ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Голова патрульної поліції "кіборг" Маршал: 2014 року, коли ми знищували ворога і на трупах було золото, хтось сказав: "Командире, "рижуху" беремо?" Я кажу: "Якщо ще раз хтось мені поставить таке запитання, я застрелю і спишу на бойову втрату"

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Жуков: Чи повернуться росіяни до Києва? Не виключено. Можливо, і з білорусами повернуться
Жуков: Чи повернуться росіяни до Києва? Не виключено. Можливо, і з білорусами повернуться
Фото: patrol.police.gov.ua
Дмитро ГОРДОН
засновник проєкту

Чи готувалася патрульна поліція до повномасштабного вторгнення РФ в Україну, чому він виступає за легалізацію короткоствольної зброї і чи було правильним рішення видавати зброю всім охочим у перші дні повномасштабної війни, чи були російські танки в Києві в лютому, чому російські окупанти вчиняли звірства в Україні, а також чи можуть російські війська повернутися з наступом на Київ, розповів в ефірі авторської програми засновника інтернет-видання "ГОРДОН" Дмитра Гордона голова патрульної поліції України Євгеній Жуков. "ГОРДОН" публікує текстову версію інтерв'ю.

У Росії був план за три дні захопити Україну і знести владу в Києві. У них усіх відрядили на три дні – до 27 лютого

Євгенію, добрий вечір!

– Добрий вечір.

Ви знаєте, я багато про вас читав. І мені здається, що, на відміну від більшості наших державних службовців, посадовців і керівників, ви знали, що війна неминуче буде. Це так?

– Ми готувалися. Щодо того, знав я чи не знав... Десь за кілька тижнів ми вже почали трішки закопуватися й набивати мішки з піском: завозити пісок "КамАЗами", купувати мішки тощо. Якщо взяти відмотати трохи назад, то війна почалася 2014 року. І це нормально – підозрювати, що Росія все одно не закінчить тим, що відтиснула в нас Крим, зайшла на Донбас і що вона далі просуватиметься до Центральної України, щоб захопити повністю Україну.

І тому десь займалися, тренувалися, десь якісь пробивали види озброєння. Як для патрульної поліції – зрозуміло, що в нас є автомат, пістолет. Але ще якесь озброєння ми шукали. Тому що коли такий хаос, війна, атака триває, кожен багнет потрібен. Кожен багнет у нас в ціні.

Нумо так: 24 лютого на світанку війна застала вас зненацька чи ви чекали, що вона почнеться саме цього дня, о цій годині?

– О 4.00 я сидів у своєму кабінеті за комп'ютером, щось гортав, читав тощо. О 4.00. Десь о 4.40 пішли перші вибухи в Києві. І вже мій заступник зайшов і каже: "Шефе, війна".

23-го числа ми всі піднялися за тривогою десь приблизно о 19.00, отримали зброю, отримали екіпірування – і всі патрульні були на базі. Ми чекали. Буде – вступимо в бій, розберемося. Не буде – отже, просто брязкають зброєю. На жаль, вийшло як вийшло: Росія повномасштабно увійшла в Україну, щоб захопити всю країну. Знести владу в місті Києві. У них був план за три дні це зробити. У них усіх відрядили на три дні: до 27-го числа.

Сухпаї, зокрема.

– Так, так, так. Повністю логістика. Вони заходили сюди на техніці без піхоти. Вони думали: зараз захоплять аеродроми й почнуть завантажувати свої бойові з піхотою, щоб захопити місто Київ. Відповідно, ішов ОМОН своїми машинами, щоб тут, раптом що, гасити, так би мовити, натовп незгодних, який збереться. Але вони не врахували одного: що в нас немає натовпу незгодних – у нас є суспільство, яке побачило напад, об'єдналося все за добу-дві й дало гарну відсіч.

Тому ось всі ці казки про "все йде за планом" – це все казки. Тому що покласти 15 тис. своїх елітних солдатів, які тут висадилися, 15 тис. у Київській області закопати, щоб потім місяць чи два брати якесь одне місто на Луганській області, – я думаю, що це не такий план. Навіть перший терорист світу [президент РФ Володимир] Путін сам каже: "Усі цілі буде виконано". Але він ніколи не називає, які цілі. "Денацифікація" або якісь ще моменти шукати Бандеру тощо – про цілі він ніколи не розповідає. Він просто каже: "Усі цілі буде виконано".

А коли вони тут обісралися в Київській області... Так само вони хотіли відпрацювати і у Миколаєві – там вони теж вихопили й відійшли назад, відкотилися. Відповідно, йому, напевно, доповіли, що вибачте. Ставку він робив на кадировців тощо. І вони вже почали вигадувати нові цілі. Але якщо ви пам'ятаєте, цей, в окулярах генерал, який там на кшталт голови, що говорить: доповідає постійно...

[Представник міноборони РФ Ігор] Конашенков.

– Так, так, так. Він мені схожий на цього... У будьонівці з "Невловимих месників". Підріс просто чувак. Він доповідав завжди: "У нас немає втрат". А вийшло, як вийшло: Україна прийняла перший бій, дала відсіч і далі воює на тих позиціях, на яких зараз наші війська закріплені.


Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube
Скріншот: В гостях у Гордона / YouTube


Ви дуже смілива людина. Я для наших глядачів скажу, що ви активно брали участь у захисті донецького аеропорту. Ви один із найлегендарніших "кіборгів", які тоді виявили величезну сміливість. Вас було тяжко поранено. Я думаю, що слово "страх" для вас має свій сенс якийсь. Скажіть, будь ласка: 24-го на світанку вам було страшно?

– Так. Але 25-го вже не було. Просто розуміння того, що буде. Ніби був цей мандраж. Повертатися, займатися. Найстрашніше для керівника, для командира – це втрачати особовий склад насправді. І одразу ми почали планувати з наскоку, як маневрувати тими самими нашими патрульними поліцейськими, щоб... Просто щоб їх не повбивали. Тому що ми не Збройні сили – у нас немає танків, артилерії. Не було. І треба було якось маневрувати. У нас хлопці, дівчата тощо. Тому що вони заходили з усіх боків. Так само, як вони зайшли з боку білорусів.

Тому 24-го я вже ставив завдання, диктував моїм начальникам управлінь. Ми маємо 40 підрозділів по Україні. І сам ходив кабінетом і думав, думав, думав, як діяти, як діяти. І я просто ще не розумів, як вони діятимуть. Начебто зайшли сюди – отже, у них уже дальність арти дає змогу стріляти по місту Київ. Так само, як вони рівняють із землею зараз Харків і рівняють із землею зараз Миколаїв. Артилерією ствольною, "Градами", артилерією реактивною, "Ураганами" тощо. Я не кажу про точкову зброю: про ці ракети, які літають по всій Україні.

Але після того, як цей мандраж минув... У людини так буває. Доба – мандраж минає. Ти повністю залучаєшся й уже знаєш і розумієш, як діяти вже в такій ситуації, коли все гримить. Величезна паніка. Усі на виїзд, Київ стоїть. Треба було регулювати всі ці моменти, допомагати людям виїжджати, евакуйовувати дуже багато сімей, евакуйовувати дуже багато різних дитячих будинків, студентів тощо. Було дуже багато роботи. Тож 25-го страх зник. Тому я так і почав навалювати у Facebook – щоб мотивувати всіх наших людей, усіх громадян.

Я б легалізував продаж короткостволів

Євгенію, ви знаєте, ви можете зі мною не погодитися. У мене є чітке переконання  воно моє  що Україна не була належно готовою до такого повномасштабного нападу Росії. Я добре пам'ятаю, як на вулицях Києва видавали зброю просто всім охочим. Чи була небезпека для правопорядку в такому видаванні зброї просто на вулицях із вантажівок?

– Звісно, була небезпека. Тому що видавали людям із різним розумінням життя, можна сказати. Зрозуміло, були ці вкидання, ДРГ тощо. Були якісь friendly fire – одне в одного стріляли. Поки не розібралися, доки не організували якусь взаємодію між собою. Але рішення було правильним.

Звісно.

– Рішення було правильним. І подивіться зараз: люди мають зброю – ось цю, яку повидавали. Скільки минуло місяців – я жодного разу не бачив, щоб було десь масове якесь застосування якоїсь автоматичної зброї організовано. Знаєте, як організована злочинність. Бувають випадки: хтось підірве гранату сп'яну. Але зазвичай, такі побутові моменти. Хтось вистрелить у повітря. Але якихось резонансних моментів не було. Тому що всі адекватні люди насправді.

І я щодо цього, якщо подивитися, зробити висновок, – я б легалізував продаж короткостволів. Маю на увазі бойовий пістолет. І тоді спокійно кожен собі купив би для власного захисту зброю, а ці автомати вже просто здали б. Але зараз також десь здають, десь не здають. Та однаково...


Фото: mvs.gov.ua

Фото: mvs.gov.ua


Але автомати всі на обліку  так, Євгенію?

– Так, звісно. Автомати на обліку, бо, ха й там як, однаково є нумерація: кому і де видавали – хтось щось писав. Є, певна річ, із цим складнощі. Але я гадаю, що це не проблема. Найголовніше – що рішення було тоді правильним. Кілька днів, звісно, місто Київ "знищував ДРГ", так би мовити. Була стрілянина, якісь моменти такі. Але все втихомирилося, вщухло. Спокійно люди адекватно почали реагувати.

Плюс у цивільних людей у Київській області не було зброї. Але коли їм тут видали її, вони одразу ж організували свої добровольчі підрозділи із захисту своїх домівок. І дуже багато вони допомагали нашим Збройним силам, Національній гвардії. І загалом це все має назву сили оборони України. Сили оборони України. Цивільна ти людина, військова – неважливо. Коли ворог стоїть, ворог прийшов, його треба просто знищувати. Тому тут не кидатимеш палицями в танки. Не лише видавали автомати – видавали і гранатомети, і міни тощо. Щоб тут славнозвісний російський десантник почувався в пеклі. І він реально так почувався, поки не відійшов. І морпіх, і бурят тощо.

Танки в Києві, мабуть, були наші. Тому що якби вони тут закріпилися на бронетехніці, ми їх дуже довго вибивали б

Коли я одному з керівників України в довірчій розмові сказав: "Слухай, у Київ прорвалося два російські танки. Ми ж бачили на Оболоні й на проспекті Перемоги", він відповів: "Та ні, це наші танки були, просто так вийшло, що подумали на російські". Це правда?

– Дивіться: це давно планували. Були потім уже дещо розкриті склади з формою Збройних сил України... Заздалегідь приїжджали сюди люди – диверсанти, – орендували ці гаражі для того, щоб перевдягатися тощо. Було створено ці групи – поки що "мовчазні". Новинні якісь вкидики робили. А коли почався вже повністю широкомасштабний наступ Росії на Україну, – одразу в цих групах почало з'являтися: "ДРГ їздять в усіх патрульних машинах" – усе! Усі читають – і всі думають, що саме цей – це ДРГ. Стріляємо по ньому. "ДРГ їздять на всіх "швидких", "ДРГ їздять у всьому військовому транспорті", "Танки – росіяни зайшли" тощо. Жахати – це найперше було завдання.

Друге завдання: коли ці колони кадировців... Вони назнімали там собі, ходять разом усі, за ручку йшли тоді. Ідуть колони кадировців. У всіх групах починають писати: "Усе, ідуть кадировці – нам кінець". Це міф. Це просто міф. Є чеченський народ, який боровся з Росією у 90-х роках. Вони захищали свою свободу і незалежність. Зараз ініціативу перехопила Україна: ми захищаємо свою свободу і незалежність. І цей міф про "грізних чеченців" кадировці перейняли на себе – от і все. Там були, так, справді, хлопці, які боролися. А так далі пішло... Ну, може, їх бояться москвичі. У Пітері танцюють, стріляють тощо. У нас одного разу на весіллі постріляли в Одесі – усіх затримали мордою в підлогу, бо в Україні це неприпустимо.

Тобто танки таки були наші, так?

– Танки, мабуть, були наші, так. Бо якби тут вони закріпилися на якійсь вулиці на бронетехніці, то дуже довго ми могли б їх відбивати. Тому що найголовніше – залетіти в місто і закріпитися, зав'язатися. Як вони залетіли, наприклад, до Київської області: там, де забракло сил і засобів зупинити цю навалу, розумієте. Ось так.

Це правда, що в перші дні в Києві у стрілянині своїх по своїх загинуло 35 людей?

– Я не знаю, скільки своїх по своїх загинуло точно, але такі факти були. Реально були такі факти, що десь одні підрозділи плутали й стріляли по інших підрозділах. Але були факти, що знищили реальні диверсійні групи противника. Бо вони вертольотами сюди прилітали в цивільному. Уявляєте, так? Завантажувалися в гелікоптери, прилітали в цивільному, щоб тут перевдягтися і вже спокійно потрапляти до лав Збройних сил України.

Скільки в перші дні вторгнення ви спали на добу?

– Аніскільки. Та я нормально, на динаміку. Розумієте, така річ: адреналін. Потрібно організовувати все. Десь кимарив, десь відправляв офіцерів своїх відпочивати вечорами. Сам сидів, чергував. Тому що мої пости, записи в Telegram-каналі – вони виходили зазвичай увечері, уночі. І під ранок, наприклад, коли вже офіцер прокинувся мій – один заступник або другий заступник, – я на годину-дві подрімати. І то, у принципі, не спалося. Щоденні ці тривоги. Повітряна тривога. Ми лягали на землю. Вибігали й лягали на землю, бо ми чекали реально на "прильоти". Коли почали бомбити Київ з усіх боків, ми чекали на "прильоти". Копали – цілодобово копали. Перші п'ять-шість діб узагалі, мабуть, не спали. Вони так швидко промайнули. Ніч, ніч, ніч... День, день, день – ніч, ніч, ніч. Знову ж таки сонечко встало. Холодно… Тепло, холодно. Але ми викопали сполучення, окопи тощо.

Розпач хоч раз охоплював?

– Ніколи не охоплював розпач. І він ніколи не підступить. Бо правда на нашому боці. Ми на своїй землі. І точку неповернення вже минули. Відповідно, сумувати – воно ж не допоможе. Треба навалювати й іти до кінця. Ось так. Тому жодного розпачу немає.

Чи плакав я хоч раз із 24 лютого? Ні. Після війни поплачемо. А поки що боремося і знищуємо російського ворога, який прийшов на нашу землю

Ви керуєте патрульною поліцією. Як ви оцінюєте, патрульна поліція на висоті була?

– Патрульна поліція виконувала свої обов'язки і трішки більше. Як я на початку сказав, кожен багнет потрібен. Ми виконували всі завдання. І зараз виконуємо всі завдання. Те, що ми можемо зробити. Ми не можемо, наприклад, пройти повз ту чи іншу ситуацію. Якщо ми можемо зарядити зброю, узяти артилерійський розрахунок патрульних, зарядити зброю і почати вести вогонь по противнику, то чому б це не робити? Ми ж не чекатимемо і сподіватимемося на Збройні сили України, яким і так складно. Їм потрібна допомога, потрібна підтримка. І підвезення, і відвезення, і допомога, і вирішення якихось логістичних питань і проблем. Дуже багато підрозділів.

Я як військовий сам собою... Я вступив до Одеського інституту Сухопутних військ у 18 років – і досі служу народу України. І будь-яка допомога, яка б могла бути корисною... Припустімо, вивезти сім'ю військовослужбовця. Ось він безпосередньо веде бої, керує підрозділом. Телефонує і каже: "Женю, у мене там діти, у мене дружина". Він не може вирватися. "Прийняв. Адреса, швидко". Усе. Без будь-яких сліз, ось цього затягування тощо. "Швидко адресу". А там уже десь триває окупація. Туди прилетіли – плутанина. Забрали, відвезли. І таке інше. Батьки. Бо в деяких хлопців-військовослужбовців мами з голоду... Їжі немає, вона десь у селі. Туди одразу відряджаємо хлопців. Одразу ж. "Купіть усе, що треба. Дізнайтеся, скільки треба грошей, дайте", – і все інше. Ми все це закриваємо. Але це таке, це дрібниці.


Фото: Євгеній Жуков/Facebook

Фото: Євгеній Жуков / Facebook


Ви у своєму житті чимало надивилися того, чого не побажаєш нікому, мабуть. Скажіть: у ці місяці ви плакали бодай раз?

– Ні. Я? Такого немає. Тільки злість і ненависть. Плакати? Єдине... Я ніби не занурююся... Щоб тримати себе в тонусі, я подивився на ту жорстокість, яка була в Бучі, в Ірпені... На ось цих дітей, убитих людей, простих цивільних розстріляних. Відрізані носи, вуха, пальці тощо. Звісно, так... Після війни поплачемо. Після. Після нашої перемоги всі будуть плакати вже за нашими загиблими, за нашими козаками, за нашими людьми. А поки що боремося та знищуємо російського ворога, який прийшов на нашу землю.

Хочу зауважити: певну зараз здіймають таку хвилю в соціальних мережах: "От росіяни ж не стріляють по цивільних – вони стріляють тільки по військових". А я хочу сказати, що – якого хера взагалі стріляють у чужу країну? Отже, формують думку, що триває такий розлом між суспільством і Збройними силами України. Але Збройні сили України і суспільство – це одне ціле. Жодного розлому. Тільки допомога, лише підтримка. Ось це ось ІПСО (інформаційно-психологічні спецоперації. "ГОРДОН") російське: "Ось ми не стріляємо. Вибачте, ми стріляємо тільки по військовій інфраструктурі". Не український солдат бігає десь у Грозному, Махачкалі, Ростові чи Москві, ґвалтує там жінок, убиває дітей, забирає майно, припустімо, краде пшеницю, забирає комбайни тощо, а російський солдат бігає по Україні й займається ось такою справою: мародерством, убивством, тероризмом.

Тому правда на нашому боці – і ми маємо боротися до нашої перемоги, до кінця. І весь світ це розуміє. І Росія вже зараз дає задню. І всі вже починають: "Давайте щось робити, думати, перемовини". Ось так.

Ви в Бучу, Ірпінь, Бородянку особисто приїздили одразу, коли звільнили ці містечка?

– Та ми туди приїздили, коли ще й не звільнили. Звісно. Виконували завдання разом зі Збройними силами України, разом із Національною гвардією України, разом із прикордонниками, бійцями Служби безпеки України, підрозділами новостворених ТрО, добровольчими підрозділами. Я ж кажу: усі, хто міг тримати багнети. Ми підготували бронегрупи, узяли одразу ж гранатомети, автоматичну зброю, систему зв'язку розгорнули, якісь... Підвезення логістики. Заходили туди – і так само займали рубежі, допомагали вибивати ворога.

Що вас там найбільше вразило?

– Тільки після того, як на вулицях реально просто лежали вбиті цивільні із зав'язаними руками. Ось це. Щоб ви розуміли, 2014 року я керував одним із підрозділів. І ми заходили, вибивали росіян і цих сепаратистів із міста Красний Лиман. Він тоді ще мав назву Красний Лиман. Біля Слов'янська. Коли ми туди зайшли, то ходили... Там приватні будинки. І там були "лежанки", "кукушки", ось ці всі моменти, коли вже ворог відійшов. Ми туди заходили, у будинки – там були дідусі, бабусі, чоловіки, жінки. Одразу – "Збройні сили України, Десантно-штурмові війська". Відрекомендовувався, показував документи. Спокійно. "Хто є в хаті?" – "Нікого немає в хаті". Подивилися, обійшли – без жодної агресії, без жодних моментів. Я заходжу до гаража – там стоїть такий на той момент новий Hyundai Tucson чи Hyundai Santa Fe. Джип. Кажу: "Чия машина?" – "Сина" – "А де син?" – "У Росії працює". Я мужику кажу: "Збирайте речі і їдьте до Харкова тощо. На територію, підконтрольну Україні. Чому? Тому що у вас цю машину заберуть. Заберуть чому? Тому що різні бувають дурні. Можуть забрати майно". Тому що тоді бігали ось ці гіркіни й інші – вони вбивали людей просто так. Відповідно, це я кажу до чого? До того, що навіть якщо ти розмовляєш, спілкуєшся із цивільними, жодної агресії не має бути. Відправив – усе, спокійно.

Другий момент. Ми зайшли до одного села, на БТРи начепили прапори. Люди почали тікати. Ми зупинилися. Я пішов водички попити. Вони там: "Бандерівці!" А до того в них були в селі козаки кубанські. Словом, "глід", ось ці алкаші. І вони там їм накрутили, що бандерівці прийдуть, усіх зґвалтують, заберуть. Дітей заберуть. І виходить, я в один двір зайшов – діти бігають. "Здрастуйте". – "Здрастуйте". Усе: поспілкувалися з батьками. А діти ж цікавляться БТРом, стоять – я кажу: "Давай я тебе покатаю на БТРі". – "Ні-ні, ви що! Не можна". Туди-сюди. Поговорили, загалом. Я кажу: "Бійців своїх залишаю, з ними зв'яжуся". За кермом – і катаємо. Трьох дітей посадили на БТР, покатали двома вулицями довкола села. Усе: як я вже казав, село наше. Вийшли всі. Яйця, молоко, сир тощо. Почали нас пригощати одразу ж. Свої. "А нам розповідали, що ви такі-сякі", – і таке інше. Це все, бачите, пропаганда так працює. Потрібно просто показати, хто ти насправді такий.

2014 року, коли ми знищували ворога і на трупах було золото, хтось із бійців сказав: "Командире, "рижуху" беремо?" Я кажу: "Якщо ще раз хтось мені поставить таке запитання, я застрелю і спишу на бойову втрату"

А чому, на вашу думку, Росія наважилася на такі звірства в нас?

– По-перше, тому що там були переважно буряти. Ці оленярі. У них там туалет – 300 метрів у полі десь стоїть. Вони ніколи не бачили, що так можна жити. Ви ж подивіться...

Класова ненависть?

– Ну, так. Я думаю так. По перше. По-друге, переважно там агресивні малолітки. Уседозволеність. Ви пам'ятаєте, коли був експеримент сербської художниці? Я не пам'ятаю, як її звати. (Ідеться про художницю Марину Абрамович. "ГОРДОН") Вона на столі перед собою поставила будь-які предмети: квіти, цукор, ложки, пістолет, ножі, листок. Неважливо, кілька предметів. І гола встала й написала: "Робіть зі мною все, що хочете". Дехто приходив, цікавився: "Оце так! Гола", – дивилися, оминали. Дехто почав її мацати. Спершу щоку, ніс. Потім дехто почав торкатися її грудей. Потім далі, далі, далі. Потім почали бити її трояндою, шипами, кров пускати. А вона не рухалася. Плакала стояла, сльози текли. Ви почитайте, подивіться, якщо ви не цікавилися. І потім, коли вже один із цих відвідувачів зарядив пістолет і приставив до її скроні – тоді зупинили експеримент. Протягом шести годин вона терпіла цю всю дурню.

Це про що свідчить? Що людина – тварина, і якщо є вседозволеність... Ось він побачив, що є вседозволеність: можна вдарити, застрелити, убити, забрати, а командир йому нічого не каже, – можна все робити. Отак вони й роблять. Ми, коли знищували ворога 2014 року, були там трупаки вже такі надуті – і в них було золото: персні, ланцюги. Хтось із бійців сказав: "Командире, "рижуху" беремо?" Я кажу: "Якщо ще раз хтось мені поставить таке запитання, я застрелю і спишу на бойову втрату". Кажу: "Ви що, мародери тут?" І все. І ніхто ніколи нічого не крав, не брав і не займався такою дурницею.

Просто я суджу по собі. Тому що я з лейтенанта служив у Десантно-штурмових військах – і це розумію. Я не розумію, як так можна було допустити офіцерському складу російських військ... Як їх там називають? Армія Росії. До такого бл...дства і звірства, які вони коїли в чужій країні із цивільними людьми. У них же там пісні, брязкає ось це: "Гостомельський десант"... Зараз Маршал там заспівав – як його? Олександр Маршал. Я подивився кліп. Я так розплакався! "Нас бьют со всех сторон!" Б'ють з усіх боків? Ви зайшли не зі своєї території – ви зайшли через білорусів. Реально, ви така потужна армія – і заходите з іншої країни. Отже, це дві країни вже на нас заходять – із двох боків. Якби вони йшли зі своїх кордонів, вони б уже буксували. "Нас бьют со всех сторон, но мы бежим..." І так далі. "Погибаем". Я так думаю, що це закінчується на цих героїчних піснях. Тому що насправді там є повна безконтрольність.

Зараз вам покажу. У мене є журнал: "Порядок перевірки та оцінювання стану ВВТ... Військової техніки військової частини з'єднання гвардії капітана Перелигіна". Ось я почитав – Радянський Союз, здоров'я бажаю! Ось як було, так і лишилося. Ось журнал. Може, упізнає там хтось із солдатів чи родина капітана, що він тут стоїть у мене на макеті. Отже, якщо так подивитися, то жодного розвитку в них там немає. Тупа дідівщина, відсутність професіоналізму. Єдине, що в них там є, – це потужна техніка: ракети, підводні човни, які стріляють цими ракетами, танки, артилерія тощо. Тому що ресурси, звісно, країна має величезні. Напасти на таку маленьку країну своєю величезною країною – і забуксувати тут. Ну от так. Тож це наслідок того, що вони коїли в нас. Якби це були професіонали, вони діяли б як професіонали. А це суто такий розбрід та хитання. І TikTok.

Ви знаєте сьогодні ситуацію на фронтах докладно. Скажіть, будь ласка: коли це все закінчиться, на вашу думку? І чим?

– Це закінчиться лише нашою перемогою. Ось так. Ніяк інакше. Я не знаю, коли це скінчиться, але це скінчиться. Росія назад не здаватиме. Чому? Тому що на світовій арені вони вже реально повністю обісралися, можна так сказати. Їхні новини... Повністю ось ця пропаганда, усі ці новини: "За три дні, за два дні Київ візьмемо!" – тощо – це все маячня. У них у новинах одні перемоги. А насправді вони мають дуже великі втрати. Якщо брати й порівнювати співвідношення сил і засобів Збройних сил України та сил оборони України загалом і ударну міць, наприклад, армії Росії, вона вже програла. Єдиний зараз у них вихід – вони зараз змінюють тактику. Вони рівняють із землею і знищують усе ракетами й артилерією. Боєприпасів не шкодують. Тому наші війська, які зараз ведуть бої за свободу і незалежність України, – їм дуже складно. Дуже складно. Але вони тримаються і стоять. І війська стоятимуть до перемоги.

Поки в Росії вісім років знімали пропаганду, Україна вісім років вчилася воювати

Коли вона закінчиться  складно навіть уявити?

– Я не знаю, коли це закінчиться. Але треба готуватися. Треба готуватися до найгіршого. Чому? Тому що, якщо брати приклад: перша чеченська, друга чеченська... Вони попрацювали над помилками – і потім знову зайшли. Так само буде тут – така історія. Але це суто особисто моя думка. Я не військово-політичне керівництво. Але я думаю, що поки є можливість у тилах, поки є міцні нормальні чоловіки, яких ще десь не призвали – вони вже мають готуватися. Вивчати тактику малих груп, вивчати якусь загальновійськову підготовку, вивчати мінно-вибухову справу, як лінію оборони викопати, наприклад, як узагалі просто копати окоп швидко. І в кожного бійця чи просто цивільного, який поважає себе, має бути завжди із собою лопатка чи лопата. Тому що зараз тактика змінилася: вони рівняють із землею артою, ви бачите, стріляють ракетами хаотично, літаками тощо. Ось так.

Тож треба готуватися. Готуватися, готуватися. Усе, уже точка неповернення минула. Якщо 14-го року ті, хто прийняв перші бої, – вони ще розуміли, що треба якось переучуватися, переформатуватися... І ми почали вчитися! Збройні сили почали вчитися. Поки Росія вісім років знімала пропаганду: [пропагандистка Ольга] Скабєєва і ось ці всі дурні голови, що говорять... Вони, до речі, дуже винуваті в цьому всьому.

Звісно!

– І я впевнений, суд на них чекає. Як їх там? Соловйов?

[Пропагандист Володимир] Соловйов, Скабєєва. Воєнні злочинці.

– Воєнні злочинці, так. Поки вони знімали вісім років пропаганду, Україна вісім років вчилася воювати. І недаремно ми сьогодні записуємо наше інтерв'ю російською мовою – мовою ворога. Тому що аудиторія має знати, росіянин має знати: вас обманюють. Вас обманюють ваші ж правителі й ваша пропаганда. Я сьогодні дивився відео, там кажуть: "Ти що, не шануєш телевізора?" ТБ повністю бреше. Особливо в Росії. Тому ті люди, котрі були до повномасштабного нападу Росії... У нас скільки білорусів тут відпочивало, приїжджало? Одні білоруські машини, одні номери. І хтось побачив тут нациста, хтось побачив тут – не знаю – фашиста якогось? Чи знущання з людей? Закони діють. Порядок, дисципліна – усе нормально. Внутрішні моменти – це внутрішні історії. Ніхто не повинен залазити в ці моменти. От і все.

Тому росіянин має розуміти, що це все – брехня, яку ллють йому у вуха... Вони там радіють обстрілам мирних міст, якихось шкіл і садків тощо, просто площ. Це ще повернеться. А ті, хто каже, що "це не ми – це Путін", – провину не треба перекладати на когось іншого. Тому що це таке колективне рішення. Якщо країною править тиран, не треба звинувачувати лише самого тирана. Це стосується, до речі, і білорусів.


Фото: Патрульна поліція України/Facebook

Фото: Патрульна поліція України / Facebook


Як вам здається, Євгенію, до Києва повернуться росіяни чи ні?

– Можливо. Повернуться. Може, і з білорусами повернуться. Бачите: підбивають, підбивають там цього вусатого...

Таргана.

– Картопляного лідера, так (ідеться про Олександра Лукашенка, який вважає себе президентом Білорусі. "ГОРДОН"). Підбивають. "Давай, іди". І він там зараз інтерв'ю дає: "Там нацисти, там фашисти. Ми маємо жити нормально, ми всі слов'яни". Ось ця вся маячня. І може підбити. Ніхто не знає, що в них на думці. Якщо можна було ще подумати до 24-го числа... Нападуть, не нападуть – ніхто не знав. Але ніхто не думав, що 2022 року, коли технології, розвиток, літають у космос, електрокари вже скрізь заполонили планету, одна країна нападає на іншу. І та країна, яка у 20 разів більша, образно кажучи. Але так, на жаль, сталося. І ще за допомогою третьої країни, яка підтримала це все свавілля.

Тому так. Але я думаю, що адекватні є, особливо білоруси. Я їх десь тролю, звісно, іноді, бо там є також і неадекватні. Але адекватних, на мою думку, більше. Просто вийти на вулиці, як вони зробили у 20-му році, знести нахер усіх цих ментів, ОМОН тощо. Вони так бояться зараз! Дуже бояться. І знести президента. І все. І далі собі жити спокійно. Можна потім ще підсрачників росіянам надавати. Тому що вони зараз бази там свої роблять. Це ж якщо білоруси допустять такий момент, що Росія ще десь рік у них формуватиме військові частини та бази, то це буде просто колонія для Росії. Тож треба подумати.

У день нашої перемоги що ви зробите?

– Нічого. Працюватиму просто – і все. У день нашої перемоги я просто подякую всім нашим громадянам за підтримку, за волевиявлення. І працюватиму над тим, щоб будувати нашу країну. Будувати ще кращою, ще красивішою і розумнішою. Тому що ми будемо вдосконалюватися. Ось так.

Я хочу подякувати вам  і у вашій особі всім працівникам із патрульної поліції, які дуже гідно себе показали. Справжні герої. Кожному-кожному хочу подякувати у вашій особі.

– Дякую.

І ви знаєте, як хочеться, щоб цей день перемоги, про який ми щойно говорили, настав швидше. Але в будь-якому разі я впевнений, що не знаю, як держава, але наша країна, наші громадяни ніколи не забудуть тих, хто в найважчий для України час став на її захист, ризикуючи своїм життям, своєю свободою усім. Тому дякую вам ще раз. Тримайтеся. Україна з вами.

– Дякую вам! Дякую за інтерв'ю. І слава Україні!

Героям слава!

– Дякую.

ВІДЕО
Відео: В гостях у Гордона / YouTube
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 
Більше матеріалів
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації