-4 Київ
Від редакції. Напередодні президентських виборів у Росії, які відбудуться 18 березня 2018 року, інтернет-видання "ГОРДОН" публікує фрагмент із книги відомого журналіста й телеведучого Савіка Шустера "Від Кремля до Майдану. Десять років страху, приниження та надії України". Книга вийде у травні 2018 року у видавництві "Брайт Стар Паблішинг", заснованому Дмитром Кириченком.
За словами Савіка Шустера, на написання власної книги його надихнула теорія французького політолога Домініка Муазі, який уважає масові страх, приниження і надію рушійною силою народів. Тележурналіст понад рік проводив у своїх ефірах експеримент із вимірювання масових емоцій. Результати експерименту, наголосив Шустер, дали йому можливість розвинути теорію Муазі до практичного спрямування до дії, а саме, разом із командою соціологів "створити першу емоційну карту України, яка, як дорожня карта нового покоління, може вивести країну на правильну дорогу".
Журналіст наголосив, що крізь призму масових емоцій він описує й аналізує найважливіші політичні події в Україні й Росії, свідком яких став, дає авторську оцінку проблемам сучасної України і пропонує шляхи їх розв′язання. Фрагмент із розділу "Буря емоцій", наведений нижче, демонструє, за словами Шустера, як політичний лідер може моделювати події, які зумовлюють руйнівну надію у мас, на прикладі трьох президентських строків Володимира Путіна.
Теленачальники, які ще вчора шанобливо віталися, дивилися на мене як на прокаженого. Боялися: не дай боже, у Кремлі подумають, що вони зі мною солідарні
Надія особисто від Путіна
...Грозний узяли. Путіна було обрано президентом у першому турі. Але сталося непередбачене: 12 серпня 2000 року, усього за три місяці після його інавгурації, загинув атомний підводний човен "Курськ".
"Він потонув", – так відповів президент Росії всесвітньо відомому американському журналісту Ларрі Кінгу на запитання: "Що сталося з вашим човном?". Саме цей момент можна вважати найвищою точкою приниження, пережитого особисто Путіним перед країною та світом. Іншої відповіді ні Ларрі Кінгу, ні своєму народові у нього тоді не було.
За 18 років, рівно за тиждень до виборів, 11 березня 2018 року, Путін трансформував тодішнє приниження в сьогоднішню надію, заявивши: "Ну, що приховувати, ми ж усі з вами добре знаємо, у якому стані тоді були збройні сили". Цими словами він дав народу зрозуміти, що тепер армія готова. Готова до нового Криму і нової Сирії.
Захоплення чеченськими терористами в заручники 916 глядачів мюзиклу "Норд-Ост" у театрі на Дубровці в центрі Москви 23 жовтня 2002 року спричинило чергову хвилю страху і приниження в масах. Путін уже відчував, що найшвидше й найдешевше надію в масах викликає помста, і негайно наказав силовикам знайти спосіб знищення терористів.
Операції з порятунку заручників ніхто не готував. Терористів отруїли газом разом із невинними людьми, із яких понад 130 загинуло від задушення за повної відсутності організованої допомоги. А журналісти, особливо телевізійники, мали висвітлювати штурм театру як операцію з порятунку людей. Я тоді працював заступником головного редактора "НТВ", і ми не підкорилися цьому негласному розпорядженню. За це мене було врешті-решт звільнено і вигнано з Росії. Один високий чин у ФСБ тими днями сказав мені у приватній розмові: "Тих, хто планував цю операцію, треба було суворо покарати, а їх нагородили".
Незабаром після трагедії на Дубровці до Кремля викликали керівників найбільших російських телеканалів. Я, як "винний", теж мав з'явитися. "Розбір польотів" проходив у кабінеті Владислава Суркова (радник Путіна, у 2004 році був заступником керівника адміністрації президента РФ. – "ГОРДОН"). Телевізійні начальники, які ще вчора шанобливо віталися, дивилися на мене, як на прокаженого. Боялися зустрітися поглядом: не дай боже, у Кремлі подумають, що вони зі мною солідарні. Раптово, усі як один, керівники каналів почали говорити, що в таких ситуаціях потрібно вводити цензуру.
Але рівень страху і приниження в народі був настільки високим, що ні цензура, ні пропаганда не допомагали. Я вважаю, що саме після цих бойових дій у центрі Москви Путін вирішив узяти під особистий контроль емоційний стан росіян.
Злочинно організовану операцію з порятунку заручників, під час якої загинуло 333 людини, зокрема 186 дітей, було оголошено безумовною перемогою
Масова інформація формує масові емоції. Тому першочерговим завданням стало не те, щоб підкорити, а забрати у власність "Первый канал" і "НТВ". Потім потрібно було припинити часті появи в ефірі членів парламенту, які критикували президента й обстоювали цінності ліберальної демократії. Але це треба було зробити так, щоб ні в кого, зокрема на Заході, не виникло запитань. "Союз правых сил" Бориса Нємцова і "Яблоко" Григорія Явлінського просто не пропустили до Державної думи на виборах у грудні 2003 року.
Те, як три федеральні канали – "Первый", НТВ і ВДТРК – висвітлили захоплення 1128 заручників у північноосетинському місті Беслані на шкільній лінійці 1 вересня 2004 року, свідчило про те, що Путін досягає своєї мети.
Злочинно організовану операцію з порятунку заручників, під час якої загинуло 333 людини, зокрема 186 дітей, було оголошено беззастережною перемогою. У народі з'явилася надія: якщо за місяць після штурму театру на Дубровці 83% опитаних (опитування ВЦВГД, проведене з 22-го до 25 листопада 2002 року. – "ГОРДОН") відповідальність за жертв поклали на владу, то за рік після штурму школи в Беслані такої позиції дотримувалося всього 27% росіян (опитування "Левада-центру", яке проводили з 19-го до 22 серпня 2005 року. – "ГОРДОН").
Вересень 2008 року, Беслан, школа №1. Рівно чотири роки тому тут сталося захоплення і подальше звільнення заручників. Під час операції загинуло зокрема 186 дітей. Фото: Kazbek Vakhayev / ЕРА
Осідлавши хвилю народної надії, президент скасував вибори губернаторів, щоб уже ніхто не міг йому перешкодити формувати емоційний стан жителів Росії. До того часу майже кожен губернатор згуртував навколо себе потужну еліту, яка складалася із силовиків, місцевих олігархів і "злодіїв у законі", сам розпоряджався бюджетом і керував емоціями жителів регіону.
Усунувши губернаторів, Путін усунув конкурентів. У той час у нього ще не було своєї до кінця сформованої еліти: ні із силовиків, ні з олігархів, тільки ближнє коло, до якого входили члени кооперативу "Озеро". Але він уже навчився видавати надію народу із власних рук (кооператив "Озеро" – дачний кооператив на березі Комсомольського озера в Ленінградській області, заснований Путіним і ще сімома пайовиками у 1996 році. Згодом саме пайовики кооперативу "Озеро" почали обіймати важливі посади в адміністрації російського президента і керувати великими державними компаніями. – "ГОРДОН").
Росіяни відчували страх і приниження не тільки через загрозу тероризму, а й через злиденні умови життя. Однак в економіці Путін не міг чи не хотів що-небудь міняти – щонайменше кожен п'ятий росіянин виживав у злиднях. Економіка зростала, тільки якщо підвищували ціни на нафту й газ. Тому джерело надії в першому десятилітті 2000-х російський президент віднаходив лише в собі чи в конфліктах із колишніми радянськими республіками.
Але ні президент в образі альфа-самця, ні словесні суперечки з Латвією та Естонією за права російськомовних громадян, ні з Україною за острів Тузла не давали тієї кількості надії, яка була необхідна, щоб розбавити страх і приниження та запобігти можливим масовим протестам. Навіть збройний напад на Грузію у серпні 2008 року, перетворений на екранах російських телевізорів на нищівну перемогу у п'ятиденній війні, не дав потрібного результату.
Путін не міг привласнити всі лаври собі, оскільки президентом був Дмитро Медведєв, який, напевно, уміє багато чого, але тільки не збуджувати емоції мас. До того ж, війна почалася в день відкриття літніх Олімпійських ігор у новій світовій столиці – загадковому Пекіні, що знижувало ефективність проросійської пропаганди. Можу припустити, що напередодні свого третього терміну Путін дійшов двох висновків:
- Щоб викликати надію у своїх підданих, потрібні події, що стають не локальними, а світовими новинами;
- Починати потрібно з подій, які підштовхують до творення.
Путін перетворив свій страх на руйнівну надію для свого народу: "Бережися, цілий світе, росіяни йдуть!"
Він поставив завдання за всяку ціну здобути зимові Олімпійські ігри і чемпіонат світу з футболу. Завдання було виконано, і народ почав із надією дивитися в майбутнє. Але трапилася Болотна, і Путін по-справжньому злякався (широкомасштабні протестні акції в Москві й у понад 50 російських містах, із 6 травня 2012 року, проти недемократичних виборів у РФ. Найчисленніша акція протесту пройшла на Болотній площі в Москві. – "ГОРДОН").
Цей момент можна вважати найвищою точкою його особистого страху. Пошук подій, які спонукають до творення, було припинено. У хід пішли спецоперації "Крим" і "Сирія". Путін перетворив свій страх на руйнівну надію для свого народу: "Бережися, цілий світе, росіяни йдуть!" Анексія Криму спровокувала емоційний вибух відразу у трьох напрямах. Росіяни піднеслися від почуття надії, українці "опустилися" від приниження, європейці здригнулися від страху перед раптово зруйнованим світопорядком. Путін став майстерним диригентом емоцій мас.
15 березня 2018 року, Москва. Виступ Путіна на молодіжному форумі "Россия – страна возможностей" за три дні до президентських виборів у РФ. Фото: Alexandr Zemlianichenko / ЕРА6
5 грудня 2017 року Міжнародний олімпійський комітет усунув Російську Федерацію від участі в зимових Олімпійських іграх 2018 у Південній Кореї за організоване державою використання допінгу серед своїх атлетів. Таке сталося вперше в історії спорту. Неймовірне приниження президента та країни, та й ще після тріумфальної для Путіна Олімпіади в Сочі.
Закономірно, представники Кремля назвали це змовою Заходу, однак верховний головнокомандувач не задіяв своїх інформаційних військ. Думаю, що хотів, але стримався: іти на бойкот світу спорту було занадто ризиковано, особливо напередодні чемпіонату світу з футболу в Росії. Зате наступного ж дня, 6 грудня, Путін повідомив своєму народові, що буде президентом до 2024 року. Він миттю погасив масове приниження і вселив надію у завтрашній день.
Путін продовжить керувати базовими емоціями свого народу, а для цього йому знадобляться гучні події глобального масштабу
Можна припустити, що Путін продовжить спілкуватися зі своїм народом безпосередньо й керувати його базовими емоціями, а для цього йому знадобляться гучні події глобального масштабу.
До того ж Путін дав зрозуміти світовим елітам і масам, що ще довго збирається впливати на їхній емоційний стан, так само, як це робили Генеральні секретарі ЦК КПРС. Президент усієї Русі несе друзям надію, а ворогам – страх і приниження. От тільки друзі сьогоднішнього Кремля досить специфічні. Якщо, наприклад, Фідель, Че і Хо (Фідель Кастро, Че Гевара, Хо Ши Мін. – "ГОРДОН") хоча б поділяли комуністичні ідеї жовтня 1917-го, то Рамзан, Аксьон і Башар (Рамзан Кадиров, Сергій Аксьонов і Башар Асад. – "ГОРДОН") – усього лише "вірні солдати" Путіна.
Радянський Союз заражав маси в усьому світі ідеєю комунізму і давав їм надію. Володимир Путін несе надію тільки лідерам, схожим на себе, або ватажкам та їхнім поплічникам. А народам, які створили чи створюють громадянське суспільство, Путін може запропонувати винятково страх і приниження.
Що означає для американців втручання у їхній вибір президента? Приниження. А для британців – отруєння двох колишніх співробітників ФСБ Олександра Литвиненка і Сергія Скрипаля? Здавалося б, жителів Великобританії вже нічим не здивуєш, навіть помстою "зрадникам" організації, до якої є вхід, але немає виходу, у якій закон вендети діє повсюди і не має терміну давності. Але навіщо потрібно було застосовувати радіоактивний полоній і нервово-паралітичний газ? Безсумнівно, британці відчувають страх і приниження.
"Ми не боїмося санкцій, у нас є ракети!" – такий посил Кремля своєму народові. Тож нам усім потрібно бути готовими до подій глобального масштабу, якими Путін викликатиме руйнівну надію в масах росіян. Особливо важливо це розуміти народу України.
