Льовочкін про закон про олігархів: У різні часи режими грабували-тиснули багатих, відбирали їхнє майно на користь себе, республік або рейхів G

У нинішній ситуації влада будь-кого запише в олігархи, якщо захоче

– Одна з головних тем сьогоднішнього політичного порядку денного – закон про олігархів, ухвалений у першому читанні. Як ви ставитеся до цього закону?

– У цьому порядку денному немає новизни – влада банально експлуатує тему майнової нерівності для підтримки свого політичного рейтингу. Ця гра не нова. На настроях бідної більшості в різні часи в різних обгортках режими грабували-тиснули багатих, відбирали їхнє майно на користь себе, республік або рейхів. Простіше кажучи, нинішня "антиолігархічна" кампанія розв'язує завдання зміцнення вертикалі і збереження влади.

– Як закон про олігархів допоможе розв'язати це завдання?

– Для подолання майнової нерівності та побудови справедливішого суспільства потрібно перемогти бідність, і тут є два шляхи розв'язання. Важкий, але реальний – відновлення економіки. Як бачимо, з огляду на різні причини влада із цим завданням не справляється. Тому вона пішла шляхом простим: написала законопроєкти проти багатих співгромадян, розповівши іншим, що якщо притиснути багатих – заживемо. Заберемо й розділимо, скривдимо, наїдемо – гру таку для підтримки рейтингів почали. Але не дасть вона успіху, не буде достатнього економічного ефекту для подолання диспропорцій, бідності, тому закінчиться поразкою влади, обдуреними очікуваннями бідних, новим невдоволенням людей.

– З іншого боку, ваші опоненти вам зараз заперечать і скажуть, що ви критикуєте закон про деолігархізацію тільки тому, що самі можете підпасти під нього.

– У моїх словах немає критики, тільки аналіз того, що відбувається.

– Але якщо закон ухвалять – вас будуть вважати олігархом? Які для вас це матиме наслідки і що ви будете робити в такому випадку – погодитеся із занесенням до реєстру олігархів чи будете позбуватися якихось активів? І яких?

– Про "запишуть – не запишуть"... У нинішній ситуації, із ручним керуванням верховенством права влада будь-кого запише, якщо захоче. Навіть вас. (Сміється).

– Те саме запитання щодо вашого колеги по партії Віктора Медведчука.

– Тут краще звернутися до Віктора Медведчука.

– Не таємниця, що ОПЗЖ складається щонайменше із двох основних частин. Лідерами однієї частини є Віктор Медведчук із Вадимом Рабіновичем, другу неформально очолюєте ви і Юрій Бойко. І знову ж таки, не таємниця, що між цими двома частинами в партії історично дуже складні відносини. Після рішень РНБО щодо Медведчука і падіння його рейтингу чи варто очікувати, що ОПЗЖ розпадеться і ви з Юрієм Бойком створите нову партію? І коли це може статися?

– ОПЗЖ – провідна опозиційна сила з електоральним ядром на південному сході країни. Позиції ОПЗЖ будуть тільки зміцнюватися, зокрема й через тиск влади на партійців і цінності, які партія сповідує.

– Повернімося до законопроєкту про олігархів. Можливо, у "Слузі народу" вважають, що боротьба з олігархами – популярна електоральна тема, яка працює якраз на рейтинги партії?

– Тут є зміщення акцентів. Популярна тема перерозподілу доходів у суспільстві – із тим, щоб забезпечити всім громадянам рівень, достатній для життя, а не виживання. Україна в цьому не ексклюзивна – такі настрої зараз є в будь-якій державі. Однак уряди в інших країнах для цього стимулюють економічне зростання, регулюють монополії, податкові бази, ставки, тиснуть корупціонерів, а не займаються персональною дискримінацією заможних співгромадян.

Що стосується рейтингів, то оточення президента за два роки рейтинг профукало. Його зменшували невиконані обіцянки, внутрішні сварки, некомпетентність в оточенні президента Зеленського. Була величезна підтримка – 73%, а сьогодні у влади від'ємний баланс довіри/недовіри, і більшість громадян хоче її зміни.

Але головна "рейтингомінусувальна" помилка влади – це відсутність дій для консолідації українського суспільства та відмова від політичної відкритості. Замість цього пішли провальним шляхом тиску на опонентів, цінності, мову, історичну пам'ять значної частини суспільства.

– Однак рейтинг у президента перший.

– Це заслуга самого Зеленського, досягнення всупереч діям оточення. Нинішній президент порівняно зі своїми предисесорами (predecessor англійською – попередник. – "ГОРДОН") – піар-машина. Украй публічний, працездатний, легкий на підйом, і безсумнівно, він прийшов у владу з добрими намірами.

Але далі настала передбачувана криза через низьку управлінську ефективність та відсутність стратегій. Тому рейтинг провалився і його почали рятувати. Спочатку – популістськими акціями й обіцянками, а потім, коли це не спрацювало, – не надто законними публічними "розстрілами" політичних опонентів і просто заможних громадян, які, до слова, як це вже неодноразово бувало, розваляться в судах і перетворяться на причини для нових переслідувань у наступному політичному циклі. Останнім часом скотилися до дій зовсім незаконних. Наприклад, усі знають, що з Офісу [президента] дають прямі команди силовим відомствам переслідувати громадян України, неугодних режиму або просто комусь несимпатичних. Це не дуже працює, але команди ж дають.

– Ви кажете, що Кабмін не справляється із завданням із відновлення економіки. Але саме для цього було запущено проєкт "Велике будівництво".

– "Велике будівництво" – у більшості випадків це запуск 10-річних недобудов, а також заміна дорожнього покриття. Саме заміна, а не дорожнє будівництво. Така програма не могла дати серйозного економічного ефекту й очікувано не дала: обсяги виробництва в будівельній галузі в січні – травні 2021 року порівняно із цим самим періодом 2020 року скоротилися на 6,1%.

Водночас вважаю крутою штукою історію з "Великою реставрацією". Тут може вийти, оскільки в цьому випадку освоєння коштів – не самоціль. Не просто відновлюють історичну спадщину, а відтворюють туристичні центри, об'єкти гордості і притягування.

– Тобто "Велика реставрація" здатна дати поштовх відновленню економіки?

– Це тільки один із кроків. Правильний, але не головний. Головне – відмовитися від популізму, на який нанизана вся нинішня економічна політика. Через це сьогодні втрачають ринки, вбивають стратегічні державні підприємства.

Якщо 2019 року державні монополії загалом продемонстрували позитивний фінансовий результат, то за підсумками 2020-го опинилися в катастрофічних збитках – майже 42 млрд грн. Уряд розуміє, що його економічна політика неправильна, але відмовитися від популізму не може, оскільки не бачить інших способів підтримки рейтингу.

Через цю суперечність відбувається шарахання – від прагнення сподобатися МВФ і виконати рекомендації кредиторів до спроб кермувати по-своєму та звільнити їхніх ставлеників. Але повторю: якщо влада не відмовиться від популізму, ні поліпшити рівень добробуту, ні забезпечити зростання економіки, ні зберегти підтримку людей вона не зможе.

– А яка альтернатива?

– Потрібні мир на Донбасі, зрозуміла програма відновлення ринків для українських товарів, економічний патріотизм, підтримка свого виробника, зміна структури економіки, ефективне держуправління. Потрібне збільшення прямих інвестицій, створення нормального фондового ринку, а це можливо тільки в мирній країні. Потрібна підтримка, а не дискримінація вітчизняного капіталу, стимулювальна податкова політика замість "соковижималки". Але такого підходу, на жаль, немає.

Другий рік в уряду навіть немає затвердженої програми діяльності. Більшість проєктів їдуть безсистемно, хаотично, короткостроково й у відриві від реальних потреб людей та бізнесу. Багато заявлених проєктів банально не буде профінансовано, оскільки уряд не має грошей – він сидить на голці щотижневих запозичень у середньому в розмірі 8 млрд грн для фінансування держвитрат. Звідси зростає держборг – на 400 млрд за останні два роки, звідси й падіння ВВП протягом п'яти кварталів поспіль, і зростання безробіття та бідності.

– Але перший пункт – мир на Донбасі – залежить не від Зеленського і не від Кабміну, а від президента Росії Володимира Путіна. Тому тезу про мир потрібно адресувати йому, а не українській владі.

– Війна відбувається на українській землі, гальмує розвиток нашої країни, тому для України відновити мир на Донбасі набагато більший пріоритет, ніж для Росії.