ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Командир батальйону "Свобода" Кузик: Ми боремося з деградованими ублюдками за своє майбутнє. Ні ООН, ні ПАРЄ за нас не спрацюють

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Кузик: Ми зараз воюємо з деградованими ублюдками за своє майбутнє
Кузик: Ми зараз воюємо з деградованими ублюдками за своє майбутнє
Фото: svoboda.army
Олена ПОСКАННА
журналістка, редакторка

Петро Кузик – ексдепутат Київської міськради, голова київської організації ВО "Свобода". Брав участь у бойових діях 2014 року. Коли почалося широкомасштабне вторгнення росіян, зібрав добровольчий батальйон і знову подався воювати. Наразі він командує батальйоном "Свобода" у складі Національної гвардії України, який нараховує понад 600 осіб. Батальйон брав участь у зачищенні від російських окупантів міст Київської області, а тепер виконує бойові завдання у Луганській області. В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Кузик розповів, що відбувається зараз на передовій, де перебуває його батальйон, чому росіяни так намагаються захопити Рубіжне і Сєвєродонецьк, про тактику противника і про те, коли українська армія зможе завершити війну.

От нас зараз атакують градами… Це вже не новина. Ще трошки пообстрілюють і полізуть танки. Ми готові їх палити

 Які саме завдання ви зараз виконуєте?

 Зараз я командир добровольчого батальйону "Свобода", який у складі Національної гвардії воює в районі Рубіжного і Сєвєродонецька Луганської області. Я маю статус капітана. Ми увійшли в Нацгвардію майже повним складом. Частина добровольців пішла у ЗСУ. Загалом свободівці об’єднані зараз у "Легіон Свободи", де є багато людей у різних структурах: ЗСУ, Нацгвардія, волонтери. Наприклад, ще один наш батальйон "Карпатська січ" зараз працює на харківському напрямку, а, відповідно, ми – батальйон "Свобода"  біля Рубіжного.

 2014-го ви також воювали…

 Так, пішов із посади голови райдержадміністрації і став добровольцем. Це не про політику, а про світогляд. Прийшов час, треба залишити бізнес і виконувати військову роботу. Не скажу, що в захваті від неї. Маю поранення, трішки важче переношу армійське життя. Дякую побратимам, що не дають розслабитися, жаліти себе, гонять уперед. Вони мотивовані, і я намагаюся тримати цю високу планку.

 Які саме завдання виконують добровольці?

 На передовій знищуємо ворога. Прямішого контакту з ворогом, ніж ми маємо, не буває. У нас не просто передова. Ми в мінус заходили, контратакували, ми – військові. Нам ставлять завдання  ми їх виконуємо. Сталося так, що ми зараз у самому пеклі, на передку. На цій ділянці ворог, на жаль, має перевагу в живій сили, артилерії, використанні авіації.

Наприклад, 9 травня ми готувалися і зупинили масований наступ. Уже 10 травня вони помстилися  по нашому підрозділу завдали масованого удару. За всю історію війни не пам'ятаю такого щільного артилерійського обстрілу. Колеги порахували: лише по наших позиціях було приблизно 500 обстрілів більше ніж за годину.

Ворог безкарно здійснював обстріли. Викликали авіацію неодноразово. У той час не працювала наша артилерія, не прикривала. Так буває на фронті. Потім з'ясувалося, що наша артилерія розгромила переправу в Білогорівці. Вони були зайняті розбиттям танкових клинів, що намагалися нашому підрозділу зайти за спину. Завдяки нам артилеристи змогли спрацювати, бо основний удар ми взяли на себе.

На жаль, ми втримали позиції дуже дорогою ціною  два товариші героїчно загинули, коли відбивали танкові атаки, десь півтора десятка людей отримали поранення. Вони відмовилися йти з позицій. Відбили атаки й уже вночі ми змогли евакуювати всіх поранених. Це про характер наших бійців. Хлопці як кремінь, сучасні герої. Як командир я намагався відправити в лікарню людину з поламаною ногою, простреленою рукою, але він відмовився.


Кузык: Фото: svoboda.army
Кузик (праворуч): Пріоритет – якнайшвидше налагодження мирного життя. Ми на фронті це усвідомлюємо. Фото: svoboda.army


 Як діють окупанти?

 Тактика ворога така: тричотири години обстрілюють наші позиції, потім іде атака  ми знищуємо піхоту, потім ідуть російські танки  або ми їх знищуємо, або вони змушені відступати, щоб їх не спалили. Потім знову обстріл, атака танкова, і так по колу.

Запевняю, ні на сантиметр ніхто не зміг продавити нашу територію. Вони зрозуміли, що не пробивають наші позиції в лоб, спробували обійти із флангу. Зранку ми опинилися в оточенні. Отримали наказ виходити. І вже як у голлівудських фільмах, виходили з оточення. Із боєм прорвалися, забрали наших загиблих, поранених, познімали всі прапори. Що не змогли забрати  підірвали, щоб ворогу не дісталося. Але вже за дві доби ми повернули свої позиції.

 Я чую вибухи. Ми можемо продовжувати розмову?

 Так. Зараз іде обстріл. Але ми до цього звикли. Тому продовжуємо.

 Зараз Рубіжне  одне з найгарячіших місць. Що там відбувається?

 Тут дуже велика інтенсивність бойових дій. То відбиваємо атаки, то намагаємося йти в наступ. Така дуже динамічна робота.

 Там ще залишаються місцеві жителі?

 У нас багато військової роботи, на гуманітарну не залишається часу. У Рубіжному одиниці місцевих залишилися. Вони до нас по воду, по хліб зверталися. Ми пропонували їх вивести, але вони сказали, що не мають куди їхати. Ми замаркували будинки, де живуть люди, декілька разів передавали їм їжу і воду. То нещасні люди. Вони жертви обману самоідентифікації, не знають, хто вони, чого хочуть, не вірять ні російській ні, на жаль, українській владі. Розгублені і просто чогось чекають.

У тому районі довго чекали "русского мира", а зараз уже усвідомлюють, що "русский мир" усе руйнує. Росіяни не можуть узяти міста, то вони як в Алеппо: просто рівняють усі будинки із землею….

(чутно часті вибухи)

От нас зараз атакують градами… Це вже не новина. Ще трошки пообстрілюють і полізуть танки. Ми готові їх палити. Чесно кажучи, коли перший танк підпалили, дуже раділи, а потім утомилися рахувати. Можливо, це бравурно звучить, але це правда. Рахуємо лише наші втрати. Ворожу піхоту перестали рахувати на другий день. Не цікавить. Командири їх не жаліють, це для них гарматне м'ясо.

Буває в нас дуже близький контакт, десь 50 метрів. Одного разу йшла піхота, наші кулеметники включилися в роботу, вони залягли. Чую, їхні командири піднімають і дають наказ: "Уперед! В атаку"! А вони їх відверто матами посилають. Командир-баран під кулемети посилає людей! Це одне. А друге, що російське військо не має мотивації. І це питання: чого ви тоді прийшли сюди, якщо не хочете воювати? Але лізуть і лізуть.

 Чому це для них так важливо?

 Тут логістичний напрямок і вони мають перевагу в артилерії. Поки що. Сподіваюся, дійдуть до нас системи іноземних партнерів, бо наразі росіяни користуються своєю перевагою. Прикривають атаки танків артилерійським вогнем, ППО, так що голову підняти важко. У нас небагато протиавіаційних систем, тому дуже економно їх використовуємо. Наші артилеристи працюють як снайпери. Танків у нас, на жаль, у рази менше, ніж в окупантів.

Саме зараз має розвиватися бізнес і туризм. Демонстративно Києвом мають гуляти парочки, сидіти в кафе, слухати музику, дивитися кіно

 Мирне життя у воєнний час можливе, на вашу думку, чи зараз про це говорити не на часі?

 Навпаки, зараз якомога швидше треба налагоджувати мирне життя. У деокупованих містах і особливо у столиці, Києві. Я, чесно кажучи, маю гріх. Колись, після другого поранення, приїхав до Києва, і мене дратувало, що ніхто не думає про війну. Сказав про це своєму старшому побратимові і він мені пояснив: наша робота саме в цьому і полягає, щоб у столиці й у тилу було мирне життя. Я абсолютно із цим згоден.

Саме зараз має розвиватися бізнес і туризм. Демонстративно Києвом мають гуляти парочки, сидіти в кафе, слухати музику, дивитися кіно. Було б приємно, щоб не забували про нас, допомагали. Але пріоритет  швидке налагодження мирного життя, розвиток бізнесу і зростання економіки завдяки цьому життю. Чим швидше і показовіше це буде відбуватися, тим більше до нас прийде інвестицій.

Ми на фронті це усвідомлюємо. Для цього ми, власне, і працюємо. Хочу, щоб усі діти ходили до школи, щоб працювали кінотеатри, а військові професійно робили свою роботу, користувалися заслуженою любов’ю і підтримкою населення. При цьому населення на 100% жило мирним життям. Це дуже важливо і політично, й ідеологічно, й економічно в тому числі.

Тому я радію, коли мені дзвонять із Києва і кажуть, що він оживає, що налагоджується мирне життя й у Харкові. Це класно. Особливо важливо, щоб люди пішли на роботу, отримували зарплату, платили податки, щоб країна почала жити не тільки за рахунок донорів, а й сама починала ставати на ноги.

 Що потрібно зараз робити якомога скоріше для відновлення життя?

 Для нас, свободівців, це очевидно – єдина соборна Україна від Сяну до Кавказу. Головне, щоб ми всі розуміли, що запорука нашої безпеки – наша єдність. Щоб ми зробили висновки з помилок минулого, коли багато років політтехнологи ділили нас по церкві, мові, прихильності до певної ідеології. Як суспільство ми тоді зробили величезну помилку – не зрозуміли, до чого це може призвести.

І ось зараз бачимо наслідки і намагаємося їх ліквідувати. Коли ми єдині, нехай і з різними поглядами, але це не спричиняє розколу суспільства, народ монолітний, тоді економіка буде відроджуватися і війна буде неможлива. Бо, зверніть увагу, найбільше страждають регіони, які піддалися обману "русского мира". Тому по суті ця війна  це війна екзистенційна, світоглядна.

Наші підрозділи батальйону "Свободи" звільняли Бучу, Гостомель, Ірпінь. Я на власні очі побачив розстріляних дітей, їхніх батьків, людей зі зв'язаними руками... Я намагаюся зрозуміти, як можна це чинити. Як людина могла дійти до такого? Нелюди, які воюють із нами, деградували настільки, що вирішили, що мають право це робити. Наратив про старшого брата надав дозвіл чинити злочини тільки тому, що ми – українці.

Ми зараз воюємо з деградованими ублюдками за своє майбутнє. Ні більше, ні менше. Ні ООН, ні ПАРЄ, ніяка міжнародна інституція за нас не спрацюють. Відповідно, ця війна  за життя українського народу. Якщо ми зараз не об'єднаємося, то в кращому випадку будемо жити в "русском мире", а в гіршому – нас не буде існувати. Буде повторення історії з голодоморами, ГУЛАГами, кадебешним православ'ям тощо. А ми хочемо бути частиною Європи. І ми будемо. Уже є. Мені дзвонять іноземці й кажуть, що Україна вже перемогла, ми вже всім усе довели. Треба зараз вистояти, вижити, накопичити достатньо ресурсів і викинути цю наволоч за наш кордон, щоб далі розвивати свою країну.

Я б дуже хотів, щоб відновили авіасполучення, щоб до нас люди приїжджали. Не мав можливості дивитися, але знаю, ми виграли "Євробачення" – прекрасна новина, зрадів. Це означає, що світ підтримує нас. Хочу, щоб запустилися промислові проєкти, щоб інвестиції заходили. Ми маємо показати, що сильні і переможемо.

Закінчиться війна тоді, коли ми будемо мати достатньо засобів подавити наступ ворога, припинити окупацію

 Яка саме допомога потрібна передовій?

 На нашому напрямку все розгортається дуже динамічно. Коли ТРОшники кажуть, що їм чогось постійно не вистачає, нам соромно просити людей. Ми добровільно сюди пішли. Нічого не просимо, самі собі допомагаємо. Але швидко в боях зношується форма, машини страждають від осколків. Багато чого треба. Однак усе це я б обміняв на пару гаубиць, щоб швидше подавити російський артилерійський запал.

Потрібна оптика снайперам, артилерії – маскувальна сітка, технікам  мастило. Це реалії війни. Тут завжди щось палає, рветься, руйнується. Буває комічне. Ось ми захищали промисловий район, там великі баки із сірчаною кислотою. Хлопці надихалася парами, краплі кислоти пороз'їдали боти та форму. Слава богу, шкіра не постраждала. Але вигляд у бійців, як у гаврошів. Я кажу, треба фоточку зробити, щоб жаліли донори (сміється). Попросили друзів – мають швидко надіслати нову форму. Ось на днях приїхали наші волонтери з "Легіону Свободи", привезли різну амуніцію, їжу і шоколадки, так бійці майже билися, як діти, за ласощі. Я радію, коли вони бешкетують, у доброму значенні цього слова.


Кузык: Фото: svoboda.army
Кузик (у центрі в першому ряду) з бійцями батальйону "Свобода". Фото: svoboda.army


 Наша армія зараз і 2014 року, коли тільки почалася війна, відрізняються?

 Це навіть не до порівняння. Звісно, зараз наша армія дуже крута. Тоді її навмисно знищували. Росіяни ж вторгнення планували десятиріччями. Тому через агентуру й агентів впливу українська армія планомірно знищувалася, розвалювалася. У 2014 році була армія дезорієнтована, без ідеології, мотивації, командири заражені совковим спадком. Зараз наша армія гарно екіпірована, має обладнання, високу мотивацію, професійних бойових командирів – вони молодші за мене за віком, що дуже тішить, та мають бойовий досвід, пройшли навчання не за совєтськими стандартами. Але цього недостатньо.

Російська армія також краще екіпірована. Скажімо, у 2014 році в нас була перевага в засобах нічного бачення, а в них майже не було. Зараз в орків усі кулемети з прицілами нічного бачення. Ми захопили багато полонених, зброю і бачимо, що обладнання інколи переважає наше. Зараз чекаємо на іноземні системи, тоді вони втратять свою гегемонію, буде встановлено паритет. Якщо до нас надійде достатньо зброї, ми їх поженемо звідси.

 Зараз усіх хвилює одне питання: коли ж це все закінчиться. Як вважаєте, коли?

 Тут мова не про терміни, а про сили і засоби. Закінчиться війна тоді, коли ми будемо мати достатньо засобів подавити наступ ворога, припинити окупацію. Наприклад, коли наш батальйон "Свобода" працював на Київщині, мали ці засоби. Наша артилерія давила їхню. Як мінімум був паритет. Ішли в наступ, у нас була підтримка місцевого населення, нас добре інформували, ми могли колони палити в тилу. Росіяни зазнали великих втрат і ми змогли їх видавити.

А на тій ділянці, де ми зараз, сил і засобів недостатньо. У ворога більше танків, гармат, арсеналу та "м'яса", яке вони кидають на нашу територію. Ми, умовно кажучи, їх тут стримуємо. Те, що зараз відбиваємо ці атаки, дає час Україні накопичити озброєння, доставити його й уже звідси погнати цю орду до їхнього кордону. Тобто можемо при належному озброєнні перейти від оборонної роботи до наступальної.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації