Екс-прокурор Машков: Через "маски-шоу" силовиків у IT-компаніях лише у 2015 році з України виїхало 6 тис. програмістів G

Юрист і адвокат, співзасновник адвокатського об'єднання GB Partners Олександр Машков у недавньому минулому був слідчим і прокурором. До звільнення з органів очолював у прокуратурі Києва відділ нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ під час здійснення досудового розслідування злочинів проти життя та підтримки держобвинувачення. Машков із підлеглими розслідував перші вбивства на Майдані у 2014 році, зокрема смерть активіста Сергія Нігояна. Крім того, вів справу про вбивство журналіста Олеся Бузини, застреленого у квітні 2015-го.

В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Машков розповів, чому шанси знайти вбивць Нігояна невисокі, а в підозрюваних у справі Бузини насильно відбирали зразки для аналізу ДНК, чому звільнився з органів і пішов в адвокати, як серія маски-шоу силових відомств у IT-компаніях призвела до того, що тільки протягом одного року Україну покинуло 6 тис. програмістів, а також навіщо народні депутати добровільно декларують біткоіни на сотні мільйонів доларів.

– Ваш відділ розслідував смерть 20-річного Сергія Нігояна – одного з перших убитих активістів Євромайдану, застреленого вранці 22 січня 2014-го на вулиці Грушевського. Чому досі немає результатів?

– Треба не в мене, а в Генпрокуратури питати. Ми розслідували майже місяць, а наприкінці лютого 2014-го всі кримінальні провадження щодо Майдану було зібрано і передано у ГПУ. Щоб дати оцінку роботі слідства, потрібно прочитати матеріали справи. У мене такої можливості немає. По-перше, я працював не в Генпрокуратурі, а в прокуратурі міста Києва. По-друге, у грудні 2015-го звільнився з органів.

– Начальник департаменту спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк, який веде всі справи щодо Майдану, стверджував, що розслідування загальмувалося, тому що виникли сумніви в першій експертизі, проведеній протягом місяця після вбивства Нігояна. Там було вказано, що в активіста стріляли з відстані до трьох метрів, хоча оточення силовиків зі зброєю було розташоване набагато далі. У підсумку призначили додаткову експертизу, яка засвідчила: у Нігояна стріляли мінімум із 20 метрів.

– І тоді, і зараз до цих експертиз ставлюся не те щоб скептично, просто сильно на них не розраховував би.

– Чому?

– Методику проведення таких експертиз здійснюють за накладенням порохових газів. Під час пострілу розкид газів такий, що в того, хто стріляє, сліди відкладаються навіть за вухами. Є методика, за якою відстань пострілу визначають за концентрацією порохових газів. Грубо кажучи, якщо стріляти з відстані метр, під час влучення в ціль буде величезне нагромадження порохових газів, якщо стріляти із 50 метрів – куля долетить, а весь порох розсіється. Із залишків порохових газів криміналісти приблизно визначають відстань пострілу.

Сергій Нігоян став одним із перших героїв Небесної сотні. 20-річного активіста із Дніпропетровської області застрелили 22 січня 2014 року під час протистоянь на вулиці Грушевського в Києві. Фото: Markiian Lyseiko / ЕРА

– Підозрюю, слово "приблизно" тут основне. До втечі Януковича експертиза засвідчила "до трьох метрів", щоб слідство зосередилося на версії "постріл був із близької відстані, а отже, стріляли самі активісти".

– Треба враховувати, що порохових газів індивідуально не визначають. Під час зіткнень на Грушевського було багато стрілянини, розривів світлошумових гранат, вибухів петард... У кожного з учасників тих подій на шкірі й одязі залишалося багато порохових газів. Визначити, де чий порох, від чийого саме пострілу постраждала людина, неможливо. Тому акцентувати тільки на експертизі, я вважаю, необ'єктивно.

У цьому провадженні (про вбивство Нігояна.  – "ГОРДОН") труднощі були від початку. Розслідування будь-якого злочину починається з огляду місця події. 90% інформації та доказів, які можуть привести до результатів, здобувають саме там. 19 січня почалося активне протистояння на Грушевського. Усі дні там було багато людей. І ось приїхала слідча група, а оточити й оглянути місце події неможливо. З'ясували, що Нігояна принесли в імпровізований медпункт на Грушевського, 4. Пізніше туди потрапив Жизневський. Обох заносили люди в медичних масках і шоломах, тобто на той момент навіть не вдалося встановити свідків: де підібрали поранених, за яких обставин, як саме лежала людина тощо.

– Хочете сказати, що справу про вбивство Нігояна у принципі неможливо розкрити?

– Справу від самого початку було дуже важко розслідувати. Наголошували на збиранні максимальної кількості фото- і відеоматеріалів, щоб відновити картину злочину. Плюс дуже важливі свідки – ті, хто був у момент убивства в гущі подій. Чотири роки тому таких людей не було, і це стало основною складністю. Треба з розумінням поставитися і до настроїв людей у той момент: не хотіли давати свідчення органам, боялися.

– До звільнення з прокуратури ви кілька місяців розслідували вбивство журналіста Олеся Бузини, застреленого біля під'їзду свого будинку у квітні 2015-го.

– Так, я був старшим групи процесуальних керівників. Під час розслідування одержали докази, які давали підстави підозрювати конкретних осіб. Їх було затримано за санкцією суду за два місяці, у червні 2015-го. Того самого дня їм висунули підозру.

– Ви говорите про двох підозрюваних – екс-бійця батальйону МВС "Київ-2" Андрія Медведька і лейтенанта ЗСУ, командира розвідвзводу Дениса Поліщука. Із моменту вбивства Бузини минуло три роки, обох підозрюваних давно відпустили із СІЗО, а суд досі не розпочав розгляду справи по суті. Ви впевнені, що вбили саме ті, кого підозрює слідство?

– На момент, коли я процесуально керував провадженням, одержали докази, що давали підстави підозрювати цих осіб. Після мого звільнення з прокуратури розслідування тривало ще два роки, матеріалів справи більше не бачив.

Олеся Бузину було застрелено 16 квітня 2015 року біля під'їзду його будинку в Києві. Фото: Vladislav Musienko / ЕРА

– Чому, коли Медведько і Поліщук добровільно приїхали на допит, у них примусово взяли проби для аналізу ДНК?

– ДНК відбирали двічі – під час затримання у 2015-му і в липні 2016-го. Під час першого відбору ДНК підозрювані самостійно, без будь-якого примусу надали біологічний матеріал. Це було знято на відеокамеру, проведено експертизи. Очевидно, потім слідство вирішило повторно відібрати ДНК, щоб унеможливити всі інсинуації та претензії. Але я до того часу більше як півроку не працював у прокураторі, подробиць не знаю.

– Подробиці прості: на Медведька і Поліщука накинулися кілька людей у балаклавах, повалили їх на підлогу та насильно, із тілесними ушкодженнями, відібрали проби ДНК. Навіщо так грубо працювати?

– Законодавча проблема. У новому Кримінальному процесуальному кодексі прописано можливість відбору зразків ДНК у примусовому порядку. Тобто якщо особа не погоджується давати свої зразки, суд може зобов'язати її це зробити, а правоохоронці можуть, за рішенням суду, ці зразки вилучити. Але досі не прописано чіткої інструкції або нормативно-правового акту, як саме це має відбуватися.

Уявіть, приходять і кажуть: "Наталю, здайте проби для аналізу ДНК", – а ви відповідаєте: "Не хочу". Тоді прокурор іде в суд: так і так, Наталя не хоче давати ДНК, а в нас матеріали слідства, де цей аналіз необхідний. Суд дає дозвіл відібрати у вас проби. Я знову до вас, але вже показую рішення суду, а ви заявляєте: "Плювала я на рішення суду, не хочу – і крапка". І ось тут у нас прогалина в законодавстві: немає інструкції, як саме я можу відібрати проби ДНК навіть за наявності рішення суду.

У липні 2016-го в підозрюваних у справі про вбивство Бузини у примусовому порядку відібрали зразки ДНК для експертизи. Фото: Olga Khudetska / Facebook

Згадана вами конфліктна ситуація виникла з тієї самої причини – не прописано правового алгоритму дій. Рішення суду є, виконувати його треба, а як – не зрозуміло, от і перетворилося все на таку негарну сцену.

До речі, днями суд відмовив слідчим у клопотанні примусового відбору ДНК матеріалів у Надії Савченко саме через відсутність чіткої процедури такого відбору. Суд правильно вказав, що у клопотанні слідчий не прописав, як саме будуть примусово відбирати зразки ДНК. А він не міг указати, цього ніде немає. На жаль, таких прогалин у кримінальному процесуальному законодавстві безліч.

– Є шанс, що судовий розгляд справи про вбивство Бузини почнеться хоча б цього року?

– У лютому цього року було попереднє засідання, мали зачитати обвинувальний акт, розглянути клопотання всіх сторін. Думаю, сторона захисту вимагатиме суду присяжних, їх довго вибирати. Загалом, попереду дуже тривалий судовий процес.

Одного разу мене адвокатеса наздоганяла, просила вилучити докази зі справи, кричала: "Хочете їздити на новому автомобілі?"

– Найбільший хабар, який вам пропонували?

– Одного разу мене адвокатеса наздоганяла, просила вилучити докази зі справи, кричала: "Хочете їздити на новому автомобілі?" Смішно. Можу детальніше розповісти, якщо вам цікаво.

– Нам цікаво. Чому новий автомобіль – це "смішно"? Колір не підійшов чи марка?

– У 2006-му я розслідував чергову кримінальну справу про вбивство. Справа трагічна, тому що всі п'ятеро обвинувачених – члени однієї сім′ї: батько, син, друг сина, чоловік сестри та племінник. А вбитий – вимагач, раніше судимий, вимагав гроші з молодшого із членів сім'ї, який займався приватним візництвом.

З убитим у сім'ї неодноразово конфлікти траплялися. Під час чергової сварки хлопець-таксист скинув своєму батькові смс: "Мене знову пресує цей кримінальник, змушує возити його безкоштовно, погрожує". Батько відписався: "Вези його сюди". Син із вимагачем в авто під'їхав до двору, сім'я вискочила, побила кримінальника, кинула його в багажник. У підсумку: труп – в ополонці, п'ятеро членів сім'ї – на лаві підсудних, обвинувачення в убивстві групою осіб.

Справа складна, обвинувачені відмовилися давати свідчення, важко було збирати докази. Слідство довелося продовжити на півроку. Це не типово, тому що затримка на три–чотири місяці – уже НП, а за додаткові шість місяців можна було догану заробити. Під час оперативної комбінації мені стала відома інформація, що особи, які перебували під вартою, обмінюються між собою записками через адвоката. А в записках детально розписано, хто, як і що має відповідати на допиті. Загалом, доказову базу про фальсифікацію свідчень було зібрано. Записки, написані від руки, було вилучено та долучено до справи.

Коли я ці записки у присутності адвоката продемонстрував у СІЗО одному з обвинувачених, в адвоката почалася істерика. Вона трохи не побила свого підзахисного просто в камері, а коли я вийшов із СІЗО, наздогнала мене: "Олександре Олександровичу, вилучіть ці записки зі справи, а я зроблю так, що ви будете їздити на новому автомобілі".

– Адвокат рознервувалася, тому що зрозуміла: справу її підзахисних у суді вже програно?

– Ні, вона розуміла, що фактично задокументовано її злочинну діяльність. За законом, адвокат не має права примушувати своїх клієнтів до брехні, інакше втратить адвокатське посвідчення.

– Чому син-таксист, коли йому погрожував вимагач, не звернувся у правоохоронні органи, а разом із сім′єю саме так розрулив конфлікт?

– Ставив це запитання батькові, він відповів: "Я сам так вирішив".

2007 рік, Олександр Машков, слідчий прокуратури Центрально-Міського району міста Горлівка. Фото: з особистого архіву Олександра Машкова

– За 11 років роботи у прокуратурі скільки разів вам надходили дзвінки згори: "пригальмуй розслідування", "закрий справу", "не висувай підозри"?

– Жодного разу. Не знаю, як у ГПУ, відповідаю тільки за свою роботу в міській прокуратурі.

– Хоча б про розцінки за закриття того чи іншого кримінального провадження чули?

– Некоректно припускати, відповідаю тільки за себе: ніколи цим не займався, жодного разу не стикався.

– Дуже хочеться вам повірити, але...

– Я 11 років поспіль займався тільки вбивствами, як сказав мій друг, колишній слідчий, а тепер партнер в адвокатському об'єднанні Павло Немчинов: "Із тобою, Машков, ні вкрасти, ні посторожити". Це не податкові злочини чи позовна робота, де крутяться мільйони грошей. У нас корупції за визначенням немає, нема з кого грошей брати. Розслідувати вбивства йдуть люди, готові займатися найневдячнішою чорною роботою: виїжджати в будь-який час доби, у будь-яку погоду на огляд трупа в підвалі, зарізаної чи підірваної людини. Не кожен захоче цим займатися.

На початку кар'єри я працював слідчим у Горлівці, потрапив туди за розподілом. Однією з перших моїх кримінальних справ було вбивство безхатька на сміттєзвалищі. За два дні після виявлення трупа начальник територіального відділення міліції привів убивцю – сім разів судимого чоловіка, він теж був безхатьком. Привів і сказав: мовляв, уранці обхід робив, побачив цього безхатька, розговорилися, і він зізнався, що забив палицею людину на звалищі.

Ми цього сім разів судимого безхатька затримали, а за тиждень слідчих дій установили: міліціонер, який привів підозрюваного, напередодні проводив йому інструктування просто на звалищі, показував місце події і де саме було виявлено труп. Ми зрозуміли, що міліціонер не розкривав ніякої справи, а зробив підставу. Безхатька звільнили, а працівника міліції заарештували.

Це було моєю першою кримінальною справою: убивство, яке переросло у фальсифікацію доказів співробітником міліції. Пізніше всю мою роботу було сформовано цим прикладом: я перевіряв усі факти й докази, боявся бути обдуреним. Тож мені точно не до сумнівних "схем" було.

– Вас як професіонала не ображає, що в нинішнього генпрокурора України Юрія Луценка немає юридичної освіти?

– Десь читав, що Юрій Віталійович сказав: мовляв, я свою юридичну освіту здобув на лаві підозрюваного, на лаві засудженого та в залі парламенту. Усе-таки законотворчість – це одне, а правозастосування – особливо у сфері кримінального процесу і права – інше. Є основа, база, практичний досвід, які треба пройти.

У нас посадові особи люблять давати оцінки і коментувати кримінальні провадження, хоча той самий Європейський суд із прав людини чітко вказує: не можна людину називати винною, поки немає вироку суду. "Експертні" оцінки політиків щодо того чи іншого кримінального провадження – це, по суті, спроба сформувати громадську думку і вплинути на правосуддя.

– Ви відчуваєте, до якої міри негативне ставлення до прокурорів у суспільстві?

– У нас зараз усі борються з корупцією, але ніхто не ставить головного запитання: "У чому першопричина корупції?" А причина у відсутності зрозумілих правил і прозорих механізмів. Наведу просту аналогію: раніше тендери на держзакупівлі проводили в закритому режимі – і все шито-крито, вигравали свої. Але запровадили систему публічної інформації про тендери ProZorro – і все як на долоні, бо зрозумілі правила і відкриті механізми.

Усі проблеми від непрозорості і зарегульованості, треба все спростити й максимально дерегулювати. У кримінальному процесі проблеми виникають так само звідти ж: відсутність чітко прописаних інструкцій і зарегульованість. Ви навели приклад із відбором ДНК, я пояснив: причина – у відсутності чітко прописаної процедури. У питанні ставлення суспільства до прокуратури те ж саме: відсутність прозорих правил породжує недовіру людей до правоохоронних органів.

– Ви серйозно вважаєте, що головна проблема – непрописані чітко інструкції?

– Не стільки інструкції, скільки величезна кількість прогалин у законодавстві, які дають можливість усім сторонам маніпулювати та порушувати. Треба ці прогалини усувати. Ще дуже важлива постійна робота з кадрами, починаючи від підготовки, закінчуючи підвищенням кваліфікації. Без професіоналів система не зміниться.

Жовтень 2005 р., Горлівка. Прокурор Машков під час огляду місця вбивства. Фото: з особистого архіву Олександра Машкова

Поясню на своєму прикладі. Я прийшов в органи з інституту абсолютно зеленим фахівцем. І нічому не навчився б, якби зі мною не працювали професіонали. Був відділ криміналістики в обласній прокуратурі, де працювали слідчі-зубри із 30-річним стажем, вони збирали статистику та відеоматеріали з кінця 1980-х.

Я виїжджав на вбивство, а на місці прокурор-криміналіст уже номерки розкладав на речдоках. Мене, 21-річного слідчого, він водив за руку і навчав: "Машков, дивись, там у промінні, що косо падає, слід від ноги, треба вирізати і цілком забрати плитку. А тут бура пляма, треба взяти на аналіз".

Коли на одне з убивств я виїхав із температурою 39, повним носом шмарклів і, вибачте, сплюнув, – керівник мене трохи обличчям у цю слину не ткнув: "Ти що робиш?! Ми зараз візьмемо це як речовий доказ і здаватимеш ДНК, щоб відсікти інші сліди". Я реально діставав по шиї від цієї людини, дай йому Бог здоров'я.

Ще приклад: коли був стажистом, на 120-тисячний район був лише один слідчий. І якщо в одну ніч траплялося два вбивства – це був завал. Але, на щастя, мені попалися керівники, які самі виїжджали на всі вбивства, перевіряли всі документи від першої до останньої літери, із дев'ятої вечора до третьої ранку допомагали складати обвинувальний висновок з аналізом доказів. Із нами працювали, займалися, навчали серйозно.

У 2007-му поміняли Кримінально-процесуальний кодекс, провадження щодо вбивств віддали в органи внутрішніх справ, а управління криміналістики у прокуратурі ліквідували. Величезна кількість фахівців, природно, у міліцію не перейшла працювати. Увесь їхній досвід залишився з ними і розчинився. Я не "всепропальник", але переконаний: головний ресурс України – люди, професіонали, яких треба заводити в систему, а не гнати звідти.

Нардепи вже декларують біткоіни на сотні мільйонів доларів за власною ініціативою. Якщо завтра в них з'являться наддорогі речі, одразу ж заявлять: я біткоін продав і ого-го скільки заробив

– Скільки ви отримували як прокурор?

– Приблизно 11 тис. грн на місяць, це з усіма надбавками. Зараз прокурори більше отримують.

– Здається, тепер розумію, чому ви пішли з прокуратури.

– Справа не тільки в зарплаті, просто відчув свою межу, відчув, що немає перспектив, захотілося рухатися і розвиватися далі.

– "Межа" в якому сенсі?

– Нічого нового в роботі не бачив: ті ж самі кримінальні провадження, та ж слідча робота. Втратив мотивацію залишатися у слідчих органах, хотілося змінити життя. Мені на той момент було 32 роки, постійно думав: "А ким стану в 40?" Плюс реформи у прокуратурі затягнулися і породили багато запитань, не було зрозуміло, що відбувається і до чого йде.

Фото: з особистого архіву Олександра Машкова

– У якій із країн колишнього СРСР уже є грамотне законодавство, що регулює IT-сферу?

– У Білорусі.

– Та ну, невже президент Лукашенко настільки просунутий у новітніх технологіях?

– Із 2005 року в Білорусі діє декрет "Про розвиток цифрової економіки". Наприкінці минулого року Лукашенко підписав уже восьму редакцію декрету, де зазначено: "Із метою розвитку "Парку високих технологій", інноваційної сфери і побудови сучасної цифрової економіки в Республіці Білорусь ухвалюю..." – і розписано пункт про "створення умов для впровадження в економіку технології реєстру блоків транзакцій (блокчейн), інших технологій, заснованих на принципах роздрібненості, децентралізації та безпеки операцій, які здійснюють з їх використанням".

– Що таке "Парк високих технологій"?

– Щось на зразок вільної економічної зони, яку Білорусь створила на своїй території для розвитку IT-технологій. Умовно кажучи, "Парк високих технологій" – це купа офісів IT-компаній, яким до 2049 року надають пільгове оподаткування. Створено умови, щоб великі компанії, зокрема іноземні, мали можливість заходити і розробляти проекти саме в Білорусі. Проект може бути у будь-якій сфері – медицина, програмування, мікробіологія тощо. Принцип один – розвиток високих технологій, усе, що рухає прогрес уперед. Умови введено прямим декретом президента, який має чинність закону.

– В Україні є схожі технопарки?

– Ентузіасти на приватному рівні створюють так звані хаби, збирають команди, акумулюють підприємців. Але це самодіяльність, яку не відрегульовано законодавчо. Єдине, що наша держава зробила корисного в цьому питанні, – зберегла для програмістів (тобто індивідуальних підприємців або ФОП) 5% податок. Але для роботи великих компаній, юридичних осіб, які хотіли б інвестувати і розробляти проекти просто в Україні, таких умов стимулювання немає.

У підсумку українські засновники реєструють свої компанії у країнах Балтії, Великобританії, навіть у Білорусі – де завгодно, а тут укладають угоди з ФОПами на розроблення тієї чи іншої частини проекту. А могли б реєструватися в Україні з конкретним видом діяльності за пільговим оподаткуванням, збирати мізки, створювати інфраструктуру, робити стартапи, заробляючи ім'я і гроші та приносячи прибутки до держбюджету.

Фото: з особистого архіву Олександра Машкова