-1 Київ
Рано чи пізно Європі – не заради України, а заради самозбереження – доведеться все одно зіштовхуватися з Росією. Потрібно нарешті зрозуміти, що без військового вирішення не буде жодного миру з Росією
– Доброго вечора, Савіку. Доброго вечора, аудиторіє. Уже традиційно ми сьогодні в ефірі. Вечір п'ятниці, і у нас "Підсумки тижня із Савіком Шустером". Савіку, я думаю, нам цікаво з вами подивитися, у яких містах і країнах нас дивляться, зробити таку перекличку, щоб побачити, яка аудиторія прийшла зараз.
– Цікаво, звісно. Але в будь-якому разі вітаю, Лесю, і вітаю, усі глядачі та слухачі, хто вже зараз нас бачить у прямому ефірі. І звісно ж, хтось нас дивитиметься в записі, і їм теж "вітаю".
– Зараз, певна річ, така історія зі світлом в Україні, що дуже багато хто, хто не зможе подивитися нас зараз, подивиться в записі – тоді, коли з'явиться світло. Тому що, зокрема, зараз і в Києві немає світла, нам пишуть. Але поки, щоб ви не пропускали жодного нашого ефіру, щоб ви не пропускали наших інших цікавих матеріалів та інтерв'ю, ми просимо вас підписатися на всі наші YouTube-канали. Це: "Алеся Бацман", "В гостях у Гордона", "Дмитрий Гордон". YouTube-канал Савіка Шустера поки тимчасово зупинив роботу, але я думаю, що це тимчасово. Ми виходимо на наших каналах. Тож із задоволенням дивіться Савіка тут. І я хочу всіх попросити: усі, хто дивиться, будь ласка, ставте лайк цьому відео, щоб нас просували в YouTube, і надсилайте це відео вашим друзям зараз, хто ще не встиг приєднатися. Савіку, почнемо з уже традиційного запитання. Що найважливіше цього тижня сталося?
– Ви знаєте, Лесю, з одного боку, трапилося те, що я подивився і послухав інтерв'ю лікаря Євгена Комаровського з Василем Головановим. І, звісно, те, що сказав Євген Комаровський, мене змусило глибоко замислитися. Каже: "Ось люди... Вони живуть цей світловий день, потім вони повертаються додому. У яких умовах вони вдома живуть, одному Богу відомо. Тому що якось уявити загалом життя людей ми не можемо. І якщо в них є можливість, якщо в них заряджені телефони, то вони слухають усілякі Telegram-канали і ллється усіляка інформація, і потім вони вночі заснути не можуть, тому що вони все це переварити не можуть, і ось я раптом відчув таку відповідальність: що ми людям кажемо, що пояснюємо і наскільки їм це треба... Мене це дуже зачепило, до глибини: те, що сказав Євген Комаровський.
Те, на що я звернув увагу, я сказав би, не подія, а радше явище. І явище це – біженці. Із кожним днем ця проблема стає дедалі серйознішою, але зараз Європа, маючи на увазі, що на дворі все ж таки листопад і на нас чекає холодна зима, в яку нас усе ж таки штовхає Росія, тому що це її "холодна" війна, це її форма "холодної" війни проти України і проти Європи. І ми бачимо зараз цифри жахливі. Такого потоку біженців і переселення взагалі людей не було з часів Другої світової війни. За даними Організації Об'єднаних Націй, приблизно 8 млн людей покинуло Україну. Інші джерела кажуть, що приблизно 4,5 млн українців зареєстровані й отримують якусь соціальну допомогу.
Ми розуміємо, що люди... Я чув – я зі знайомими розмовляв, – що якась кількість людей у вересні повернулася. Особливо до Києва. Вважаючи, що загалом ситуація заспокоїлася – і, можливо, життя повернеться: не в нормальне русло, але щонайменше можна буде жити і дітей якось виховувати й навчати. Але знову почалося заново. Я не можу навіть уявити, як люди вдруге пакуватимуть валізи і тікатимуть. Вони, напевно, усе ж таки залишаться. Це одна проблема. Тобто одна проблема, як Європа це вирішуватиме, друга проблема – це внутрішні біженці в Україні. Їх величезна кількість. Знову: за підрахунками міжнародних організацій, це орієнтовно 6 млн, вони кажуть. Ну гаразд, може, ця цифра перебільшена, але все одно ми говоримо про мільйони людей. І для них зима буде дуже важкою.
І з погляду європейського, консенсусу реального немає. Ось як не було 2015 року, коли ринули сирійські біженці й біженці з Афганістану. Скажімо, сирійських біженців у Німеччині нараховують приблизно 1,2 млн. Це не можна порівняти з тим, із чим Європа стикається зараз.
Звісно ж, популістські партії це використовують. Звичайно ж, усі говорять про те, що це треба все припинити, що "у нас немає можливості всім допомагати", що "соціальна подушка не безмірна", що "ми не можемо", "наші люди страждають"... Ну ви розумієте: звичайні розмови політичні. Бо тему політизують.
Скріншот: Алеся Бацман / YouTube
– Україна стає розмінною монетою в політичній боротьбі, уже внутрішньоєвропейській.
– Так, вона стає такою. Але ви розумієте, я вважаю... Це моя особиста думка, знову-таки. Якби я був європейським політиком, я до цього підходив би дуже різко. Тому що те, що робить Росія в Україні, – на мою думку, це абсолютно класичний геноцид. Тобто класичний. "Геноцид" – це слово, яке було вперше створено 1944 року. Давньогрецьке "генос" – це "нація" або "плем'я". За часів Стародавньої Греції, мабуть, це було не зовсім "нація", але байдуже. Це "нація" або "плем'я". І "цидес" – це латина – означає "вбивство". Отже, те, що відбувається на території України зараз, – це навмисне знищення нації, навмисне знищення держави. І це є геноцидом.
Ніхто його поки не збирається припиняти з боку агресора. Тому заходи мають бути жорстокими. Вони не можуть бути... Розумієте, уже гуманітарні, якісь людські звернення, політичні звернення, дипломатичні промови, політкоректність – це все пішло. Це все пішло. Рано чи пізно Європі – не заради України, а заради самозбереження – доведеться все одно зіштовхуватися з Росією. Усе одно доведеться. Краще раніше, ніж пізніше. І це вже не проблема лише закриття неба України. Це вже проблема закриття кордонів України, це проблема виштовхування всіх російських військ із території України. І що швидше це буде зроблено, то менше вплине катастрофа біженців на всі європейські країни.
Потрібно нарешті зрозуміти, що без військового вирішення не буде жодного миру з Росією. Не буде. І тому якби ми з вами розмовляли англійською мовою, наприклад, а не російською... Але гаразд, я це зроблю англійською, я спробую. Ви знаєте, не всі це опублікують. Тому що це не дуже популярна думка. Але я вважаю, що треба у військовий спосіб зараз викинути Росію з території України просто, гарантувати Україні безпеку, тобто ракети сюди не мають прилітати, а якщо вони прилітають, покарання має бути відповідним.
Потрібно закривати небо. Реально зараз уже треба. Інакше на нас усіх чекає катастрофа, масштабів якої ми передбачити зараз не можемо. Але яким буде європейський континент після цієї зими... Або, не дай боже, ще одна зима. Не дай боже... Я не знаю. Я не можу передбачити. Тому з погляду самооборони – я думаю, що треба вживати найжорсткіших заходів. І це треба робити зараз.
Я не думаю, що у Європі побоюються, що в якийсь спосіб російські війська раптом підуть у балтійські країни чи Польщу. Усі бачать, що російська армія не здатна на це
– Я не знаю, Захід розуміє, що якщо він сьогодні не долучиться тією мірою, про яку ви говорите, то поле бою з української землі переміститься туди: на західні землі, до інших країн усе це піде? І тоді їм потрібно буде не давати нам свою зброю, а самим брати до рук свою зброю і самим її застосовувати.
– Ну, розумієте, я не думаю, що є ці побоювання: що в якийсь спосіб російські війська раптом підуть, там, у балтійські країни чи Польщу. Цього побоювання немає. Бо всі бачать, що російська армія не здатна на це. Російська армія взагалі не підготовлена для такого. У неї взагалі зовсім інша воєнна доктрина. Вони ось цю війну в Україні вести не можуть. Вони її програють, і всі це бачать.
Тому, можливо, Захід у цьому сенсі заспокоївся. Можливо, вони вважають, що їхній території ніщо не загрожує. Але я, знову-таки, повертаюся: [Європі] загрожує соціальна криза, яка призведе до політичної кризи. І ми отримаємо у Європі абсолютно авторитарний уряд: ми отримаємо не одного [прем'єра Угорщини Віктора] Орбана, а отримаємо 27. І Європа зміниться, і жодних прав людини, і жодних громадянських прав, і жодних прав меншин. Ми про все це забудемо. Ми перетворимося знову на якісь племена, які ворогують між собою. Ось куди повернеться Європа.
Європа завжди була дуже складним континентом і залишається цим континентом. Але якщо ми вважаємо, що створення Європейського союзу – це велике досягнення, тому що ось зібрали різні народи разом, там, погодилися щодо спільних цінностей, ми ці цінності захищаємо – і от у нас із Другої світової війни, з 1945 року... Ну так, була війна в Югославії, але це трохи інша історія. Загалом інша історія.
До речі, про Югославію. От Косово: етнічні чистки, спроби Сполучених Штатів, спроби Великобританії, спроби Франції, спроби НАТО все ж таки якось, якимись словами домовитися із Сербією і пояснити, що не можна знищувати народи... Албанці теж були в ситуації: їх знищували або вони тікали. Вони не мали іншого виходу. Так, і ось тоді було вирішено бомбардувати Югославію. Отже, із цим можна погоджуватися, із цим можна не погоджуватися. Ми зараз про це сперечатися не будемо.
Але зрештою, що ми маємо сьогодні? Ми сьогодні маємо Хорватію, яка вже у Євросоюзі, Сербію, яка претендує на Євросоюз. Сербія, можливо, буде навіть у НАТО. У нас Югославія – так, складна. Ми беремо Боснію і Герцеговину, те саме Косово, там, – складно. Але в політичний спосіб питання вирішують. Але якщо Білл Клінтон ухвалив це рішення і зробив… Бо він зрозумів, що розмовляти… От немає більше слів. Знаєте, коли закінчуються слова, треба іншими методами працювати. А слів більше немає. Просто немає. От я не знаю, якими словами сьогодні можна звертатися до керівництва Росії. Я маю на увазі всю цю так звану еліту російського керівництва. Я не знаю, якими словами до них можна звертатися.
Фото: Шустер online / Facebook
– Ну ось про те, що ви сказали: про слова, про звернення: але не до Росії, а до Заходу: англійською мовою. Савіку, я вам пропоную відразу: запишіть блог – і ми його опублікуємо в нас у YouTube, власне кажучи, де його зможуть побачити й почути в різних країнах. І це також гарна комунікація, яку ви можете зробити. Тому одразу творча ідея, яку давайте реалізуємо обов'язково.
Я хочу зараз трохи почитати повідомлення з нашого чату. Тому що нас реально дивиться весь світ, з України – з усіх міст. "Вітання зі Львівщини. Слава ЗСУ", "Орландо. США з вами", Тернопіль, Маріуполь, Запоріжжя на зв'язку. "Привіт із Латвії", "Чоп вас вітає", "З Грузії привіт", "Привіт з Ізраїлю", "Добрий вечір, вітання вам із Варшави", "Грузія з вами", "Привіт із Казахстану", "Привіт із Черкас", "Ізраїль, Ашкелон. Любимо вас, вболіваємо за Україну", "Сибір із вами". Оце вже несподіванка. Навіть Сибір. "Самара з повагою", "Привіт із Туреччини. Слава Україні", "Привіт із Киргизстану", "Із Тбілісі з любов'ю", "Дортмунд. Слава Україні", Молдова, "Узбеки з вами". "Австрія, привіт із Клагенфурта". "Привіт із Казахстану", Калінінград дивиться нас, "Привіт із Чернігова"... Так, так, так... Компліменти вам, Савіку, пишуть. І мені навіть трохи тут компліментів.
Слухайте, дуже люди підтримують Україну. До того ж скрізь. Ось зараз усі наші глядачі – ви бачите – відгукуються на ваші слова, розуміючи те, що попереду чекає на українців, і розуміючи, що, напевне, багато хто сьогодні недооцінює ситуацію, в яку ми йдемо з настанням холодів, зими: от гуманітарну ситуацію і те, про що ви кажете. Ще раз хочу звернутися до аудиторії. Друзі, ви можете... Пишіть нам: не лише звідки ви, не лише якісь ваші коментарі. Ви можете ставити нам запитання – і найцікавіші ми із Савіком обов'язково озвучимо. Савіку, давайте...
– Так, обов'язково. Це дуже цікаво: почути запитання і думки людей. Звісно.
– Так.
– Ми дуже вдячні за таку велику географію. Я дякую людям: низький уклін.
– Так... Пітер: "Слава Україні. Найшвидшої перемоги". Ташкент. Із Нью-Джерсі: "Слава Україні". "Привіт із Москви"... Ну нас дивляться скрізь, слухайте.
– Москва, Пітер і Сибір – вони ще ризикують, до того ж.
Після раптового наступу в Харківській області Захід зрозумів, що Україна може воювати, і воюватиме до кінця
– Друзі це важливо. Продовжуйте. Савіку, повернімося зараз конкретно до того, що відбувається в Україні, і до того, що відбувається на фронті. Обговоримо Херсон, бо це сьогодні одна з найважливіших ділянок. Що там відбувається? Росіяни начебто йдуть звідти. Навіть прапор Росії вони забрали з адміністративної головної будівлі над Херсоном.
Я дивилася інтерв'ю міністра оборони України Олексія Резнікова, який сказав, що росіяни можуть покинути, тобто їм типу не звикати. Сил немає – і вони тікають. З іншого боку, є ймовірність того, що вони готують якусь пастку. Тому що більшість експертів, з якими я розмовляла, в один голос кажуть, що втрата Херсона для Путіна може стати початком незворотних процесів усередині Росії, усередині Кремля, що для його влади це небезпечно. Що ви думаєте?
– Почнемо з "незворотних процесів". Я в ці "незворотні процеси" не вірю. Я думаю, що поки ця вся верхівка і партія путінська – вона міцна, вона сильна, вона об'єднана. Я не вірю в усі ці історії: що там розколи, вежі [Кремля]... Це все загалом для бідних. А те, що це може бути маневр, – може. Це може бути маневр. Тому що російська армія – її доктрина... Тобто її завдання – не захоплювати території, що найцікавіше, а навпаки. Її доктрина свідчить про те, що вони мають вимотувати противника, навіть покидаючи території, і потім їх собі повертати. Добре, це було за часів наполеонівської навали, це було навіть під час Другої світової війни, коли їм довелося покинути дуже великі території...
– Тактика випаленої землі.
– Ну те, що вони роблять... Це те, що вони зробили в Маріуполі, це те, що вони намагаються зробити в Харкові. Намагалися. Слава богу, там... Цей раптовий український наступ у Харківській області – це дуже сильний чинник виявився. Дуже сильний. Так, з одного боку, він ніби послабив ту єдність, про яку ми намагаємося говорити, у Росії. Хоча я думаю, що Росія тут ні до чого, навіть узагалі Росія мене не цікавить у цьому сенсі. А мене більше цікавить Захід: що Захід більше повірив в Україну. Адже коли побачили, що українська армія... Добре, це планування було зроблено разом, спільно з НАТО, але це робили українці, це робили українські командири – як старші командири, і молодші командири, – це робили українські солдати. Це робили вони. І коли вони мчали, наче на тачанках, і звільняли території – це було дуже ефектно.
А так зустрічають наших захисників на Харківщині. pic.twitter.com/LKaT1feraA
— Oleksiy Brusentsov (@brus1958) September 8, 2022
І Захід зрозумів, що Україна може воювати, і воюватиме, і воюватиме до кінця. І їй треба постачати зброю. Але повертаючись до початку нашої розмови, я вважаю, що вже неправильно говорити "ми дамо зброю – нехай українці воюють". Ні, друзі, от зараз треба розуміти, що ситуація змінюється. Тому що ця гуманітарна катастрофа, перед якою ми стоїмо, – вона вже потребує інших підходів.
– Що потрібно робити? Савіку, конкретизуймо зараз. Це важливо. От на вашу думку, які кроки має зараз зробити Захід? І Захід в особі кого саме? Тому що ми говоримо "Захід". "Захід" – це теж конкретно...
– Ми говоримо: НАТО.
– Що?
– Є російські війська, які... Ну, зараз бездоріжжя, добре, зараз складніше воювати. Але незабаром настане зима – земля буде твердою. Є певна кількість натовських військ, зосереджених довкола України: Румунія, Польща. Ми це знаємо. Балтійські країни. Об'єднавшись з українською армією, вони виштовхують Росію. Мені скажуть: "Це третя світова війна. Якщо ступить один солдат НАТО на територію України – це третя світова війна". Але я вам скажу таку річ: вона буде, якщо ви цього не зробите.
– Вона за фактом уже відбувається.
– Ну, просто прибрати російські війська з території України. Прибрати – і все. Якби було об'єднання збройних сил НАТО... Я розумію, що багато хто скаже, що це ілюзія, це утопія, але я кажу: коли ти борешся за виживання... Іноді доводиться боротися за виживання. Тільки це треба зрозуміти – що ти борешся за виживання. Якщо тобі здається, що ти борешся не за виживання, а просто так, бо борешся...
За що ти борешся? Ти борешся за те, щоб на європейському континенті був мир. Ні, його зараз немає цього миру. І щоб цей мир повернувся, потрібні довгі-довгі роки. А якщо ти хочеш скоротити цей період, якщо ти хочеш відновити те, що було зруйновано, якщо ти хочеш відновити демографічну рівновагу у Європі – цей конфлікт треба врегульовувати швидко. Російські окупанти, геть із України! Просто геть. Зайшли сюди частково американські, британські, європейські, натовські війська – витіснили цю орду. Витіснили просто. Захистили кордони. Сказали: "Будь-яка ракета, випущена на територію України, – відповідь буде асиметричною: гірше, ніж те, що зробили ви. Асиметричною. Не симетричною. Якщо раптом ми щось побачимо в небі, то ми це знищимо, але ви у відповідь дістанете теж". Треба дати в морду. І всім разом. Це єдине, що вони розуміють. Вони нічого іншого не розуміють.
– Не розуміють.
– Так. Вони вважають, що вони духовно сильні. Духовно сильні. Ви розумієте? Із чим ми зараз зіткнулися? Ми зіткнулися реально, по-справжньому з новою силою зла у Європі. Європа – континент, який від таких сил дуже часто страждав. Але зараз ХХІ століття, зараз радикально інше інформаційне поле. Зараз інші люди. Так, буде велика опозиція. Точно буде велика опозиція на Заході. Але політики... Це проблема. У нас немає таких черчиллів, у нас немає рузвельтів, у нас немає аденауерів – на після війни, я маю на увазі, – де голлів у нас немає. Але зрештою вони мають вирости зі своїх штанців і, загалом, розуміти, що вони представляють народи Європи, культуру Європи, цивілізацію Європи. Ну, так візьміть і захистіть її. Ви ж ні на кого не нападаєте. Ви просто виганяєте людей, які зайшли на чужу землю.
– Навіть Будапештський меморандум передбачає це. Почнемо зі свіжих більш-менш документів. По суті, нам же гарантували недоторканність кордонів.
– Так, Олесю, нам гарантували недоторканність кордонів. Просто єдине, що тоді Україна... Я не можу казати "ми", бо тоді не працював в Україні. Але мені довелося просто: я був і в Парижі на остаточному акті підписання... Загалом я стежив за цією історією. Я просто частіше їздив тоді і спілкувався з Клінтоном і його командою. Вони дуже цього хотіли. Вони думали, що Україна є менш передбачуваною, ніж, скажімо, єльцинська Росія.
– Так.
– Єльцинська Росія стала остаточно на шлях демократії. Тобто Клінтон прочитав Фукуяму і вирішив, що кінець історії. Але виявилося, що це не кінець історії, а початок зовсім іншої історії. І Україна отримала меморандум, але не отримала документа, який реально ратифікував парламент.
– Так, так.
– Це такий ось серйозний документ. І Леонід Кучма, на мій погляд, повівся дуже поверхово в цьому випадку. Тобто тут...
– А ви пам'ятаєте, він розповідав, що до нього підійшов потім [експрезидент Франції Франсуа] Міттеран, відвів убік і каже: "Молодий чоловіче, вони ж вас обдурять"?
– Ну так, "вони ж вас обдурять". Так і сталося. А потім був перший серйозний дзвіночок. За Кучми. Тузла. Ми всі цей конфлікт пам'ятаємо. І він також міг закінчитися криваво. А Кучма не міг додзвонитися до Путіна. Ну вже тоді можна було бити у дзвони: що цей Будапештський меморандум треба перетворити на серйозний документ, який ратифіковано на всіх рівнях і він реально є документом, який усі країни зобов'язані виконувати. Розумієте? Там і Китай є.
Фашистська частина населення сьогодні переважає у Російській Федерації
– Так звичайно. Так, слухайте, щодо Тузли. Кучма розповідав, як тоді Путін підло повівся. От він увесь у цих деталях, у людських історіях. Він каже, якраз у них була зустріч із Путіним перед Тузлою. І наприкінці зустрічі Путін каже Кучмі: "А ти зараз куди? Які плани?" І Кучма йому відповідає: "У мене якийсь візит..." Я не пам'ятаю. Але великий візит, тривалий. Тобто треба було бути в літаку, перелітати океан. Тобто зрозуміло, що якщо президент країни туди летить, це ціла процедура, і так просто літак не повернеш начебто.
Щойно Кучма сідає у літак, щоб летіти ось туди, куди він сказав, і він уже, власне, далеко в небі, Путін починає дії на Тузлі. Але просто тоді Кучма спрацював, молодець, швидко й по-державному, дуже мудро і правильно. Тому що він розвертає літак у повітрі – і летить назад. Тобто підла феесбешна, блін, морда якась... Ну...
– Ну так. Але якщо ми вже заговорили про Тузлу... Я вважаю, що там і Євген Марчук відіграв важливу роль.
– Дуже важливу.
– Я розповім історію таку. Можливо, нашим глядачам буде цікаво. Я тоді вів програму "Свобода слова" на каналі НТВ у Росії. І, отже, мого головного редактора – шеф-редактора Ігоря Зимакова, покійного, – ми відправили до Києва, і він у Києві зібрав половину Верховної Ради. Реально. У нас була така студія – ну половина Верховної Ради, включно з комуністами, між іншим, які ще були тоді. І студія в Москві. У Москві головними дійовими особами були [Борис] Нємцов і [Дмитро] Рогозін. Тому що Нємцов їздив на Тузлу й Рогозін їздив на Тузлу, і вони там змагалися, хто з них вищий і хто який прапор підніме. Але що цікаво? Я не про це. Отже, аудиторія. У Росії у нас не було такої аудиторії, як в Україні, бо Росія величезна, і привезти людей із Далекого Сходу дуже складно.
– 11 часових поясів. Узагалі неможливо зібрати всіх.
– Неможливо. Але оскільки в Москві багато інститутів удосконалення кадрів ще з радянських часів, куди приїжджають люди з усіх регіонів, гостьова служба, яка була тоді на НТВ, – вони збирали аудиторію досить велику: там, 200 людей. І вони теж працювали з такими самими планшетами. То я вам скажу: тоді після програми, після виступу українських політиків – патріотичних політиків і комуністів, зокрема, які виступали більше за Росію, ніж за Україну, – і виступу Нємцова, і виступу Рогозіна – російська аудиторія підтримала Україну у величезній своїй більшості. Це була Тузла. Ви розумієте, як змінилося?
– Савіку, ви як справжній лікар, тобто людина з медичним дипломом про вищу освіту, – ви можете працювати з аудиторією й лікувати хвороби "русского мира" в голові.
– Ні, Лесю, це люди, які...
– Напевне, це вже не лікується. Я не вірю навіть, що зараз те, що в них уже занедбана, – ця хвороба, – що це зараз уже взагалі лікують.
– Так. Дуже сильно змінився взагалі психологічний стан людей Росії. І це дуже несподівано не лише для мене – це несподівано для багатьох. Тому що реально фашистська частина населення сьогодні переважає у Російській Федерації. Треба говорити собі правду, попри всі опитування. Хоча опитування в Росії під час війни, коли слово "війна" не можна вимовляти, – це теж кумедне заняття. Щойно оприлюднили опитування "Левада-центру": "Ви за переговори чи проти?" І там десь за 50% за переговори.
Ну звісно, за переговори, бо Путін за переговори. Путін там у кожному виступі говорить про переговори. Але коли йому [росіянину] телефонує хтось із соціологічної служби й каже: "Ви за переговори?" – "Ну, якщо президент сказав "за переговори", то я за переговори".
У Путіна, безперечно, був план захоплення щонайменше частини України
– Ми ж розуміємо, що це маніпуляція: як ти ставиш запитання, як ти формулюєш, які варіанти відповіді ти даєш, які відповіді ти отримуєш. Тим паче там. А я вам хочу ще в скарбничку до Тузли швидко розповісти епізод. Ми колись із Дімою[з Дмимтром Гордоном] літали на святкування звільнення Маріуполя від російських загарбників... Це було трохи більше ніж рік тому. Вільний український Маріуполь. І ми летіли разом із заступником секретаря РНБО – такий є український генерал, воєначальник – Михайло Коваль. І він розповідав якраз про Тузлу, бо він тоді там був. І він розповів надзвичайно цікавий епізод.
Коли Кучма туди прилетів і запитав в українських військових, звичайних солдатів, які там стояли на варті: "Скажіть, якщо звідти, з Росії, попруться на нас, що ви робитимете?" І тоді солдати українські відповідали йому: "Я діятиму згідно з наказом. Я буду стріляти. Порушення державного кордону України – у порушників будемо стріляти". Тобто вже тоді українці – їх було багато – вони розуміли, що треба захищати свою землю і свою територію.
– Так. А в Путіна плани на Україну були давно, я гадаю. Були давно. Тобто його ставлення до України різко загострилося, звичайно, після Помаранчевої революції, оскільки він вважав, як завжди... Він така людина... Як би сказати? Він образливий і злопам'ятний. І ось коли він привітав [Віктора] Януковича – і після цього люди вийшли на вулицю...
– Двічі.
– Так. І президентом став Віктор Ющенко. Звичайно, про це Путін забути ніяк не міг. Тому що навіть якщо – я от думаю, якщо ми вже до цієї розмови дійшли... Солженіцин, який написав 1990 року "Як нам облаштувати Росію?", у цій роботі говорив, що 12 республікам треба просто дати свободу рішень. Якщо вони підуть із Союзу, то підуть – і все. Із Казахстаном треба жорсткіше розмовляти, бо загалом Південний Сибір, Південний Урал – це і є казахські кочівники. Там треба провести жорсткіші переговори. Ну, не переговори, він сказав, але загалом треба розуміти, що – російська земля, а що – не російська.
І потім у нього було особливе звернення до українців й до білорусів, коли він говорить, що, загалом, "ми – великороси, малороси й білоруси – одна культура", що "Русь народилася в Києві" тощо, тощо. Загалом, приблизно те саме, що іноді повторює Путін, але просто трохи жорсткіше. Але Солженіцин не закликав до жодного насильства – він просто намагався донести, що Україна й Росія – це один народ. Отже, з ким же зустрівся Путін одразу після обрання президентом? З Олександром Ісайовичем Солженіциним. Я вважаю, що розмова була геостратегічною. І я впевнений, що тему України обговорювали, і тему Білорусі обговорювали, і тему майбутнього – "як нам облаштувати Росію".
Зустріч Путіна і Солженіцина у 2007 році. Фото: Михайло Климентьєв / ЕРА
Солженіцин не був за імперську Росію. Він був за Росію. На що Путін усе це перетворив... Солженіцин був єдиною такою, інтелектуальною, людиною. Ми з ним згодні чи ні... Скажімо, я багато в чому з Олександром Солженіциним узагалі не згоден. Я, скажімо так, уважно читав його два томи "200 років разом". Я вважаю, що це дуже неправильний підхід, але...
– Звісно. 100%. Я просто сиджу, вас слухаю – і в мене обурення росте щодо Солженіцина. Правильно, так, згодна.
– Так. Але я думаю, що більше з інтелектуалами такого рівня у Путіна не було зустрічей. Далі це були всякі такі люди: "гебешного" минулого, в яких є своє розуміння історії, які історію вивчали у середніх школах і в академіях КДБ. І в якийсь спосіб Путін сформував це бачення. Плюс практика, плюс Тузла, плюс Помаранчева революція, плюс потім Революція гідності, яка йому зіпсувала всі Олімпійські ігри в Сочі, тощо, тощо. Але однаково він мав план. Він, безперечно, мав план захоплення – частини щонайменше – України. Тобто це очевидно. Вирішив захопити всю? Ну, зазнає поразки. Однаково зазнає поразки.
Але зараз проблема – якою ціною, скільки заплатить за це український народ і скільки заплатить за це Європа. Український народ заплатить дуже багато. Це вже видно, очевидно і зрозуміло. І дуже дорого заплатить Європа, якщо Європа... Раптом не станеться дива... Я на це диво сподіваюся: що раптом вони усвідомлять, що вони перед своєю екзистенційною загрозою. Ось.
Росія застосує тактичну ядерну зброю в тому разі, якщо Путін вирішить забрати із собою людство
– Савіку, я чекатиму на ваш блог. І англійською мовою теж. Обов'язково це потрібно зробити. Я хочу трішки звернутися знову до нашої аудиторії. Тому що я бачу, що люди й далі пишуть, звідки вони. Ну, чудово просто. Усі куточки України й інші країни, "Казахстан підтримує Україну", "Слава Україні. Казахстан із вами". До речі, багато Казахстану. Так, так, так... Багато повідомлень. Героям слава... "Конго з українським народом. Слава Україні", "Україна переможе", "Привіт з Азербайджану. Олесю, ти дуже гарна". Ну, це в цьому повідомленні просто було.
– Чудово. Я приєднуюся.
– Дякую, Савіку. Тут про вас також добре пишуть. Так... Казахи, дякуємо. Твер: "Героям слава". Так, так, так... Київ, Крим... Україна скоро поверне Крим. Хлопці, 100%: звісно, поверне. Немає сумнівів. Німеччина, Берлін: "Перемога за Україною". Іран. Навіть з Ірану нас дивляться. Пишуть, що люблять Україну. Друзі, підписуйтеся на наші YouTube-канали. Не забувайте, будь ласка: "Алеся Бацман", "В гостях у Гордона", "Дмитрий Гордон". І ставте лайк цьому відео, приєднуйтеся, запрошуйте. У нас із Савіком сьогодні дуже багато цікавих тем. І ми фактично тільки почали. Тож ідемо далі. Москва пише: "Слава Україні". "Мінськ із вами". Ялта, Нікополь, Литва. "Слава Україні! Героям слава! Зичу якнайшвидшої перемоги. Азербайджан із вами". Чорноморське, Крим: "Тут Україна". Звісно Україна. Чудово. "Привіт із Баку. Слава героям в Україні!" Слухайте, яка в нас сьогодні класна аудиторія... "Берлін із вами, моє шанування Савіку". Фінляндія, Німеччина, "Батьківщина – Маріуполь". "Данія теж вас дивиться". Дякуємо, усім дуже дякуємо. Філадельфія, Німеччина, Сибір: "Слава Україні". Друзі, дякую.
Ми продовжуємо. Савіку, поговорімо зараз щодо того, що цього тижня ядерна тема не зникла з порядку денного і загроза застосування ядерної зброї не пішла з порядку денного. Вона й далі наростає. По-перше, Медведєв – цей алкоголік старий – знову каже, що Росія може застосувати ядерну зброю. Патрушев, який лякає катастрофою. І звісно ж, як відповідь: США скерували флот із можливістю ядерної атаки до Європи. А Фінляндія й Норвегія залишили за собою право розміщувати в себе ядерну зброю на кордонах із Росією. І на цьому тлі ще одна новина щодо ядерної теми: у Польщі заявили про бажання мати ядерну зброю. До речі, зараз Путін виступав із промовою, де він сказав: "Ми з великою повагою ставимося до Польщі. Це наш сусід".
– Ну, Путін може сказати будь-що. З нього – як вода з гуски. Польща – ядерна зброя... Я читав деякі коментарі у Сполучених Штатах на цю тему. Отже, є кілька заперечень. Перше – це те, що дуже дорого. Тому що треба буде будувати нову інфраструктуру абсолютно, якщо переміщувати ядерне озброєння з Німеччини до Польщі. І друге: що воно буде досяжнішим. Бо з Калінінграда воно буде, загалом... Там уже є установки тактичної ядерної зброї: 500 км. І радари. У принципі, вони будуть досяжнішими. Там є аргументи за і проти. Звісно, є аргумент "провокація Росії". Але цей аргумент звучить трохи тихіше, бо, звісно, куди далі її провокувати? Що вона може зробити? Так, вона може вдарити тактичною ядерною зброєю.
Ви розумієте, Росія застосує тактичну ядерну зброю в тому разі, якщо Путін вирішить забрати із собою людство. Якщо така якась ідея в нього є... Я повертаюся до книжки "Бункер", яку нарешті я купив. Тому що раніше я дивився фільм. Він дуже гарний. До речі, там діалоги дуже добре побудовані. От у лютому він [Адольф Гітлер] опиняється в бункері. От уже союзницькі війська й Червона армія наближаються до Берліна. І Путін... [Тобто] Гітлер. Це навіть не за Фрейдом [обмовка]. Гітлер викликає Альберта Шпеєра – тодішнього прем'єр-міністра, який був головним його архітектором, – і говорить: "Я тобі наказую знищити все живе в Німеччині. Усе".
Ми недостатньо уважно слухаємо Байдена. Він відчуває ядерну загрозу і розуміє, що це не закінчиться якоюсь однією тактичною боєголовкою
– Це Гітлер говорить.
– Так. "Людей, тварин, інфраструктуру – усе". Альберт Шпеєр здивовано на нього дивиться реально й каже: "Майн фюрер, як? Німецька культура... Ну як взяти і?.." – "Німці не заслуговують на життя".
Він не виконав цього наказу. І навіть перед Гітлером це визнав. Він зрештою... Це було, по-моєму, у квітні – у день народження Гітлера. Він визнав: він сказав, що він не виконав цієї вказівки. Але тоді вже навіть Гітлер не міг сильно розсердитися, тому що там уже було все більш-менш зрозуміло. Він кричав на генералів, він кричав про зраду, але, в принципі, там уже все було зрозуміло, бо бої відбувалися поруч: недалеко зовсім від Рейхстагу і його бункера, де він перебував. Але він був у тому стані, де він сказав знищити все. "Бо народ мій не заслуговує на життя".
От якщо Путін раптом опиниться в такому стані і якщо будуть люди навколо, які такий наказ виконають, то тоді можна припустити, що щось таке може статися. А коли мені кажуть: "Ні. Навіщо він будував собі палаци? Навіщо він собі накопичував усі ці гроші? Він узагалі найбагатша людина на світі. Що він з усім цим робитиме?" Я думаю, що цей етап його життя минув. Я думаю, що він чудово розуміє, що нічим тим, що в нього є, він скористатися не зможе.
Фото: Олексій Нікольський / ЕРА
– Савіку, тобто ви вважаєте, що Путін такий самий ідеологічно зараз заряджений, як Гітлер?
– Я не знаю. Лесю, я не знаю. Я там, у бункері, не перебуваю. Тому я так уважно читаю цю книгу: "Бункер". Тому що авторові цієї книги вдалося взяти десятки й десятки інтерв'ю у людей, які були навколо – там, усередині цього бункера. І тому ця розповідь досить документальна. Розумієте, ми не в бункері Путіна. Ми кажемо: "Він хворий, він божевільний, у нього рак, там, підшлункової залози, у нього, там, те, у нього Паркінсон..." Не списуймо на патологію, тобто на хвороби, не списуймо жахливості норми. Розумієте? Тому що він може бути абсолютно в нормальному психічному стані, як нормальна людина, але мислити так, як думав Гітлер у 1945-му.
Також є момент: останній день народження Гітлера. Він виходить і каже... Там же генерали всі. І всі ж бачать, що в нього тремтить рука, що він... Після замаху він усе-таки не відновився фізично повністю. У нього тремтить рука і він не дуже впевнено ходить. І він каже: "Так, рука моя тремтить, але моє серце і мій розум – вони спокійні і тверді". Розумієте? Тож якщо Путін ось упав у цей стан або впаде в цей стан, тоді можливо. Але тут треба ще розуміти, цей наказ виконають чи ні. Чи знайдеться якийсь Альберт Шпеєр, який цього наказу не виконає, але якщо Путін вирішить узяти із собою всю цивілізацію – це вже інше питання. Я думаю, що ми недостатньо уважно слухаємо Байдена. Особливо це видно на Заході. Тому що це між рядками: "Ну дідок, ну дивіться, як він невпевнено ходить..." Ну а що? А Рузвельт був у візку інвалідному.
– Так, звісно.
– Байден – людина того покоління, яке реально розуміє цю загрозу. Він її розуміє, він її відчуває. Ось молодші люди і в Сенаті, і в Конгресі, і навколо нього навіть – вони так гостро не відчувають. А він це відчуває. Він розуміє, що це не закінчиться якоюсь однією тактичною боєголовкою, що це буде щось інше, що це може реально стати апокаліпсисом. І тому він до цього так серйозно ставиться. Тому він і говорить: "А чого це?.. Ви кажете, Путін не готовий використати ядерну зброю. А навіщо тоді він так часто про неї говорить, якщо він не готовий і не хоче?"
– Савіку, от ви сказали – Гітлер: замах, рука тремтить, невпевнено йде... А на Путіна не було замаху жодного. Так?
– Ми не знаємо. Є різні Telegram-канали російські на кшталт "Генерал СВР" тощо, які писали, що якийсь замах нещодавно – кілька місяців тому – був. Ми не знаємо. Але я вважаю, що замахів на Путіна не було. Як його дістати? Людина... До речі, про що ми не поговорили? Для Європи також важливий чинник: людина так боїться COVID-19, що взагалі нікого не підпускає на метри: усі його наради – онлайн. Як до нього дістатися, я не знаю. Але зрозуміло, що якби була змова... Ну ось знову ми повертаємося до змови. Змова – це річ не така, що я з вами... Нумо, Лесю, ми з вами домовимося – і когось гахнемо. Так? Тобто немає значення. Не згадуватимемо, що було...
– Особливо успішно це робити у прямому ефірі. Щоб ніхто не дізнався. Коли нас дивиться 16 тис. глядачів онлайн. Вони нікому не скажуть, Савіку. (Сміється).
– Тут же ціла організація, це зрозуміло. Потім негайно головні пости мають обійняти люди, які надійні, котрі за цією змовою стоять. Має бути негайно... Влада не може втратити жодної секунди управління, усе має йти, як ішло, жодної смути – нічого. Усе має статися точно за годинами. Я не знаю: у Росії взагалі нічого ніколи точно за годинами не відбувається. Але це і є така змова. Змова – це надзвичайно серйозна річ. Мене дивує інше: мене дивує, що в Росії немає декабристів. Розумієте? Те, що робить Путін, – він змушує своїх офіцерів ганьбити взагалі поняття "російський офіцер". От він реально принижує, він паплюжить це поняття. І що немає російських офіцерів, які повстають проти цього, – ось це мене дивує трішки. А те, що немає змови... Змова – це складно. Змова – непроста історія.
– Ну, дивіться. Стосовно Йосипа Сталіна це вдалося реалізувати. Тоді, коли оточення відчуло, що незабаром він дістанеться до них і гахне це саме оточення. І з почуття самозбереження вони зробили це швидше, ніж він.
– Ну, зараз вийшла книга в Росії – я не пам'ятаю імені автора, який зібрав усі взагалі версії смерті Сталіна. Його отруєння – це одна з версій. Те, що це зробили [Лаврентій] Берія, [Микита] Хрущов, [Георгій] Маленков, – можливо, це було так. А можливо, й не було замаху. Цього ми не знаємо. Навіть якщо ми скажемо, що ухвалили рішення Сталіна прибрати, подивіться щонайменше історіографію, яка є. Отже, по-перше, залучили маршала [Георгія] Жукова. Це постать, яка реально в армії була, загалом, фігурою божественною, тобто армії не коритися Жукову – це було неможливо. Жуков був на їхньому боці. Ну, це вже під час Берії, під час змови проти Берії.
Проте однаково ця трійця – навіть якщо вони й робили це, вони розуміли, що армія нікуди не рушить, що Берія контролює і МВС тодішнє, і КДБ. Це ж було об'єднано потім під Берією. Що, загалом, силові структури вони контролюють. Народ – проблеми із цим не було. Але й апарат партії вони також контролювали. Апарат партії – це була найважливіша річ. Центральний комітет тощо, і Політбюро. Але вони підготували це. Однаково вони готували, якщо це було так.
Ми трохи більше знаємо про змову проти Берії, але Берія порівняно зі Сталіним – це взагалі ніхто. Ну, якщо порівнювати його зі Сталіним. Та навіть прибрати Берію – треба було залучити Кантемирівську, Таманську дивізії, авіацію – казна-що, Москву убезпечити... Це складно. Палацові перевороти, змови – це дуже-дуже складно. Це має народитися в голові, або у двох головах, або трьох головах на кшталт [Михайла] Тухачевського, у голові якогось видатного військовокомандувача. Ви мені назвіть видатного військовокомандувача Росії сьогодні. Я їх не бачу. Кого ми знаємо? От із тих, кого ми знаємо. [Сергій] Суровікін? Це що, командувач? Генерал, чи що?
– Я знаю видатного військовокомандувача в Україні. Це генерал Валерій Залужний.
– Так, але генерал Залужний не може, на жаль, здійснити переворот у Росії. Він може просто взяти Москву. Але це питання інше. Але здійснити переворот він там не може.
Фото: Головнокомандувач ЗС України – CinC AF of Ukraine / Facebook
– Не відкидаю, що так буде.
– Тож, розумієте, я в ці... Ні, я чомусь у змову і палацовий переворот не дуже вірю. Але навіть якщо він і станеться, то однаково це може змінитися, на мій погляд... На краще – точно ні.
Заяви РФ про перемовини – це "активні заходи" КДБ і ФСБ, одна з форм вербування. Але вербують не Україну, а Захід
– Савіку, поговорімо про те, що цього тижня ми чули. І чули з вуст, зокрема, Путіна. Вочевидь, Путін і далі хоче перемовин. Найбільше зараз він хоче перемовин з Україною. Він цими днями зробив заяву, де назвав українську владу вперше "українськими партнерами". Ну, уявити собі, щоб таке лунало ще кілька місяців тому... Сказав, що Росія має якісь умови для завершення війни. Але нібито озвучить він їх тоді, коли за столом перемовин сидітиме. А російські ЗМІ написали, що міністерство оборони Росії припинило називати українських військових "українськими націоналістами". Що відбувається?
– Ну, як це називають у КДБ і ФСБ? "Активні заходи".
– Ага.
– Так. Ну це одна з форм вербування. Але вербують вони не Україну – вербують вони Захід. Тобто сказати... Відбудуться вибори у Сполучених Штатах, настане зима – будуть якісь хвилювання... Сказати: "Ми ж вам кажемо, що ми хочемо перемовин, ми взагалі хочемо миру".
Пане Путін, ти знищив стільки міст України. Ти їх нещадно бомбардував, ти їх знеструмив, ти вбив величезну кількість людей. Через тебе величезна кількість людей утекла. Ти викрав величезну кількість українських дітей. Ти зґвалтував величезну кількість українських жінок. І зробив це навмисно як частину твоєї військової стратегії. Як я можу сісти з тобою за стіл перемовин? Я можу побачити тебе лише на лаві підсудних.
Знову я повертаюся до історії. Ось, там, [Генріх] Гіммлер починає вести сепаратні перемовини, не сказавши про це Гітлеру. Гітлер лютує тощо. Але все це сталося до Бухенвальда. Адже, на відміну від Другої світової війни, у цій війні ми знаємо все онлайн. Ми знаємо Бучу, ми знаємо… Ми знаємо все. Ми знаємо ці масові поховання. Ми все знаємо. Тоді – ні. Тоді рота – навіть менше ніж рота – американських солдатів... Це був уже квітень, по-моєму, якщо я не помиляюся, 45-го року. Вони зайшли до Бухенвальда і вони побачили це. Було зроблено фотографії, потім з'явилася документальна хроніка.
І ось після цього хтось може собі уявити, що хтось з американців чи британців сів за один стіл із Гіммлером? Ну, це неможливо, цього не може бути. Тоді, можливо, коли вони розпочинали перемовини, вони не до кінця знали. Сказати, що вони не знали, що відбувається з євреями у Європі, – це неправда. Щось вони знали. Але що була індустріальна програма знищення величезного європейського народу... Так, без країни, без кордонів, але з величезною культурою, зі своїми традиціями, зі своєю мовою тощо.
Кожен кубометр газу було розраховано. До речі, знаєте, як називали газ? "Циклон" (Zyklon німецькою. – "ГОРДОН"). Z. Ось ця Z на їхніх танках. Я можу помилитися у слові, але в букві я точно не помиляюся. Ось коли вони побачили це індустріальне знищення людей, крематорії й газові камери – боже, як із ними можна взагалі [вести перемовини]? За один стіл із цими людьми? Путін нерукопотисний.
Фото: Шустер online / Facebook
– Правильно Зеленський сказав, що за стіл перемовин він сяде вже з наступним президентом Росії. Питання: чи ви чули заяву Пригожина несподівану, де він назвав раптом Зеленського симпатичним хлопцем? Що це було?
– Не знаю. Може, йому подобається "Квартал 95". Подобався.
– Уже час "95-го" минув.
– Лесю, ну як я можу вам відповісти? Ну, він сказав: "Зеленський – симпатичний хлопець". Це та сама гра. Це тролінг. Вони тролять. Знайшли час тролити Україну. Розумієте? Ось вони такі. Вони ж безпринципні. Вони циніки. Яка різниця? Він сказав: "Ну, симпатичний хлопець". Чому б і ні?
Під "зерновою угодою" стоїть підпис Ердогана. Він його не відкличе
– "Зернова угода", з якої Росія, тобто Путін, хотів вийти, гримнувши дверима, і знову пошантажувати – ну, з огляду на все, президент Туреччини Реджеп Ердоган дуже швидко його поставив на місце і в угоду повернув. Навіть більше, Путін раптом зробив запит на гарантії в України – у тих, кому раніше говорив: "За три дні ми вас зараз тут денацифікуємо, демілітаризуємо". А тут: "Нехай вони дадуть гарантії, що з нашим Чорноморським флотом нічого більше не станеться".
– Знаєте, мені спадає на думку і Кримський міст теж. Тобто я не знаю, що зрештою Путіну розповіли, до чого вони дорозслідували, як вони йому пояснили ці вибухи. Я не знаю. Ми всі в сумнівах. Ми реально сумніваємося, це зробили українські спецслужби, Сили спеціальних операцій чи це реально зробили росіяни самі. Зрозуміло, що силовики – чи ГРУ, чи ФСБ, чи разом, чи якось, чи якась група. Саме щось на зразок змови, щоб штовхнути Путіна на агресивніше ведення війни. Тому що їм здавалося, що він недостатньо агресивно веде. А де знайти цю больову точку, яка може зрушити? Ну, це Кримський міст. Чи могло бути так? Могло бути так.
Щодо історії із Севастополем. Я думаю, що йому доповіли, що той коридор, яким ідуть судна із зерном... Українські спецслужби запустили дрони, і саме цим вільним коридором ці ось і пішли. І тут він: "Стоп, у цю гру ми не граємо". Але проблема в тому, що там стоїть підпис Ердогана. Підпис Ердогана – це підпис. І звісно, я не знаю... Про це я ніде не читав поки що. Можливо, Ердоган зв'язався із Зеленським. Може, він попросив його, щоб акуратніше поводилися в цьому коридорі. Може, і ні. Я не знаю. Але, у принципі, звісно, якщо там є підпис Ердогана, то це триватиме. Ось у цьому в мене сумнівів узагалі не було. Тобто Ердоган свого підпису не відкличе. Це взагалі не лише його міжнародний імідж, а й його внутрішній імідж. Він же себе позиціонує інакше: "Пацан сказав – пацан зробив". Це ж зовсім інше. І він далеко не пацан – він лідер. Лідер сказав – лідер зробив. "Моє слово, мій підпис..."
Україна заперечує, що вона має стосунок до цієї операції, але я думаю, що вона має. І мені здається, що... Знаєте, на війні, як на війні.
– Добре. Наближається 15 листопада. Мені, наприклад, Іван Яковина нещодавно в інтерв'ю говорив, що він вважає, що це найважливіша дата. Тому що, за його інформацією, у Самарканді ці партнери, чи колишні партнери Путіна, йому поставили ультиматум, який полягає в тому, що до саміту "Великої двадцятки" він має вирішити питання з війною. До того ж їм навіть байдуже як. Чи то виграти, чи то програти – або підписати мирний договір. Але вони не хочуть надалі підпадати під санкції Заходу і всі йти під ніж.
Бо вже бачать, що Путін не орел, що за три дні він нічого не взяв – жодну Україну, – що на фронтах він скрізь програє. І, власне, саме тому сьогодні Путін так відчайдушно бомбардує українську інфраструктуру, намагаючись просто заморозити Україну. Ну, що він цим домагається? Щоб нібито український народ сказав: "Жах, жах, жах!" – натиснув на українську владу – і вона начебто погодилася на перемовини. Але він не розуміє українців. Вони, навпаки, розлютяться і ще більше воюватимуть із російськими загарбниками.
Але не в цьому річ. Путін виграти не може, зрозуміло. Путін сісти за стіл перемовин не може, бо ніхто з ним за стіл не сяде. Отже, Путіну треба програвати. Програвати він не може, тому що це пряма дорога на цвинтар, ми розуміємо, і для нього, і для його команди. Тобто цей стіл перемовин, до яких він так штовхає всіх, щоб сісти, домовитися й виграти час... Тому що ми розуміємо, що він однаково не заспокоїться. Чи не так? А сьогодні час йому потрібний. Ось ці всі обстріли і, власне кажучи, ці бомби, які не закінчуються, з його боку, дрони – це тому, що наближається 15 листопада, і для нього це важливо. Що ви думаєте? Наскільки цей саміт є важливим? І що там буде?
– Саміт важливий. Просто я не думаю, що якісь ультиматуми з Путіним працюють. Я думаю, що, можливо, навіть навпаки. І я не впевнений, що такий ультиматум поставили. Те, що люди високого рівня, які в цьому саміті братимуть участь... Розумієте, Путін, у принципі... Я думаю, що єдина країна, яку він повідомив про те, що він збирається щось на зразок цього зробити, і це відбудеться швидко, і точно переможно, – я думаю, що це Китай.
– Китай. Так, звісно.
– Більше нікого.
– Говорили ж про те, що він 16-го хотів, а китайці попросили не псувати їм Олімпіаду.
– Олімпіаду, звісно. Він це чудово зрозумів, бо Майдан йому зіпсував Сочі. Але, отже, Китай... Так, Китай. Усіх інших він вважає лідерами другого сорту. Адже як... Ось Путін – з одного боку, ми говоримо, політик, там... Слухайте, він політик... На мою думку, в Росії він зумів консолідувати владу завдяки тому, що він дав свободу ФСБ. Тобто весь бізнес, загалом, "кришують" вони. Це одне велике таке ОЗУ, тобто організоване злочинне угруповання, яке "кришує" весь російський бізнес. І він як хрещений батько, у принципі, усі угруповання поки що влаштовує. Поки що він їх влаштовує.
Таке ось вийшло в нього джерело влади. Я думаю, що ці його риси виявили у Санкт-Петербурзі. Я думаю, що там вся історія порту, потім те, про що написала Марина Сальє свого часу в доповіді: про всю корупцію за програмою, сировину за продовольство, – плюс там, звісно, йшли величезні потоки наркотиків. Там немає питань. Я думаю, що колумбійська історія там процвітала. Ось так він зумів консолідувати цю владу. І, загалом, перетворив досить слабку державу, яку йому залишив Єльцин, на таку ось мафіозну структуру влади. Це як політик, як президент він зробив.
Як державний діяч що він зробив? Як державний діяч сьогодні він зруйнував російську науку геть-чисто. Хто зміг, той виїхав. А те, що відбувається зі "Сколковим", ви можете бачити. "Сколково" – взагалі це така корупційна діра, що просто... Так? І жодного відкриття. "Порівняймо це із Силіконовою долиною". Я кажу: "У вас гаразд із мізками?"
Отже, науку занапастив, культуру занапастив усю. Розумієте? Лише дуполизи залишилися. А решту всіх прибрали. Усе, немає. Спорт... Спорт... Я вже не кажу про мій улюблений футбол. Це не має значення. Я кажу взагалі про спорт: олімпійський спорт, усі види спорту. Немає. Занапастив. Він занапастив усе, чим могла колись пишатися Росія і що могла розвивати Росія. Він просто реально занапастив, поховав.
От скажіть: як судити? Як історія поставиться до такого державного діяча? Ну от як? Тому, знаєте, те, що він каже, – інші ж лідери це бачать. Вони ж теж це бачать. Вони ж не сліпі. І в них у всіх також непрості ситуації. Але те, що він, такий мафіозний бездар, вважає їх людьми другого сорту, лідерами другого сорту, – цього не можна пробачити. Цього просто не можна пробачити. І тому я думаю, що в нього зараз ситуація дуже складна, реально складна.
Головною подією саміту G20, з огляду на все, буде зустріч Байдена і Сі Цзіньпіна
– 15 листопада на цьому саміті "Великої двадцятки" можуть бути якісь рішення, які якось нас стосуватимуться і вплинуть на перебіг війни?
– З огляду на все, головною все ж таки подією буде зустріч президента Сі і президента Байдена, я так розумію. Про це говорять засоби масової інформації у Китаї. Я взагалі думаю, що зараз головне... Наразі є кілька...
– Савіку, можна я відразу тоді зачитаю заяву, яка була сьогодні на зустрічі Шольца та Сі? Сі заявив, що виступає проти застосування ядерної зброї в Європі та ескалації війни в Україні. На переговорах він наголосив, що міжнародній спільноті важливо виступити проти ядерної війни, щоб запобігти кризі на євразійському континенті.
– Ну, правильно. А куди він продаватиме китайську продукцію? Кому? Із ким він торгуватиме? Він же розуміє чудово, із ким він буде, де він діставатиме технології, де він діставатиме ідеї, де він діставатиме це все. Де, від кого? Тільки від Європи, від Америки, від Британії. Тільки там – більше ніде. Але він сам здійснив державний переворот, узагалі ж, обравшись на третій строк і прибравши всю опозицію. Тобто у нього теж непрості речі. Коли ми говоримо про Європу, ми маємо розуміти, що психологічний стан народів Європи – він непростий. Тобто ми все це розуміємо. Відразу після COVID-19 вступити у фазу війни... Це, знаєте, психологічно не так легко витримати. Тому я думаю...
– То, може, це Путін, як дехто говорив, цей COVID-19 у світ пустив?
– Ні, давайте не будемо конспірологами. Ні, я думаю, що ні. Скільки я читаю – я доходжу висновку для себе особисто... От з усіх матеріалів, які я читаю, я вважаю, що це реально штучно створений вірус, який просто втік із лабораторії. Отак я розумію зараз. Але, повертаючись до тієї теми, про яку ви кажете... Вона дуже важлива: цей саміт.
– Зустріч Сі та Байдена. Ви вважаєте...
– Так, я вважаю, що це дуже важлива зустріч. Гарантія того, що Китай не допомагатиме Росії у жодний спосіб – у військовий спосіб точно, але, може, навіть обмежить гуманітарну допомогу, яка так чи інакше зараз іде, – я думаю, це був би важливий для України результат. Якби позиція Байдена стала для Китаю зрозумілою, прийнятною і більш ніж прийнятною, вони могли б зайняти близьку позицію.
Ні, вони [китайці] не допомагатимуть Україні у жодний спосіб. Вони не допомагатимуть ні у військовий, ні, мабуть, у гуманітарний [спосіб] не допомагатимуть, але й Росію теж ніяк не озброюватимуть і ніяк їй не допомагатимуть. Це був би добрий підсумок для України. Це була б гарантія щонайменше того, що одна наддержава – вона реально не на боці Кремля.
І для Кремля це було б... Ну, Кремль, я думаю, це вже чудово розуміє. Я думаю, що вони одержали усі меседжі. Тобто у них досить і дуже непогані у них китаєзнавці. І я думаю, що вони чудово розуміють, що Китай цього торкатися не хоче.
Байден і Сі Цзіньпін під час президентства Байдена ще не зустрічалися, але проводили відеоконференцію. Фото: Сара Сілбігер / ЕРА
– Сьогодні прочитала, що в Німеччині скандал невеликий, із Меркель пов'язаний. Ангелу Меркель повідомили про обмеження її привілеїв. Зокрема щодо витрат на відрядження, Spiegel пише. Мовляв, перевищила вона свої бюджети і користується з особистою метою послугами державного офісу. Не можна.
– Ну правильно, не можна. Хоча Меркель – така скромна жінка... Скільки років ми спостерігали за нею. По-моєму, вона взагалі за собою не так уже сильно стежить. Вона більше така – державна – діячка, по-справжньому. Ну, можливо, там, перевитратила щось. Пам'ятаєте історію з Йошкою Фішером? Це був такий міністр закордонних справ Німеччини. При його міністерстві чи він сам особисто... Я вже точно не пам'ятаю. Знаєте, ось є ці – як їх називають російською, я навіть не знаю: ці картки, де ти накопичуєш милі, коли літаєш.
– Так, бонуси там такі.
– Бонуси То він чи його заступник – я вже не пам'ятаю хто – в офіційній поїздці дав цю картку: мовляв, щоб йому зарахували милі. Хоча поїздка була оплачена державою. Ну, зрозуміло, це офіційний візит. Але картку милі він дав. Ну, як це розцінювати? Ну, довелося піти у відставку. Розумієте?
– Чудова історія. Чудова. І зараз ось без жартів. Як ви вважаєте, Савіку, яка роль Меркель у тому, який сьогодні Путін?
– Думаю, велика. Я думаю, що Меркель – персонаж, про який ще багато книжок буде написано. По-перше, Меркель – дуже чутлива людина. Я думаю, що в Меркель дуже розвинене почуття провини. Я думаю, від батька, який був усе ж таки священником, вона якусь емпатію, чи що, успадкувала. Невипадково, що ця історія 2015 року, коли вона сказала: "Ми можемо прийняти всіх емігрантів", – це сталося після того, як вона побачила фотографію трупа сирійської дитини, яку винесло море. Я охоче вірю в це.
Ось вона така людина: із дуже глибоким почуттям емпатії. З іншого боку, це почуття емпатії, я думаю, всередині, всередині... Не знаю, як це назвати. Це не сором, але це все ж таки почуття провини перед Росією за те, що наробили там нацисти за роки із 41-го до 44-го. Я думаю, це в ній сидить. І ось вона ставилася до Путіна доброзичливо. Не тому, що він, там, говорив німецькою. Це взагалі жодного стосунку до цього не має.
Фото: Олександр Земляниченко / ЕРА
– Вони ж російською одне з одним говорили. Це величезна кількість очевидців розповідала.
– Так. Це навіть не про це. Ось це один бік. Це ось людський бік Ангели Меркель. Щодо політики, то я думаю, що вона надто ніби зазнала тиску бізнес-лобі. Тобто її партія – це загалом партія великого бізнесу, партія німецьких корпорацій. Вони хотіли мати вільні руки у бізнесі з Росією. Вони не хотіли жодних перешкод. Вони бачили у Росії величезний ринок для своїх технологій. Ми знаємо: традиція німецької інженерії – вона ж, загалом, вікова. І в них дуже багато того, що поглинають на російському ринку. І для них це було дуже важливим. І вони її, я думаю, зламали в підсумку.
– Ви пам'ятаєте, скільки разів: "Північний потік", "Північний потік – 2"– це політика, не можна, це жахливо" – "Ні, це економіка".
– Це економіка, це бізнес. Це суто бізнес. Ось тому є ці дві... Я не можу сказати, що це "доктор Джекіл і містер Гайд". Ні. Про Меркель говорити цього не можна. Я все ж таки на неї дивлюся як на державну діячку, бо... розумієте, Німеччина – складна країна. Ось ніхто на це не звертає уваги уважно. Вона складна, бо об'єднання складне. Тобто сказати, що інкорпорацію Східної Німеччини у Західну вже завершено, не можна.
Є регіони у Східній Німеччині, де безробіття сягає 30–40% серед молоді. Там дуже сильні партії, які навіть можна назвати неонацистськими. Ну, зрозуміло, що у злиднях екстремізм розвивається: і правий, і лівий. Але там більше неонацистського. На це теж треба зважати. Це на місцевих виборах завжди так чи інакше відіграє величезну роль. Тому в неї був непростий період узагалі правління. Усе ж таки спроби об'єднання остаточного цих двох Німеччин, і процес ще не завершився. Я не впевнений, що нинішній уряд зможе із цим остаточно впоратися. Це однаково тривалий процес. Тому на Меркель можна дивитися з різних аспектів, але те, що вона дозволила Путіну те, що дозволяти не треба було ніяк, – це так, це точно.
– Савіку, я дивлюся на нашу аудиторію, на наших глядачів – і бачу, що в нас зростають перегляди. Онлайн нас дивиться вже більше ніж 18 тис. Мені цікаво, до кінця нашого ефіру зробимо ми 20 тис.?
– Зачекайте, Олесю. Ви мені поясніть, що багато, а що мало. Я в цьому...
– Це чудово, Савіку. Вам же цифри пояснювати... Вам же, який...
– Ні, ні, є цифри, які я розумію, а є цифри, яких я не розумію.
– Звісно. Завжди якого дивляться мільйони глядачів... Я вам хочу сказати, що онлайн 18 тис. одночасно дивляться на YouTube – це чудовий показник. Це означає, що в нас на лічильнику потім, коли це відео вже буде просто викладено в YouTube, буде до мільйона точно – а найімовірніше, мільйона півтора – за кілька днів переглядів. Тому це чудові показники.
І це, до речі, відповідь на запитання, із якого ви розпочинали сьогоднішній ефір щодо того, чи цікаво те, що ви кажете, що це велика відповідальність: нести сьогодні людям слово і вкладати в нього сенс. Особливо коли вони перебувають у такій драматичній ситуації, якої ніхто ніколи в історії не знав. А якщо й знав, то це було ще до того, як була така сучасна цивілізація. Ну хто міг подумати, що зараз таку війну буде вести один варвар?
То от я хочу звернутися до наших глядачів. Друзі, піднатиснімо. Ну цікаво. Зробімо 20 тис. Ми ще тут, ми ще розмовляємо. У нас ще кілька цікавезних тем попереду. Тому кидайте, будь ласка, вашим друзям посилання, приєднуйтеся до ефіру, ставте лайки цьому відео...
– Ні, давайте, ми ультиматум поставимо глядачам. Поки 20 тис. не буде, ми не підемо.
– (Сміється). Це чудово. Ось бачите, як ви вмієте працювати з аудиторією.
– Так, я в Путіна вчуся.
Зараз Ірану треба думати не про експансію, а про те, як зберегти країну
– Ви просто знаний демократ, Савіку. (сміється). Так от, друзі, пишіть нам, звідки ви. Пишіть, якщо у вас є запитання до Савіка. Ми обов'язково їх прочитаємо – найцікавіші, як я й казала. А я у вас хочу, Савіку, запитати. Я побачила повідомлення, що Іран готує напад на Саудівську Аравію. Що це означає?
– Я вважаю, що це безглузда ідея. Я не вірю, що вона в Ірані вже народилася. Так, Іран і Саудівська Аравія, й Арабські Емірати – вони у дуже поганих відносинах. І Іран скеровує всякі дрони проти них. І Саудівська Аравія витратила величезну кількість грошей – я навіть не знаю, це в мільярдах обчислюється – на протиповітряну оборону.
Ну, а що, Іран піде в Саудівську Аравію – і в нас буде "Буря в пустелі – 2", чи що? Тобто американці туди прийдуть звільняти Саудівську Аравію? Це буде погано для України, тому що це відволіче Сполучені Штати Америки. Але якось мені здається, що в Ірану зараз інші проблеми. Протести, які в Ірані, – це серйозні протести. Я дивлюся, як реагує російська пропаганда. Вони ж союзники. Так?
– Звісно.
– Тому треба щось добре писати про Іран. Там протести, там убивають людей, там стріляють у студентів, там правозахисні організації говорять уже про сотні й сотні загиблих... Там відомі футболісти стають на бік протестувальників, там, загалом, усі університети повстали, проти них бореться революційна армія (у цивільному одязі, щоб їх не впізнавали). Загалом, там серйозні хвилювання.
Aryamehr (Sharif) University today. Університет має бути важливим центром революції в #Tehran і його школярі повинні бути фізично зафіксовані в регіоні. #MahsaAmini #IranRevolution pic.twitter.com/w80gtXi6Hr
- NUFDI (@NUFDIran) November 8, 2022
Російська пропаганда пише: "За що бореться ця молодь? Щоб ходити у бікіні?" Тобто вони ніби перекладають на Іран те, що кажуть про нас. Ми ж боремося за те, щоб у нас ЛГБТ було ніби вільним. Ми ж боремося за свободу геїв і за свободу лесбіянок, як вони кажуть. І взагалі ми сатанинська культура, бо ми поважаємо вибір людини, а цей вибір – неприйнятний, тому що він сатанинський. Ну ось вони так аналізують те, що відбувається в Ірані: що, у принципі, ті протестувальники – це, звісно, символ сатани. Тому що вони за те, щоб дівчатка ходили в бікіні, а хлопчики – я не знаю – не в бікіні, але...
– Теж у бікіні.
– Ну, може, й у бікіні. Ось. Але якщо відійти від російської пропаганди і подивитися серйозно – так, це не мільйони. Це сотні тисяч. А лідер [Рухолла] Хомейні старий, корумпований до мозку кісток, хоче поставити на своє місце свого сина, тому там теж у духовенстві свої всілякі інтриги та розбіжності. Там є за що боротися і з ким боротися. Але є проблема: теократію взагалі дуже важко перемогти. Її складно повалити. Це реально мають бути мільйони людей на вулицях, які візьмуть і підуть.
Але коли в нас в українських засобах інформації це називають ніби бабською революцією, мені це дуже не подобається. Бо подивіться на списки загиблих. Там переважно загиблі ж чоловіки. І не треба це якось називати...
– А я не бачила. А хто так називає?
– Ну, я чув. Ну, знаєте, правда: у нас стільки сьогодні цих потоків інформації, що, можливо, я перебільшую їхню значущість. Ось. Але це чув. Я б до цих усіх подій ставився дуже серйозно. І я думаю, що Іран... Якби керівництво Ірану вирішило, що війна може бути чимось, що об'єднує, – і відвернути увагу від усіх цих протестів, то я думаю, що вони не такі дурні. Я думаю, що вони розуміють, що відповідь буде дуже жорсткою. А водночас Іран зумів зіпсувати відносини з усіма своїми сусідами. Тому я думаю...
– Як і Росія.
– Як і Росія, звісно. Адже Іран теж свого роду... Я не можу сказати, що вона сьогодні імперія, але все ж таки перська культура, перські традиції...
– Ну, раніше, слухайте, яка історія... Ого.
– Так. Етнічно там же і перси, і азербайджанці, і араби, і курди... Це не так усе гомогенно і просто. І я не знаю, чи війна зв'яже якось ці народи. Я думаю, що ні. Я думаю, що зараз Ірану треба думати не про експансію. Йому треба думати про те, як зберегти країну, а клерикалам – як зберегти свою владу.
Тому я якось до цієї історії із Саудівською Аравією – мені здається, що це трошки неправильно. Ні, ні, я поки що на цю загрозу серйозно не дивлюся. Я дивлюся серйозніше на загрозу іранських балістичних ракет, які можуть надійти в Росію. Оце тривожно.
– Ви сказали щодо ЛГБТ. Ось яка, знову ж таки, крива ситуація в Росії із цим відбувається, показуючи їхню сутність усю... Там же у Кремлі, у Путіна, усі ці пропагандисти... Я не знаю: якщо у відсотковому співвідношенні брати, то те, що розповідають ті люди, які там були, знають, – там буквально кожен другий у них представник ЛГБТ. І вони водночас зараз випускають закони проти геїв, лесбіянок, проти всього цього "сатанинського": "батько один", "батько два"... Ну всю цю маячню. А самі водночас засідають у якихось цих барах, які існують у Росії, – елітні, там, і в Пітері, і в Москві. Нещодавно мені навіть хтось в ефірі розповідав: якась "Фиолетовая лошадь" чи ще щось. І там ці ЛГБТ-вечірки відбуваються. Ну як це може бути? Поясніть. Тобто вони народу це впарюють, а самі...
– Мені здається, це певною мірою традиційна історія. Найбільші ненависники якогось там народу – вони дуже часто представники цього ж народу. Тобто те, що вони самі геї: латентні, відкриті... Ну, відкритих там мало. Там [пропагандист Антон] Красовський один, по-моєму, відкритий. Але ви маєте рацію, там геїв багато. За моїх часів ще було багато, тому я впевнений, що зараз їх точно менше не стало. Ось у Чечні їх поменшало. Тому що Кадиров їх фізично знищив.
– Звісно.
– Що є реальним злочином проти людства. І Захід теж промовчав. Я бачив один репортаж за весь час від The New York Times – і більше ніде я не бачив якогось розгорнутого матеріалу на цю тему. А це чисте вбивство людей.
Отже, але, Лесю, це ж... Я взагалі раджу, коли час буде – є такий великий, я вважаю, фільм Лукіно Вісконті. Має назву "Загибель богів". Тобто це практично народження нацизму в одній окремо взятій сім'ї, багатій. У принципі, там усе видно. Розумієте? Збоченці борються зі збоченцями. Розумієте? Чому? Тому що на цьому можна впіймати хвилю народної підтримки. На цьому можна. Вони її ловлять. Але ж це не єдиний випадок.
Я пам'ятаю, якою була хвиля протесту, коли з'явився фільм "Александр Македонський", де Александр Македонський був відкрито, абсолютно "голубою" людиною. І яка була реакція в Росії: "Жах, жах, жах! Як таке може бути? Великий полководець..." Може. Ось ви тут усі великі у Кремлі – можете? Можете. Ну, отже, і вони можуть. Чого тут?
Лендліз – це платна історія. Поки за більшості в Конгресі та за президента Байдена виходить можливість надавати Україні безоплатну допомогу.
– Але ж кажуть, Медведєв теж "голубий"?
– Він асексуальний. Я не знаю.
– Це для вас. Може, для когось дуже навіть нічого. Я ж не знаю, які у них, там, смаки збочені.
– Я не знаю. Мені важко уявити жінку чи чоловіка в ліжку з Медведєвим. Ну чесно. Мені важко. От не можу.
Скріншот: Алеся Бацман / YouTube
(Сміються)
– У мене це не виходить. Уява є, але це не виходить.
– Я сказала, що ми будемо зачитувати запитання до вас, Савіку, від нашої аудиторії. От Ліля Чуб запитує: "Де наш лендліз? І що з ним буде після 8 листопада, якщо переможуть республіканці?"
– Ну, я можу відповісти словами експертів, які за цим стежать. Лендліз – це, у принципі, скажімо, платна історія. Ось як було із Радянським Союзом? Америка надала допомогу: озброєнням зокрема, звісно. Після війни треба було повернути те озброєння, якого не було зруйновано, а те, що було зруйновано і не повернули, треба було виплачувати. Радянський Союз до певного часу платив, потім перестав платити, потім знову платив. Великобританія, по-моєму, закінчила платежі за лендліз на початку 2000-х.
Тобто це платна послуга. Лендліз – це не безплатна допомога. Поки що за більшості в Конгресі та за президента Байдена виходить можливість надавати Україні безоплатну допомогу. То це $40 млрд, то це $12,6 чи $12,4 – я не пам'ятаю. Наразі відбуваються розмови ще про великий пакет допомоги до грудня. І це буде дуже великий пакет. Це буде навіть більше ніж $40 млрд, як кажуть. Але це безоплатна допомога. Це передбачає, звісно, озброєння, зокрема, боєприпаси та гуманітарну допомогу.
Тому я думаю, що поки лендліз, чесно, навіть не дуже і потрібен. Готується до нього Америка чи ні, тобто чи готується американська військова промисловість до того, щоб уже виробляти зброю на, там, рік наперед, два роки наперед, – цього я не знаю. Але лендліз передбачав би таке. Це от спеціальне виробництво зброї для України, яка почала б надходити просто із заводів на фронт. І за це треба було б платити. Тому що така історія. Я так розумію. Поки лендліз як такий – поки його немає. Його взагалі немає і про нього немає поки розмов.
– Савіку, я якраз на американській темі хотіла б зафіналитися й обговорити з вами ще одне питання. Сьогодні CNN розповів, що, за їхніми даними, 14 листопада Трамп збирається заявити, що знову балотуватиметься на посаду президента США 24-го року.
– Так. Я теж цю новину читав, дивився. І це, мабуть, реально. Але йому доведеться пройти через попередні вибори Республіканської партії. Він же буде не єдиним кандидатом. Пройде він чи ні – це питання. Хто буде проти нього 24-го року? Чи буде це президент Байден, чи буде це Камала Гарріс, чи буде це хтось зовсім новий із Демократичної партії, тому що Байден може й вирішити... Поки він каже, що він балотуватиметься, але в якийсь момент він може вирішити – і ні. Так, Трамп буде, але ви розумієте, на Трампа чекають дуже непрості часи. Тому що суд над його компанією у Нью-Йорку почався щодо корупції. Зараз на нього чекає другий суд уже над ним особисто щодо корупції. Не щодо жодних таємних документів, а саме щодо корупції та ухиляння від сплати податків. У принципі, він мав би виступити і відповісти на всі запитання до 6 січня перед комісією і республіканців, і демократів, яку було створено.
– Щодо захоплення Білого дому, так.
– Так. Він мав би виступити й відповісти. Але, у принципі, я розумію, що його прибічники непохитні, що вони вважають його людиною, яка поверне Америці велич, і Америка взагалі має зосереджуватися на собі, дивитися на себе й узагалі не брати участі ні в чому от у світі, і взагалі "пішли всі нафіг"... Я не знаю. Усе можливо. Я не відкидаю перемоги...
– Я думаю, це потрібно просто для того, щоб прикриватися зараз у майбутніх судових процесах і говорити...
– Ні, ні.
– Говорити, що це політичне переслідування з боку демократів.
– Ні, ні. Я думаю, що ні. Я думаю, що йому це не допоможе. Якщо він заявить про те, що він балотуватиметься, – це не допоможе. Навіть під час праймеріз, у боротьбі з іншими, це йому не допоможе. Я думаю, що це паралельні процеси, які будуть відбуватимуться. Я не думаю. Але те, що він може виграти номінацію і знову бути кандидатом від Республіканської партії і навіть ці вибори виграти, – я думаю, що такий шанс є. Але залежить усе, звісно, від демократів.
Навіть ми бачимо за цими, проміжними виборами, от зараз із передвиборчих кампаній, які відбуваються: вони якось навіть примудряються поставити під сумнів свої перемоги у тих штатах, де вони традиційно вигравали. Отже, щось не те з їхньою передвиборчою кампанією. Отже, щось не те вони кажуть людям. Або вони не розуміють, що сьогодні непокоїть людей. Так? От із демократами є така проблема. Ну, яскраві люди у них є. Погляньмо на 8 листопада. Це дуже важливий момент.
– Так. Кілька днів – і вибори.
– Ми однаково з вами якось цю тему...
– Савіку, але ми п'ятниці наступної цю тему докладно обговоримо. Уже будуть результати, уже будуть зрозумілі перші якісь настрої, перші заяви з'являться. І ми якраз докладно розповімо нашим глядачам, що це може означати і як це позначиться на Україні насамперед і на війні сьогоднішній. Я вам дякую. Сьогодні було суперцікаво. Сьогодні аудиторія була в нас дуже активна.
Дякую, друзі, усім глядачам, які нас у всьому світі дивилися. Дякую тим, хто... Ну, зараз у дуже багатьох в Україні немає світла. Тому дякую тим, хто подивиться нас у запису, коли це світло увімкнуть. Незважаючи на це, реально у нас суперстрим. І одночасно нас дивилося на двох каналах, я думаю, приблизно до 19 тис. онлайн. До 20 тис. ми не дотягнули. Тому, Савіку, наступної п'ятниці ми ставимо собі завданням 20 тис. онлайн із ходу.
– Треба людям розповісти якусь гарну історію, щоб легше було вечір проводити і засинати.
– Але ж ви приготуєте таку історію?
– Ну, я постараюся. Я реально постараюся. Потрібно буде порадитися з лікарем Комаровським.
– Ми можемо, до речі, Савіку, його до нас наступної п'ятниці запросити ненадовго у наш стрим.
– Звісно.
– І запитати в нього поради онлайн. А що нам вартує? Євгенія Олеговича ми із задоволенням і завжди раді бачити. Я думаю, що він також із задоволенням до нас приєднається. Правда?
– Так. Я з величезним задоволенням, звісно.
– Зробимо в п'ятницю такого special guest, цікавий ефір.
– Гарна ідея.
– Дуже вам дякую. Ще раз, друзі. Підписуйтеся на наші канали "Алеся Бацман", "В гостях у Гордона", "Дмитрий Гордон", ставте лайки цьому відео. І не забувайте: наступної п'ятниці рівно о 18.00 за Києвом ми із Савіком чекаємо на вас тут, на YouTube-каналах "Алеся Бацман" та "В гостях у Гордона". Наступного ранку ви зможете це побачити на YouTube-каналі "Дмитрий Гордон". Навіть більше, ми ще й Євгена Олеговича Комаровського наступної п'ятниці візьмемо у свою компанію і поговоримо з ним, обговоримо різні цікаві теми.
– Дуже дякую. І я всім бажаю здоров'я, я всім бажаю хоч трохи спокою. І перемоги, звісно.
– Слава Україні.
– Героям слава.
