-1 Київ
Ми б'ємося за кожен метр. Перевага в живій силі та техніці дається взнаки. Але ми знищуємо супротивника
– 18 квітня президент України Володимир Зеленський повідомив про початок нової гострої фази війни. Як ви оцінюєте ситуацію?
– Я вважаю, що гостра фаза війни не закінчувалася. Війна постійно була гарячою – щодня гинули люди, руйнували інфраструктуру. Так, інтенсивність обстрілів і тактика супротивника змінювалися – певний час він не намагався штурмовими колонами прориватися до основних міст, щоб повалити український уряд (як це було в первинному плані) й окупувати значну частину України.
Зазнавши цілковитого фіаско на першому етапі війни, росіяни змінили свої цілі, що відображено в їхній пропаганді. У формулюваннях пропагандистів зникли звороти про "демілітаризацію" та "денацифікацію" України. Це вже називають спецоперацією із захисту так званих "ЛДНР".
Бої тривали й були досить важкими. Усім відомо, наскільки складна ситуація склалася в Маріуполі. І на ізюмському напрямку, де діє наша бригада, весь цей час тривали запеклі бої.
– Що змінилося сьогодні?
– Анонсований росіянами наступ на Донбасі розпочали з масованих артилерійських обстрілів. Російські війська стріляють з усього найтяжчого, що вони тільки мають. Використовують "Гради", "Урагани", "Смерчі", "Точки-У", крилаті ракети. Зросла інтенсивність авіаударів. Незважаючи на те, що наша ППО їх трохи поставила на місце, вони знову полізли.
Загалом ситуація досить складна. Але я однаково гадаю, що в нас гарні шанси. Ми б'ємося за кожен метр. Перевага в живій силі та техніці дається взнаки. Але ми знищуємо противника й багато його техніки. Вони ж женуть і женуть нову. Усе це супроводжується безперервними артобстрілами. Ми активно огризаємося. Працюють наші артилерія та авіація.
– Як довго, на вашу думку, чекати на цю перемогу?
– Перемога не буде швидкою і коштуватиме нам надзвичайно дорого. Але хай яку ціну доведеться заплатити, ціна поразки буде в рази вищою.
Сил на повномасштабний наступ у всіх напрямках у росіян немає
– Що зараз відбувається на ізюмському напрямку, чому для росіян так важливе це місце?
– Ізюм – це і є вхід на Донбас. Напрямок на південь від Ізюма – це та лінія, по якій вони хочуть нас оточити, – Ізюм, Слов'янськ, Костянтинівка, Торецьк і вихід на Горлівку. Тоді в оточенні залишаються Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Бахмут і все угрупування, що розташоване там. На більше охоплення у них бракує сил. Але мені здається, що навіть цей імовірний план є вкрай малоймовірним.
– А до чого ці постановки з "обстрілами" російської території?
– Вони можуть мати дві мети. Передусім внутрішньополітичну для самої Росії – знайти привід оголосити загальну мобілізацію, тому що живою силою, яка в них є, вони вже не вивозять. А на загальну мобілізацію в агресивній війні вони не наважуються. Це такі безглузді спроби перетворити свою агресивну загарбницьку війну на оборонну вітчизняну.
Другою метою може бути примус через такі формальні приводи країн ОДКБ до участі у війні проти України. Були спроби домовитися про це, оминаючи протоколи. Ми знаємо, що Вірменія передала Росії свої літаки, які зараз бомбардують мирні українські міста. І ми цього Вірменії не забудемо!
Знаємо, що були спроби випросити військову допомогу в Казахстану, Таджикистану та інших країн. Результатів поки що не бачимо. У полон ні казахів, ні таджиків ми не брали. Те саме стосується білорусів. Білорусь надала повністю свою інфраструктуру росіянам – заправляє, лікує, годує. Але своїх військ, принаймні масово, в Україну вона не відправляла.
Тобто заяви про "обстріли" можуть мати й таку дипломатичну мету, як спроба залучити протокол про колективну безпеку, оскільки нібито проти Росії розв'язано агресивну війну (нагадаю, що Слідком РФ порушив проти президента України Володимира Зеленського справу про розв'язання війни). Але не ідіоти в Казахстані й Таджикистані керують. Вони знають, що населення цих країн загалом негативно ставиться до війни проти України, і не захочуть у неї вплутуватися.
– Чи треба побоюватися нової атаки з боку Білорусі з огляду на попередній досвід?
– Мабуть, треба. Якщо не вийшло знаскоку, то шанси невеликі, але відкидати їх теж не можна. Я тут повністю довіряю і закликаю всіх довіряти нашому Генеральному штабу. Він бачить ситуацію стратегічно (на відміну від окремих експертів, і мене зокрема), правильно оцінює та інтерпретує інформацію, що надходить, і зробить усе необхідне для оборони країни.
Точно буде спроба відвернути нашу увагу фейковою інформацією про ймовірний новий наступ, концентрацію білоруських військ, щоб ми змушені були тримати там сили, які з більшою користю могли б використати на інших напрямках.
– Що, на вашу думку, зараз відбувається на півдні України?
– Я не маю всієї інформації. Можу судити лише про те, що на сході. Але, на мою думку, сил на повномасштабний наступ у всіх напрямках у росіян немає. Їм навіть складно створити достатню перевагу на ізюмському напрямку. Головний удар буде на сході України, а на інших – дії, що відволікають, сковують, щоб не дати ЗСУ можливості для активного маневру.
– Що хоче президент РФ Володимир Путін?
– Очевидної та виразної перемоги, яку він зможе подати своєму населенню.
Незалежно від того, до яких конкретних тактичних результатів призведе ситуація в Донецькій та Луганській областях, у нашій остаточній перемозі особисто я ні на мить не сумніваюся. Ми з кожним днем стаємо сильнішими, а росіяни – слабшими. Треба триматися щосили. Кожен українець на своєму місці має діяти так, ніби перемога залежить особисто від нього.
