+1 Київ
Найбільша помилка Єльцина – це Путін
– Євгене Олексійовичу, добрий вечір. Радий, що ми зустрічаємося. Не приховую, я ставлюся до вас із великою повагою.
– Добрий вечір. Я плачу вам взаємністю, Дмитре.
– Спасибі. Скільки років ви в Києві?
– Скоро дев'ять.
– Ви почуваєтеся емігрантом?
– Моя українська історія – смугаста. Спочатку я категорично заперечував, коли мене називали емігрантом. Я казав: "Ні, я трудовий мігрант". Тоді я міг займатися журналістикою й у Росії, країна була тоді трішечки іншою. Навіть більше, згадайте весну 2008 року, багато хто сподівався на так звану медведєвську відлигу.
– Наївні люди.
– Так. Дмитро Анатолійович говорив красиві слова про те, що свобода краща, ніж несвобода та бла-бла-бла. Багато моїх колег повірило, що зараз настануть кращі часи для людей нашої професії. І в цей момент мені зробили цікаву пропозицію. Тоді запускався нині упокоєний у бозі телеканал ТВі, і мене запросили до Києва на посаду головного редактора цього каналу. Так що це була справді трудова міграція. Далі часи в Росії стали мінятися, я став почуватися там усе незатишніше. І в якийсь момент я прийняв абсолютно свідоме рішення та просто перестав там бувати. А потім ФСБ порушило проти мене кримінальну справу, і в'їзд до Росії означав би, що на кордоні мене заарештують і доправлять у місце позбавлення волі, – відтоді я емігрант у повному сенсі цього слова.
– Я переконаний, що ви абсолютно московська людина. Скажіть, ви сумуєте за Москвою?
– Ви знаєте, ні. Я сумую за друзями, яких я, на жаль, тепер можу бачити тільки десь у третіх країнах, як то кажуть. Деякі з них ще не втратили ризикованості та безбашеності й часом приїжджають до Києва, де ми іноді зустрічаємося. Ще сумую за улюбленими місцями. Пам'ятаєте анекдот про двох друзів: сім'янина та холостяка, де перший умовляє другого одружитися, мотивуючи тим, що в старості буде кому подати склянку води. Холостяк одружився, і в момент відходу до іншого світу він кличе того самого друга та говорить йому пошепки: "А пити ж не хочеться..." Якось так...
– Київ – уже ваше місто?
– Абсолютно!
– Ви відчуваєте його своїм?
– Мені тут страшно комфортно. Я його люблю. Я відчуваю себе киянином.
– Для мене нова вільна Росія – це країна можливостей, одним з уособлень якої були ви та ваша програма на НТВ. Це був чудовий телеканал, із появою якого всі чекали неділі, аби послухати вас. Це був свіжий вітер, безумовно.
– Це було 16 років тому!
– Так, але це в пам'яті.
– Я пішов із НТВ, точніше, мене змусили піти, у квітні 2001 року. Власне кажучи, днями виповнюється...
– ...рівно 16 років.
– Так, але це було в минулому. За що Господь покарав дружину Лота та перетворив її на соляний стовп? За те, що вона обернулася назад. Не можна жити, озираючись за спину. Треба дивитись уперед.
– Однак це було минуле, за яке не соромно та яким ви можете пишатися. Ви добре знали Єльцина, не раз брали в нього інтерв'ю. Скажіть, будь ласка, за Єльцина Росія могла би розпочати війну з Україною?
– Ні. Безумовно, ні.
– Виключено?
– Ви-ключ-ено. Борис Миколайович був людиною, скажімо так, суперечливою. І за щось я йому безмежно вдячний. Минуло 10 років, як він пішов із життя. Але я можу сказати, що це була дивовижна людина в багатьох сенсах. Колишній номенклатурник...
– ...член Політбюро.
– Який став стихійним демократом. Він, як новонавернений християнин, повірив у дуже багато цінностей. Я люблю згадувати епізод, коли він у 99-му році публічно відчитував тодішнього прем'єр-міністра Примакова. "Євгене Максимовичу, – говорив він, – тут на вас скаржаться. Ви не можете вибудувати нормальні відносини з пресою! Із мене беріть приклад! Із мене, панімаішь!". Ось це "панімаішь" заміняло йому всі міцні вирази, адже він ніколи не лаявся. Жодного поганого слова від нього ніхто не чув, непристойного, нецензурного. "Євгене Максимовичу, панімаішь, – обурювався Єльцин, – мене журналісти і так, і сяк копали, і найчастіше абсолютно несправедливо, а я стиснув зуби та терпів! Тому що свобода преси – це найбільша цінність, і ми повинні її берегти!" Але, з іншого боку, Єльцин припустився жахливої помилки.
– Із Чечнею.
– Ні, не з Чечнею, із Путіним.
– Ця помилка ще гірша.
– На мій погляд, це та ситуація, коли можна сказати: "Це гірше, ніж злочин, – це помилка".
Російська творча інтелігенція – різна. Слід розділяти людину та художника
– Я вас цитую: "Це не моя Росія, це якась інша знавісніла країна, із якою я себе не асоціюю", – сказали ви.
– Я казав не про Росію, а про путінський режим.
– Що сталося з російською інтелігенцією? Скажіть, чому її зловило на полові українське питання?
– Я би не стриг усю російську інтелігенцію під одну гребінку. Знаєте, і в часи, яким нині виповнюється 100 років, у культовому 1917 році була інтелігенція бентежна, а була і твердокам'яна, яка стояла на певних ціннісних позиціях. Перечитайте Буніна "Окаянні дні", згадайте інших представників Росії. Були ті, які щиро повірили в більшовиків. Усякі "зміновіхівці" (прихильники суспільно-політичного руху "Зміна віх", що виник у середовищі російської еміграції. Зміновіхівці сподівалися на переродження радянської влади, закликали інтелігенцію до об'єднання з новою буржуазією та співпраці з радянською владою. – "ГОРДОН"). А були ті, які говорили: "Поки в Росії залишився хоч один більшовик – ноги моєї там не буде!".
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Ми ж так любили Табакова, Захарова. Ми захоплювалися людьми, які здавалися уособленням...
– ...вони ж лицедії! Захаров – людина бентежна. Я з глибокою повагою ставлюся до Марка Анатолійовича як до художника. Він зняв такі блискучі фільми, які досі мають колосальне значення.
– І після цих фільмів він підписує листи проти України.
– Давайте розділимо художника та людину.
– ...ні, якось не розділяється.
– Я розумію...
– ...болить і не розділяється.
– Історія культури вчить нас цього. Візьміть великих російських письменників. Пушкін був бабієм, як відомо. Про Лермонтова кажуть, що він був людиною з неоднозначною сексуальною орієнтацією. Некрасов, який писав вірші, уболіваючи всією душею за народ...
– ... і за російських жінок.
– Так, і його "Роздуми біля парадного під'їзду" та інше. А в житті він був багатою людиною, гульвісою, гравцем. Улаштовував бенкети для своїх упливових петербурзьких гостей. Достоєвський був антисемітом. І далі за списком.
– (Іронічно). Але який письменник.
– Неохайний письменник, насправді. Часто писав лише для того, щоб отримати черговий гонорар у товстому літературному журналі. У нього не було часу відредагувати текст. Якщо запитати неупереджених літературних критиків, достоєвськознавців справжніх, то вони скажуть: "Ну, слухайте..." (розводить руками). Ми поминали Буніна, так?
– Бунін – блискучий.
– Якщо вірити тому, що написав Валентин Катаєв (українець, одесит) у своїй книзі "Трава забуття", Бунін говорив: "Мені іноді хочеться взяти та переписати якийсь роман Толстого, як слід попрацювати над текстом. Ось тоді це буде велика література".
– Ви сьогодні до Росії в'їзний?
– Ні. Я можу, звичайно, поїхати до Росії, але...
– ...навіщо...
– ...але далі мене доправлять у слідчий ізолятор у Лефортово (тюрма в Москві. – "ГОРДОН").
– "Заручники" у вас у Москві залишилися, у Росії?
– Безумовно.
– Рідні?
– Звичайно.
– І ви розумієте, що вони реально в заручниках?
– Чудово розумію.
– Тарас Чорновіл заявив, що на місці вбитого Павла Шеремета могли опинитися ви. Що він мав на увазі?
– Не знаю, це треба в нього запитати.
– Але ви знаєте про цю його заяву?
– Ні, уперше від вас чую.
– Ви брали інтерв'ю практично у всіх перших осіб Росії й України. Хто справив на вас найбільше враження?
– Залежить від того, як на це подивитися (сміється).
– Яскраве враження, незабутнє.
– Мені би не хотілося говорити про негативні враження...
– ...а це теж яскраві, і теж враження.
– Так, але це люди, що живуть нині, і я не хочу їх засмучувати, як, утім, і їхніх шанувальників. Я радше скажу про тих, кого немає. Віктор Степанович Черномирдін був надзвичайною людиною!
– Приголомшливою.
– В Україні його більше знали як російського посла. Він так довго ним залишався, що багато моїх колег, українських журналістів-початківців, навіть і не знає, що він колись був прем'єр-міністром Росії. Давно це було, але один із моїх українських співрозмовників дуже здивувався, коли дізнався, що Черномирдін був не тільки прем'єром, але і створив "Газпром".
– Був міністром газової промисловості Радянського Союзу з 85-го року.
– І членом КПРС. Черномирдін – один із "червоних директорів", які стали стихійними ринковиками. Саме він наприкінці 80-х переконав радянське керівництво...
– ...відправити людей до Австрії вчитися.
– Так, і з цього міністерства газової промисловості зробити концерн.
– Тобто Віктор Степанович справив на вас враження.
– Він був чудовою людиною та так оригінально спілкувався! Але для цього йому потрібно було використовувати три–чотири простонародні, нецензурні слова. Я пам'ятаю, як він говорив мені: "Євгене, ти бачиш, як я гарно розмовляю! Коли я можу з тобою ось так, без камери, з усіма цими словами. Я ж на буровій виріс, я ж газовик! Я ж бурильник. Мені без цих слів, як без милиць!". І ще Єльцин, звичайно, запам'ятався.
Путін – це професійний розводник
– Коли ви востаннє бачилися з Путіним, пам'ятаєте?
– Я вперше та востаннє в житті зустрічався з Путіним...
– ... коли громили НТВ?
– Так. Тоді ми потрапили на прийом до Путіна у Кремль. Напросилися, як то кажуть, на розмову. Ось це була перша й остання особиста зустріч.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– У чому сила та слабкість Путіна, якщо коротко?
– Сила в тому, що він – професійний розводник.
– Не розвідник, а розводник?
– Розводник, опер, який уміє підлаштуватися під співрозмовника, прикинутися...
– ... другом...
– ...й однодумцем...
– ...і розвести.
– Схилити до відвертої розмови, прикинутися, що думає так само, як і ти. А як тільки Володимир Володимирович під час тієї пам'ятної розмови у Кремлі відчув, що я та мої колеги, а нас там було щонайменше 10 осіб, не вербуємося...
– ...він забрав Сорокіну.
– Ні. Зі Світланою Сорокіною (російська журналістка, теле- та радіоведуча. – "ГОРДОН") була окрема історія, не хочу в неї заглиблюватися. Спочатку він запросив Сорокіну на особисту розмову, вивідав у неї настрої публіки...
– Коли він відчув, що ви не вербуєтеся, що він зробив?
– Він став дуже агресивним. Почав розмовляти жорстко, недружньо.
– У чому слабкість Путіна?
– Знаєте, слабкостей у нього багато.
– Головна?
– Я думаю, що сьогоднішня слабкість Путіна полягає в тому, що він абсолютно відірвався від реальності. Він живе у вигаданому світі, щиро вірить у те, що Трамп буде його найкращим другом, таким ось американським Берлусконі. До цього він вірив, що Лівобережна Україна впаде до його ніг. І "воїнів-визволителів" зустрічатимуть так само, як у 39-му році – Червону армію на території Західної України.
– Ви не раз зустрічалися з Януковичем.
– Так.
– Яке враження він на вас справив? Схарактеризуйте його кількома словами.
– (Задумався). Він був хитрим, але нерозумним.
– Овва!
– Ось, знаєте, буває таке поєднання: людина хитра в якомусь простонародному сенсі.
– Хоча хитрість – прояв розуму, взагалі-то.
– Не завжди. Бувають люди хитрі, але дурні. А він був ще й жадібним. Ні! Він упертий! Янукович був надзвичайно впертий. У якомусь сенсі у нього був досить сильний характер, не випадково його боялися та прогиналися перед ним.
– Вас не лякав?
– Ні, абсолютно.
– Ви в теніс грали з ним, я пам'ятаю.
– Так. Це було під час останнього цього пінчуківського форуму – "Ялтинської економічної стратегії". Я попросив про інтерв'ю. Він сказав: "Гаразд, приходь до мене на дачу". У результаті з'ясувалося, що інтерв'ю він давати не хоче, а хоче грати в теніс. Ну а чом би й не пограти? Це теж цікаво. Мені було цікаво подивитися, як людина поводиться. Наприклад, він не оскаржував очок. Начебто грає азартно, але коли програє, як то кажуть, не базарить. А завзяті тенісисти дуже часто починають улаштовувати на корті базар, доводячи свою рацію. Янукович же грав уперто, стиснувши зуби. Здоровий мужик, якому за 60, явно із зайвою вагою, а бігає, як молодий козлик, удар тримає. Однак на корті удар тримав, а під час подій, які розгорнулися в Україні з кінця листопада 13-го до лютого 14-го року, виявився слабким. І, зрештою, злякався й утік.
– Ті, хто знайомий з українським і російським істеблішментом, кажуть, що в Україні громадянське суспільство значно сильніше за російське, але рівень українських політиків значно слабший. Це так?
– Я думаю, що це неправда. Громадянське суспільство, безумовно, сильніше в Україні. Хоча в Росії воно теж було, інша справа, що його цілеспрямовано знищили різними репресивними законами. Уявіть собі, якби в Україні сьогодні ввели закон "Про іноземних агентів". Тобто якщо ти отримуєш якісь гранти від іноземних організацій – тебе оголошують іноземним агентом. Але майже всі українські громадські, дослідницькі організації, різні рухи, ініціативи...
– ...існують на гранти.
– Звичайно. Є навіть таке образливе слівце – "грантоїд". У Росії за допомогою таких законів і різних репресій лідерів громадських неурядових організацій намагалися притягнути до суду за надуманими обвинуваченнями. Чого там тільки не було! Громадянське суспільство в Росії просто знищене. А що стосується політиків, вони були, але нині деградували.
Ми були впевнені, що після розгрому НТВ почнеться знищення й інших незалежних ЗМІ
– Хто вас у Києві вразив із політиків, були такі?
– В Україні дуже багато яскравих молодих політиків. Звичайно, їм ще рости та рости.
– Можете назвати прізвища?
– Я зараз не хочу вимовляти конкретних прізвищ, але є багато перспективних політиків. Наприклад, серед так званих Єврооптимістів (міжфракційне об'єднання у Верховній Раді України, до якого належать колишні журналісти, активісти та "молоді політики". – "ГОРДОН"). Той же Мустафа Найєм, Ганна Гопко, Борислав Береза, Георгій Логвінський, Олексій Рябчин, Альона Шкрум.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Протягом життя ви не раз спілкувалися з олігархами – і російськими, й українськими. Чим вони відрізняються?
– Російські хитріші.
– Ось так.
– Так! І витонченіші.
– І верткіші?
– І верткіші.
– Стосунки з Фірташем ви підтримуєте?
– Ви знаєте, у мене з ним жодних стосунків не було. Нетривалий час я працював у групі Дмитра Фірташа (GDF Media Limited – найбільша українська медіагрупа. – "ГОРДОН"). Зокрема, очолював НІС ("Національні інформаційні системи"), компанію, яка виробляє новини (для телеканала "Інтер"). Це було у 2013-му та тривало менше ніж рік. У цей конкретний період я двічі чи тричі бував у Фірташа на нарадах.
– Тепер контактів немає?
– Абсолютно. Із кінця 13-го року я жодного разу його не бачив, не розмовляв, не зустрічав.
– Кілька років тому, сидячи на дачі в Олександра Васильовича Коржакова під Москвою, ми випивали. Мабуть, це сподвигло його на одкровення, і він мені сказав: "Ось Євген Кисельов. Я його просив нічого поганого про Єльцина не говорити. Він мене не послухав. Я його попередив: якщо так і далі буде, я скажу, що ти завербований КДБ. Він знову мене не послухав, ну я й сказав!". Ви були завербовані КДБ чи ні?
– Ви знаєте, я був завербований ще і ЦРУ, і Моссадом, і, крім того, збирався прокопати тунель від Бомбея до Лондона. Мені би не хотілося коментувати висловлювання цього пана, про нього все говорить книга, яку він написав (колишній начальник Служби охорони Бориса Єльцина Олександр Коржаков. Автор книги "Борис Єльцин: від світанку до заходу". – "ГОРДОН"). Він був людиною, якій Єльцин безмежно довіряв.
– Він уважав його сином.
– Так! А він написав про нього огидну книгу, від якої, знаєте, пахне комунальною кухнею.
– Проїхали.
– Ні, не проїхали, розумієте! Справа в тому, що саме компанія НТВ у 94–96-му роках стала говорити, що в російській політиці відбувається абсолютно неприпустима річ: порушують закон, конституцію. Людина, що не має жодних ні формальних, ні неформальних повноважень, по суті справи – головний охоронець...
– ...він був президентом, по суті.
– Віце-президентом, я би сказав.
– Сидів на кнопці. Він сказав мені: "Я керував Росією, поки Єльцин пив".
– Розумієте, колишній майор 9-го управління КДБ, колишній охоронець стає людиною більш упливовою, ніж прем'єр-міністр чи спікер парламенту. Ми про це стали першими говорити публічно. Як то кажуть, бити на сполох. Зрозуміло, нажили собі ворога.
– Торік у Львові я зустрічався з Альфредом Кохом, колишнім віце-прем'єром Росії, який фактично громив НТВ. Я йому тоді прямо сказав, що НТВ була найбільш незалежною та вільною телекомпанією. На це він відповів, що НТВ обслуговувала інтереси Гусинського, який заборгував "Газпрому" мільярд доларів і не хотів повертати. І розгром телекомпанії був пов'язаний не з придушенням гласності та свободи слова, а з тим, що Гусинський був винен величезну суму. Це так чи ні?
– Слухайте, ну ви знову змушуєте мене робити те, за що Господь покарав дружину Лота: жити, повернувшись головою назад.
– Це так чи ні, скажіть.
– Це не так. Я поясню чому. Альфред Рейнгольдович Кох людина цілком ліберальних переконань. У цьому можна пересвідчитися, читаючи його пости у Facebook, де він принципово критикує сьогоднішній режим.
– І розумно критикує.
– Так. Хоча злі язики кажуть, що першопричиною його критичного ставлення стало те, що він опинився в певний момент незатребуваним, виштовхнутим цим режимом на узбіччя. Не знаю, як насправді, але те, що він брав участь, з волі чи з неволі, в історії з розгромом НТВ – це його вразливе місце. І він намагається весь час знайти собі виправдання. Але тоді ми були впевнені, що після розгрому НТВ розпочнеться знищення й інших незалежних ЗМІ.
– Так і сталося.
– Так. А щодо кредитних коштів, на які розвивався канал НТВ, то кредити він отримав, зауважте, не в "Газпрома". І мова навіть не про НТВ, а про інформаційно-медійний холдинг "Медиа-Мост", частиною якого тоді був канал. Цей бізнес, як і будь-який інший, розвивався на кредитні кошти. Їх надали іноземні банки під гарантії "Газпрома". А потім "Газпром", без оголошення війни, за вказівкою з Кремля, ці гарантії відкликав. Ось, власне, і все, що сталося.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Є люди з того старого НТВ, до кого ви досі ставитеся з повагою?
– Безумовно, таких людей багато.
– Кілька прізвищ назвете?
– Та ж Світлана Сорокіна, яку ви згадували. Вона, звичайно, журналістка від Бога та дуже шкода, що тепер вона залишилася незатребуваною. Маріанна Максимовська, яка дуже гідно вела аналітичну програму "Неделя" на каналі РЕН ТВ. Програма виходила понад десять років, і її було відзначено безліччю телевізійних нагород. Але Максимовська змушена була її закрити, тому що стало очевидним: або закривати програму, або...
– ... підлаштовуватися.
– Підлаштовуватися вона не хотіла та просто пішла з телевізійної журналістики. Список можу продовжити.
Нинішні російські пропагандисти багато чого навчились у радянських
– Сьогоднішня російська телевізійна пропаганда – це видатне явище, на ваш погляд?
– Ви знаєте...
– Але ж працюють блискуче?
– Була геббельсівська пропаганда, радянська. А малювати її як винятково тупу було би неправильно, тому що й у радянські часи були недурні люди при керівництві засобами масової інформації.
– Але вони, по-моєму, дітьми були порівняно з нинішніми?
– Нинішні в них багато чого навчилися. Деякі...
– ...той же Добродєєв, Ернст – гіганти у промиванні мізків.
– Знаєте, я би не ставив знак рівності між Ернстом і Добродєєвим (генеральний директор "Первого канала" Костянтин Ернст. Генеральний директор Всеросійської державної телевізійної та радіомовної компанії Олег Добродєєв. Раніше – один із творців і гендиректор НТВ. – "ГОРДОН"). Це зовсім різні люди. Добродєєв працює з інформацією. Він не приховує, що він маніпулятор, що дістає від цього задоволення. Він "тащиться"! Від того, що професійно займається промиванням мізків. Костянтин Львович Ернст людина зовсім іншого замісу. Його цікавить телебачення розважального жанру: кіно, серіали, програми.
– "Матадор".
– І для того, щоб займатися на телебаченні тим, що він любить, він грає за правилами у сфері інформації та пропаганди. І, наскільки я знаю, у нього є спеціально призначені чи, скажімо так, приставлені до нього люди...
– ... смотрящі.
– З одного боку – смотрящі, а з іншого – люди, які практично автономно займаються цією ось історією з промиванням мізків. Знаєте, якщо коли-небудь буде процес, схожий до Нюрнберзького, я буду виступати свідком обвинувачення у справі Добродєєва і, найімовірніше, свідком захисту у справі Костянтина Ернста.
– Ось так?
– Так.
– Що ви думаєте про Дмитра Кисельова, Володимира Соловйова, Андрія Норкіна...
– ...а хто це?
– ... Романа Бабаяна й інших телевізійних негідників?
– А хто це?
– Це негідники, я вважаю.
– Я, чесно кажучи, навіть не хочу зараз витрачати дорогоцінний час нашого інтерв'ю, щоб обговорювати цих персонажів!
– Каналу "Дождь" кінець?
– Ну...
– Такому, яким ми його любили?
– Послухайте, я думаю, що треба виявити певну великодушність до каналу "Дождь". І взагалі до всіх російських опозиціонерів, які змушені жити за нав'язаними правилами. В Україні незгинно-принципові критики російської опозиції часто вважають таку поведінку обурливою.
– А ви самі спробуйте попрацювати...
– Так, там же є кримінальна стаття.
– За заперечення. Сказав, що Крим український – можна дістати строк.
– Доходить до абсурду! Коли я працював на каналі NewsONE, я брав інтерв'ю в письменника Бориса Акуніна (Григорія Чхартішвілі). Ми старі друзі: разом училися в Інституті країн Азії й Африки при МДУ, він – на японському відділенні, а я – на іранському. І ми з ним на "ти", по-дружньому, розмовляли і я запитав: "Грішо, контрольне запитання, яке я просто не можу не поставити..."
– ...Крим чий?
– І він відповів: "Звичайно, не наш!" І тут хтось, а в нього є конкретні ім'я та прізвище, вибухає гнівним постом на багато-багато букв, що Акунін – гнилий російський ліберал, який не зміг сказати прямо. Але, послухайте, це ж була фігура мови – "не наш". Однак знайшлися люди, які в цьому угледіли недостатню принциповість, твердокамінність.
До мого звільнення з "Інтера" був причетний Путін
– Євгене Олексійовичу, у нас залишилося небагато часу, тому пропоную продовжити у форматі бліцу.
– Спробуймо.
– Чому Україна, на ваш погляд, не займається контрпропагандою так, як годилось би це робити?
– По-перше, таке відчуття, що грошей шкода.
– І виконавців немає, є таке відчуття?
– Виконавці є.
– Але не ті.
– Так. Шкода коштів. Гарна контрпропаганда коштує великих грошей. А їх, мабуть, на якісь інші потреби витрачають.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Свобода слова в Україні сьогодні є?
– Безумовно!
– Ви говорите все, що хочете, ви вільні у своїх думках і висловлюваннях?
– Абсолютної свободи слова не існує навіть у найдемократичнішій країні, тому що є така річ як...
– ... внутрішня цензура.
– Ні, не внутрішня цензура. Будь-який журналіст, який працює у якому завгодно ЗМІ, особливо на телебаченні, десь в Америці чи в Європі, розповість вам щонайменше три фантастичні історії про те, як начальство зарубало йому ту чи іншу тему через побоювання втратити рекламодавців чи просадити рейтинги. Я з цим стикався, наприклад, коли я був в Америці на каналі CBS і з продюсерами знаменитої програми "60 хвилин" обговорював, як мені здавалося, таку яскраву історію телекомпанії НТВ.
– А вам сказали...
– А мені сказали: "Знаєте, класна історія, але вона рейтингу не збере".
– Що ви думаєте про зникнення з українського телеефіру Савіка Шустера?
– А він зник уже остаточно?
– Так, немає ні каналу, ні Савіка.
– Каналу немає, я так розумію, тому що з економічного погляду він виявився невдалим. А щодо Савіка, я сподіваюся, що він з'явиться. Що його таланти і, до речі, заслуги перед українською журналістикою та свободою преси в Україні не буде забуто.
– Три роки ви працювали на телеканалі "Інтер".
– Більше.
– Навіть більше. Що там не склалося? Трьома словами.
– Окрема тема для розмови, не хотів би в неї заглиблюватися. Розійшлися з багатьох причин.
– Ви сказали, що Петро Порошенко розповів вам про причетність Володимира Путіна до вашого звільнення з телеканала "Інтер". Що це означає?
– Це не тільки за словами Петра Олексійовича. Це мені підтвердило ще кілька людей, зокрема лідер Опозиційного блоку Юрій Бойко, один із нинішніх акціонерів "Інтера" Сергій Льовочкін. А також один відомий чиновник та один політик. Щонайменше п'ять джерел.
– Путін сказав, щоби вас там не було?
– Конструкція була дещо складнішою. Є такий Медведчук Віктор Володимирович, який нібито попросив Володимира Володимировича Путіна натиснути за своїми каналами на акціонерів "Інтера" для того, щоб мене там не було.
– І Путін натиснув?
– Так.
– На досить тривалий час ви пропали з українського телеефіру. Ви працювали на каналі NewsONE, у вас були чудові програми. Тепер вас немає ніде. Ви в пошуку чи вже щось знайшли?
– Ви, напевно, просто не слідкуєте за рекламою (посміхається).
– Я-то слідкую, я вас виводжу на відвертість.
– Зараз усе поясню. Річ у тім, що з телеканала NewsONE я пішов не сам. Я відчув себе дуже комфортно в команді Олексія Семенова – людини, яка запускала канал "112 Україна", робила ребрендинг NewsONE. І ми з ним зійшлися, здружилися. Тепер він покликав мене зайнятися новим проектом. Мова йде про перезапуск найстарішого українського приватного телеканала "Тоніс".
– Коли вас чекати?
– Онлайн ми вже запустилися Щоб перестали говорити, що я, Матвій Ганапольський та інші журналісти зникли з ефіру. А нормальне ефірне мовлення почнеться наприкінці літа – на початку осені.
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
– Програму "ГОРДОН" ви дивитеся?
– Програму "ГОРДОН" я дивлюся, чесно скажу, не в прямому ефірі. Але щоразу, коли я знаю, що у вас було якесь цікаве інтерв'ю, дивлюся в записі.
– Що вам було цікаво як професіоналу?
– Мені було цікаво багато чого, але зачепили дві речі. По-перше, ваша розмова з Мустафою Найємом. Він проводив якісь паралелі між своєю долею та долею батька, який був високопоставленим чиновником в Афганістані радянського часу.
– Нур Мохаммад Таракі, був там такий...
– ...і не тільки...
– ... Бабрак Кармаль, Наджібулла...
– Кого там тільки не було. Але що мені в цій історії не сподобалося, так це порівняння батька Мустафи Найєма із сепаром.
– Це ті аналогії, що люди потім стали проводити.
– Так. Але це зовсім неправильно. Люди, які прийшли до влади в Афганістані в 1978-му році (унаслідок Квітневої революції) – це були ідеалісти, романтики, ліваки. Вони, безумовно, мали підтримку Радянського Союзу. Вони помилялися, але не були жодними сепарами. Це були люди, які по-своєму розуміли щастя своєї країни. На жаль, вони помилялися, за що жорстоко поплатилися.
Висловлювання Надії Савченко щодо єврейського питання – обурливі!
– Що друге вас зачепило, ви сказали?
– Мене зачепили висловлювання Надії Савченко щодо єврейського питання. Я категорично не сприймаю антисемітизму! У жодних його формах. Я вважаю, що це річ абсолютно ганебна. Я не беру назад своїх слів, які я говорив на підтримку Савченко, коли вона сиділа в тюрмі, коли захищалася на цьому ганебному процесі. Вона поводилася гідно, вона була справді стійким олов'яним солдатиком, справжнім офіцером. Але ті висловлювання, абсолютно юдофобські, які, вибачте, вона дозволила собі у вашій розмові, а це було не випадково, ви ж запитували, ставили одне, друге, третє, четверте запитання. Вона розкрилася з дуже непривабливого боку.
– Ви вважаєте її антисеміткою?
– Я вважаю, що її висловлювання свідчать про те, що вона є переконаною чи ні... Вони не роблять їй честі. І для мене тема Савченко закрита, на жаль.
– Євгене Олексійовичу, я дякую вам за інтерв'ю та хочу поставити останнє запитання: ви досконало володієте перською мовою?
– Не досконало вже. Я давно не використовував цієї мови.
– Ви стажувалися в Ірані.
– Колись – так.
– Ви служили в Афганістані.
– Так.
– Навіть викладали перську мову у Вищій школі КДБ недоброї пам'яті.
–Так.
– Якщо вас сьогодні кудись закинуть, Афганістан чи Іран, ви виживете там? Ви будете спілкуватися перською?
– Свого часу мене так добре навчили цієї мови, що мене можна було розбудити серед ночі, ударити палицею по голові, і я би все одно почав по-перськи говорити. Тепер я, за бажання, можу читати, слухати радіо, я розумію телевізійні програми. Наприклад, канал BBC мовить в інтернеті перською мовою. Але вільно, як колись, говорити не можу.
– Але там не пропадете?
– Будь-яка людина, яка здобула той обсяг знань і пройшла ту підготовку, яку пройшли ми, студенти Інституту країн Азії й Африки при МДУ, через три–чотири місяці перебування в мовному середовищі, легко заговорить мовою, яку вивчила.
– Євгене Олексійовичу, спасибі вам велике.
Записала Вікторія Добровольська
