіданні і зібрав головне зі свідчень двох потерпілих.
Якби у брата були мінімальні шанси вижити – він би вижив
Першим дав свідчення Сергій Вербицький – учений, геофізик, завідувач відділу сейсмічності Карпатського регіону Інституту геофізики Національної академії наук України, який приїхав на судове засідання зі Львова. Вербицький-старший розповів, що напередодні викрадення спілкувався із братом телефоном двічі.
Уперше – увечері 20 січня, тоді Юрій повідомив, що через розрив світлошумової гранати дістав травму лівого ока, звернувся до волонтерського медпункту на Майдані, там йому надали першу допомогу і порадили пройти огляд у спеціалізованій клініці, оскільки рана була серйозною. Удруге, за словами Сергія Вербицького, він розмовляв із братом приблизно за годину до його викрадення – орієнтовно о 3.00 21 січня.
"Юрко сказав, що йде з волонтерського пункту [на Майдані], де першу допомогу надають. Сказав, що дістав пошкодження ока і йому треба в лікарню до професійного офтальмолога, щоб не втратити око. Це він повідомив десь о 3.00 [21 січня]. Сказав, що волонтери знайшли когось із Автомайдану, він підкине його до Олександрівської лікарні. Сказав, що машина його вже чекає: "Зараз у неї сідаю, потім поговоримо", і поклав слухавку. Після того я ще раз йому дзвонив, але телефон був уже поза зоною", – розповів у суді Сергій Вербицький.
Потерпілий підкреслив, що за подіями в Києві під час Майдану постійно стежив в інтернеті і по телебаченню, уже на той момент була інформація, що активістів почали викрадати, зокрема з лікарень, куди вони зверталися із травмами різного ступеня тяжкості.
"Ми [із сім'єю] ночами не спали, постійно дивилися події на Майдані, дивилися "Громадське телебачення", сиділи в інтернеті, у Facebook, постійно ловили повідомлення. З'явилася інформація, що почали викрадати людей із лікарень. Ми відразу собі паралелі провели. Потім звилася інформація, що з Олександрівської лікарні викрали двох людей, там прозвучало ім'я Ігоря Луценка, і нібито серед викрадених був і Вербицький. Ми спочатку думали, що їх десь скрутили-пов'язали, забрали в буцегарню, але ми не думали, що до того дійде [до убивства]… Коли зрозуміли, що все достатньо серйозно, я з колегою сів у машину і поїхав до Києва", – розповів Вербицький-старший.
За словами Сергія Вербицького, уже дорогою у столицю він дізнався, що Ігоря Луценка знайшли і госпіталізували. Він поїхав до нього на зустріч в одну з київських клінік і вже на місці довідався, що в бориспільському лісі під Києвом виявили тіло брата. Згідно з матеріалами слідства, тіло Юрія Вербицького зі слідами побиття і тортур було виявлено 22 січня – приблизно за 20 годин після викрадення.
Сергій Вербицький наголосив, що його брат був дуже витривалою і загартованою людиною, професійно займався альпінізмом, працював рятувальником на Кавказі, не раз витягав і евакуював інших альпіністів. "Якби у брата були мінімальні шанси вижити [взимку в бориспільському лісі] – він би вижив", – підкреслив потерпілий.
Він також додав, що Юрій Вербицький 3 грудня 2013 року захистив кандидатську дисертацію з фізико-математичних наук, приїхав у Київ оформляти всі необхідні документи, регулярно приходив на Майдан і підтримував протест.
"Брат був абсолютно неагресивною людиною, був надзвичайно толерантним, говорив, що не можна все рубати з плеча. Він був доброю, патологічно чесною людиною. Якщо в чомусь був переконаний, дуже наполегливо, але толерантно це доводив. Юрко мені розказував, що ходив із "Беркутом" спілкуватися, переконував їх, розмовляв з опонентами з того боку Майдану, які не розуміли, а він їм пояснював", – розповів Сергій Вербицький.
50-річний Юрій Вербицький помер 22 січня 2014 року в лісі Київської області після багатогодинних тортур і побиття групою тітушок. Фото: Роман Гловяк / "ВКонтакте"
Накинулися на мене, схопили за руки, пішов нокаутуючий удар в обличчя, я втратив координацію. Мигцем побачив, що вже тягнуть Вербицького
Далі свідчення суду давав Ігор Луценко. Саме він був тим активістом Майдану, який зголосився відвезти незнайомого йому на той момент Юрія Вербицького до лікарні. За словами Луценка, тієї ночі він чергував на Майдані і вже планував їхати додому, коли в мобільному інтернет-додатку Zello, у якому протестувальники обмінювалися інформацією, надійшло повідомлення, що одному з активістів необхідна допомога з доправленням до лікарні. Луценко відгукнувся і чекав пораненого майданівця у своїй машині біля барикади на перетині вулиць Хрещатик і Богдана Хмельницького.
Двоє активістів швидко добралися до Олександрівської лікарні, витратили деякий час на пошук лікаря-офтальмолога, який чергував тієї ночі. Луценко підкреслив, що на в'їзді на територію лікарні помітив на вулиці двох чи трьох чоловіків у темному одязі, пізніше вони з'явилися в коридорі офтальмологічного відділення, коли Луценко виходив із кабінету лікаря, залишивши там для огляду Вербицького.
"Я вийшов із кабінету лікаря, попрямував до виходу з корпусу, мені назустріч пішло двоє осіб [ті, яких зустрів на в'їзді в лікарню] і попрямувало до кабінету, де оглядали Вербицького. Я зрозумів, що це підозріло, вирішив, що краще повернутися [до кабінету] і перевірити, що відбувається. Бачу, ці двоє відкрили двері кабінету, де перебував Вербицький, закрили, пішли назад. Вони мене запитали: "Це ви тільки що приїхали?" Я зрозумів, що ми в біді, відразу дав сигнал у Zello, що на нас можливий напад тітушок, якомога швидше потрібна допомога. Але я помилився, подумавши, що засідка нас чекає поза корпусом лікарні. Помилився, бо думав, що в лікарні більш-менш безпечно", – розповів Луценко.
Ігор Луценко (у центрі у світлому піджаку) під час давання свідчень у Бориспільському суді Київської області. Праворуч від нього (сидить біля телекамери) брат загиблого Юрія Вербицького Сергій. Фото: Наталія Двалі / Gordonua.com
За словами потерпілого, у коридорі миттєво з'явилося 7–10 осіб у темному одязі, деякі в балаклавах. На чолі групи був один із тих, хто заглядав у кабінет лікаря, він подивився на Луценка і сказав: "Ось цього ведіть".
"Частина людей із групи одразу ж накинулася на мене, схопила за руки, пішов нокаутуючий удар в обличчя, я втратив координацію. Мигцем побачив, що вже тягнуть Вербицького. Мене потягли в темний мікроавтобус, який уже стояв біля входу [в офтальмологічний корпус лікарні]. Мене поклали на підлогу мікроавтобуса у проході між сидіннями, тримали за руки, після цього практично відразу в районі моїх ніг поклали Вербицького, і мікроавтобус поїхав", – розповів Ігор Луценко.
Били професійно. Вишукували місця на тілі, по яких можна завдати дуже болісного удару, водночас той, кого б'ють, не втрачає свідомості
За деякий час мікроавтобус зупинився десь у лісі, викрадених витягли з машини, не дозволяючи піднімати голову, поставили на коліна і розпочали попередній допит.
"Вони з'ясовували якусь базову інформацію: хто ми, як звати, ким працюємо, звідки. Допит супроводжували "стимулюючим" побиттям палицями, ногами, руками. Думаю, не для того, щоб завдати конкретних травм, а комбінували психологічний і фізичний тиск. У мене було відчуття, що нас там уб'ють. Поки нас витягували і ставили на коліна, я встиг запитати Вербицького: "Скажи, як тебе звуть, хоч буду знати, якщо нас уб'ють". Він відповів, що Юра. Так і познайомилися", – розповів Луценко.
За словами потерпілого, щойно тітушки дізналися, що Вербицький зі Львова, відвели його углиб лісу і "впритул ним зайнялися". Луценко не бачив, хто і як б'є, але чув крики. "Його почали так сильно бити, що він кричав, просив цього не робити, намагався їх переконати. Я знаходився приблизно за 20 метрів, але періодично навіть на такій відстані чув крики".
Після цього викрадених активістів знову посадили в мікроавтобус. За словами Луценка, коли його затягували в авто, там уже на підлозі лежав Вербицький, з огляду на все, непритомний. Обох привезли в якесь невелике приміщення, схоже чи то на гараж, чи то на підсобку недобудованого дачного будинку. На голову Луценка натягнули целофановий пакет, обмотали скотчем, залишивши маленьку дірку біля носа, і продовжили допит.
"Там був найболючіший допит. Серія ударів, після цього – серія запитань-відповідей. Якщо відповіді не подобалися – завдавали наступної серії ударів. Був удар зверху дошкою по голові, ця дошка у мене на голові розламалася. Були удари руками і ногами в обличчя, вибили два зуби, я їх виплюнув. Били професійно, відчувалося, що в них є досвід і в побитті, і в допитах. Вишукували такі місця на тілі, по яких можна було завдати дуже болісного удару, водночас той, кого б'ють, не втрачає свідомості. Думаю, цей допит тривав від 40 хвилин до години, хоча психологічно здавалося, що б'ють три години", – розповів Луценко.
За словами потерпілого, викрадачі постійно запитували, хто фінансує й організовує Майдан, хто формулює вимоги і складає плани протестувальників. Після першої серії допиту у приміщенні Луценка залишили у спокої на кілька годин, упродовж яких він чув крики Вербицького, потім викрадачі знову повернулися до нього і продовжили допит.
"Між першою і другою серією допитів у цьому, як уже пізніше з'ясувалося, гаражі, я чув, розмову: "То що, здаємо їх на РУВС?" – згадував Луценко. – Через дві з чимось години після другого допиту, поки я лежав на підлозі, поруч зі мною поклали якусь людину. Найімовірніше, це був Вербицький. Я нічого не бачив, але чув, як цей чоловік важко і часто дихає, ніби в нього щось у легенях або навколо шиї. Жодних звуків більше ця людина не видавала, потім її кудись забрали".
Казав їм: "Якщо будете вбивати, хоч скажіть, щоб я встиг помолитися перед смертю"
Згідно зі свідченнями Луценка, після допитів у закритому приміщенні його в супроводі чотирьох осіб посадили вже не в мікроавтобус, а в інший, невеликий автомобіль, і повезли в невідомому напрямку. Дорогою викрадачі намагалися силою напоїти активіста коньяком і горілкою.
"Я їм сказав, що якщо вони хочуть вдавати, ніби я десь напився і замерз, – нічого не вийде, не та версія, тому що мої друзі та рідні знають, що я алкоголю не вживаю. Я переживав, що мене знову везуть у ліс і там уже точно вб'ють. Казав їм: "Якщо будете вбивати, хоч скажіть, щоб я встиг помолитися перед смертю", – розповів Луценко в суді.
За словами потерпілого, четверо осіб, які супроводжували його, нічого не відповідали, за деякий час зупинили машину десь біля лісу, витягли його, поставили на коліна зі словами: "Хочеш – молися".
"Я так і зробив. Простояв так кілька хвилин, чекаючи, що трапиться далі. Але нічого не відбувалося. Прислухався і зрозумів, що нічого не чую. Теоретично, я мав почути, як машина виїхала, але чомусь не почув. Повернувся, зняв кульок [із голови], побачив, що навколо – нікого. Падав сніг, було холодно. Наскільки дозволяла покалічена права нога та інші травми, пішов шукати житлові будинки, людей", – розповів Луценко.
Після того, як Луценку вдалося повідомити про своє місцеперебування, за ним приїхали рідні та друзі, відвезли в одну з київських клінік. Перед госпіталізацією він устиг повідомити журналістам, що разом із ним викрали і допитували активіста на ім'я Юрій. Тіло Вербицького вдалося виявити лише через вісім годин після цього, викрадачі викинули побитого активіста в лісосмузі поблизу села Гнідин Бориспільського району Київської області, де він помер від травм.
У коментарі виданню "ГОРДОН" Луценко розповів, що слідству за допомогою радіорозвідки (відстеживши мобільні трафіки) вдалося виявити приблизне розташування приміщення, де їх утримували разом із Вербицьким. Він уточнив, що знайти те саме приміщення вдалося не з першого разу, оскільки під час слідчих дій Луценко кілька разів не підтверджував, що саме тут їх утримували.
"Я приїжджав кілька разів у якісь бокси, де, за версією слідства, нас утримували, дивився на обстановку, різні деталі, ролети, колір стін, будматеріали, і не підтверджував, що це саме те місце, де мене били і допитували", – наголосив Луценко.
Після кількох таких невдалих слідчих експериментів приміщення вдалося знайти, ним виявилися бокси на території одного з гаражних кооперативів на лівому березі Києва. Про те, як ці приміщення пов'язані з підозрюваним у справі, суд з'ясовуватиме на наступних засіданнях, коли почнеться дослідження письмових доказів.
Олександр Волков, імовірний організатор викрадення Юрія Вербицького та Ігоря Луценка. За даними слідства, він також координував численні групи тітушок під час подій Євромайдану. Фото: Наталія Двалі / Gordonua.com
За даними слідства, замовником групи тітушок для протидії, залякування і викрадення активістів Майдану, зокрема у злочині проти Вербицького і Луценка, був Олексій Чеботарьов – екс-президент футбольного клубу "Десна" (Чернігів), бізнесмен і кримінальний авторитет, який за часів президентства Віктора Януковича був "наглядачем" за "Укрспиртом". Із 2014 року він переховується від слідства в Росії, його оголошено в розшук.
Координацію та організацію викрадення Вербицького та Луценка, за матеріалами справи, здійснювала довірена особа і підлеглий Чеботарьова Олександр Волков. Саме його дії в подіях 21 січня наразі оцінює Бориспільський суд. На минулому засіданні суд заслухав свідчення таємного свідка, який під час подій на Майдані працював у МВС і до якого особисто звертався Чеботарьов із проханням "оформити" двох євромайданівців, яких схопили його люди.
Олександра Волкова взяли під арешт у липні 2017 року. На початку травня йому продовжили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 30 червня включно. Волкова обвинувачують за п'ятьма статтями Кримінального кодексу України, серед них ст. 115 (умисне вбивство), ст. 127 (катування), ст. 146 (викрадення). Йому загрожує довічний строк.
