-2 Київ
Коли можновладці заявляють, що в санкційних списках немає жодної випадкової людини, у мене просто немає слів
– Нещодавно стало відомо, що приблизно три десятки представників чеченського народу занесли до санкційного списку РНБО і вони мають покинути Україну. Серед них опинилося семеро добровольців, а також представники чеченської діаспори. Як ви сприйняли цю новину?
– У санкційних списках опинилися люди, до яких раніше жодних претензій у правоохоронців не було. Це Арбі Карімов, Зелімхан Саітов, Апті Тадаєв, Аслан Амагов, Муслім Шатов.
Тадаєв – багаторазовий чемпіон України з греплінгу (стиль ближнього бою в єдиноборствах), тренер, який виховав для України чотирьох чемпіонів світу. У нього тренуються працівники силових структур, він у нас у діаспорі керує спортивною частиною. Дуже відомий спортивний діяч.
Зелімхан Саітов – мій племінник. Із 2008 року живе в Україні, тут у нього квартира, робота, сім'я – дружина та четверо дітей, які в Києві народилися. Він закінчив канадський коледж, європейський університет, в Академії МВС заочно навчається, знає кілька мов. Через свій характер він нікуди особливо не ходить – робота, будинок, сім'я, діти, матір. На рівному місці опинився у списку. Нібито йому інкримінують вживання та розповсюдження наркотиків. Це абсурд якийсь. Тому що йдеться про релігійну та дуже освічену людину, яка цілодобово в мене на очах. Його дружину теж позбавили дозволу на проживання. І я не відкидаю, що всю сім'ю депортують, хоча за народженням усі діти – громадяни України.
Ми не розуміємо, як ці люди могли опинитися в таких списках. І коли можновладці заявляють, що у списках немає жодної випадкової людини, у мене просто немає слів.
Борець Апті Тадаєв із вихованцями. Фото: chechen.org.ua
– Можливо, у силових структур є якісь провадження?
– У тому й річ, що нічого немає. Нам пояснили так: "На цих людей є інформація". Що це означає? Якийсь фіскал прийшов, розповів байки, оббрехав людей, опер щось записав і подав документи у ДСР (департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України), а ті спрямували санкційні списки? Порушено презумпцію невинуватості. Оскільки це чеченці, у них немає жодних прав, як хочемо, так із ними й будемо вчиняти.
– Представники вашої діаспори дістали документи про ухвалені рішення й розпорядження, що робити?
– Жодних паперів. Напередодні ухвалення рішення РНБО була інсайдерська інформація. Приходили якісь люди, говорили: "Тебе позбавили дозволу на проживання, але я знаю, як домовитися". Це схема така? Треба давати хабарі? Ми не погоджуємося. Для захисту в нас є суд, ми йдемо туди вирішувати всі питання.
– Ви як діаспора, як громадяни України маєте право звернутися до Офісу президента.
– І не тільки туди. Писали до всіх можливих інстанцій, і нам надійшли банальні бюрократичні відповіді: "Звертайтеся до міграційної служби". А там: "Ми ухвалили рішення на підставі подань ДСР". Усі посилаються на департамент стратегічного розслідування, який, наскільки мені відомо, працює щодо етнічних угруповань.
У них мають бути якісь розслідування. Але такою логікою там не керуються. Якщо людина скоїла правопорушення, згідно із законом поліція має її затримати, висунути обвинувачення, провести розслідування, передати матеріали в суд і за його рішенням покарати, а не створювати санкційні списки, щоб без суду і слідства депортувати. Як можна людину, яка скоїла злочин, безкарно відпустити з країни? У чому логіка?
Я розумію найліпші мотиви, коли президент хоче вирішити питання зі злочинністю і дає команду, але всі виконавці думають тільки про те, щоб нагріти руки. Адже в нас працівники правоохоронних органів безкарні. Вони не відповідають за свої вчинки. У державі немає механізму покарання працівників силових структур. У підсумку в них є права, але немає відповідальності, а в нас, виявляється, є відповідальність, але немає прав.
– Ви назвали п'ятьох членів діаспори, які потрапили під санкції, а хто інші люди? Ви з ними спілкувалися?
– Наскільки мені відомо, там приблизно 10 членів діаспори, а також щонайменше семеро колишніх бійців, які захищали територіальну цілісність України. Я як глава діаспори представляю інтереси будь-якого чеченця, незалежно від того, наскільки він бере участь у житті діаспори. Моє завдання – протидіяти неправомірним діям із боку держорганів, стежити, щоб нас не розділяли за расовими, релігійними, національними, соціальним та іншими ознаками. Я борюся за права людини.
Я не прокурор і не слідчий, тому з відповідальністю можу щось говорити лише про людей, яких знаю особисто. Я розумію, що й серед своїх бувають погані люди. Якщо хтось провинився, на те є адміністративне і кримінальне покарання. Ми живемо у XXI столітті. Розслідуйте, карайте. Ми не заперечуємо.
Щонайменше троє хлопців із добровольців самі подали позовні заяви до суду. До нас вони по допомогу не зверталися. За них горою стали побратими, правозахисники, депутати. Їх виганяють за те, що вони воювали, а нас за що? За те, що не воювали? Ось така доля чеченського народу.
Нам не пояснюють, що відбувається. Відмахуються загальними фразами – мовляв, ви такі-сякі, усі бандити. Це непрофесійно. Тому ми почали подавати в суди
– Коли ви вперше відчули підвищений інтерес до представників чеченської діаспори?
– Україна – моя батьківщина. Тут я живу, тут народилися мої діти й онуки. Не хочу огульно висловлюватися. Із розумінням ставлюся до будь-якої ситуації. Завжди є людський чинник, помилки – це життя. Проблеми у членів діаспори почалися задовго до появи санкційного списку. Безпідставно позбавляти посвідки на проживання чеченців почали з вересня 2020 року. І до сьогодні таких у нас уже приблизно пів сотні людей – і чоловіки, і жінки.
Ми були здивовані, зверталися до міграційної служби, СБУ, інших владних структур по роз'яснення. Не тільки я намагався з'ясувати, що відбувається, а й самі люди, яких позбавили дозволу на проживання. Нічого чіткого у відповідь ми так і не почули. Нам нічого не пояснюють, що відбувається. Відмахуються загальними фразами – мовляв, ви такі-сякі, усі бандити. Це непрофесійно. Тому ми почали подавати в суди.
У нас уже є справи, де ми пройшли три інстанції й виграли, є справи, виграні в першій інстанції. Практично немає жодного програного процесу, що тільки підтверджує – людей абсолютно необґрунтовано позбавляли права на проживання в Україні.
– А могли б сказати, чим саме мотивували свою позицію ваші опоненти?
– Говорили, нібито є інформація на цю людину. Зізнатися, це схоже на репресії 1930-х років, коли було досить, щоб хтось шепнув на вухо слідчому. Вражає, що за такими доносами не заводять кримінальних справ, не проводять слідства, не розбираються, а відразу без суду і слідства призначають винними й висилають із країни. Ось саме в цьому полягає проблема.
Невиразне мукання представників правоохоронних структур судді не можуть узяти до уваги, і ми маємо виправдувальні рішення суду. Таких рішень уже п'ять. У судах ще приблизно 15 справ, за якими ми стежимо. Загалом вони стосуються представників чеченської діаспори, людей, які беруть участь у наших заходах і житті громади.
Наприклад, є серед них мій помічник Магомед Дончаєв. Йому 28 років. Його батьки мають постійну посвідку на проживання, живуть в Одесі. Він там виріс, здобув вищу освіту. Спортсмен, бізнесмен (керував компанією "Бумбокс промоушен" і ще мав маленький бізнес), займається громадськими справами в діаспорі. Його мама поїхала в Чечню провідати родичів і там захворіла на коронавірус, була в тяжкому стані. Дончаєв виїхав по неї. А коли повертався в Україну, прикордонники йому повідомили, що його посвідку на проживання анулювали, і не впустили. Він уже пів року не може потрапити додому й зараз вимушено перебуває в Чечні.
– Він мав якісь проблеми із законом?
– Треба бачити цю людину. Вихована, освічена, вільно знає українську мову. Ми точно знаємо, що він добропорядний представник чеченської діаспори. Я не кидаю слів на вітер і розумію всю відповідальність. Якщо я знаю, що в якоїсь людини проблеми, я щиро кажу: так, у нього є проблеми. Але це точно не про Дончаєва. Він багато часу проводить поруч зі мною в офісі. Я не бачив, щоб у нього були проблеми із законом чи він якось неправильно поводився.
Аналогічна історія трапилася з Вахою Ісаєвим, якого позбавили дозволу на проживання, коли він виїхав за межі України. Адвокати спрямували позови до суду. Ми чекаємо на правове вирішення цього питання.
– Могли б пояснити, як саме це відбувається? Одна річ на словах сказати – вас позбавили дозволу на проживання, а інша річ – видати повідомлення.
– У цих конкретних випадках і кількох інших аналогічних жодних паперів міграційна служба не видавала. Просто коли людина намагалася повернутися, їй заявляли, що вона не може перетнути кордон. Коли сталося кілька таких випадків, ми почали з'ясовувати. До нас потрапили в руки списки, і хлопці, чиї імена опинилися в цих списках, через своїх адвокатів звернулися до міграційної служби. Там з'ясували, що їх дійсно позбавили дозволу на проживання.
– У відомстві повідомили, коли це сталося?
– Ні. Тільки відповідають на запит, що за такими-то ознаками, такого-то числа людину позбавили дозволу на проживання. Водночас людей ніяк не інформували. Вони й далі тут живуть, працюють і гадки не мають, що вже живуть, по суті, нелегально.
– Проживання за недійсними документами є порушенням, за яке передбачено щонайменше адміністративне покарання. У такому статусі проблематично перетинати кордон?
– Наших хлопців культурно відпустили, не сказавши ні слова, хоча їх позбавили статусу задовго до того, як вони виїхали. Але назад уже не пропустили. Одну людину позбавили за два місяці до її від'їзду. Вона дізналася випадково. Це така прихована форма тиску. Їм не до вподоби людина, і вони просто чекають, коли вона у справах виїде за межі України. Із чим пов'язані ці процеси, ми можемо тільки припускати, а справжній стан справ нам незрозумілий.
Нічого незвичайного останнім часом не відбувалося. Проблем із законом у людей, позбавлених дозволу на проживання, не було. У будь-якому разі, якщо керуватися законом, за наявності підозр мають проводити розслідування й суд. Але, як ми бачимо, про правові методи не йдеться. Це репресивні методи.
Ми підготували характеристики, біографії, рекомендації з духовного управління й передали міграційній службі, щоб вони зрозуміли, що хлопці непричетні. Також зверталися у ДСР. Чи дійшли ці документи до них, не знаємо. Раніше нас запевняли, що сталося непорозуміння, що стосовно цих хлопців видали хибну ухвалу, що рішення про позбавлення посвідки на проживання відкличуть. Годували обіцянками, але так нічого і не зробили, а зрештою, як бачите, подали санкційні списки.
– Ви бачите можливість для захисту цих людей?
– Ми провели пресконференцію, спілкуємося з пресою і правозахисниками, звертаємося до народних депутатів, готуємо позови до суду. Я публічно звернувся до президента. Якщо є закон про санкції і його підписали, то це незворотний процес. Але є ч. 3 ст. 5 закону про санкції, де написано, що списки можуть переглядати. Давайте гуманно підійдемо до ситуації. Буває всяке, спрацював людський чинник, закралися помилки. 500 людей перебирали, хоча б в одному могли помилитися?
Цього досить, щоб ще раз вивчити списки. Як можна заявляти з високої трибуни: "Там немає жодної випадкової людини"? Я щонайменше можу назвати шістьох. Ми сподіваємося, що законодавці, комітети Верховної Ради, правозахисники зможуть привернути увагу до цієї ситуації та підштовхнути владу. Сподіваємося, нас почують. Людей треба судити за справами, а не за доносами фіскалів.
Усі піаряться на чеченцях. Дуже зручно нас виганяти. Це саме собою свідчить про те, що ми є найнезахищенішою категорією населення в цьому суспільстві
– Що зараз із людьми, які потрапили під санкції, у якому вони статусі?
– Звісно, у списках не всі овечки безвинні. Усі з "пухнастим хвостом" швидко встали й виїхали з України. А людям, у яких немає проблем із законом, які чисті перед суспільством, немає чого боятися. Вони не почуваються винними. Жодна людина не поїхала.
На сьогодні Шатов і Дончаєв перебувають у Чечні. Решта людей – тут, в Україні. Ми найняли адвокатів для їхнього захисту. Рішення РНБО не можна оскаржувати апріорі. Воно набуває чинності за указом президента. Відповідно, указ президента можна оскаржити у Верховному Суді. Куди ми також готуємо заяви.
Намагатимемося зупинити виконання закону про санкції, щоб наших людей не депортували, також у судах оскаржуватимемо позбавлення посвідки на проживання. Сподіваюся, що їх не будуть відловлювати, як свого часу Михайла Саакашвілі, і з мішком на голові депортувати з країни. Хоча ми розуміємо, що такі реалії нашого життя. У нас усе може бути. Ми нічого не відкидаємо. Але нічого не боїмося, тому що впевнені у своїй правоті.
Якщо на те пішло, нехай їх тепер із великим свавіллям викидають із країни. Усі побачать, наскільки Україна демократична. Ми ж будемо йти по судах і дійдемо до Верховного Суду, до Європейського суду з прав людини.
Зрозумійте правильно, я не маю завдання дискредитувати Україну. Я маю захищати інтереси країни, сумлінним громадянином якої я є.
– Як загалом в Україні ставляться до представників чеченської діаспори?
– Давайте розділимо цю тему на дві частини. Я живу в Україні 30 років. Раніше нас називали дудаєвцями й переслідували, зараз переслідують за те, що ми нібито на боці Росії. У чеченців чітка позиція: де наша батьківщина, там наші інтереси. Сьогодні Україна наша батьківщина. Крапка.
Друге: самі українці нас ніколи не гнобили. Ми дружимо, багато проводимо спільних заходів, маємо спільні бізнес-інтереси. Жодних проблем не виникало.
Однак, якщо взяти дії органів державної влади, правоохоронних структур, виникає слушне запитання: вони хочуть, щоб в українському суспільстві з упередженням ставилися до осіб кавказької національності?
Упереджене ставлення до чеченців сьогодні яскраво виражене, що особливо помітно і за рішенням РНБО. Зверніть увагу, добровольців і представників чеченської діаспори додали до списку "злодіїв у законі", кримінальних авторитетів. Це переходить усі межі.
– А ви завжди відчували підвищений інтерес із боку правоохоронних органів чи тільки останнім часом?
– Усяке було в житті. На початку 1990-х років відбувалися гоніння на чеченців, стеження, видавали в Росію як дудаєвців. Потім усе заспокоїлося. Але у вересні минулого року почалося знову. Усі піаряться на чеченцях. Дуже зручно нас виганяти. Це саме собою свідчить про те, що ми є найнезахищенішою категорію населення в цьому суспільстві.
