Комаровський: Мені дуже погано. Від результатів Зеленського хочеться ридати G

– Добрий вечір! У мене він дійсно добрий, тому що в гостях дуже гарна людина – лікар Євген Олегович Комаровський, якого я дуже люблю. Ми з ним щойно повечеряли, трохи випили, у нас гарний настрій. У мене завжди гарний настрій, коли я зустрічаюся з лікарем, навіть якщо він перед цим був поганим. А він перед цим був поганим. Тому що насувається...

– ...ми лікували як могли...

– ...коронавірус на нас постійно. І я не знаю, що із цим робити. І взагалі, лікарю, у мене відчуття, що це великий обман – коронавірус. Мені здається, що фармацевтичні компанії змовилися і лякають нас коронавірусом, як лякали свого часу пташиним грипом, свинячим грипом тощо... Самі знаєте чим.

– Розумію, чим. Тому хочу сказати, що історія з коронавірусом і ось ця спроба мого улюбленого Гордона з'ясовувати зі мною стосунки щодо коронавірусу, вона ілюструє найважливіше правило спілкування з людьми. Якщо у тебе з кимось у якійсь сфері принципово не збігаються погляди, то це не заважає вам... тобто гасло "Слава нації – смерть ворогам!" мене не влаштовує.

– Та невже!

– Не треба вбивати ворогів. Треба з ними працювати – і вони, імовірно, стануть друзями. Коли Гордон заводить мову не про політику, про яку він знає, а про коронавірус... Відійдіть! Дімо, не лізь до коронавірусу! Не треба топтатися на моїй території!

(Сміються).

Я можу відповісти на будь-які твої запитання. Розумієте, яка ситуація? Коли є хвороба, яку нічим лікувати, які фармкомпанії?

– А вона є, хвороба?

– Абсолютно однозначно, вона є. Є вірус, уже повністю відома його структура, серйозні лабораторії всього світу його вивчають. 11–12 лютого Всесвітня організація охорони здоров'я проводила збори найкрутіших науковців, найсерйозніших експертів світу для обміну новою інформацією щодо цього вірусу. Навіть більше, коли ти дивишся, що про це пишуть не бульварні видання, не купка експертів цих... Зараз же в нас кожен політолог... До речі, я нещодавно дивився твоє неймовірне відео щодо того, як заробляти на YouTube. І там ти абсолютно правильно сказав: "Хочеш заробити? Говори про те, про що всі говорять".

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Або говори про те, про що після тебе говоритимуть.

– Але краще все-таки говорити про те, на чому ти знаєшся. Це важливіше... І я раптом бачу, що купка людей, яких я поважаю, нормальні хлопці, політологи, економісти, – усі заводять мову про здатність коронавірусу когось інфікувати. І вони стають страшенними експертами в секвенуванні геному тощо. Розумієш? Усі вже знають масу розумних слів. Шановні, коли тобі надходить інформація не від крутих політологів, а від нормальної літератури, яка зараз у відкритому доступі, усі ці дослідження... Уяви собі: з'являється вірус. Чому така метушня? Тому що про нього ніхто нічого не знає. Але відомо точно, що він може передаватися від людини до людини. Це насправді чи не найнебезпечніше. Тому що коли, наприклад, був пташиний грип, навколо якого було багато галасу... Якщо людина інфікується від птаха, але людина людині передати інфекцію не може. Розумієш? Тому повинищували птахів хворих – і зупинили. Тут хворих не повинищуєш. Далі. Від людини до людини – як? Спочатку повітряно-крапельний шлях. Переконалися, довели. Потім з'явилося припущення, що контактно, тобто через предмети. Так, довели. Зараз з імовірністю 99% довели фекально-оральний шлях, тобто через какавельки теж передається.

– Страшна річ.

– Тобто вірус виявляють і в калі. І останнє, буквально днями, – народжуються діти від хворих матерів. І прогнозують імовірність внутрішньоутробного інфікування плода. Ця вся інформація накопичилася протягом трьох тижнів. Ви уявляєте? Тобто триває настільки інтенсивне вивчення. Навіть більше, ще унікальність: з'ясували, що після перенесеної хвороби немає серйозного імунітету, людина може захворіти повторно.

– Тим самим коронавірусом?

– Тим самим коронавірусом. Але реакція нашого суспільства на коронавірус... Я кажу не про те, як мають реагувати посадовці. Тобто держава має бути справді на вухах. Система охорони здоров'я, невідкладної допомоги, санепідслужба – усі мають бути зараз мобілізовані під рушницю. Вкладати мають купу грошей на створення багато чого. Це окрема тема. Але реакція суспільства приблизно схожа на ситуацію, коли нашим містом бігає небезпечна зграя вуличних собак, але нам ці собаки всі по цимбалах, а ми боїмося страшної панди, яка ходить десь на краю світу. Ви розумієте?

– Тобто коронавірус – це серйозно?

– Так, це серйозно. Але грип – не менш серйозно, а навіть більше. Для нас.

– Чи багато людей може в Україні за наявності такої структури і системи охорони здоров'я захворіти коронавірусом?

– Ну, перше. У кожної з наших людей є чудова традиція: оминати вітчизняну охорону здоров'я. Тобто кожен із нас знає, що в лікарні на нього нічого гарного не чекає, тому наші люди зі своїми шмарклями триматимуться до останнього. Наші люди, сідаючи в літак, наковтаються аспіринів, нурофенів, щоб у них температура була нормальною. Знову ж, люди прилетіли в аеропорт – що має з ними далі статися?

– Поміряти температуру треба.

– Гаразд, добре. Поміряли. Далі що? "У вас нормальна температура. Ідіть". Люди прилетіли з осередку, вони з високим ступенем імовірності можуть бути хворими. Ви можете відповісти на запитання, хворі вони чи ні? Чи є носіями вірусу? Що для цього треба зробити? Їх усіх треба обстежити. Ну, ми не можемо їх усіх обстежити, тому що тест-системи щойно надійшли, кількість їх обмежена тощо. Тому, найімовірніше, ми перевірятимемо тих, хто прилетів із Китаю і хворий. Але ті, хто зараз здоровий, можуть захворіти протягом двох тижнів. 14 днів – максимальний період. Тобто теоретично ми маємо зараз що зробити? Ми зараз маємо десь поруч із "Борисполем"...

– Карантин?

– Так. Узяти й на користь держави на час вилучити якийсь санаторій, великий будинок відпочинку. І людей, які прилітають, державним коштом, зрозуміло, везти в цей санаторій, ізолювати їх. На скільки? На два тижні. А ми що робимо? Ми кажемо: "У вас нормальна температура. Чао-какао".

– А які симптоми коронавірусу? Давайте скажемо.

– Та немає в нього симптомів якихось специфічних. Не можна за симптомами сказати: "Це коронавірус".

– Ну нежить, кашель...

– Нежить менш виражений. Радше кашель, висока температура і дуже швидко розвивається запалення легенів. Звідси ускладнене дихання. Ось це й будуть симптоми. Але ще раз фіксуємо: зараз увагу прикуто до тяжких форм. А легкі форми, які з'являються: пошморгування носом і температура 37,2, – вони ж усі проходять повз. Не до них зараз. Тому цілком імовірно, що людина з температурою 37,5 і практично непорушеним загальним станом, яка, там, сопе чи хрипить трохи, – вона хвора, але на неї ніхто не реагує. Тобто немає симптомів, щоб можна було сказати, що це коронавірус, а не грип, наприклад.

– Як нам за наших умов боротися із клятим коронавірусом?

– Давайте розуміти, що боротьба з коронавірусом нічим не відрізняється від боротьби із грипом. Треба вчити людей правил елементарної гігієни. Треба вчити людей, як правильно мити руки, треба вчити людей щонайменше протягом 20 секунд терти руки милом. Це перше. Треба вчити людей, що маски не надягають на здорових. Маски надягають на хворих, які плюються вірусами. Розумієте? Маски не потрібні на вулиці. Маски потрібні тільки у приміщеннях. Але, знову ж, що таке правильна маска? У правильної маски на верхній смужечці металева пружинка, яка дає змогу притиснути її до носа. І взагалі нормальна маска повинна мати певний рівень захисту тощо.

– І її треба змінювати...

– Молодець! Різні маски треба змінювати по-різному. Але факт залишається фактом. Я навіть не про це зараз. Мене більше цікавить інше: щоб хворі люди сиділи вдома, щоб лікарі та медсестри... Зараз китайці кажуть, що мало не на максимальну небезпеку наражаються медсестри, які беруть мазки. А тепер давайте дізнаємося, чи всіх медсестер захищено. Ось ви прилетіли кудись, хлопці, ось медсестра бере у вас мазок. Вона у спецкостюмі одноразовому? Вона в масці правильній? Це спеціальний респіратор з особливим класом захисту: трішки вищий, ніж той стандарт, який надягають усі. Вона у правильних окулярах, які повністю закривають очі?

– Євгене Олеговичу, а чому Ухань став осередком коронавірусу? У чому проблема?

– Осередком коронавірусу став не Ухань, а кажан. Треба жерти менше кажанів. І я, подивившись фільм про те, яким є уханьський рибний базар, можу сказати: на моє найглибше переконання, якщо внаслідок спалаху коронавірусної інфекції китайські товариші усе ж ухвалять рішення про закриття всіх базарів для торгівлі ось такими дикими тваринами, то за це можна перетерпіти.

– А чим торгують? Мишами?

– Мишами, щурами, пітонами...

– Щурів їдять?

– Усе, що цвірінькає, скімлить, повзає, шарудить, – усе це можна жерти, Дімо, за умови правильного кулінарного оброблення. Китайські наші друзі за роки кулінарних експериментів накопичили такий досвід використання прянощів, спецій тощо, що будь-яку какавельку можна зробити дуже смачною.

Жителі Пекіна пригощаються скорпіонами на ярмарку. Фото: ЕРА

Головне – заплющити очі або не знати. Там знаєте, яка трагедія була на самому початку спалаху? Було припущення, що винуватий не кажан...

– ...а летючий щур?

– ...а змія. Я, до речі, прошу вибачення в біологів, які нас дивляться. Мене нещодавно дуже сильно лаяли за те, що я вживаю вислів "кажан". Це неправильно, негарно. Треба говорити "рукокрилі". Тому я закликаю всіх закінчувати жерти й готувати рукокрилих... Ще раз: на самому початку група науковців висловила концепцію, що винуватий не кажан, що не від нього пішов коронавірус, а від змії. А там у них є страва, я про неї читав – називається "битва лева із драконом". Дуже модна, крута страва, її в найкрутіших ресторанах подають. Наскільки я розумію, у складі цієї страви є три різні отруйні змії. Ну і її різко припинили готувати після цих усіх подій. Але зараз начебто почали готувати знову, тому що змій цілковито реабілітовано. А рукокрилі – ті так. Загалом, коротше кажучи, коронавірус кажанів. Чи то в організмі самого кажана, чи то в організмі людини він видозмінився, мутував, сталася часткова заміна структури геному – і він набув можливості зумовлювати хворобу в людини і передаватися від людини до людини.

– Ви мене занепокоїли. Нас дивиться величезна кількість людей. Подаруймо їм надію. Скажімо, що за певних умов вони не захворіють коронавірусом.

– Передусім я хочу сказати всім: хлопці, краще б ви боялися грипу. Але ви грипу не боїтеся. Ось ти кажеш: "Я занепокоєний". А ти чого?

– Та ви ж такого наговорили про рукокрилих...

– Добре, хвилинку. Цього року від грипу тільки у США померло вже 10 тис. осіб. Кажуть, менше, ніж зазвичай. Чогось нікого це не непокоїть. Цього року смертність від пневмонії та грипу майже 7%.

– Тобто більше, ніж за коронавірусу.

– Не просто більше – більше в рази. Від коронавірусу переважно вмирають літні люди, люди із серйозними фоновими хворобами серцевої та легеневої системи. Розумієте? Тобто загалом для молодої і здорової людини, як правило, шанси одужати максимальні. Питання в іншому: метушня навколо коронавірусу пов'язана з тим, що не люди, не суспільство, не ми з вами маємо метушитися. Зараз епідемію може бути блоковано гіперзусиллями держав. Це питання постає перед державою Україна. Низка питань найактуальніших. Хто відповість за розвалену санітарно-епідемічну службу? Чому ми, найбільша країна Європи, чекаємо, доки нам німці дадуть тест-системи? Чому ми не робимо їх самі? У нас що, немає інститутів мікробіології, вірусології? Чому? Де наші тест-системи? Увесь світ каже: "Ми працюємо над вакциною". А ми працюємо над вакциною? Це перше. Друге: яка може бути готовність до епідемії в ситуації, коли в нас "Борисполем" ходять три каліки і температуру вимірюють?

– Одне одному.

– Не знаю. Коротше кажучи, саме тому ми можемо тільки сподіватися на те, що нас поки що пронесе.

– "Пронесе" – гарне слово з огляду на ось це...

– ...так, до речі, можу сказати, що пронос – один із симптомів коронавірусної інфекції. Тобто якщо ви не кашляєте, але у вас температура, складно дихати і ви вкакалися водночас, це теж може бути коронавірус. Як я всіх потішив, відчуваєш?

– Отже, давайте домовимося хоча б ми з вами: кажанів ми тепер не їмо.

– Дімо, ми не їмо рукокрилих.

– Рукокрилих теж.

– Добре. Як скажеш.

(Сміються).

– Ну що, від теми коронавірусу переходимо до чогось гарного. Давайте перейдемо...

– ...що в тебе на думці?..

– ...до ситуації, у якій зараз Україна. Любий лікарю, ви ж були, як і я, як ціла група гарних людей, одним із тих, хто щиро хотів, щоб Володимир Зеленський став президентом, щоб у нас нарешті стартували масштабні реформи, щоб з'явився чудовий уряд, який би займався нарешті Україною і не крав грошей. До речі, хочу сказати, що, як мені здається...

– ...крадуть значно менше...

– ...уперше за багато років президент не очолює корупцію у країні. Тим паче, системну. І я чомусь упевнений, що він абсолютно чесна людина, він не краде. Це вже важливо, чи не так?

– (Хитає головою на знак згоди).

Мені навіть здається, що багато членів уряду не краде. Вони чекають, мені здається, на щось більше, що до них прийде завдяки ухваленню певних законів, і не розмінюються на дурниці. Як вам загальна ситуація? Чи виправдав Володимир Олександрович ваші надії? І чи подобається вам те, що відбувається сьогодні в Україні?

– Відразу хочу сказати всім: коли я вам розповідав про коронавірус, я був експертом. Зараз це просто думка людини, яка протягом багатьох років живе у цій країні. Ми можемо погоджуватися, можемо не погоджуватися – моє бачення таке. Я підкреслюю: якщо у вас інше бачення (до речі, у Гордона може бути інше бачення), це не робить нас ворогами. Це просто дає нам можливість для дискусії, з'ясування, що таке добре, що таке погано. Скажу, Дімо, відверто, що я після перемоги Володимира Олександровича отримав кілька десятків листів – із Польщі, Іспанії, Німеччини, Канади – приблизно з одними й тими самими словами: "Лікарю, невже це правда? Невже в нас з'явився шанс повернутися на батьківщину?" Причому в мене навіть виникла на якомусь етапі думка, що це не від щирого серця, а кимось інспірована акція.

– Клас.

– Усе. Нічого схожого я більше не отримую, Дімо. Я хочу отримувати ці листи щодня, щоб казали: "Ну клас! Ми вже пакуємо валізи". Це перше. І я сподіваюся, що Володимир Олександрович теж це почує. Друге – це коли мені мій близький товариш каже: "У мене гостьовий будинок відкрито абсолютно легально, я за нього сплачую податки, але я закінчую, усе. Я йду в тінь. Тому що так далі не можна. Я просто не тягну. І мені простіше його закрити". Це два. Третє: мені здається, що нашу країну переміг Facebook. Тому що Facebook – це якась чорна діра, клоака ненависті, куди постійно вкидають зерна. І ця клоака смердюча інфікує Володимира Олександровича. Він, напевно, дуже багато туди дивиться. Можу йому сказати таке. Якщо в мене з пацієнтом не збігаються думки щодо лікування – отже, він не мій пацієнт. Він іде до іншого лікаря. Якщо 75% населення країни хоче, щоб їх лікували ось так, а решта – ось так...

– ...лікуй так...

– ...то лікуй так, як хочуть. Таке враження, що Володимир Олександрович хоче бути гарним для всіх. Це абсолютно природно для людини, яка все своє життя дійсно дарувала радість, посмішки, кайф мільйонам людей: і білим, і чорним, і синім, і помаранчевим – яким завгодно. І раптом з'ясовується, що тебе люблять ось ці, а ці тебе ненавидять. Причому вони не приховують своєї ненависті. І я можу сказати, що вони точно так само, як його, ненавидять мене.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– А вас за що?

– Знайдуть за що. Вони знають, за що мене ненавидіти. Вони вважають, що я заслуговую на ненависть. Причому найцікавіше, що ті видання, які багато розповідають про те, що Комаровський робить поганого... Я не знаю, що я роблю поганого, але вони вважають, що роблю... Вони ж крадуть у мене всі мої матеріали й публікують їх потім. Розумієш? Паскудники! Ну гаразд, хрін із ним... Так ось мені здається, що Володимир Олександрович у цій ситуації за логікою має вчинити приблизно так, як свого часу зробив Саакашвілі. Тобі треба ухвалити низку непопулярних рішень, які стосуються всього. Є, як мені здається, три абсолютно принципові моменти, які використовують для того, щоб убити Україну. Україну вбивають свідомими зусиллями. Убивають! Тому що ви можете скільки завгодно розповідати про зовнішніх ворогів, але те, з яким захопленням українці ненавидять одне одного, з яким захопленням вони б'ють одне одному пики, з'ясовують одне з одним стосунки... Та жоден зовнішній ворог не страшний нам! Ми повбиваємо одне одного самі. Ви що, не підтвердите цього?

– На жаль!

– Для того щоб ненавидіти одне одного, є три генеральні напрями. Один напрям спробували розхитати перед виборами під назвою "віра". Щойно перестали розхитувати, це просто впало, померло. Але три напрями збереглися. Вони в самому соку, й вони для всіх очевидні.

– Перший...

– (Загинає пальці). Перший – "язык", мова. Ще історія і Росія. Усе. І, зауважте, постійно... До чого треба опуститися, щоб 40-мільйонна країна захоплено обговорювала, розумієте, мовний скандал у Хацапетівці в маршрутці?! Тобто коли 3% ВВП йде на медицину...

– ...замість?..

– Ну, щонайменше 7–8%. Коли із країни масово під крики "геть звідси!" люди, які не потрібні нікому, витісняють тих, хто потрібен скрізь. Ви розумієте? Але ми ж цього всього не обговорюємо. Що ми обговорюємо? Ми обговорюємо скандал у маршрутці.

– Або зубного лікаря, який...

– Як можна прославитися зубному лікарю, стоматологу? Тим, що в тебе класні результати, у тебе черга з пацієнтів, ти щось нове придумала, запровадила таку методику, ти швидко і не боляче це робиш, у тебе діти не кричать і тебе не бояться... Це ж працювати і працювати. Ви приблизно розумієте, що потрібно сказати, щоб до тебе вишикувалася черга?

– Обслуговують "лише українською мовою".

– Тому що треба, власне кажучи, зробити? Розставити крапки над "і". Узагалі прибрати цю сферу із зони державних...

– ...із державного обговорення?

– Ні, навіть не так. Дивіться, адже сутність держави в чому? Ми з вами зібралися натовпом, нас 40 млн людей. Ми хочемо жити нормально, ростити дітей, любити одне одного, подорожувати, радіти життю. Але є якісь потреби в суспільства, де кожен за себе вирішити не може. Ми всі потребуємо, щоб нас захистили. Ми потребуємо, щоб нас лікували, щоб нас учили, щоб нас мирили, коли ми набили одне одному пики. Правильно, еге ж? Тобто ось ці функції ми делегували державі, щоб вона нас мирила, захищала, учила, лікувала. Я хочу, і цього хочуть усі, щоб держава не лізла туди, де без неї можна обійтися. Ще раз кажу: ми самі розберемося, якою мовою нам розмовляти. Самі! У нас немає цих проблем.

– Ігор Валерійович Коломойський назвав одного з міністрів, Милованова, дебілом. Милованов підтвердив, що він дебіл. У вас немає відчуття, що дуже багато ще міністрів у нашому уряді, і політиків, і депутатів є дебілами?

– Я ж лікар, Дімочко. Дебілізм – це крайній ступінь розумової відсталості. Є ще ідіотія, кретинізм. Але насправді ми ж розуміємо, що це загалом гра слів. Ну справді, поза будь-яким сумнівом, неправильно... Ну як можна в цивілізованій країні, щоб суперповажний олігарх безкарно обзивав дебілом міністра? Хоча з погляду шоу... Треба ж зрозуміти, що він вкладає в це слово. "Слово ваше дуже образливе. І прошу до мене його не застосовувати".

– (Усміхаючись). Авжеж.

– Дебіл – це абсолютно конкретний медичний термін, визначений діагноз. Звісно, міністр Милованов міг миттєво довести, що в нього цього діагнозу немає. Теоретично він мав звернутися до суду. І суд мав сказати: "Який же він дебіл? Ні. Він легкий олігофрен, припустімо, можливо. Але не дебіл. Тобто такого діагнозу в нього немає". Й Ігор Валерійович мав компенсувати йому на лікування, наприклад, за те, що він витратив нерви. Але я не про це... Поза будь-яким сумнівом, нам треба терміново перестати шукати професіоналів у своїй тусівці. Я чудово розумію, що у Володимира Олександровича немає знайомих суперкрутих економістів. Точно так само я чудово розумію, що про те, хто і що в медицині, йому надходить інформація... Йому нашепчуть на вухо люди, які знають.

– Він вам по-людськи пропонував стати міністром, я не брешу?

– Ми до виборів обговорювали цю тему.

– Ви були його радником.

– Я був радником...

– ...кандидата у президенти Зеленського.

– Так, це дуже важливо. Я сказав, що не буду міністром, ще на етапі до виборів. Коли Володимир Олександрович став президентом – я не приховую – він мені телефонував, пропонував.

– Скільки разів він телефонував після того, як став президентом?

– Одного разу.

– Про що була розмова?

– Володимир Олександрович вислухав мої привітання, ми дуже тепло поговорили. Він запропонував мені стати депутатом, увійти в партію "Слуга народу". Я подякував за високу довіру...

– На якому місці?

– Це неважливо насправді. Ми не обговорювали.

– Але високо?

– Напевно. Мене вигідно використовувати високо. Я ж нібито публічна фігура, мене люди знають. Але я сказав, що це не моє абсолютно.

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Я зараз вас критикуватиму.

– Давай!

– Країну вам гарну хочеться. Хочеться, щоб усе було добре. А коли доходить до вас: "Ну йдіть у міністри, ідіть у депутати". Ви кажете: "Ні, я не хочу". А хто ж тоді робитиме добре у країні?

– Зараз розповім, добре. Ти педіатр. Ось упала людина, у неї пробита голова. Кажуть: "Терміново робіть йому трепанацію". Та я ніколи в житті не робив трепанації, я не нейрохірург, я не вмію цього робити! Я постійно потрапляю, Дімо, в якісь жахливі... Наведу приклад. До мене колись звернувся один крутий-крутий банк. І директор банку, начальник із купою грошей, каже: "Мені тут запропонували розкішний проєкт оздоровлення співробітників". А там співробітників хрінова гора, купа відділень у всіх містах. "Оціни його". Я дивлюся на цей проєкт. Боже, а там класна методика, як відмити п'ять мільйонів за рік. Я написав. І він більше до мене не звертався. І таких випадків багато.

– Тобто ви кажете, що ви не пішли в уряд, ви не пішли в депутати, бо не є фахівцем у цій сфері?

– Я не є експертом у сфері організації охорони здоров'я. Зрозумілою є різниця між клініцистом і організатором?

– Абсолютно.

– Друге. Я знаю, що найвидатніший експерт у сфері організації охорони здоров'я не зробить нічого за умови тривідсоткового фінансування та відсутності закону й порядку. Усе. Ніхто нічого не зробить. Я знову ж можу сказати – і для мене теж дуже важливо, що на етапі моєї діяльності в ролі радника я ж публічно озвучив дві проблеми, які вважаю найактуальнішими й такими, що потребують саме втручання президента. Це вакцинація і це становище медичних працівників у країні. І на це відреагувала тільки дружина президента, яка публічно зробила собі щеплення від грипу. Щиро їй за це дякую! Але ще раз кажу: люди, ми закінчуємо з лікарями. Тобто лікарі у країні закінчуються. Гордону це не дуже гостро. Він живе в Києві і встигне в разі чого приватним літаком відвезти себе, або дітей, або дружину у 99% ситуацій. Хоча може таке бути, що й не встигне.

– Звісно.

– І багато хто не встигає. Навіть ті, хто думає, що в них усе схоплено. А потім – раз! – і не встигли. Тому що є такі ситуації, коли тебе вчасно не привезли... У мене дуже близька знайома заміжня за голландцем, у Нідерландах живе. До неї приїхала мама, літня жінка, яка в цьому голландському будинку впала із другого поверху зі сходів і розбила собі голову. То за 10 хв уже сів вертоліт із нейрохірургами. У голландському селі. До людини, яка приїхала з Росії, а не там жила. Розумієте? За 10 хв – вертоліт, не просто хтось, а спеціалізована хірургічна бригада. Ми про таке і мріяти не можемо. І ще стількох людей ми поховаємо... Невже ми всі не розуміємо, що, щодня обговорюючи мови, історію й усе інше, ми ж фактично вбиваємо самих себе, своє майбутнє? У мене десятки тисяч людей, яким я зробив щось добре. Вони зі мною переписуються, у мене величезна пошта з усього світу. І є два головні мотиви еміграції. Перший: беззаконня на вулицях, безпека. Просто елементарно – безпека. І друге: медицина. Усе. І тому коли ми говоримо про те, що, друзі, було 52 млн, а стало 38 млн, коли ми кричимо: "Ми вам тут знизимо податки, приїздіть, ми вам тут інвестиції..." Та фігня це все. Ніхто не приїде ні з інвестиціями, ні з чим. Ви краще скажіть: "Ви приїдьте. Ми вам подаруємо медичне страхування. І ми гарантуємо вам безпеку, що в нас на вулицях не страшно, у нас немає бродячих циркачів, які ходять учать усіх, як батьківщину любити". Ось це найголовніше.

– Я вам зараз запропоную невеликий бліц.

– Давай.

– Скажіть, Зеленському складно?

– Дуже складно. Шалено, шалено, шалено! Але той факт, що йому складно, не дає йому підстав не звертати уваги на тих людей, які від нього абсолютно конкретного хотіли й чекали.

– Сьогоднішні результати, які має Володимир Зеленський, викликають у вас надію чи розчарування?

– Величезний смуток. Просто величезний. Просто іноді хочеться ридати – і все. Я просто бачу – і мені дуже погано.

– Може статися так, що Володимир Олександрович скаже: "Шановні, ідіть ви всі до біса, я йду"?

– Я б, напевно, так і зробив. Ну, Дімо, а що? Послухай, або ти перестанеш бути для всіх добрим, візьмеш за шкварки і засунеш туди, куди треба, тих, хто... Є організації, які прямо фінансують, щоб його ображати, принижувати, виводити проти нього... Ну просто реально тебе на очах у всієї країни принижують, посилають кудись люди якісь. Причому все це фінансують, і ти чудово знаєш хто.

– Добре. Як людина він вас розчарував чи ні?

– Ні. Він як будь-яка нормальна людина... Я постійно себе приміряю до цього всього. Я розумію чудово: ти не можеш погодитися з необґрунтованою ненавистю. Дімо, я із цим стикаюся. Мене постійно хтось учить жити. Я копійки не взяв чужої за все життя. Я працюю в медицині протягом 44 років. Чуєш мене? 44 роки, із 16 років. Я, окрім цього, нічого в житті практично не бачив. Я ніколи не вбив, не зарізав, нічого не вкрав. Я давно можу бути на пенсії, зрештою – у мене за плечима 12 років реанімаційного стажу. Але я не на пенсії, і в держави ні копійки не беру. Але якісь люди, які в житті, як сказав класик, не те що будки – вони мишоловки не зарядили жодного разу – вони мені кажуть: "Геть звідси. Не згоден? Геть". І всі інші: "Так, так". Розумієш? Усі згодні, сидять і чекають.

– Хто з оточення Зеленського, хто з персон вищої влади України викликає у вас роздратування й подив?

– Та не хочу я з ними зв'язуватися з усіма, Дімо... До речі, я вам раджу, подивіться: Гордон тут недавно хизувався, як він гроші заробляє в YouTube.

– Не хизувався – інших мотивував (усміхається).

– Добре, гаразд. Ну от у мене більше підписників, ніж у тебе, припустімо. Проте я тобі можу сказати таке. Ти там давав поради, що треба. І одна з порад була: "Кажіть правду". Так?

– Так.

– Дімо, я боюся. Я реально боюся. Я не заробив на службу власної безпеки в цій країні. І я боюся. Мені прямо погрожують. Прямо. Причому за командою. Тобто виходить, якщо я почну розповідати всю правду про нашу медицину, у мене буде на кожному відео переглядів – знаєш скільки? Я озолочуся. Тобто мені треба що зараз зробити? Сказати, як я можу виконати твої рекомендації? Можу легко. Я можу зараз поїхати у Прибалтику. Завтра. У Польщу, у Францію, в Іспанію, купити собі будиночок на березі моря. І щодня – у нас є досвід – розповідати вам, як вас убивають... Я говоритиму щиру правду. У мене буде переглядів... Я зароблю собі на службу власної безпеки тоді. Але я роблю інакше. Я розповідаю вам, як вам берегти власних дітей, як бути щасливими, незважаючи на це, блін, свавілля. Водночас, нічого не продаючи, я маю 7,1 млн підписників в Instagram, і цього, за великим рахунком, досить, щоб жити, знову ж, де-небудь у будиночку. Але вони завзято розповідають мені: "Геть звідси. Ти ватник, ти те, се, п'яте-десяте. Тобі тут нічого робити. Ми тут самі вирішуватимемо, як ми любитимемо цю країну". Тому коли я тобі перерахував три речі: мова, Росія й історія, – то що треба? Прибрати державу зі сфери мовної. Ось є Конституція – то й дотримуйтеся її. Там усе дуже зрозуміло написано. На хрін приберіть усі інші закони. Усе за Конституцією. Нічого іншого... Росія... Доки держави не домовляться... Саме не люди, а держави. Нехай вони домовляються. А ми маємо налагоджувати гуманітарні контакти, шукати адекватних, вишукувати, спілкуватися з ними й доводити. Розумієте? У тебе там купа адекватних знайомих, у мене купа адекватних знайомих. Тому що ми з тобою ось тут сидимо, і кожен квадратний метр цієї землі политий кров'ю і росіян, і українців, і євреїв, і азербайджанців, і вірмен... Кожен квадратний метр цієї землі. І перетворити не державні структури, а народи на ворогів – це треба було дуже багато зусиль докласти.

– Я навіть знаю, хто це зробив. Дядько Вова.

– Так. Але старалися з двох боків.

– Але так, як він доклав зусиль...

– Але намагалися із двох боків! Коли одні забирали, другі віддавали.

– Згоден.

– От і все. Тому давайте ж... Але вони ж не хочуть домовлятися поки що.

– Вони й не можуть домовитися.

– Не можуть. То тоді не чекаймо від них. Самі тоді. Разом співаймо.

– Нам нічого не допоможе.

– Нам із тобою? Доки на вулиці бігатимуть люди, які ділитимуть людей...

– Доки не домовляться держави, ми нічого не зможемо.

– Розумієш, яка ситуація? Що довше ми просто сидітимемо й чекатимемо, доки вони домовляться, то менше шансів, що вони домовляться. Тому що вони хочуть подобатися своїм. Їм це в кайф. І вони самі ж постійно підкидають палиці в це багаття. Коли величезна машина насаджує ненависть із двох боків, щиро кажучи, то тоді шансів не буде ніколи. То що, ми приречені на вічну війну? Ми вже за нашого життя не дочекаємося миру? Якщо ми не дочекаємося миру, в Україні ж не буде інвестицій, не буде законів – нічого не буде. Грошей на медицину не буде, грошей на освіту не буде. Без медицини й освіти не буде країни. Невже це не очевидно? То кого ж ви слухаєте тоді? Отже, треба щось робити. Отже, треба прикрутити свої бажання, погодитися, можливо, на непопулярні заходи. Але зберегти країну, розв'язати людям руки в тому, щоб вони займалися підприємництвом, перестати лізти в те, де люди без тебе обійдуться. Та в Україні все життя... Це ж особливість нашого народу: підприємливість, підприємництво. Та вони обдурять і розведуть кого завгодно в торгівлі і в усьому іншому. То не чіпайте їх. Сюди гроші ж підуть! Але доки є війна, ніхто жодної копійки сюди не вкладе. Я розумію зусилля Володимира Олександровича, коли він каже, що мир – це його гіперзавдання. Але доки він вирішуватиме це гіперзавдання, країна загине. Медицини немає й освіти немає, тому що грошей сюди не вкладають. А порядку теж немає. Тому що будь-які новини – це зведення з фронту. Будь-які новини: убили, зґвалтували, пограбували, закрили. Коли ти чув по телевізору "відкрили"?

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

Ти чув історію, як китайці примудрилися в розпал Нового року відкрити завод? Протягом тижня. Це крутіше, ніж лікарня. Вони протягом тижня збудували завод із випуску медичних масок. Це божевільна технологія, це особливі вимоги до очищення повітря. Дозволили, погодили, завезли обладнання. У розпал Нового року, коли всі на канікулах.

– Китайські комуністи.

– Так. А чому? Тому що є лідер, який може вдарити кулаком і ухвалити рішення. Чому ми не розповідаємо, що китайці вже ухвалили закон про пільгове оподаткування всіх, хто бере участь у ліквідації коронавірусних усіх цих фокусів? Тобто ти випускаєш маски – ось оподаткування. Ти будуєш дороги, будуєш лікарні – нічого не треба, тільки працюй, працюй, працюй... У нас зараз медицина, дороги, сфера обслуговування людей, освіта... Ти хочеш відкрити приватний дитячий садок, ти хочеш відкрити приватну школу? Чудово. Які ще податки? Які податки? Ти хочеш присвятити себе дітям. Навіщо держава лізе до цієї людини? Та краще допоможіть: кредит дайте одновідсотковий такій людині або безвідсотковий.

– Приїхав на зустріч із вами в поганому настрої.

– Що, дуже піднявся?

– Ви мені підняли його, ми так добре посиділи, повечеряли... Тепер ви мене просто опустили ще нижче від того плінтуса, у якому я приїхав.

– То це ж очевидно. Треба ухвалювати рішення. Ще раз кажу, напиши на папірці. Що б робив я зараз. Прибрати повністю всі розмови про мову, заблокувати. Це просто спроба мордобою. Є Конституція, живемо за Конституцією. Крапка. У Конституції не написано, у якому класі треба розмовляти. Це перше. Припиніть обговорювати історію. Вам нема по що писати? Говоріть про те, що відбувається зараз. Створюйте позитивні приклади, учіть. Зрештою, у нас стільки всього, у нас є і клімат, і природа. Нам немає про що говорити? Дивіться, скільки в нас усього гарного. У нас же країна – ну це триндець якийсь. Припиніть. Це друге. Якщо стисло, треба написати на папірці, Володимире Олександровичу, чого ви хочете. Я хочу, щоб людина мені просто сказала: "Я хочу це, це і це. Моє ставлення до історії ось таке. Моє ставлення до мовної проблеми ось таке. Моє ставлення до Росії ось таке. До Європи – ось таке. До НАТО – ось таке. До продажу землі – ось таке". І після цього він має сказати: "Хлопці, я хочу ось це. Із 10 пунктів. Я хочу! І я виходжу на референдум про підтримку мене. От якщо згодні ви з моєю думкою, якщо ви мені довіряєте, я це реалізую. І ви даєте мені це право реалізувати. Це моє бачення, як би я робив у такій ситуації". Але в будь-якому разі, якщо перед очима в поліцейських можна рубати пам'ятник, будь-який, хоч Леніну, хоч кому... Якщо рубають пам'ятник, а поруч стоїть міліціонер і дивиться на це – хлопці, це вже не держава. Це бродячі артисти країною ходять, розмахуючи зброєю. Нагородною. Мене ж ніхто не нагородив.

– Вас нагородять.

– Я відчуваю вже. Розумієш?

– Щоб не сказати "посмертно"?

– Тобто ось ці питання всі... Виходить, що, для того щоб говорити правду, треба вже 150 разів подумати.

– Наш друг Савік Шустер любить вимірювати емоції...

– Ага.

– Скоро 10 місяців президентства Володимира Зеленського. Я чудово пам'ятаю дні, коли він став президентом. Як ми цього хотіли і як ми цьому раділи... Тому що мені здавалося вдруге в житті, скажу відверто, що зараз усе тільки почнеться, нарешті, ось зараз. Уперше мені це здавалося, коли президентом став Ющенко.

– Мені теж.

– Удруге мені це здавалося, коли президентом став Володимир Зеленський. Ось 10 місяців президентства Зеленського, ситуація в Україні й погляд у завтра. Яка у вас зараз емоція, опишіть.

– Дивно, але, звісно, перша емоція, яка напрошується, – розчарування. Але це не так. Знаєте, тут уже ставлення, як у лікаря, напевно. Тяжкохворий. Ми запросили нормального лікаря, який мав зробити операцію. А він намагається протягом 10 місяців лікувати консервативно. Я зрозуміло пояснюю?

– Абсолютно.

– Тобто ось кишкова непрохідність. Треба оперувати чи знову клізму робити, удесяте? Нам усім тисяча перший раз ставлять клізму. А нас треба оперувати. Потрібна людина, яка зможе взяти в руки скальпель і відрізати непотрібне. Розумієш? Зараз знову вийде завтра: "Комаровський сказав – "треба всіх різати". Я пам'ятаю, уже таке було. Ці паскудники знову почнуть. А от я б хотів, щоб цих мерзотників, які такі заголовки придумують, на хрін із країни. Тому що вони вбивають країну. Розумієте? На хрін. Тому що, блін, ця жовтизна... Ми вже дійшли до того, що просто вже нікому не віриш. Ти газети читаєш, новини? Це маячня якась. Кожне друге слово – таку хрінь пишуть... Ну просто вже на що це все перетворилося... Коротко кажучи, я вважаю, що ще не пізно почати рішуче діяти. Напевно, ми можемо вважати, що ці 10 місяців – я себе переконую і себе втішаю – що це була розвідка боєм. І я хочу сказати, що Зеленський сьогодні і Зеленський, який цілував Кошового у високому гарному стрибку...

– ...на заздрість нам усім.

– Ні, тобі. Ти ж лисий. Мені що?.. (Смикає волосся). Так ось: це різні Зеленські. У цього вже є досвід. Досвід того, що вірити нікому не можна, що будь-якої миті тебе підставлять. Коли тобі хтось пише промову, то, вибач, або пиши сам, або перевір іще. Але скажи, будь ласка, голосно: "Ось цей мерзотник, який підставив мене перед усім світом, написавши цю маячню, він уже не працює. Ми розібралися, звільнили". Ось що класно? Я можу сказати як людина, яка працювала в реанімаційному відділенні. Коли ти на межі життя та смерті, то накопичення досвіду триває семимильними кроками. Рік у реанімації – це як сім років у якій-небудь терапії. Ось 10 місяців там, де він був, – це такий обсяг нової інформації, яку молодий, розумний чолов'яга в 41 рік зобов'язаний переварити, і зробити правильні висновки, і зрозуміти. Неважливо, яким військом командував цей полководець, поганим чи гарним. Якщо він уміє виконувати поставлене завдання – бери й використовуй. Тобі не подобається ця людина, тому що вона виконувала команди того? Це не має жодного значення. Головне – що вона вміє виконувати команди. А ти показуєш напрям, який визначає генеральну лінію. І якщо ти не брешеш і не крадеш, вона не посміє брехати і красти. А якщо ти побачиш, що вона бреше і краде, що треба зробити? (Плескає в долоні). Але коли я дивлюся на прем'єр-міністра, моє серце обливається горючими сльозами. Не знаю, щоправда, як це серце може обливатися сльозами, але обливається – і все тут. І я розумію: не можна цього терпіти.

– Зате він гарний.

– Так, симпатичний хлопець. Ну то давайте відправимо його, як модель, подіумом ходити: тудом-сюдом, тудом-сюдом. Було б дуже круто.

– На самокаті круто катається, до речі.

– Іди, Гордоне!

Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com

– Не заздріть. Дорогі друзі, ми з Євгеном Олеговичем зібралися сьогодні...

– ...в тісному сімейному колі...

– ...так. Євген Олегович мені зіпсував настрій. Зараз якось наздоганятимемо й підвищуватимемо його. Насправді ми говорили про те, що викликає такі емоції. Те, що зараз говорив лікар Комаровський, він говорив оголеним нервом своїм. Тому що в ньому це кричить – він не може залишатися байдужим. І я хотів надати йому трибуну, тому що я теж не можу залишатися байдужим. Можливо, ми сьогодні спільно щось корисне для нашої країни зробили. Чи не так?

– Ти так гадаєш?

– Ну я сподіваюся.

– Добре. Хто ж оцінить цю користь?

– А не треба, щоб цінували. Ми ж не для цього...

– Критерії користі для країни?

– Ну, дивіться. Володимир Олександрович подивиться – може, якісь висновки для себе зробить.

– Знаєш, Дмитре, я тобі відверто скажу, от відверто... Одна з найбільших помилок щодо Комаровського базується на тому, що Комаровський лікує всіх міністрів, там, банкірів... Нікого, Дімо. От присягаюся. І знаєш чому?

– Та вони ж здорові. Навіщо їх лікувати?

– Ні. Із самої моєї молодості до мене не зверталися. А коли зверталися, то зверталися одноразово. Передусім тому, що для мене немає жодної різниці, лікувати сина міністра чи сина когось... Я лікую, як передбачено медичною наукою. А вони хочуть, щоб я лікував, як їм хочеться. Щойно я, наприклад, консультував дитину якоїсь шишки з мерії Харкова, то відразу керівництво охорони здоров'я, яке страшенно боялося, відразу оточувало їх і розповідало, яка Комаровський наволоч. Я так звик, що те, що ти реально робиш, можуть реально оцінити тільки твої пацієнти... Країна? Я від неї ніколи нічого не чекав.

– Правильно робили.

– Тому я найменше чекаю... Я навіть не розумію, що мене зараз слухатиме президент або хтось. Це тебе вони, може, слухають. Може, випадково і я потраплю в це.

– Ха-ха-ха.

– Але я до цього якось не звик. Я від них нічого не чекаю. Я все життя намагаюся вибудувати модель, як нам вижити, незважаючи на... І вчу вас усіх, як вам вижити в цій окремо взятій країні за умов свавілля. Успіхів тобі!

– Лікарю, ваше здоров'я!

– Хлопці, ми з вами. Бувайте!

Записав Микола ПІДДУБНИЙ