ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Панін: Щоб ноги моєї, бл...дь, – вибачте за слово "нога" – у цій, бл...дь, країні під назвою "Росія" не було

Як в інтернеті з'явився гучний відеоролик із собакою, у чому плюси нудизму і свінгерства, чому артисти, які підтримують президента РФ Володимира Путіна, – сраколизи, яке почуття викликає анексія Криму. Про це, а також про те, за що його хотіли побити колега Олександр Домогаров та одеські радикали, в авторській програмі засновника видання "ГОРДОН" Дмитра Гордона розповів російський актор Олексій Панін. "ГОРДОН" публікує текстову версію програми.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Панін: Якби мене зараз запросили у Кремль, я б зав’язав собі руку і зробив би гіпс, щоб не подавати Путіну руки
Панін: Якби мене зараз запросили у Кремль, я б зав’язав собі руку і зробив би гіпс, щоб не подавати Путіну руки
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Дмитро ГОРДОН
засновник проєкту
Сурікова – приголомшлива жінка. Вона красуня. І бездарна режисерка

Льошо, добрий вечір! Я дуже радий, що ми сьогодні з тобою зустрічаємося.

– Я скажу для глядачів зараз. Гаразд?

Так.

– Я так готувався до твого інтерв'ю, дуже переймався... Бо знав, що воно буде резонансним. Хвилювався, хвилювався (сміється)...

Не хвилюйся, усе буде гаразд... Якась іронія долі, подивися. Ми з тобою зустрічалися, коли між Росією та Україною були чудові відносини...

– Мені дуже соромно за те інтерв'ю з тобою.

А мені воно подобається. Сьогодні ми змушені з тобою зустрічатися не в Києві, не в Москві, а у Стамбулі. Ти уявляєш, до чого дійшло все? Для того, щоб зробити інтерв'ю, потрібно прилетіти у Стамбул?

– Ну, напевно, я теж багато чого намолов своїм язиком.

Ми ще поговоримо про це.

– Так, ти знаєш, про що я.

Хочу сказати, що я дуже тебе поважаю. Ти чудовий актор, професіонал Божою милістю...

– Хвали, хвали...

Ні, я хочу тобі сказати те, що я про тебе думаю. Я завжди це роблю. І я знаю, що...

– ...я соваюся, бачиш, як я перед тобою хвилююся (усміхається)?


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Я знаю, що мама із трирічного віку вже пророкувала тобі акторство і бачила тебе тільки у званні народного артиста Радянського Союзу.

– Моя мама зустрічалася з Анатолієм Ромашиним. Зараз багато людей просто не пам'ятає його.

Аристократ, ленінградець.

– У моєї мами був роман з Анатолієм Володимировичем Ромашиним. І вона йому говорила, що "мій син буде артистом".

І вона тебе дуже хотіла бачити народним артистом СРСР. Не склалося.

(Знизує плечима). Радянський Союз розпався.

У скількох фільмах ти зіграв? Рахував коли-небудь?

– Не пам'ятаю, Дімо. Напевно, більше ніж у 150.

Ух!

– Але це і серіали. Усе лайно разом. Гарні, погані...

– Лайна багато було?

– Лайна дуже багато було. Грошей не було. Хотілося заробляти. Доводилося заробляти.

А от фільми, за які тобі не соромно, якими ти пишаєшся, які?

– Ніяких.

Та ти що?!

– Ми з тобою коли їхали сюди з аеропорту, ти говорив про "Піжмурки"... Ні, жодних. Я тобі розповідав про кіно, яке ми вчора подивилися, авторське. У мене немає таких фільмів. Я не знявся в Бертолуччі. А, стоп, брешу! Зараз мене обгидять. "Ніч світла" Балаяна.

Роману Гургеновичу "привіт" скажімо.

– Звісно, так. Це великий режисер. Я там худий. Він мене ще, сука, роздягнув. Ти уявляєш? Він змусив мене роздягнутися в кадрі. Я роздягаюся в житті, але в кадрі краще не роздягатися. Я не Арнольд Шварценеггер.

–Ти кажеш, що немає гарних фільмів. Що, життя не вдалося? Тобі 42 роки.

– Ні.

Я кажу про професійне життя, про кіно.

– Ні. Я не лукавлю зараз із тобою. Я не знявся в таких фільмах, як ДіКапріо: "Злови мене, якщо зможеш". У мене немає таких фільмів.

Але ти вважаєш себе гарним актором?

– Дуже гарним. Це не я вважаю... Слава тобі, Господи...

Я тебе точно вважаю чудовим актором.

– Дімо, давай ми зараз дещо розповімо.

Ну давай.

– Я дуже готувався до цього інтерв'ю, правда. Я дуже боюся літаків. І коли сюди летів, я дуже напився. Я пообіцяв, що прийду на інтерв'ю, зберу всі свої сили – і матиму нормальний вигляд. Я з усіх сил намагаюся. Я тобі кажу правду. Ти зараз можеш мене розвести на що завгодно. Я в Москві ще думав про те, що я правильно щось скажу, неправильно щось скажу...

Ти мав щастя зіграти з великими акторами, у великих режисерів. Що ти запам'ятав найбільше? І кого?

(Думає). Я не можу назвати жодної людини. Був дядько Вітя Павлов, Левченко з "Місце зустрічі змінити не можна". Був Валерій Михайлович Прийомихов.

"Холодне літо 53-го".

– На жаль, ми зараз із тобою це говоримо, а люди навіть не знають...

– Та ну!

– Дімо, не знають. Ти мене питаєш, що мені запам'яталося... Для мене це була ціла епоха, а для них же нічого це не означає.

Ти дуже органічний актор, ти живеш у кадрі, ти не обманюєш, не дуриш глядача. Ти бачив акторів, про яких міг би сказати: "Великі"?

– Янковський.

Чим він брав?

– Я зараз заплачу...

Де ти з ним знімався?

– Ніде.

Ти говориш зараз як шанувальник Янковського.

– Я з ним просто був знайомий. Великий.

Як тобі здається, він був великим завдяки своєму акторському арсеналу?

– Бог дав. Подарував просто Боженько – та й усе. Я знімався в якійсь бездарній програмі типу, там, артисти змінюють професію. Таке... За гроші. Бабло платили нам, щоб ми на телик покрутилися. В Олега Івановича в цей момент був спектакль у театрі Наталії Сац. Він іде коридором, і журналісти за ним біжать і кажуть: "А Панін може?" І Олег Іванович так повернувся і каже: "Панін може все". Я на все життя запам'ятав його слова: "Панін може все". Я так йому вдячний... Звісно, він збрехав, але це було дуже приємно.

Які режисери, у яких ти грав, залишили глибокий слід у тебе в душі?

– Масленніков Ігор Федорович. "Шерлок Голмс".

"Зимова вишня".

– Бездарна Алла Іллівна Сурікова.

Бездарна?

– Але я її так люблю...

Добре, почекай. "Людина з бульвару Капуцинів" – її фільм. Гарний фільм?

– Вона мене вб'є зараз... Караченцов на дні народження в неї сказав: "Алло Іллівно, за вас. За те, що у вас знімаються такі артисти, як ми. Якби не було нас..."

(Сміються).

Вона приголомшлива жінка. Вона красуня. І дуже бездарна режисерка.

Вона киянка, до речі.

– Я не знав. Я її дуже люблю. Алла Іллівна – доброї душі людина. Знаєш, як познайомилися? Я був не те що молодим артистом... Здається, "Піжмурки" вже, бл...дь, були. Чи не було? Не пам'ятаю. А я машину собі купив першу, дорогу.

Це яку – "дорогу"?

– Чи то Mercedes... Не пам'ятаю. Чи то X5...

– Із розмахом!

– Volvo, напевно... Повертаю з "Мосфільму" – і Алла Іллівна на своїй машині. Ми з нею на світлофорі зустрічаємося. А коли з'являлися відомі артисти, вона одразу їх до себе затягувала. Вона мені каже: "Льошо, а коли ти в мене знімешся?" Потім зателефонувала за кілька тижнів. І я знявся у фільмі "Про кохання в будь-яку погоду". Ось.

Теж шедевр. Так?

– Це було останнє її кіно на плівку. Потім уже вона на плівку не знімала.

Коли ми знімали "Піжмурки", Балабанов не пив. Але мені розповідали, що 28 днів – і зап'є

Льошо, у тебе дуже цікаве життя. Ти багато їздиш країною...

– ...зараз уже мало.

Однак їздив і зустрічався з величезною кількістю яскравих, талановитих, просвітлених людей. Хто справив на тебе таке враження, що, можливо, зробив тебе трішки іншим?

– Не знаю. Ну, Кобзон.

Ви спілкувалися?

– Я його люблю просто. Незважаючи на нашу політичну спрямованість, я його дуже люблю. Мені зараз усі пишуть: "Ви не згодні з Путіним, а Йосип Давидович був його правою рукою. Як ви можете його любити?" Я кажу: "Ну якось так".

Я його теж люблю.

– Він чудовий. Я бачив твоє інтерв'ю з ним. Саме інтерв'ю я не пам'ятаю, а Йосип Давидович просто прекрасний.

Я дуже люблю фільм Балабанова "Піжмурки". Коли мені сумно чи нудно, я його вмикаю. Це фільм, який показав життя величезної країни й цілого покоління. А ти його не любиш, так?

– Як я можу його не любити? Я не можу його не любити, тому що він мене зробив популярним. Люблю. Просто я вважаю, що в Олексія Балабанова були інші фільми, більш... Мені не пощастило. "Піжмурки" – це комікс, пародія.

Це не всі розуміють, до речі.

– Мені було б приємно, якби я знявся у нього в якому-небудь фільмі...

"Брат"?

– Чи як Льоха Серебряков. "Вантаж 200".

Так. Важкий фільм.

– Він авторський. А "Піжмурки" – це все-таки...

Балабанов – велика людина, великий режисер?

– Безумовно. На жаль, коли ми познайомилися з Олексієм, я вважав його чортом якимось.

Та ти що?!

– Так. І коли він знімав "Війну" з Чадовим, він мене запросив, покликав... А я вже вважав себе зіркою. Із Льошею стояли, він мені так в очі подивився – і не затвердив. І я подумав: "Яка мерзенна людина..." Ти уявляєш? Про Льошу, коли він уже помер, я говорив, що він не як ми з тобою, він не з цього світу. Дружина розповідала, як він стояв на трамвайних коліях у Ленінграді й ковтав повітря... Їб...нутий!


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


А інша людина не могла зняти таке чудове кіно, правда?

– Він не звідси. І я зрозумів, що він великий, тільки коли він помер. Він мені телефонував о четвертій ранку. Мені це, звісно, зараз лестить, я всім розповідаю. Звісно, мені приємно це. А коли знімали "Піжмурки"... Не можна цього говорити, але... Дюжев дупу лизав йому. А я його терпіти не міг.

І за це він не дав тобі озвучувати свою роль?

– Ні. Узагалі по-іншому. Усі питають, чому...

Гальцев же озвучував.

– Звісно. Юра зателефонував мені о восьмій ранку і запитав: "Льошо, ти не проти?" А ти знаєш, що у фільмі "Брат-1" Вітя Сухоруков не озвучував себе?

Та ти що?!

– Звісно. Полуян, пітерський артист, озвучував.

Який зіграв у "Вантаж-200" потім.

– Так. Пояснюю. Не тому, що я погано зіграв. У нас із Дюжевим однаковий тембр голосу. А Балабанов, він же творча людина. Іноді він хотів змінити трішки роль, повернути. Один артист знявся – іншим озвучили. Що в нього було в голові, нікому не зрозуміло. Ми з тобою цього не зрозуміємо.

Ти дивишся зараз "Піжмурки" іноді?

– Так.

Тобі подобається?

– Так.

Чи правда, що Балабанов знімав фільм за 28 днів?

– Льоша – важка людина. Ішов у запій. Я вже з ним на останніх картинах не працював. Кажуть, що він раніше взагалі не тримався. А коли ми знімали "Піжмурки", Льоша не пив. Але мені розповідали, що 28 днів – і потім Льоша йде в запій.

Тобто знімає фільм 28 днів – і все, і погнали?

– Так.

Таких режисерів сьогодні немає?

– Балаян.

Ось так.

– Безумовно. Просто Романові Гургеновичу, здається, все остоп...зділо. Він геній.

"Польоти вві сні та наяву" – класне кіно?

– Запитайте в людей. Ну звісно. Це геніально. А ти знаєш, як він мене запросив у кіно до себе?

Ні.

– Це буде довго, я спробую швидше... У мене було чотири проєкти паралельно. "Чотири таксисти і собака", в Алли Іллівни Сурикової ось ця х...йня, "Про кохання в будь-яку погоду"... І щось ще, бл...дь. Мені телефонують і кажуть: "Вас хочуть запросити на кастинг до Балаяна". А вже фільм "Зірка" вийшов.

О, ти вже лауреат державної премії.

– Бл...дь! Ти ж розумієш?

Так.

– Я приїжджаю, а Балаян каже: "А я не дивився..."

(Сміються).

Моєму персонажу за 40 років. Гармаша хотіли. Балаян зі мною познайомився – і переписав для мене роль. Ти уявляєш, яка в мене гордість? Балаян для мене переписав роль!

Коли ти "Польоти..." дивишся, які у тебе відчуття виникають?

– Себе бачу.

Себе...

– Дімо, не провокуй. Я зараз заплачу.

Приїжджаємо на гастролі, заходимо в готель. Я запитую: "Де попісяти?" Вони мене чи то не впізнали, чи то ще щось... Я послав їх нах...й – і попісяв у ліфті

Під час перебудови, я знаю, ти хотів стати кримінальним авторитетом.

– Бл...дь, усе, забудь про це.

Чому?

– Ну це все маячня. Який кримінальний авторитет?.. Дімо, ми всі хотіли бути якимись кримінальними авторитетами, почали барсетки... Давай не будемо про це говорити.

Добре. Я зачитаю уривок із досьє на тебе. Пишуть, що ти поміняв штук 10 шкіл. Зараз ми перевіримо, чи так це. То виганяли, то сам ішов. Із ГІТІС виганяли тричі, потім сам пішов – і його не закінчив.

– Двічі. Не закінчив.

І в тебе немає вищої акторської освіти?

– Ні.

Приголомшливо. І закінчити не хотілося?

– Коли вже дали державну премію, прийшов у ГІТІС до ректора Теплякова й кажу: "Не хочете мені диплом дати?" Вони мені сказали "ні".

Школи чому міняв?

– Викидали.

Ти бешкетував?

– Ну так. Викидали.

На місці не сиділося?

– Викидали. То за п'янку, то за ще щось, ну, коли вже дорослий став.

– Із досьє на тебе, яке нагадує міліцейський протокол: "Періодично б'ється в ресторанах і барах..."

– ...ні, будь ласка!..

"...трощить меблі в готелях і бігає там голий коридорами". Це правда чи ні?

– Ні.

Давай так: ти б'єшся чи ні?

– Ні.

Узагалі ні?

– Я коли напиваюся, можу бути трішки нестриманим, мене пре. Пояснюю тобі. Просто люди зараз можуть прийти і подивитися це в інтернеті. Приїжджаємо на гастролі, заходимо в готель. Я запитую: "Де попісяти?" Вони мене чи то не впізнали, чи то ще щось... Я послав їх нах...й – і пішов попісяв у ліфті, бл...дь.

У туалеті – це було б занадто просто, погодься? Ну і що, їм щось не сподобалося?

– Так. Зняли все це на відео і потім виклали, що Олексій Панін обісцяв, бл...дь, готель.

Меблі в готелях ти трощиш іноді?

– Я не пам'ятаю. Дімо, не пам'ятаю, бл...дь, ну правда, чесно тобі скажу.

Голим коридорами бігаєш?

– Бувало.

А голим чого?

– Ну, не те що бігаю, щоб ось просто бігати. Ну, може, чогось випили, нанюхалися...

– Та ну! Ти нюхаєш?

– Ні. Рідко. Коли жінка пішла, Люся, і коли мою доньку забрали, я нюхав.

Але це закінчилося?

– Ну, буває іноді, але...

А вставляло, коли нюхаєш?

– У сенсі, "вставляло"?

Ти відчував якийсь приплив сил, свіжість, наснагу?

– Дімо, це не прилив сил.

Що відчуває людина, коли нюхає?

– Секс. Пре. І все-все по кайфу.

А у творчості?

– Творчість і наркотики – несумісні речі.

Отак навіть?

– Я не зовсім розумію, як можна... Це неадекватний стан. Тобто він гарний... Ти можеш понюхати, тебе пре, ти можеш подрочити на вулиці, бл...дь, але це не творчість.

Подрочити на вулиці – це, звісно, круто, я вважаю. У тобі є щось від Сергія Єсеніна?

– Усе.

Так?

– Нехай вони подякують, бл...дь, що в них не було інтернету в 1925 році, бл...дь.

Він помер у 25-му...

– Мені люди говорили тямущі, що ми – одна й та сама людина.

Я зараз експромтом запитав, чесно. Він теж був хуліганом.

– Нехай вони всі в цій країні, суко, подякують, бл...дь, що в них не було тоді інтернету, бл...дь! Сергій Олександрович їм би так дав просратися... Знаєш, як він бив людей, бл...дь?

Бив?

– Він заходив у шинок – і просто бив пику, бо п'яний. Я – це квіточки, бл...дь.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Як поет він тобі подобається?

– Я намагався його наслідувати. Коли мені було 18 років, я хотів бути геніальним.

Хто у 18 років не хоче бути геніальним?

– Звісно, у мене нічого не виходило... Я написав вірш про свого друга, який у в'язниці сидів. І я повторив Єсеніна трошки: "Ну вот и кончился мой срок. Сегодня для меня откроют двери. Я переступлю через порог, перекрестившись, встану на колени". Жалюгідна, дешева пародія...

"Я в цилиндре стою, никого со мной нет. Я один и разбитое зеркало".

– Розумієш, так?

Ти фільм про Єсеніна бачив, де його Безруков грає?

– Ти хочеш про Безрукова поговорити?

Ні. Я хочу поговорити про Єсеніна. Зауваж, це не я сказав. Зараз поговоримо і про Безрукова.

– Сергій Безруков – гарний артист, безумовно. Але така правильна людина, як Безруков, не може грати таку неправильну людину, як Єсенін. Розумієш, про що я кажу?

Так. Цікаво. А кіно тобі сподобалося?

– Ні.

Ти заговорив про Безрукова... А є сьогодні актори в російському кіно, чия органіка тебе захоплює і ти думаєш: "Блін, чому я так не граю?"

(Пауза). Бачиш, задумався. Отже, немає.

Так, довго думаєш. Може, ти тугодум?

– Може, тугодум, не знаю. Знову спадає на думку Янковський.

Маковецький – гарний актор?

– Дуже. Зараз Володимира Абрамовича Етуша ховали. Ми з [донькою] Нюсею їздили. І Сергій її на виставу кликав. Так, він дуже гарний.

Теж киянин, до речі.

– Усі хохли!

Машков – гарний актор?

– Не хочу говорити.

Меншиков?

– Гарний.

Ще скажи, що і про Меншикова не хочеш говорити...

– Розумієш, вони всі ходять у Кремль. Вони не мають права мати такий авторитет і...

– Там медом намазано?

– Усі продаються просто. У Машкова театр Табакова. Йому потрібно ходити.

Розумію.

– І коли ти в мене питаєш, а я вже думаю про іншу відповідь... Меншиков – дуже гарний артист, просто заштампований.

Пам'ятаю, дивився виставу "Гравці" за Гоголем. І коли на сцені з'являвся Меншиков, а потім Сухоруков, ці дві людини у магічний спосіб брали все на себе – і відчувалася ця аура, яка виходила від їхніх особистостей. Фантастично.

– Ти ж мене запитав стосовно...

– ...чи гарний він артист.

– Безумовно. Але просто заштампований.

Зрозуміло. Але я це відчував, і глядачі всі це відчували, коли з'являвся Меншиков чи Сухоруков на сцені, одразу аура навколо них була. І ти розумієш, що це, блін, артист.

– Ти розумієш, у чому проблема? Як мені здається, це можна сказати і щодо мене, і щодо багатьох інших... Коли артист вважає себе суперзіркою, він уже несе свій шлейф... Російською – поясни: як це?

Ти пояснив російською чудово.

– Ось Меншиков це несе, як і Безруков.

Коли від мене пішла дружина, я стояв, а потім упав. Прокинувся – і вже був у божевільні

А ти бачив старих артистів, за віком літніх, які справляли на тебе грандіозне враження?

– Павлов. Узагалі без нальоту зірковості. Просто, на жаль, Павлова ніхто не знає.

Ну як?.. А з Етушем у тебе гарні стосунки були?

– Про нього можна цілу передачу з тобою записати, про Володимира Абрамовича. Дуже складна людина.

Так.

– Бл...дь, не знаю, як говорити про нього.

Ви ж в антрепризах разом працювали?

– Звісно. Ми грали виставу "Неаполітанські пристрасті". Була раніше вистава в театрі Вахтангова. І там Ліда Вележева, Стєклов. Він не працював у театрі Вахтангова, але його запросили.

У "Ленкомі" працював.

– Так. І Володимир Абрамович... Я тобі розповідав, як я п'яний?..

– Розкажи. Це гарна історія.

– Спізнювалися на виставу. Я їхав зі зйомок і напився. Мене привезли, я ліг на стіл.

А чому на стіл, а не на ліжко?

– Бо напився. Ліг на стіл у гримерці. Вележева – усі кричали, репетували... А Володимир Абрамович увійшов, на мене так подивився і сказав: "Ти на сцену вийти зможеш?" Я кажу: "Так". – "Ідемо". І все.

І вийшов?

– Так.

І відіграв?

– Так. Етуш – це ціла епоха. До того ж, уявляєш, я в іншому спектаклі працював із Шалевичем. Вони один одного ненавиділи. А я любив обох. І приїжджав до Володимира Абрамовича, розповідав про нього добрі слова. Володимир Абрамович сидів злився, що я розповідаю про Шалевича.

Шалевич красенем був узагалі.

– Помер... Дімо, це ціла епоха. Я щасливий, що їх усіх бачив.

Слухай, ти на похорони ходиш... У тебе ж психіка не стійка. Ти коли приходиш на черговий похорон людей, із якими працював на сцені, які були твоїми кумирами, що ти думаєш?

– У той момент нічого не думаю. До Говорухіна на похорон на мотоциклі приїхав, у касці. У той момент – нічого. Потім думаю. Коли минає це все, уже щось згадую таке.

Коли ховали Людмилу Марківну Гурченко, ти ніс її портрет. Першим ішов.

– Я був таким п'яним, що ти навіть не уявляєш, як ми її ховали. Напилися...

Шкода її?

– Вона красуня. Я щасливий, що... Уявляєш – Гурченко. Ну що ще сказати? Гурченко!

Як із нею працювалося?

– Я не працював із нею. Ми з нею були знайомі за фестивалями. Познайомилися, коли я був у журі Виборзького фестивалю. Людмила Марківна мене прийняла, коли ми познайомилися. І потім уже полюбила.

Замолоду ти багато пив. Ти сьогодні стільки само п'єш чи менше все-таки?

– Мені не вистачає здоров'я. На жаль. Я перед тобою тільки винен, що я...

– ...ти ні в чому не винен, припини...

– ...не витримав. Я дуже боюся літаків. Випиваю. До приїзду до тебе я так готувався до інтерв'ю... Але пішов у маленький запій.

В інтернеті пишуть, що в тебе мало не біла гарячка, що ти лікувався від алкоголізму у психлікарні. Це правда?

– Ти бачиш мій Instagram?

Бачу, звісно.

– Я схожий на алкоголіка?

Ні, не дуже.

– Ні, я схожий на алкоголіка!

(Сміються).

Я маю на увазі, не настільки.

У психлікарні не лікувався?

– Лікувався.

Та ти що?!

– Люся, дружина, мене покинула. Я не лікувався – мене просто відвезли туди. У мене був зрив.

Я зараз згадав, як Жванецький сказав: "Коли від мене пішла дружина, я відчув таке потрясіння... П'єш першу, другу, третю, а в четвертій – вода". У тебе те саме було?

– Ні, у мене була божевільня. Коли від мене пішла дружина, я стояв біля Андрія Ковальова, олігарха нашого... Ти знаєш його?

Ні.

– Загугли потім. Я стояв у нього на килимі, а потім упав. Потім прокинувся й уже був у божевільні. Я не пам'ятаю.

Ти її так любив?

– Не кажи зараз, будь ласка.

А ти пам'ятаєш, що було у психлікарні, що там із тобою робили?

– Ні. Привезли і... Я там був чотири дні, напевно. Мама привозила їжу. І я погладшав на дев'ять кілограмів, тому що мене годували, годували. І я просто такий вийшов із дупою.

Де зараз твоя колишня дружина Люся?

– У Лос-Анджелесі.

Ти сумуєш за нею, як і раніше?

– Я не хочу говорити.

За що тебе люблять жінки?

– Вони не люблять – вони просто терплять. Їб...нутого, бл...дь.

Нічого собі "не люблять"...  Є міста, де б у тебе не було жінки? Скажи чесно.

– Мало. Що ти питаєш? Єва сидить (дівчина Паніна. – "ГОРДОН"), а ти мене провокуєш

Однак скажи: як тобі здається, за що тебе люблять?

– Чесно тобі сказати, я запитую себе – і не можу знайти відповідь. Начебто дивлюся на себе у дзеркало – страшний, худий, потворний...

Ну так, "потворний"...

– А ці дурепи пруться і пруться.

Стосовно дуреп...

– У мене дружина була дуже красива.

Люся?

– Так. От за що? Незрозуміло. Я от зараз дивлюся на Єву. Красива дівчина. Що, у них мужиків, чи що, немає? Не розумію. Дімо, я тут не лукавлю. Не знаю, що відповісти.

Ти приїжджаєш на знімальний майданчик, бачиш красиву жінку – чому б її не ви...бати?

Знову-таки, із досьє. Пишуть, що ти зустрічався з актрисами Любов'ю Зайцевою, Мариною Александровою, Катериною Шпіцею. Так?

– Ну, погнали.

Як це – жити з актрисами?

– Вони не були відомими тоді. Катя Шпіца взагалі була нікому не відома дівчинка, маленька. Із-під столу ледь було видно. І ми чудово проводили час, пили щось, похмелялися...

Марина Александрова – дуже красива, талановита.

– Це стара історія. Зараз уже можна про це розповідати. Із Мариною Александровою ми познайомилися на тусівці у клубі кіно. Вона саме йшла від Домогарова. І вона йшла то від Домогарова, то від Паніна, то від Домогарова, то від Паніна... У нас були з Маринкою якісь такі, дуже зворушливі стосунки.

Домогаров тебе не бив? Мало не сказав "не домагався".

– Намагався. Він навіть зі мною розмову... Ми зараз уже помирилися.

Ліз у бійку?

– Ні. Він зустріч зі мною призначив.

Ти, звісно, не прийшов?

– Прийшов. Висловив мені все.

Він обурювався?

– Він любив її дуже. І я її любив.

Вона гарна актриса, на твою думку?

– Думаю, так.

У неї очі цікаві. Правда? Глибина є в очах.

– Це ось те, про що ми зараз із тобою говорили. Марині Александровій не потрібно зніматися в серіалах – їй потрібно зніматися в гарному кіно, щоб очі знімали. Їй потрібно зніматися в якихось авторських речах. Коли її знімають у лайні, вона лайно, а коли вона знімається в гарному кіно...

Александрову ти любив?

– На той місяць – так.

А це був лише місяць?

– Так. Моя мама приїжджала... Я ще білий килим залив червоним вином, упустив усе... Моя мама приїхала і каже: "Бл...дь, ну що ж ти за син?" Я її правда любив. Але просто це було один місяць.

А потім розлюбив?

– Ні, ми просто розійшлися. Вона мене кинула.

Чому?

– Мене всі баби кидали.

Якось приречено звучить.

– Ну так. Кинула. У нас був такий роман... Багато людей десятиліттями стільки не проживає, а ми за місяць із нею так підірвали все...


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Ти згоден із тим, що жінки-актриси не створені для сім'ї та для довгих стосунків?

– Не згоден. А хто для кого створений? Розумієш, не потрібні такі стереотипи... А чоловіки створені, чи що?

Ти ревнивий?

– Я свінгер.

Свінгер – це не той, хто хворіє на свинку...

(Усміхаються).

 Тобто ти не ревнивий?

– Я дуже не люблю, коли мене обманюють, тобто коли зраджують. Не у плані сексу, а у плані, що за моєю спиною жінка буде з кимось якісь стосунки влаштовувати.

І тоді ти ревнивий, тобі це не подобається?

– Не подобається.

Припустімо, ти живеш з актрисою і знаєш, що вона знімається в кіно, де в неї сцени в ліжку, де теоретично і практично виникають романи... І що? Як тобі?

– Ти ж мене запитав щодо моїх романів.

Так.

– Ми ж усі приїжджаємо на знімальний майданчик. Усе буває.

Так. Особливо якщо граєте любов. Правда?

– Ні, це взагалі цього ніяк не стосується.

А можна зіграти правдиво любов?

– Ми з Любою Толкаліною лежали в ліжку.

І...

– І в нас ніколи не було жодних романів.

Можна зіграти взагалі любов на зйомках, якщо немає сексу у звичайному житті?

– Я не замислювався над цим.

Правдиво зіграти любов, із хімією, із поглядами, із дрібницями?

– Думаю, якщо гарний артист, то можна.

"А я ж гарний артист"...

– Не знаю... Ти приїжджаєш на знімальний майданчик, бачиш красиву жінку – чому б її не ви...бати?

Залізна логіка!

– Це ж тобі дає стимул приїжджати на знімальний майданчик.

Для того, щоб...

– Для того, щоб хоча б...

(Сміються).

А якщо там не одна красива жінка?

– У мене було таке.

О... От за що ти любиш кіно.

– Ну так.

Ти сказав – цитую: "Мої жінки точно мене не забудуть". Твої слова?

– Я не пам'ятаю. Але вони точно не забудуть, бл...дь.

За що – підсумуймо – вони тебе не забудуть?

– Тому що я в них крові багато випив. Нічого гарного я їм не приніс. Насправді я, напевно, більше проблем створив їм у житті, ніж добра.

Так вони тому тебе не забудуть?

– Ні, щось гарне теж залишилося, звісно. Але я думаю, що так, на жаль... Дімо, я зараз не лукавлю. Я б дуже хотів бути гарним.

Фото з чотирма голими жінками на яхті, яке облетіло весь інтернет, – чим ви там займалися?

– Нічим. Будеш сміятися... Вони придумали все у 20 разів більше. Там ще дитина з нами була маленька.

Тільки не це, я тебе прошу.

– Ми поїхали із Сімеїза. Це все нудистське... Просто зняли яхту і просто фотографувалися.

Тобто чотири голі красиві жінки на яхті...

– У сенсі? Там ще моя дитина була. Там не було сексу. Просто всі купалися і засмагали голі. Ну, ми нудисти.

У 18 років ти став нудистом.

– Мене моя дівчина привезла, Ася. 18, напевно, так. Ася – вона ялтинська. Вона мене вперше в житті привезла у Крим, Сімеїз. Я вперше в житті побачив море. Я дуже соромився роздягатися на людях. І Ася мене привезла на нудистський пляж.

І відтоді ти тільки на нудистських пляжах?

– Тільки.

На звичайний пляж ти взагалі не ходиш?

– Узагалі. Я один раз заходив по-п'яному в Каннах.

У чому кайф нудизму?

– Дімо, неправильно ставиш запитання. Це не кайф нудизму – це постановка в голові все по-іншому.

Ну чому ти ходиш тільки на нудистські пляжі? Чим вони тобі подобаються?

– Не тому, що голі, а тому, що це...

Це свобода?

– Свобода! Я й намагаюся тобі про це сказати. Це свобода взагалі до світогляду якогось.

А ти особисто ходиш на нудистські пляжі, щоб себе показати чи на людей подивитися?

– Узагалі не замислювався на цю тему. Та ні, ми так живемо. Ми приїжджаємо в Сімеїз, приїжджають наші друзі-білоруси, ми смажимо... У сенсі, ми готуємо їжу голі...

"Ми смажимо" – це поки зарано (сміється).

– Ми живемо так. Просто по-іншому все. Ти роздягаєшся – і ти щасливий.

А коли роздягаються люди, на яких неприємно дивитися, у тебе немає відрази?

– Ні. Коли ти в цьому живеш, то на це взагалі навіть не реагуєш.

– Із розумінням до цього ставишся?

– Узагалі.

Я не зустрічаюся з чоловіками, не ходжу з ними на побачення. Є жінка, яку ти любиш. А з мужиками – такий приємний бонус

Твоє оголене тіло тобі подобається?

– Ні. Жахливо. Худий, страшний... Бл...дь, не кажи мені. Я так би хотів, щоб моє тіло мені подобалося...

Загалом, є що показати. Мені один народний артист Радянського Союзу – без прізвища – якось каже: "Уявляєш, прийшов я в сауну з народним артистом Радянського Союзу. Я як у нього побачив, кажу "ого-го". А він каже: "Якби він ще й стояв..."

– Ні, у цьому плані у мене все гаразд. Періодично стоїть. Але якби тіло, ну, от кубики були – було б краще.

Ти спортом ніколи не займався?

– 10 років – водним поло. Кандидат у майстри спорту.

Та ти що?! Кандидат у майстри з водного поло! Це серйозний вид.

– Із шести років.

– Чому ти такий худий тоді? Ватерполісти такі...

– Підтопталися.

Кіно чортове... Ти кажеш, ти свінгер. У чому кайф свінгерства, давай розберемо?

– Секс, просто класно трахатися.

Свінгер у якому сенсі? Ти і кілька жінок чи й чоловіки теж?

– Ти зараз хочеш поговорити щодо бісексуальності?

Так, ми зараз поговоримо про це.

– Я про це сказав, що я бісексуальна людина.

Скільки людей максимально брало участь в акті, коли свінгери були?

– Не рахували, але приблизно 130 було.

Та ти що?! Де ви розташувалися?

– У друзів був будинок на Рубльовці великий. Було кльово. Усі займалися сексом і всі були щасливими.

Ти запам'ятав хоч тих, із ким займався?

– Звісно, ні.

Багато їх було з тобою тоді?

– Не пам'ятаю.

130 осіб! Так про це ж тільки можна мріяти.

– Ти знаєш, Дмитре, це ж не зовсім правильно... Ти зараз намагаєшся сказати про те, що секс... Це як нудизм. Філософія трішки інша. Ми ж усі з вами обманюємо своїх дружин, чоловіків, ми всі намагаємося щось фантазувати. А насправді просто можна сісти поговорити і домовитися.

Ти із дружиною брав участь у цьому?

– Звісно.

І дивився на те, як твоя дружина з кимось?

– Звісно.

І нічого під час цього негативного не відчував?

– Можна тільки порадіти за неї. Їй було добре.

Приголомшливо!

– Люди на нас подивляться і скажуть, що "він ідіот". А насправді це інший підхід.

Я хочу твою філософію зрозуміти.

– А яка філософія? Є секс. Трахаємося – і дістаємо задоволення. Яка тут філософія?

Але дружина на твоїх очах з іншими...

– Ну...

І нормально?

– Чудово.

Після цього, коли ви залишалися з нею наодинці, не було жодних асоціацій?

– Дімо, узагалі про це не думаю. Ну це ж секс. Є твій чоловік коханий, ти його любиш, ти йому довіряєш. Коли він бреше за твоєю спиною...

А тут усе чесно?

– А тут усе чесно. Я зараз намагаюся пожартувати, а насправді...

Ні, мені цікаво.

– А що я тобі скажу? Ну як... твоя близька людина, яка... До чого тут секс?

Ти заявив, що не бачиш нічого поганого в гомосексуальності. Це я теж із досьє взяв. І толерантно ставишся до ЛГБТ-спільноти. А років 10, мабуть, тому в інтерв'ю ти сказав мені...

– ...я чекав, що ти мене це спитаєш.

Я не можу не запитати просто.

– Я ж тобі казав не буквально. Я тобі казав, що заради гарного кіно, про яке ми зараз із тобою говорили, авторського, можна відсмоктати що завгодно.

Так. Ти сказав: "Хочу зіграти гея і відсмоктати в кадрі". Чесне запитання. Розраховую на чесну відповідь. Якби це було кіно геніального режисера й узагалі геніальне кіно, ти б відсмоктав у кадрі?


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Відсмоктав би, так. Ти дивився фільм "Повне затемнення" з ДіКапріо про любов Поля Верлена і Рембо?

Ні.

– Забий в інтернеті. Це роман справжній, їхнє життя, Верлена і Рембо. Вони там трахаються, бл...дь, у кіно.

Просто?

– Ні, ну не показують, звісно. Цілуються.

А в тебе б показали? Ти кажеш "я б відсмоктав у кадрі". Отже, це показали б?

– Якби це було кіно такого рівня – так.

Приголомшливо! У 2013 році в одній із телепрограм ти заявив, що є бісексуалом. Це правда?

– Так.

Що краще, секс із чоловіком чи секс із жінкою? Чи я ставлю дилетантське запитання?

– Відчепися. Не хочу... Це різні речі. Я ж не зустрічаюся з чоловіками, я не ходжу з ними на побачення. Є жінка, яку ти любиш...

Так.

– А з мужиками – такий приємний бонус. Зрозуміло?

Зараз поставлю дурне запитання, тупе, можна сказати. Невже секс із чоловіком може зрівнятися із сексом із жінкою?

– Може.

Тоді вульгарне запитання поставлю. Знаєш анекдот? Коли зустрічається двоє грузинів і один каже: "Гіві, ти де вчора був?" – "Із Гогі в шахи грали". – "І хто кого?" – "Ніхто нікого. Я ж кажу: у шахи грали". Ставлю запитання: хто кого?

– Ти провокуєш. Такі запитання, на які я тобі зараз не можу серйозно відповісти... Ми з моєю дружиною чи моєю жінкою – нам п...здануло в голову – вирішили покликати хлопчика або дівчинку...

Так. Дівчинку – мені зрозуміло. Про хлопчика – детальніше. Я тобі клянусь: ставлю запитання, які мені є цікавими. От віриш?

– Я не знаю, як тобі серйозно відповідати.

Відповідай серйозно, відповідай несерйозно. Ну, покликали хлопчика – і...

– Секс прекрасний у будь-якому стані – і з хлопчиками, і з дівчатами, і з усіма разом. Але коли всі разом – узагалі чудово.

Ні, коли хлопчик із двома дівчатками – я вірю, що це прекрасно. Але коли дівчинка і два хлопчики, і одна з них твоя дружина...

– Це все чудово. Я не гомосексуаліст. Я люблю жінок.

"Але іноді люблю й чоловіків".

– Ні, я їх не люблю...

"Вони люблять мене". Як правильно сказати?

– Відчепися!

Добре. У моєму розумінні, по-перше, ти дуже розумна людина. А по-друге, ти дуже епатажний. Й іноді ти свідомо епатуєш публіку.

– Ніколи. Люди запитують: "А ви це для хайпу робите?"

Мені здається, що так.

– Ніколи. Ми виклали відео, яке, бл...дь, зібрало в інтернеті... Мою доньку прив'язали до батареї. І всі запитували: "А ви спеціально це зняли?" Та ні, нам просто робити нех...й було, ми сиділи: "Нюсю, іди сюди". І зняли просто заради приколу. Жодного хайпу не хотіли – нічого. Просто дурня клеїли – і все.

З'явилося твоє відео в інтернеті – прогулянки в жіночій білизні. Що це?

– Коли дружина Люся мене кинула, ми сиділи, нюхали. Обнюхалися. А в мене було кіно в Києві якраз, де я в жіночому одязі. І я показав хлопцям фотографії. Вони: "А слабо зараз на вулицю вийти?" Ми обнюхалися – і пішли. Ну ось і повторили, бл...дь.

Я із собаками щодня сплю, вони зі мною обіймаються. Але не в цьому сенсі

Коли я в Instagram сказав, що їду у Стамбул на інтерв'ю з Олексієм Паніним, через один коментар: "Не забудьте взяти із собою собачку. Не забудьте взяти двох собачок". Еротичне відео з дівчиною й собакою – теж обнюхалися? Чи що це було?

– Це відео з'явилося в той момент, коли я судився за свою дитину. І щоб для дебілів було зрозуміло: там тіло не моє, а голова моя. У мене багато татуювань. Тобто було змонтовано. Там татуювань немає.

Тобто це не ти?

– Ні. Було б прикро, якби це був я.

– Але це не ти.

– Це спеціально зробили саме в той момент, коли рішення суду мало прозвучати.

Тобто із собаками ти не живеш? Скажімо всім.

– Я живу із собаками. У мене є два собаки.

Так, але не в тому сенсі. Чи іноді буває?

– Ні. Я з ними щодня сплю, вони зі мною обіймаються. Але не в цьому сенсі.

Але далі не заходить.

– Ні.

Так, собак відкинули. Про останній випадок я запитаю. Я сказав, що через одне повідомлення мені пишуть коментарі про собак. А наступний коментар – про ноги. "Бережіть ноги" – тощо.

– Ти хочеш, щоб я коментував усе це?

Так. Що це за відео? Ти в гінекологічному кріслі, і жінки засовують тобі ноги...

– Мені тобі серйозно відповідати?

Так.

– Це я.

Це ти?

– Так. Ми збоченці, ми любимо трахатися. І ноги мені в дупу теж засовують.

Ні, серйозно? Почекай. На відео із собаками не ти, а на відео з ногами ти?

– Так.

Ти розводиш мене?

– Ти хочеш, щоб я зараз тобі брехав?

Ні, я чесно...

– Я тобі чесно відповідаю.

Добре. Я допускаю це. А навіщо викладати у YouTube?

– Ми не викладали жодного мого відео. Мене в Instagram люблять запитувати: "А навіщо ви, бл...дь, викладаєте?" Усе зламано. Я нічого ніколи в житті не викладав.

А навіщо знімав?

– Тому що ми збоченці.

Я розумію, що збоченці, але аж так...

– Ти мені більше руки не подаси?

Подам. Ноги – ні, зауваж.

(Сміються).

– Так, нам усім це подобається. І дівчатам теж. Ти зі своєю дружиною поговориш – вона, можливо, тобі відкриє якісь таємниці.

Ти знаєш, це розумна пропозиція... Я тебе обожнюю як актора і ти мені дуже подобаєшся як людина. Ти класний. Ти так просто про це говориш, і я тебе поважаю ще більше. Віриш?

– А чого ж брехати, Дімо? Я ж до тебе приїхав не для того, щоб тебе обманювати.

Ти справжній і чесний. Мені це може 100 разів не подобається, я теж чесно кажу – мені це не подобається. Але ти про це говориш – чесно й нормально. Ось це викликає в мене повагу. "Ми збоченці, мені це подобається".

– Так, нам це подобається.

Але, крім ніг, є багато предметів. Чому ноги саме?

– У нас і інше є.

А що саме?

– У нас усе є.

"Усе" – це що? Держало від лопати?

– Ні, до цього ми не дійшли ще поки.

Це менти люблять.

– Ні, держал від лопати не було.

Що у вас було?

– Відчепися, Дімо! Ти серйозний журналіст, бл...дь.

– Із тобою залишишся серйозним журналістом! Усе розгублено в мене після цього... Із 2008 року ти ведеш із дружиною Юлією Юдінцевою боротьбу за доньку.

– Ні, не ведемо нічого. У мене вже рішення суду було.

У чому суть конфлікту взагалі була?

– Вона хотіла дитину забрати собі, а я не віддавав.

Але мама має ж, напевно, більше прав?

– Дімо, це довга історія. Можна говорити годинами... Я не хочу її ображати, не хочу говорити жодних поганих слів...

Ну, двома словами.

– Або це зачіпає, або не зачіпає. Вона не дуже адекватна людина. Я не віддав дитини. І моя дитина потім усе це підтвердила.

Скільки Нюсі років?

– 12.

Знову-таки, респект за те, що ти живеш із дитиною своєю, з донькою. Я розумію, що це нелегко.

– Це чудово.

Ти знімаєшся багато, зайнятий весь час.

– Мало. Я мало знімаюся. Ми зараз заробляємо не такі великі гроші, як раніше. Ми взагалі зараз х...й без хліба доїдаємо, правду кажучи. Того, що було, – нічого немає. Ми живемо – і живемо.

Вона гарна дівчинка, правда?

– Прекрасна.

Ви говорите з нею про книги, наприклад?

– Намагався її змусити, щоб Гемінґвея "Старий і море" почитала, бл...дь. Не прочитала.

Чим вона захоплюється?

– Одним південнокорейським гуртом. Не знаєш, як називається?

Ні.

– Розповідають, що вони зірки... Вона дуже розумна, дуже освічена, вона чудова. Але просто, на жаль, мені не дуже подобається південнокорейський гурт.

– Узагалі важко батькові одному виховувати дівчинку?

– Ні. Ми ж із бабусею, у нас же наша мама.

Мама допомагає?

– Вона на сусідній вулиці. Ми всі разом.

Зрозуміло.

– Мама приїхала, котлети посмажила, суп приготувала...

Нюся не каже: "Тату, я хочу спілкуватися з мамою"?

– Каже. Спеціально розблокувала її нещодавно у WhatsApp.

Тобто вони спілкуються?

– Ні. Нюся її давно-давно заблокувала. Але недавно каже: "Тату, я вирішила маму розблокувати. Може, вона мені зателефонує". А мама не телефонує.

Може, побачить наше інтерв'ю – зателефонує?

– А їй не потрібно.

Ти хочеш, щоб вона зателефонувала?

– Хочу. Мені її не шкода – мені шкода Нюсю, що Нюся зараз виросте... Це ж ми з тобою розуміємо, як правильно щось робити, а дитині, напевно, мама потрібна все-таки.

Ти любив Юлію?

– Ніколи.

Та ти що?!

– Бл...дь, випадково потрахалися – і... Не питай мене про це.

Як Нюся ставиться до твоїх відео в інтернеті, до дівчат, яких вона бачить із тобою?

– Це ти в неї спитай. Вона бачила, напевно.

Але у вас були розмови на цю тему?

– Ні.

Вона не ставить запитань?

– Я не знаю, що їй відповідати. Я її вчу, що люди мають бути толерантними. Тому що ця гомофобія російська – це неправильно. Я намагаюся її в цей бік скеровувати. Але щодо мене вона знає все.

Знає?

– Я думаю, так.

Є російські люди, які цікавляться чимось. А є люди, у яких просто "Первый канал", вони живуть у своєму Торжку, бл...дь, і їм пох...й

Яке майбутнє ти б хотів для своєї дитини?

– До чортової матері – тільки з Росії! Нехай буде хоч офіціанткою, бл...дь, заробляє, нехай сама пробиває собі дорогу – тільки не в цій країні, не в цій гомофобній... Не хочу! Хочу, щоб вона була європейською людиною, щоб людей цивілізованих бачила – не російське бидло. Категорично. Я зараз грубо сказав, так?

Ти маєш право так говорити.

– Я не хочу зараз ображати росіян. Я хочу, щоб вона росла й виховувалася, як європейці. А в нас не виходить.

– Із досьє на тебе. У квітні 2011 року з інтервалом у два дні в тебе народилися доньки Марія та Софія від двох різних жінок.

– Ну...

Який красень... Як це вийшло?

– І ви мені кажете, що я п...дарас, так? Якщо в мене жінки народжують.

З інтервалом у два дні!

– Так, народилися Маша й Соня з інтервалом у два дні.

Мам ти любив?

– Так. По-своєму.

"По-своєму" – це як?

– Любив. Вони були не прохідними жінками – вони були частиною життя.

А скільки паралельно в тебе жінок узагалі?

– Зараз?

Бувало? На піку?

– У сенсі, "на піку"? А зараз я вже не на піку?

На піку своїх можливостей.

– Не знаю. Багато.

П'ять, 10, 15?

– Та ні. Просто так вийшло, що коли народилися Соня з Машею, ми з Люсею, моєю дружиною, познайомилися. І якраз народжували... Якось перемішалося все...

"Усе змішалося в домі Облонських..." Із мамами Соні й Маші ти спілкуєшся сьогодні?

– Ні, Таня заборонила... Тобто моя мама спілкується, а я...

З однією мамою – ні. А з другою мамою?

– Телефоном спілкуємося.

Скільки в тебе загалом дітей?

– Четверо.

Де взяти гроші на аліменти? Ти допомагаєш їм?

– У мене ніхто не вимагає грошей. Я переказую, коли в мене є. У мене ніхто не просить.

Але ти ж відчуваєш відповідальність за своїх дітей?

– Звичайно, відчуваю дику відповідальність. Не завжди можу допомогти.

Тобто вони ростуть самі собою?

– Ну як?.. Моя Нюся їй черевики віддає. Ми всі разом. Ти не зовсім правильно зараз це виставляєш. Уявляєш, місяць, коли в нас жодної копійки, бл...дь?

І так буває?

– Я тобі не брешу. Я правдиве інтерв'ю даю. Іноді багато, іноді нічого немає, бл...дь. Я заробив учора, з'їздив у Смоленськ, знявся в рекламі. Мені дали, там, 200 тисяч. А позавчора позичали на пиво.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Був би ти близьким до влади – зараз би і гроші були.

– Я ж був депутатом.

Ми зараз поговоримо на цю тему... Діти між собою спілкуються?

– Діти – так.

Дружать?

– Намагаються. Машу Нюся давно не бачила. А із Сонею – так, спілкуються.

Вони всі схожі на тебе?

– Ні.

На мам?

– Вони взагалі не схожі. Нюся – просто розп...здяйка така, як я. А інші діти – ні.

Знову-таки з досьє. Свого часу ти виступив на підтримку приєднання Криму до Росії.

– Понеслося...

І заявив про необхідність розширення кордонів Росії до Одеси.

– Я так не говорив. Це перекрутили.

Так, зараз торкнемося. Підтримав "ДНР" і "ЛНР". Сказав, що з великим задоволенням власними руками перерізав би горло Петрові Порошенку.

– Можна цього не повторювати?

Неодноразово приїжджав у анексований Крим.

– У сенсі?

Ну, Крим анексувала Російська Федерація в України. Ти туди приїжджав не через кордон...

– Я приїжджаю у Крим не в анексований, і не в український, і не в російський. Я приїжджаю у свій улюблений Крим, у якому я з 18 років живу.

Є одна поправка. Оскільки Україна вважає абсолютно законно Крим своєю територією, то заїжджати в нього треба з території України, через українську митницю.

– Я зараз постараюся тактовно сказати... Я справді раніше вірив у нашу російську пропаганду. Потім мені трішки розплющили очі. Мені соромно, що я сказав стосовно Криму... Блін, зараз я намагаюся шукати розумні слова. Ти ж розумієш, що я зараз добираю слова, щоб не бовкнути чогось і мене не посадили в Росії?

Розумію.

– Я не підтримую політики Путіна. Я був ідіотом. Я вірив у те, що мені розповідав "Первый канал". Я вірив, що дійсно Крим проголосував і був чесний референдум. Я зараз розумію, що це неправда. Я міг би тобі сказати дуже багато. Просто, розумієш, я не можу це сказати, тому що мене посадять.

– Льошо, те, що ти зараз говориш, – дорого обходиться насправді. Але я хочу сказати теж офіційно. Я не хочу цим інтерв'ю завдати тобі неприємностей і не хочу тебе підставити.

– Я зараз говорю дуже культурно. Я б дуже хотів сказати російським людям наївним, які дивляться "Первый канал" і канал "Россия": зайдіть в інтернет, подивіться інтерв'ю Політковської, Литвиненка, Борі Нємцова. Може, у вас очі розплющаться? Я просто не можу це все вимовляти.

Жахливо зомбує "ящик" росіян?

– Є російські люди, які цікавляться чимось. А є люди, у яких є просто "Первый канал", вони живуть у своєму Торжку, бл...дь, і їм пох...й. Їм платять якісь $100 зарплати – так їм насрати, бл...дь. Я мамі своїй намагаюся... "Мамо, ти поцікався хоча б". Моя мама – розумна жінка. Але їй пох...й. Ми з Євою подивилися про "Курськ", як його втопили, бл...дь. Подивилися про Беслан, як там напалмом дітей спалили, бл...дь. Сльози течуть, бл...дь... Розумієш, я ж тобі не можу зараз перед камерою сказати, хто це зробив? Ганьба, сором, бл...дь! Буває якась неправильна політика, я не дуже розбираюся в політиці. А це ганьба!

Я коли був маленьким, не розумів, як велику німецьку націю змогли ось так обдурити, що вони майже всі підтримували Гітлера. А тепер, дивлячись ось уже шість років на програми "Первого канала" і канала "Россия", НТВ... Щодня всі ці роки у прайм-тайм у прямому ефірі федеральних каналів Україна на повний зріст.

– Не переживай, я не розійдуся...

Ще раз: я не хочу, щоб ти собі нашкодив.

– Знаєш, у чому проблема? Щодня вони показують, бл...дь, Велику Вітчизняну війну. Пишатися за останні 300 років нічим?! Раніше, коли я був маленьким, ми про Велику Вітчизняну війну згадували двічі на рік, а зараз майже щомісяця в них нові приводи. Тому що це такі скріпи, бл...дь.

Шукають у минулому того, чого немає в сьогоденні.

– Звичайно. Соромно. Тому що їм не потрібні ці ветерани. Усе – така пропаганда. І, бл...дь, профанація.

Кримчани дійсно вважали себе росіянами, дійсно хотіли в Росію. А зараз вони отримали – і зрозуміли, що не все, бл...дь, так за...бись

Ти Соловйова дивишся?

– Щоб злитися. Бл...дь, дуже дивлюся, просто спеціально. І кричу. Теж щось п...зданув тут недавно... Про війну щось говорив, не пам'ятаю, якийсь абсурд.

Але який майстер.

– Навіть коментувати не можна. Це з рівня якогось абсурду, бл...дь.

А якби ти з ним зустрівся, ти б знайшов якісь аргументи в суперечці з ним?

– Навіть розмовляти не став би взагалі. Це я так в інтерв'ю кажу, що плюнув би в пику. А насправді...

– ...розвернувся б і пішов?

– Так. Негідник. Просто негідник.

Як ти думаєш, він усе прекрасно розуміє?

– Звичайно. Він прекрасно розуміє, що він бреше. У цьому весь цинізм – він украй непорядна людина.

Я тобі зараз поставлю погане запитання. Російська газета "Собеседник" написала, що Соловйов отримує мільйон доларів на місяць. Якби тобі запропонували за мільйон доларів на місяць займатися таким гівном, яким займається Соловйов, ти б займався?

– Дімо, я тобі вже все розповів. Я себе давно із країною під назвою "Росія" не асоціюю. Померла наша тітка. Ми зараз продаємо квартиру – і переїжджаємо в місто Торрев'єга. Купимо маленьку квартиру. І щоб ноги моєї, бл...дь, – вибачте за слово "нога" – у цій, бл...дь, країні під назвою "Росія" не було. Нехай вони всі здохнуть там, бл...дь... Зараз я бовкнув зайве...

Я ж розумію, що ти говориш не про народ, правильно?

– Звичайно, не про народ.

Ось це важливе доповнення.

– Так а як я можу говорити про російський народ?

Люди не винні.

Ми ж усі з вами однакові. Це мені що, з Ірою Білик, бл...дь, лаятися, чи що? Із Гаріком Кричевським? Наш радянський менталітет однаковий що в Україні, що в Росії.

В Україні він уже західніший усе одно. Ти знаєш, це географія. Що ближче до Заходу, то менталітет західніший.

– Дімо, якщо ти приїдеш у який-небудь Конотоп, нічого там, бл...дь, не змінилося. Усі російські такі самі люди, у сенсі, наші, радянські.

Згоден. Тут – згоден... Ось ми говорили про "Первый канал", канал "Россия", про Соловйова. Ти знаєш, що мене дивує дуже сильно? Гаразд, хтось із Торжка, надивившись пропаганди на федеральних каналах, вирішив, що в Україні фашисти, бандерівці їдять немовлят. Але коли просвітлені, інтелігентні люди, на яких ми рівнялися...

– ...Дімо, але я ж теж у це все вірив, коли мені у 2015 році показували ті самі програми із Соловйовим.

Щиро вірив?

– Вірив.

Вірив, що фашисти?

– Не фашисти... Просто після того, як мене в Одесі радикали схопили, звичайно, повірив... Коли ти зустрічаєшся зі своїми друзями, із тим самим Гаріком Кричевським, Ірою Білик, – у нас же не буває розбіжностей. Ми ж усі однакові.

Звичайно.

– А коли по телевізору тобі показують, що Порошенко... Мені показують по телевізору одне, а я приїжджаю в Київ, і мені дівчата розповідають, що ставили гармати в житлових кварталах. А коли ти в Росії про це скажеш, тобі ж не повірять.

Так. Скажуть: "Ти що, божевільний?" Ми говоримо про покійних зараз, але гаразд... Коли такі люди, як Олег Табаков, Марк Захаров... Боже мій, ми ж росли на їхніх фільмах, ми ж їх так любили... Коли вони підписують листи на підтримку анексії Криму, коли вони абсолютно серйозно розповідають...

– Ми можемо з тобою говорити про Крим, не вирізаючи?


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Ми можемо з тобою говорити про Крим усе, крім... Я не хочу тебе підставляти, повторюю втретє. Ти не можеш сказати тільки те, за що тебе покарають у Росії кримінально.

– Ти ж розумієш, що коли кримчани жили за Ющенка, Януковича, вони дійсно вважали себе росіянами. І вони дійсно хотіли в Росію. Вони щиро хотіли бути росіянами.

Звичайно.

– А зараз вони отримали – і зрозуміли, що не все, бл...дь, так за...бись.

Я тобі теж чесно скажу свою думку, про що я кажу вдома. Україна приділяла Криму і кримчанам категорично мало уваги. Звичайно, у Криму, особливо у прибережному, жило й живе дуже багато людей російських, яких переселяли з Росії. Звичайно, колись Крим був частиною РРФСР, до 1954 року. Усе це зрозуміло. Але є один момент. Є міжнародні закони. Крим – це Україна. Узяти й украсти Крим – це порушити взагалі всі закони, зневажити все.

– Я ж із тобою не сперечаюся. Я ж прекрасно розумію, що це так. Але коли це все сталося у 2014 році... Я не політик, я просто свою думку бовкнув: якби я був на місці Путіна, напевно, я так само вчинив би. Але він порушив закон. Це я все прекрасно розумію. Ксюша Собчак мала рацію.

Так.

– Жодного референдуму не було. Так само, як і не було жодних чесних виборів у Росії.

У підсумку ми зараз бачимо, "Левада-центр" свідчить про те, що рівень довіри до Путіна 35%. Тобто рекордно знизився, узагалі такого не було. А після анексії Криму 84% було.

– Мені дуже шкода... Я не знаю, як ти ставишся до Зеленського в Україні...

Дуже добре ставлюся до нього.

– Але у вас там якісь вибори є, кого обирають, щось відбувається. А у нас нічого не відбувається із 2000 року.

А знаєш чому? Ви вже вибрали. Ми вибираємо, а ви вже вибрали. Собі на голову.

– Сумно. Якби ми з тобою сиділи зараз не перед камерою, я б по-іншому все сказав. Але я зараз на 15 років собі не хочу наговорити.

Я розумію тебе й абсолютно підтримую. Хочу процитувати ще досьє на тебе. Ти поцілував асфальт на Кримському мосту. А потім сказав: "Дякую нашому президентові, що він побудував чудовий Кримський міст".

– Але ж це був жарт.

"У цей час, щоправда, діти від раку подохли, але спасибі вам, Володимире Володимировичу".

– Ми з Нюсею, моєю донькою, їхали із Криму вперше Кримським мостом, я вперше в житті його побачив. Мені дуже багато пишуть батьки, просять допомогти зібрати гроші для хворих діточок. Я у своєму Instagram намагаюся якісь збирати гроші. Я був п'яний, як чіп, бл...дь. І коли ми приїхали на цей Кримський міст, я думаю: "У якій країні, бл...дь, ви будуєте кримські мости, бл...дь? У вас діти дохнуть, а вони мости кримські будують... Заради понтів? Показати Україні, що ми такі круті?"

І всьому світу.

– І всьому світу, бл...дь. Цей чемпіонат світу – кому він нах...й здався, бл...дь? Усе ж сп...здили, бл...дь. Приїздять кияни в Москву перед Новим роком і кажуть: "Як у вас гарно..." Я кажу: "Хлопці, запам'ятайте. Кожна ялинка, яка вкопана, бл...дь, у Москві, – це п'ять ялинок, які сп...здили, бл...дь". Вони цього не розуміють. Кримський міст... Кому він нах...й потрібен, бл...дь? Допоможіть дітям, бл...дь. Кров'ю обливається серце. Дітлахи жебракують. Батьки просять по копійці зібрати. Але в нас же, сука, ох...єнна держава, бл...дь. Ви ж такі багаті, що ви можете дозволити собі будувати кримські мости і чемпіонати світу проводити... Соромно. Бо ганьба. Бо живемо у злиденній, убогій країні. Ця країна не може дозволити собі ні чемпіонати світу, ні кримські мости. Вони, бл...дь, дітей своїх не можуть, сука, виростити.

В Instagram ти написав: "Я дуже скучив за моєю улюбленою Іринкою Білик і за Києвом. Це був чудовий час. Ми пили, співали, знімали кіно і раділи життю. Як же шкода, що Росія розв'язала цю нікому не потрібну війну з Україною... Пробачте нас, українці".

– Це правда.

За те, що ти кричав свого часу "Крим наш!", тобі сьогодні соромно?

– Я ж тобі пояснив... Я в той час бачив ставлення кримчан до Росії. І говорив про це не тому, що я такий шалений дебіл. Мені кримчани розповідали, що "так, ми хочемо в Росію, так, ми хочемо туди". Соромно, звісно. Соромно не за Крим – соромно за нашого президента, напевно. Соромно за нашу владу. За це соромно.

Ти наймолодший володар Державної премії Росії.

– Ні, Безруков ще був.

Тебе нагородили у 25 років.

– У 26.

А Безрукова?

– Теж.

Тобто ви з Безруковим – формулюю запитання правильно – наймолодші володарі Державної премії в Росії?

– Ну щось таке. Йому за Єсеніна дали, здається, за виставу. А мені – за "Зірку".

Державну премію тобі у Кремлі вручав особисто Путін.

– Так.

Є навіть фотографії. І ти зізнався, що коли стояв поруч із Путіним, той викликав страшенну симпатію.

– У мене раніше фотографія з Путіним стояла на тумбочці, а зараз я її прибрав. Це правда.

Я вірю. Я тобі скажу про симпатію. Люди, які спілкувалися з Путіним і під час перемовин, і просто, – вони мені казали, що він страшенно привабливий. Твоє відчуття?

– Я не пам'ятаю. Це було протягом двох секунд. Підійшов, потиснув руку – і все, і пішов.

Ти навіть із ним не випив?

– По-моєму, шампанське. Знаєш, як Мишко Єфремов розповідав щодо зустрічі з Путіним? "Я думав, зараз підійду і скажу: "Володимире Володимировичу, покайтеся". А підійшов до нього, – і перед ним прогнувся". По-моєму, така історія, це давно було... Я підійшов до нього, мені дали цю х...йню – і все, і пішов.

Якби ти сів із ним за стіл...

– Я думав про це... На цю тему навіть не продовжуй. Я зараз наговорю ще на 15 років.

Контролюй себе, я тебе прошу.

– Я думав про те, що якби мене зараз запросили у Кремль, пішов би я чи ні. Я б зав'язав собі руку і зробив би гіпс, щоб не подавати йому руки. Напевно, пішов би, але руки б не подав. Я просто в голові це прокручував.

Артистів, своїх колег, які на виборах 2018 року підтримали Путіна, ти назвав сраколизами і виродками.

– Ну, щодо "виродків" не пам'ятаю. Але сраколизи точно.

Я далі тебе процитую. "Мені соромно, що я колись, як ці сраколизи, ходив по нагороди до цієї людини".

– Так, це мої слова.

"Брати гроші, нагороди і звання від влади, яка довела людей до такого рівня життя, – це ганьба". Цей пост в Instagram ти позначив хештегом "Росія в дупі".

– Мої слова. Можна, зараз не говоритиму?

Можна.

– Я підтверджую.

Тут ні додати, ні відняти.

– А шо? Це мої слова. Просто зараз я знову на камеру все скажу – мені зараз...

Мені просто соромно, що я росіянин. Та я б радий був, якби Росія була великою державою. Тільки ми всі, бл...дь, сидимо в дупі

Не треба! Ти товаришував свого часу із Жириновським.

– Не товаришував. Я був депутатом протягом одного дня. У мене була найкоротша політична кар'єра у світі!

(Сміються).

Як це було?

– Коли намагалися повернути Нюсю, я до Жириновського підійшов у ресторані. Кажу: "Володимире Вольфовичу, допоможіть запит депутатський зробити". І Володимир Вольфович дав розпорядження своєму помічникові. І мені раптом телефонують із Держдуми, кажуть: "Олексію, заїдьте, будь ласка. Володимир Вольфович запропонував вам стати депутатом". Я кажу: "У сенсі?" І я став депутатом на один день. Закзбори Краснодарського краю. Приїхав я у Краснодарський край, напилися, як собаки, бл...дь. Розбили двері в ресторані. І наступного дня я вже не був депутатом.

Ти нормальна людина, скажи? Тобі висловили довіру, ти став депутатом.

– П...здець!

Жириновський прикольний?

– Я його бачив двічі лише.

Кілька людей мені в інтерв'ю сказали, що Володимир Вольфович Жириновський – гей. Ти про це знаєш?

– Ні. У мене теж запитували: "Ви не трахалися із Жириновським?" Поки що Бог милував, бл...дь.

Але це поки що.

– Пронесло поки що.

(Сміються).

Чому Наталія Поклонська написала на тебе заяву в поліцію?

– Якийсь скандал був у пресі. Я знімався у проєкті, де мене вдягнули в Миколу Другого.

О, це святе для неї.

– І вона подала заяву, що начебто я ображаю почуття вірян. Бл...дь, не пам'ятаю. Їб...нута.

У поліцію викликали чи ні після цієї заяви?

– Так, я приходив до дільничного.

Ого!

– Ні, там такий лайт. Без допитів серйозних.

Посміялися, так?

– Щось на кшталт того, пореготали.

Прикольна Поклонська?

– Жодного разу не бачив її. Це ж треба людину знати. Ну як, "прикольна"? Може, прикольна.

Для когось.

– Не знаю.

За що ти ненавидиш Ксюшу Собчак?

– Я попросив вибачення у Ксюші Собчак уже давно.

А що це було?

– Я був максималістом, мені було мало років. І мене дуже дратувала вся ця споживча тема. Це було дуже давно. Піар, "луївіттони" – усе-усе-усе. І я сп'яну бовкнув щось про Ксюшу. Потім ми помирилися. Я сказав: "Ксюшо, пробач мені, будь ласка, я тебе обісрав". А вона мені каже: "А я тебе ніколи не ображала". Я й Тіматі обісрав тоді.

А кого ти не обісрав?

– Я попросив вибаченння. І потрібно віддати належне Ксюші: вона порядна людина, не опустилася до мого рівня.

Ти знаєш, як Микита Джигурда, наш товариш, написав колись? "Обісрався – обтікай. А не можеш – вбирай у себе".

– Мені було дуже приємно, що Ксюша Собчак виявилася набагато вищою, ніж я. Тобто я був ідіотом, а вона гідна, освічена. Так, розумничка.

Я маю пояснити, звідки в нас з'явилося вино. Ми перервалися. Олексій попалив трішки. Не те, що ви подумали. Він просто вийшов на балкон і попалив. Льошо, за тебе.

(Цокаються).

– Ну, давай далі.

Ну що, цитую далі. Ти підтримав Олексія Серебрякова, який назвав національною ідеєю Росії хамство, силу і нахабство. Сказав, що Росія – "країна хамів". Але ти пішов далі, назвавши Росію брудною, кримінальною та гомофобною країною, у якій люди ненавидять одне одного й усіх навколо себе. Сказав, що в голові в більшості росіян плавлений сирок. І підсумував: "У Росії мені не подобається все".

– Скільки я ж наговорив, бл...дь...

(Сміються).

Але якісь же досягнення в Росії були?

– Я зараз нічого поганого не казатиму ні про кого.

Скажи добре.

– Скажи, будь ласка: а за що мені поважати нашу владу? За гарні лікарні? За гарні дороги? За пенсійну реформу? Ні, скажіть мені: за що?

За те, що це влада великої країни, яка брязкає ядерною зброєю, усіх лякає. А раптом.

– Я ж не тому, що ти з України, а я з Росії. Я ж просто відверто кажу. Посперечайся зі мною, нехай вони посперечаються зі мною. Та мені просто соромно, бл...дь, що я росіянин. Ну, я зараз сказав образно. Олексій Серебряков – абсолютно інтелігентна, чесна людина. А що він неправильно сказав? Він просто не побоявся сказати правду. Та я б радий був, якби Росія була великою державою. Тільки ми всі, бл...дь, сидимо в дупі.

У глибокій?

– Я якось тут, бл...дь, придумав таку шалену тему... Мене за це проклянуть. Я зараз не лаю. Путін гарний, усі гарні.

Тебе вже прокляли, не хвилюйся.

– Ти розумієш, що я зараз стібусь... Знаєш, який порятунок Росії? Можливо, навіть України, Білорусі, нашого Радянського Союзу? Потрібно просто територію віддати Америці, бл...дь, або комусь, бл...дь. І нехай вони вкладають у це гроші, бл...дь. Не треба, бл...дь, знімати х...йове кіно за державний кошт. Нехай знімають кіно за гроші олігархів. Не треба, бл...дь, улаштовувати чемпіонати світу з футболу. Ви, сука, нагодувати країну не можете, бл...дь. Напевно, так само, як і Україну. Я думаю, що ми мало відрізняємося одне від одного. Дійсно, віддайте, бл...дь, цю територію комусь. Нехай вони вкладають у це гроші.

Китайці скоро самі прийдуть.

– Я розумію, що це абсурд, я розумію, що це маячня, та однак... Ми з тобою сидимо у Стамбулі, але ці... Тут немає турків? Ці турки живуть краще, ніж ми.

Та подивись, яка краса, які аеропорти, які готелі – яке все.

– Соромно. Ганьба. Серебряков правильно все сказав. Тільки я б додав. Він цього не сказав. У нас державна політика – це брехня. Державна політика Росії ґрунтується на брехні. І не просто внутрішня політика, а взагалі політика. Брехня, брехня! Усі брешуть!


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Після того, що ти наговорив, у Думі запропонували позбавити тебе Державної премії. Ну і як ти житимеш, якщо тебе позбавлять Державної премії?

– Сука (сміється)... Їм Державну премію я можу сам віддати. Після того, що про мене казав Кобзон, мені взагалі насрати, хто про мене що скаже.

А що він сказав?

– Він вважав мене гарною людиною.

А він знався на людях.

– Незважаючи на наші з ним різні політичні погляди.

– Він людиною був, чи не так?

– Що тут казати, ну, Дімо... Ми ж із тобою зараз мовчимо, киваємо... Ми ж можемо багато чого сказати, бл...дь.

Радикали в Одесі пробачили мене, не вбили. Сказали: "Якби ти був Пореченковим, ми б тебе викинули в море"

Цитую класика, Олексія Паніна. "80% населення Росії навіть не розуміє, що вони – дебіли. Ви все життя житимете в лайні. Щоб добре жити, потрібно у...бувати із цієї країни".

– Ну, напідпитку писав, найімовірніше. Але сенс правильний. Не зрікаюся.

– "Не отрекаются любя".

– Найімовірніше, був дуже п'яним. Тому що категорично сказав (замовкає, розводить руками).

Знаєш такий термін: "багатозначне мовчання", "красномовне мовчання"?

– Я зараз задумався не тому, що мені нема чого відповісти. Я зараз починаю мислити. Мені сумно, що це правда. Можливо, у вас в Україні щось змінюється. Не знаю. Чесно кажучи, не дуже впевнений. Ми всі – однакові радянські люди.

Знаєш, Олексію, що сумно? Те, що до 2014 року більшість із нас в Україні дуже любила Росію, російську культуру любила, видатних представників російської культури...

– Ми однакові. Ти мені зараз кажеш "російська культура". А чим ми з тобою відрізняємося? Ми з тобою різними мовами, чи що, розмовляємо?

Однією, звісно.

– З Ірою Білик ми різними мовами розмовляємо?

Звісно. Але я до чого веду? Після того, що Росія зробила з Україною, ми не почали менше любити російську культуру, ми не почали менше любити російську мову, мову велику...

– ...це не Росія зробила. Це зробив Путін...

– ...ми почали ненавидіти і Путіна, і його друзів, які здійснили це варварство щодо моєї країни. Прийти на нашу територію, розв'язати війну, повбивати стільки людей і брехати постійно.

– Мені соромно, що я у 2015 році дійсно в це все вірив.

Не соромно зізнатися, що помилявся. І в цьому велич твоя, що ти можеш це визнати.

– Серебряков раніше, ніж я, це зрозумів.

Хтось раніше, хтось пізніше. Але ти – не твердолобий ідіот. А зараз багато хто каже: "Ні..."

– Вони всі ходять у Кремль.

Так. У них театри, у них пільги, фестивалі, бабки.

– Звісно. А мені вже нічого втрачати. У мене вже все відібрали.

Розумію.

– Розумієш, коли я дивлюся фотографії... Стоїть Доліна, бл...дь, і підспівує Путіну. Бл...дь...

Одеситка Лариса Доліна.

– Одеса – російське місто.

Вважає Доліна?

– Я кажу.

Ні, Одеса – наше місто.

– Знаєш, що мені згадали про Одесу? Вони ж не зрозуміли, вони ж в інтернеті все розкрутили по-іншому.

А як було?

– По-іншому. Тільки сталася вся ця х...йня із Кримом – ми поїхали з українською виставою у Крим. І я записую відео, що ми зараз їдемо в російський Крим, російський Севастополь. А далі ми підемо в Одесу. Мав на увазі, що далі гастролі в Одесі. А вони написали, що ми хочемо захопити Одесу, бл...дь.

Що за інцидент був у Одесі в ресторані? Що це було?

– Я приїхав уперше після того, як уся ця історія трапилася з Україною. Мій товариш Андрій Ковальов, відомий олігарх із Forbes, мені пише: "Приїжджай Новий рік зустрічати в Одесу". А це був перший рік після всієї цієї х...йні, бл...дь, війни. Я приїжджаю, ми заходимо в ресторан в Одесі. І входять якісь радикали...

Звідки вони в Одесі?

– Х...й їх знає. Це ж правда. Телефонують неповнолітнім, років по 15, чи що, – і в них свастика на мобільному телефоні на заставці, бл...дь. От хоч убий, бл...дь.

Так, і що, інцидент був?

– Нічого. Пробачили мені, не вбили. Сказали, що "якби ти був Пореченковим, ми б тебе викинули в море". Закинули мені те, що Пореченков стріляв з автомата десь в аеропорту. Я не знаю.

Ну чистий даун, до речі. Навіщо він це робив?

– А вони мені сказали: "Пощастило тобі, що ти не Пореченков". Неприємно все це, Дімо...

– Увесь час російська пропаганда говорила: "Тут, в Україні, фашисти, націоналісти, бандерівці, сволота тощо". І от вмикають мене в ефір "Первого канала"...

– ...Дімо, переб'ю тебе. Коли я на власні очі бачив цих людей зі свастикою на мобільних телефонах, у це просто повірити.

У сім'ї не без виродка. У Росії теж до фіга людей ходить зі свастикою. Я в цьому абсолютно впевнений. І смажать яєчню на Вічному вогні. Таке скрізь є.

– Дімо, коли до тебе в Одесі підходить людина у шкіряному пальто до підлоги, і коли тобі практично пістолет... У них була зброя. Я ж тобі не брешу.

Вірю.

– Було дуже страшно.

Так от, знаєш, увімкнули мене в ефір "Первого канала", коли Зеленський переміг на президентських виборах...

– ...просто ти мені поставив запитання, чому в Росії вірять, що тут фашисти...

– ...так, я зараз скажу. "Дивіться, – кажу, – перемога Зеленського розвіяла всі міфи російської пропаганди про те, що в нас тут керують усім бандерівці, фашисти й націоналісти".

– Розумієш, як вони в Росії всі перестрашені, що чесні вибори відбулися, бл...дь? Не знаю, які вони чесні були.

– Чесні абсолютно.

– Коломойський же ваш...

Та ні.

– А, це все п...зда?

Я кажу: "Дивіться. Єврей Зеленський переміг у бандерівській країні. 73 чи 74 відсотки голосів. При тому, що прем'єр-міністр цієї фашистської і бандерівської країни – єврей Гройсман. А лідер опозиції – єврей Рабінович". Це не цирк? І вони всерйоз кажуть, що в нас фашисти.

– Я дуже погано знаю ці ваші українські штуки...

Я тобі розповідаю.

– Я дуже радий за Зеленського.

Та він класний.

– Я його жодного разу в житті не бачив. Щиро радію за нього. Ось так. Мені від нього ні жарко, ні холодно, бл...дь. Він мені грошей не давав.

А якби дав, то що?

– Він мені навіть грошей не давав, уявляєш? Усі в нього знімалися в кіно, а я навіть не знімався, бл...дь.

Може, ще попереду все? Почекай. Він один строк відбуде президентом. Більше не йде. І буде тебе знімати.

– Не хочу я більше зніматися. Я хочу в Іспанію, у Торрев'єгу.

Ти говорив, що "потрібно у...обувати з цієї країни". Ти назавжди покидаєш Росію?

– Так. Я готовий працювати, бл...дь, вантажником, х...юльщиком. Я – як Крамаров. Він коли виїжджав в Америку – він же не думав, що буде там зніматися.

Не думав.

– Моя приятелька Наталка каже мені: "А чого ти у Стамбул не приїжджаєш?" Я кажу: "У мене грошей немає". Сьогодні заробили, а завтра не заробили. А їх просто іноді не буває. Мені відрізали всі виходи на "Первый канал". Я в чорному списку всіх федеральних каналів. Ось зараз про мене зняв "Пятый канал" 50-хвилинний фільм. Портретний, де всі артисти про мене добре говорять, бл...дь. Ну спромоглися, бл...дь. А до цього вони мене лайном усі поливали, бл...дь.

Після всього, що ти наговорив навіть... Росія – твоя батьківщина. Батьківщину ж не вибирають. Ти любиш свою країну?

– Дімо, Ошо почитай. Яка Батьківщиина? Батьківщина наша – планета Земля. Я так само люблю Україну, як і Росію та Білорусію. Про яку Батьківщину ти говориш?

Ти в Москві народився?

– Так. У пологовому будинку Грауермана.

О, в центрі Москви.

– Бл...дь, освічений!

Ну так.

– А ти знаєш, де цей пологовий будинок?

– У районі Арбата.

(Дивиться в камеру). Сука, звідки він знає?

Так він усе знає.

– Висоцький привозив – пам'ятаєш? – дитину в "Місце зустрічі змінити не можна", підкидька. Це мій пологовий будинок.

Так. Там Ширвіндт із Державіним народилися. Вони мені розповідали... Ти москвич, ти народився, це твоє місто...

– Я по-іншому трошки зараз до цього всього ставлюся. Планета Земля.

Тобто поняття "Батьківщина" для тебе не існує?

– Не існує.

А рідні берізки, а московські площі, вулиці, а Красна площа, серце Москви, а мавзолей Леніна? Ти не любиш?

– Я по-іншому ставлюся до цього до всього.

У тебе не тьохкає серце, коли ти виходиш на це кладовище в центрі Москви? Я маю на увазі Красну площу, де покояться революціонери, і Сталін, і Брежнєв. Ні?

– Я вчора купив черевики (показує на ноги). Я встиг їх подряпати, бл...дь, тому що вся Москва в лайні. Я не хочу жити в місті, у якому брудно. Я хочу жити в чистому місті. У Барселоні мені подобається, наприклад.

Ти свідомо зараз кажеш, що назавжди виїжджаєш із Росії?

– Назавжди. Ніколи моєї ноги більше не буде в цій країні.

А зйомки? Якщо тебе будуть запрошувати?

– Мене не будуть запрошувати.

А якщо будуть? Якщо щось зміниться? Скажеш "нічого не зміниться"?

– Може, я зараз трохи пишномовно кажу. Напевно, мій час залишився там, де Етуш помер.

Тобі 42 роки. Ну що ти?! У тебе все попереду. Льошо, ну що ти кажеш?

– А з ким зніматися? Я зараз не викаблучуюся. Ну от із ким?

Та чи мало? Є ж гарні фільми.

– Добре. Я мовчу.

Тобто, у принципі, ти можеш коли-небудь знятися в російському кіно?

– Так. За гроші я можу все. Можу навіть відсмоктати.

У кадрі.

– Так. Ми вже це обговорили.

До речі, скільки треба грошей, щоб ти відсмоктав у кадрі?

– Це пропозиція?

Практично.

– Ти мене не збуджуєш.

Я ж не сказав "у мене". Я кажу взагалі, зауваж.

(Сміються).

– Ну Дімо, ну шо, бл...дь... Не треба буквально сприймати "відсмоктати". Я ж тобі намагався пояснити, що це буде кіно, як Альмодовар... Я ж про це тобі кажу.

Добре. Повертаємося до Іспанії. Чому країною свого проживання ти обрав Іспанію?

– Місто Торрев'єга – дешеве. А в нас немає грошей для того, щоб... У мого друга Льови "Бі-2" маєток разом із Бандерасом у Марбельї. А Торрев'єга дешева, там російські друзі знайшлися. І хохли, українці. Вони мені допомагають. Ми театральну студію відкриємо.

Тобто ти знаєш, чим будеш там займатися?

– Ми до останнього сиділи взагалі без грошей. Шмотки, у яких я прилетів до тебе, із минулого життя залишилися.

Слухай, мені соромно, що я у светрі. Я думав, ти у футболці будеш, а ти в костюмі такому красивому...

– Учора купив штани Brioni, бл...дь.

А кажеш, грошей немає. Нічого собі...

– Я заробив... Тітка Надя померла. Зараз продаємо квартиру. Одну квартиру залишимо, щоб здавати... Купимо квартиру там, в Іспанії.

Тобто в Іспанії ви будете жити на гроші, які будете отримувати від здавання квартири в Москві.

– Так. І я сподіваюся, що в нас ще щось залишиться. Квартири в Москві коштують дорожче, ніж в Іспанії.

Звісно.

– У мене давно немає такого життя, як раніше. У мене був будинок на Рубльовці, я знімав його. У мене було кілька машин. У мене все було. Давно вже нічого не залишилося. Х...й без хліба доїдаємо, бл...дь.

Зараз знаєш, що скажуть? "Це він тому лає Росію, що в нього вже нічого немає. А якби у нього щось було..."

– А це їхня справа. Я був щасливою людиною. Я у 18 років отримав усе, що я хотів. Навіть на концерт Bon Jovi сходив.

Круто!

– Мені пох...й, що вони скажуть.

Це найвищий ступінь свободи, коли тобі пох...й, що вони скажуть, і ти не залежиш від чиїхось думок?

– Найвищий!

Ти кайфуєш від цього?

– Страждаю. Донька моя переймається через це. Тому що якби тато не був ідіотом, бл...дь, моїй доньці можна було б купити щось більше, ніж я зараз можу собі дозволити. Я не можу собі дозволити купити їй якісь речі.

Ти буквально зараз закінчуєш роботу над повнометражною картиною, яку сам зняв.

– Так.

Як вона називається?

– "Я повернувся". У мене знялися чудові артисти. Микита Джигурда. Мені дуже шкода тих, хто сприймає його як якусь епатажну людину. Він настільки творчий... Ти не уявляєш. Він мене стільки навчив... Володя Єпіфанцев, Саша Головін. Я в Instagram викладаю наші фотографії, і мені кажуть: "Зібралися, бл...дь, алкоголіки всі". Зняли. Я щасливий, що пощастило, що була можливість – упали гроші зверху.

Тобто буває, що падають?

– Я не заробив.

На фільм упали?

– Так.

Про що фільм?

– Я колись давно знімався в короткометражному фільмі за розповіддю Аркадія Аверченка "Безневинне створіння". 20 хвилин. І коли моя донька виросла, я подумав: "Блін, було би класно це перезняти". І ми осучаснили Аверченка. Ну, так, сп...здили, під радянський лад... Сидимо в ресторані, п'ємо з Романом Качановим, режисером "ДМБ"...

– ...який фільм "ДМБ" класний узагалі...

– ...він каже: "Вам що, дають гроші на продовження?" Я кажу: "Типу так". Він: "Ми з Охлобистіним написали "ДМБ" на колінках за 20 хвилин". "Ромо, – кажу, – у нас немає сценарію". Він каже: "Ну напишіть". І уявляєш – ми з короткого метра написали. Я не став відходити далеко – просто сп...здив у Балабанова, бл...дь. Я подумав: "Ну, бл...дь, герой бореться за правду". Написали за 20 хвилин. Називається "Я повернувся". Я рекламую своє кіно. Будь ласка, подивіться.

Тобі подобається це кіно в підсумку?

– Ні, не подобається.

Що ж таке?

– Я виявився не таким талановитим, як Балабанов.

Ну, таким талановитим, як Балабанов, узагалі важко бути.

– Розумієш, сцена гарна, сцена погана, сцена гарна, сцена погана... Джигурда от, бл...дь, входить у кадр – геній. Наступна сцена, бл...дь, – погано.

– Льошо, ти щаслива людина?

– Ти знаєш, я кажу про те, що я нещасливий, але насправді щасливий. Прокидаюся вночі й кажу: "Бл...дь, який же я нещасний..." А насправді щасливий.

Я звертаюся до українців. Хлопці, ми всі однакові. Не сприймайте російський народ як Путіна. Якусь х...йню сказав зараз, так?

Ти розумієш, що Бог тобі дав найголовніше – талант?

– Мені Бог дав те, про що ми говорили на початку нашого з тобою інтерв'ю щодо Єсеніна. Я можу заплакати... Я щаслива людина. Мені Бог дав те, що більшості людей навіть близько не дали. Не тому, що я гарний артист. Я дуже заштампований артист. Як Меншиков.

Ти заштампований артист?

– Звісно. Я ж колгоспник.

Що означає "колгоспник"?

– У мене є типаж. Я не можу грати великий діапазон. Я Пушкіна не зіграю, хоч ти вивернися, бл...дь, я в нього не залізу. Безруков може. Я – ні.

Як говорила Людмила Марківна, "потрійний стрибок через дупу".

– Ти все сказав. Я не зможу зробити потрійний стрибок через дупу. Я дуже гарний артист. Але у своєму діапазоні. От хоч ти трісни, бл...дь.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Про що ти мрієш?

– Вивезти доньку з Росії.

А у творчому плані?

– Ні про що. Мені насрати на всю цю творчість, бл...дь. Давно вже ні про що.

Як ти можеш? Невже ти не хочеш створити щось?

– Не хочу. Я зняв своє кіно. Зняв погане своє кіно. Обісрався. Мене врятували артисти – Микита Джигурда, Володя Єпіфанцев, Саша Головін. Я дякую їм, що вони безкоштовно знялися в моєму кіно. Кіно погане. Не вийшов із мене Балабанов. Я думав, що буду великим. Не вийшло. Я кажу чесно абсолютно. Я хотів бути Бертолуччі, а в мене не вийшло.

Як цікаво буде зустрітися за 10 років, наприклад, коли ти зробиш ще багато чого значного, і нагадати тобі ці твої слова...

– За 10 років я буду жити в Іспанії. Це моя остання зима в цій країні.

А раптом не буде Путіна при владі?

– Путін ні до чого. Ця країна приречена. Розумієш, про що я кажу?

Розумію, звісно.

– Ти до Бориса Годунова, бл...дь, відтмотай плівку назад. У них що-небудь змінилося?

Чого ти такий розумний? Це ж мінус.

– Не знаю, як тобі відповісти.

Був би дурнішим – жив би спокійно, не кидався б, щасливим би був...

– Я мовчу. Ну що ж сказати?

"Горе від розуму", скажи?

– Я не читав. Я правда не читав "Горе від розуму".

Ти книжки сьогодні читаєш?

– Ні.

– Узагалі?

– Узагалі.

А кіно дивишся?

– Учора подивився. Сподобалося якесь кіно мені... Переглядаю старі фільми. Романа Гургеновича Балаяна, Бертолуччі.

Буває, що під час фільму ти ревеш як білуга?

– Із Тихоновим плакали, В'ячеславом Васильовичем.

Розкажи.

– Приїхали на якийсь фестиваль давним-давно, він ще живий був. Сіли. І почали показувати старі кадри військових фільмів. І він заплакав. І я заплакав. І сиділи плакали двоє дурнів: Тихонов у свої 70 років, і я, Олексій Панін, заплакав у 20 років. Гарна була людина В'ячеслав Васильович.

Дуже.

– Не питай, Дімо. Ти ж мене зараз провокуєш. Ти хочеш, щоб я заплакав? Я можу (плаче).

Причому якщо ти заплачеш, це будуть сльози не артиста, а людини. Правда?

– Коли ми з тобою говоримо про Тихонова, коли ми з тобою говоримо про великих людей, це ж чесно... Розумієш, коли ти мене питаєш про ноги в жопу або собак, це інше. Про Люсю Гурченко... (Схлипує). Ну як про них можна говорити? Вони ж...

Кіно знімали в такій невільній країні, а кіно було прекрасним.

– Та чого ти до...бався до цієї країни, бл...дь, Дімо? Що Росія, що Україна – ми ж всі живемо в Радянському Союзі, бл...дь.

Україна вирвалася звідти. І Грузія вирвалася.

– Не вирвалася поки що.

Не до кінця, звичайно.

– Я ще раз повторю про свій улюблений Конотоп. Нікуди вона ніх...я не вирвалася. Усі ми живемо в совку. Просто у вас є якісь рухи в бік розвитку демократії. Ти краще за мене знаєш. І я дуже радий, що переміг Зеленський. Я дуже радий, що у вас є якась движуха. А в нас немає.

Ти зараз Конотоп удруге згадав. У тридцять якомусь році один із класиків української поезії Максим Рильський написав такий чотиривірш: "Географічно ми в Європі, в найкращій із її країн. Але фактично – в Конотопі, що мучить нас, як сучий син".

– Я розумію.

Це Рильський написав про те, про що ти зараз говориш. Вибачте нам, жителі Конотопа. Ми вас не хотіли образити.

– Чим ми відрізняємося, правду кажучи, крім політики?

Ти знаєш, ментальність відрізняється, Льошо. Що західніше географія, то західніші люди.

– Чим ми з тобою відрізняємося?

Ну, не знаю...

– Я такий самий, як ти. Чим я відрізняюся від тебе?

Та ти актор грандіозний.

– Ну, бреши, бреши, давай.

Ні, не брешу. Досить переглянути будь-яку твою роль. Ти скрізь чесний. Прекрасний актор.

– Ми зараз тут сидимо – сидить Єва, сидить Наташа з українським паспортом, твоя дружина. Ми якось ділимо одне одного? Твої оператори стоять... Я не знаю, що сказати. Хто це все влаштував... Ти ж сам усе знаєш. Вони... Я мовчатиму. Бо зараз наговорю зайвого.

Льошо, я хочу тобі сказати спасибі. Знаєш за що? За те, що ми з тобою змогли ось так зустрітися. Так, не в Києві, не в Москві, а у Стамбулі, але змогли. За те, що ми з тобою говоримо однією мовою, за сльози твої спасибі, вони чесні й щирі. За те, що ти людина нормальна, за те, що ти зберіг свою душу, за те, що не піддався на все це лайно, яке ллється з телеекранів, за те, що ти знайшов у собі сміливість зізнатися в тому, що ти помилявся. Це ж не гріх – помилятися, гріх – не визнати. Правда?

(Витирає очі). Я мовчу.

Спасибі, що ти приїхав. Ми з тобою класно поговорили насправді. От класно. Ти тепла, добра людина.

– Пішли їсти.

– Чекай. Тебе подивляться мільйони людей. Скажи що-небудь наостанок – і підемо їсти, і вип'ємо з тобою.

– Я звертаюся до українців. Люди, ми всі однакові. Не сприймайте російський народ як Путіна і... Якусь х...йню сказав зараз, так?.. Я чесно сказав. У мене є моя подружка Іра Білик. Я її дуже люблю.

Скажи Ірі щось. Їй приємно буде.

– Я хочу... (Плаче). Бл...дь, я розчулився... Ходімо їсти.

ВІДЕО
Відео: В гостях у Гордона / YouTube

Записав Микола ПІДДУБНИЙ

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

 
 

Публікації

 
усі публікації