Парасюк проти Трампа, або "Я тобі, курва, штовхну!" 

Жахливий за силою піддупник валить президента США з ніг, округлюючи очі операторів і спричиняючи в охоронців Дональда довічний тік

А от цікаво, чи в багатьох читачів під час перегляду відео "Трамп відштовхує прем'єра Чорногорії" виникло пекуче бажання дати президентові наддержави у щелепу? Ну або делегувати це почесне право іншій, більш компетентній людині?

Особисто я вболіваю за нардепа Парасюка. Тільки уявіть: Трамп відштовхує Володимира, пробирається на передній край, звідки впливово посміхається телекамерам. Однак недовгий цей тріумф: жахливий за силою піддупник валить президента США з ніг, округлюючи очі операторів і спричиняючи в охоронців Дональда довічний тік. Коли ж ошелешений Трамп намагається підвестися, Володя повторно б'є його "з ноги".

Водночас штаб-квартира Північноатлантичного альянсу заходиться нестямним, з істеричною сльозою, криком:

– Ні, ну ти диви, яка курррва! Сволота!! Я тебе, гніду, зараз по стінці розмажу!!!

Під вечір світовий інформаційний простір кипить. Рада Безпеки ООН збирає екстрену нараду, НАТО приводить свій контингент у стан найвищої бойової готовності. Сполучені Штати розривають з Україною програми співпраці. Натомість нардеп Парасюк нарозхват, за участь у вечірніх ефірах йому пропонують шалені гонорари, а Арнольд Шварценеггер, що не в'яне, говорить в ефірі CNN:

– Цей Parasyuk – відважний хлопець. Я, панове, хоч американець і республіканець, але залюбки потисну йому руку!

Це ж так окрилює: знати, що на тлі свого затиснутого в рамки пристойності умовного "очкарика" ти можеш практично все!

...Насправді будьмо відвертими: і Трамп, і Парасюк – політики-хами. Уся різниця – у рівні впливу та вседозволеності. Скажімо, Володимир Зіновійович навряд чи дозволить собі грубо відштовхнути Андрія Парубія чи Ріната Ахметова. Внутрішня "чуйка" підкаже йому: краще вибрати жертву "скромнішу". А ось у Дональда Джоновича, як бачимо, таких обмежувачів практично не залишилося. Для нього що прем'єр Чорногорії, що прибиральниця з Македонії – байдуже. До речі, Македонія – це ж там, де президентом працює Олександр Македонський?

Особисто мені боляче було дивитися на розгублене обличчя Душко Марковича. Ну а уявіть, як нині нещасним мешканцям Чорногорії? І який сором за свого законно обраного відчувають тепер совісні люди у Сполучених Штатах?

Знайоме відчуття. Скільки разів, зіткнувшись із хамством, ми втрачаємо мову, стаємо недолугими, покриваємося червоними плямами? І лише прийшовши додому думаємо: "Чорт, а треба було відповісти йому (їй) ось так (варіант додається). Ну чому, чому я такий тюхтій?"

Справді, не варто картати себе. Порядна вихована людина перед хамом завжди беззахисна. Бо на будь-яке ваше ввічливе зауваження хам відчуває право дати асиметричну відповідь, розширити правила гри на свій розсуд. Це ж так окрилює: знати, що на тлі свого затиснутого в рамки пристойності умовного "очкарика" ти можеш практично все!

Українська політика повна випадків хамства – стратегічного та тактичного, спонтанного та продуманого.

Такого хамства, коли можна перебивати, обкладати триповерховим матом, принижувати гідність опонента, принагідно підживлюючись злісним кайфом від його безпорадності. Пам'ятаєте легендарний діалог Ігоря Коломойського з журналістом Сергієм Андрушком? Треба сказати, що сам Сергій у професійному плані – цілком напориста, аж до безпардонності, людина. Підкреслюю: у професійному плані.

Дуже часто такий підхід виправданий: не з трепетними овечками доводиться мати справу. Але тут журналіст нарвався на хама патентованого, та ще й наділеного почуттям власної винятковості.

І виявився безсилим.

Таких роликів по мережі виявляєш сотні. Що робити? Такі часи: у кожному телефоні є функція відеозйомки, на кожному комп'ютері можна заходити в YouTube. І хамство перетворюється на цілком усвідомлене знаряддя політичної боротьби. Ураховуючи те, що наше суспільство виховане совком, змучене війною, розлючене корупцією, засмикане щоденними клопотами, – ураховуючи все це, громадська реакція на таку манеру поведінки буває гаряче схвальною. І ось уже Парасюк б'є СБУшника, Барна хапає за інтимні місця прем'єр-міністра, Ляшко кидає на адресу політичних конкурентів такі слова, за які в інші часи його проткнули би шаблею просто на місці, не доводячи справи до суду чи дуелі...

Чи відповідальні ці люди за свої слова та вчинки? Теоретично – мають бути відповідальними на виборах; ну хіба виборець не висловить своє "фе" на адресу знахабнілого політика?

Найкраще з хамами справляються самі хами; любо-дорого дивитися, як вони часом взаємознищують одне одного

Ну це як сказати. По-перше, до виборів ще багато води витече. По-друге, багатьом виборцям хамство подобається, особливо якщо воно з харизматичним душком. І по-третє, тепер-то що робити? Підколювати? Після бійки махати кулаками в пресі?

На жаль, доводиться визнати: тут і тепер проти лома хамства – немає прийому, окрім іншого лома.

Найкраще з хамами справляються самі хами; любо-дорого дивитися, як вони часом взаємознищують одне одного. Але є проблема: набагато частіше ці люди збиваються в купу та разом знущаються над нами. І поки в Україні не запрацювало правове суспільство, де слабкий може завжди знайти захист від нахабного та сильного, – що, питається, нам робити? Простіше кажучи, що робити з умовним Трампом?