ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

"Ставимо на Україну або Росію. Третього не дано". Текст розсекреченої доповіді МЗС Польщі від 2008 року

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
МЗС Польщі опублікувало розсекречену дипломатичну ноту про відносини Варшави з Києвом і Москвою
МЗС Польщі опублікувало розсекречену дипломатичну ноту про відносини Варшави з Києвом і Москвою
Фото: EPA
Дмитро НЕЙМИРОК
заступник головного редактора

Можливості впливу Москви на країни Центральної і Східної Європи, що входять до ЄС і НАТО, мізерно малі, включення України до європейської орбіти веде до демонтажу пострадянського простору, але протягом найближчих 5–10 років цього не передбачається. З Москвою потрібно вести діалог, тому що це робить Польщу цінною для Заходу, а Україну пора припинити тільки нахвалювати і потрібно починати "приязно критикувати". Так у 2008 році МЗС Польщі оцінювало свої зовнішньополітичні пріоритети. "ГОРДОН" публікує розсекречену доповідь без скорочень у перекладі українською мовою.

Доповідь було оприлюднено минулого тижня (скан документа розміщено на сайті польського державного інформагентства PAP).

У ноті зібрані міфи і стереотипи про відносини з двома країнами, а також наводиться бачення правильних для Варшави відносин із Києвом і Москвою: сам факт відносин із Росією тодішнє МЗС Польщі бачило виключно як інструмент зміцнення позицій на Заході.

У березні 2008 року, коли було написано цю доповідь, польське МЗС близько чотирьох місяців очолював Радослав Сікорський – один із ініціаторів вступу Польщі до НАТО і майбутній співавтор програми ЄС "Східне партнерство". Він отримав посаду в уряді лідера ліберальної "Громадянської платформи" після того, як у жовтні 2007 року консервативна партія "Право і справедливість" (зараз вона знову при владі) програла парламентські вибори.

Чинний голова МЗС Польщі Вітольд Ващиковський уважає, що цей документ був початком відмови польського уряду від проукраїнської політики на користь проросійської, хоча в самій доповіді йдеться про те, що ні на який "перелом" у відносинах Москви і Варшави чекати не варто.

При цьому критику позиції керівництва "Права і справедливості" щодо зовнішньої політики міністр Ващиковський не згадує і більше акцентує увагу на прорахунках авторів доповіді стосовно Росії.


Радослав Сикорский. Фото: EPA
Радослав Сікорський. Фото: EPA


I. За минулий період, зокрема під час правління PiS (партія "Право і справедливість"), через поверхневий аналіз і оцінювання, а також нерідко демагогічні міркування, що розповсюджують медіа, встановився певний канон сприйняття і уявлення Росії і України, а також цілей польської політики щодо цих держав. Цей канон можна назвати "патріотичною правильністю", і його порушення загрожує політичними і медійними атаками, звинуваченням у нехтуванні "народними інтересами" і так далі. Основні визначення цього канону зводяться до наступних аксіом:

  1. Росія є одвічним ворогом Польщі і досі керується цілями імперського відродження, є непередбачуваною у своїй поведінці. Деякі прихильники цих поглядів (наприклад, керівники PiS) заходять так далеко, що стверджують, що у своїй нинішній політиці Росія знову прагне до включення Польщі у сферу свого впливу. Тому ведення будь-якої активної політики з Росією не має сенсу, оскільки загрожує Польщі шахрайством і ошуканством з боку РФ, шантажем і погрозами з її боку, і в результаті – поразкою польської політики.
     
  2. Створюючи окремий цивілізаційний полюс і прагнучи до відновлення сфери впливу на всьому пострадянському просторі, Росія незмінно входитиме в конфлікт із Польщею, життєвим інтересом якої є сприяння незалежності країн цього регіону (особливо його східноєвропейської частини) через залучення їх до інститутів західного світу. Тому Польща повинна підтримувати ці країни, поки вони демонструють – фактично або хоча б формально – готовність опору Москві, зміцнювати в них цю готовність, консолідувати ці країни навколо себе, бути їхнім адвокатом на Заході.
     
  3. Наша політика щодо Росії з одного боку, й інших пострадянських держав з іншого – це гра з нульовою сумою. Або підтримуємо незалежність цих держав на шляху їхнього активного зближення з Польщею і – за нашого посередництва – із Заходом, або, маючи контакт із Росією, фактично підживлюємо імперську і агресивну політику Кремля. Резюмуючи вищесказане, можна сказати: ставимо або на Україну, або на Росію. Третього не дано.

II. Усі перераховані вище твердження виглядають логічно, історично і політично обґрунтованими. Але це напівправда, передусім через звуження сучасного політичного контексту: не береться до уваги наше членство в ЄС і НАТО. Ці твердження не беруть до уваги той факт, що сучасна Польща не стоїть "сам на сам" проти Росії, а входить до складу зазначених інтеграційних об'єднань, що мають власні інтереси і погляди на Росію, які враховують лише якоюсь мірою становище й інтереси Польщі.

Неісторичність цих тверджень полягає в абсолютизації важливих історичних висновків, які, однак, не відповідають реальному стану справ. У випадку з сучасною Російською Федерацією можна обґрунтовано вважати, що вона прагне до відновлення статусу наддержави, яка бере участь у прийнятті рішень із глобальних проблем. Відновлення цього статусу пов'язане з відновленням російського впливу в пострадянських країнах (зокрема, в зоні СНД). Але чи означає це, що Росія стала на шлях своїх попередніх імперських утілень: Російської імперії і Радянського Союзу?

Можливості впливу Москви на країни Центральної і Східної Європи, що входять до ЄС і НАТО, – мізерно малі або відсутні зовсім

III. Відповідь на це питання має бути негативною через такі причини:

  • сучасна Росія не керується месіанською ідеологією (як, наприклад, православ'я в широкому розумінні, панславізм або комуністична доктрина), яка б обгрунтовувала її пан'європейські або глобальні претензії;
     
  • російське суспільство не перейшло у стан "месіанської мобілізації", яка б мотивувала до великих історичних звершень. Суспільство характеризує скоріше апатія і вирішення щоденних побутових проблем і внутрішніх протиріч (між широкими верствами збіднілого суспільства і раптово розбагатілою елітою);
  • політична система в Росії хоча і набирає авторитарних рис, далека від попередніх російських/радянських авторитарних режимів у бюрократичному, поліцейському і військовому аспектах. Еліти, що її уособлюють, сьогодні меншою мірою керуються далекосяжними цілями, швидше – необхідністю виживати в умовах протиріч і конфліктів еліт і суспільства;

  • матеріальні ресурси Росії хоча й істотні, не використовуються так, щоб вони сприяли модернізації країни і швидкому її розвитку. Зрештою, їх використання вимагає імпорту капіталу і технологій з-за кордону. Тому економічна міць Росії – обмежена;

  • слабкість Росії порівняно з країнами, які її оточують, наприклад із Китаєм, що активно розвивається, а також загрози, які поширюються від ісламського Півдня, схиляють Росію, незважаючи на весь традиційний опір, до Заходу як до найбільш надійного партнера;
     
  • у загальному підсумку і перед Заходом, і особливо перед Західною Європою, Росія постає важливим союзником у контексті серйозних проблем, які поширюються з Півдня, зокрема ісламського радикалізму і тероризму, а також багатою на сировину країною, яка могла б економічно підтримати західний світ.

Беручи до уваги вищесказане, слід пам'ятати, що можливості політичної та господарської – і тим більше військової – експансії Росії досить обмежені.

Такі спроби наштовхуються на серйозний опір у країнах СНД, зокрема в Україні та Грузії, у той час як можливості впливу Москви на країни Центральної і Східної Європи, які входять до ЄС і НАТО, – мізерно малі або відсутні зовсім.


Фото: EPA
Фото: EPA


IV. Російські еліти, незважаючи на їхню самовпевненість і зарозумілість (властиву економічним і політичним нуворишам), розуміють цю обмеженість. Тому їхні спроби впливу на центральноєвропейські країни зводяться до дипломатичних (як, наприклад, звинувачення Польщі у "безвідповідальній русофобії") і економічних прийомів (як, наприклад, будівництво північного газопроводу в обхід Польщі).

Ці дії пояснюються швидше навмисним ігноруванням і зменшенням ролі цих країн – зокрема Польщі, – аніж бажанням знову встановити над ними контроль. Можна ризикнути припустити, що такі мотиви Москви щодо Польщі спричинені традиційним російським комплексом, у якому гегемоністський протекціонізм витісняється специфічною повагою і навіть страхом.

Як би там не було, єдина позиція країн Євросоюзу під час саміту в Самарі (у 2007 році в Самарі проходив саміт Росія – ЄС) у зв'язку з російським ембарго ще раз показала Росії, що Польща здатна зруйнувати російські плани. Показово, що новим державним святом у Росії стала дата звільнення Кремля від польських військ, що займали його в 1612 році.

V. Якщо нинішня російська влада розуміє обмеженість власних можливостей впливу на Польщу, то і польська політика щодо Росії повинна брати до уваги перелічені вище обмеження та умови. Це жодною мірою не свідчить про зниження нашої активності у російському напрямі.

Абстрагуючись від економічних інтересів Польщі в Росії, необхідно звернути увагу на те, що жвавий діалог із Росією становить інтерес для Польщі. Це не тільки робить безпідставними будь-які звинувачення у "польській русофобії", але й підсилює роль Польщі як головного знавця РФ у західному світі.

Беручи до уваги безперервну зацікавленість Заходу Росією, яка не витримує ніякого порівняння із зацікавленістю будь-якими іншими пострадянськими країнами, зокрема Україною, польське розуміння російських справ в епоху інформаційної меритократії має чи не ключове значення для нашого позиціонування в західному світі. Чим більше ми знаємо про Росію, тим точніше зможемо її оцінити, тим сильніше зможемо вплинути на загальну політику ЄС і Заходу загалом щодо Росії і всього пострадянського простору, зокрема України.

Тому немає ніякого протиріччя в політиці щодо Росії та України. Упущення і ескапізм у польській політиці стосовно РФ необхідно визнати не проявом "твердої дипломатії", а проявом польського комплексу неповноцінності, дилетантства і страху. Як показує історія, Польща з її потенціалом, особливо культурним та інтелектуальним, здатна проводити амбітну політику щодо Росії, особливо зараз, коли ми інтегровані в ЄС і НАТО.

Залучення України до інститутів західного світу, яке завершиться її майбутнім членством в ЄС і НАТО, веде до демонтажу пострадянського простоту

VI. Відносини з Україною, що набувають стратегічних рис, мають важливе значення для польської зовнішньої політики після 1991 року. Залучення України до інститутів західного світу, яке завершиться її майбутнім членством в ЄС і НАТО, веде до демонтажу пострадянського простору і остаточної деімперіалізації Росії.

Водночас слід пам'ятати, що при всіх кроках із модернізації і демократизації України (доказом чого були останні вибори) ця країна реформується шляхом, відмінним від польської і середньоєвропейської моделі трансформації.

В Україні залишаються сильними "пострадянізми", які проявляються в особливій політичній культурі, в існуванні олігархічних груп і розгулі корупції. Політичний процес і процес ухвалення рішень в Україні настільки непрозорий, що важко оцінити, наскільки політика української влади служить побудові сучасної держави, а наскільки – вирішенням кланових інтересів. Непрозорі також і українсько-російські відносини.

VII. Ці причини вказують на неясність і двозначність українських декларацій стосовно прозахідного курсу і прагнення до членства в ЄС і НАТО. На підставі попереднього досвіду можна зробити висновок, що ці заяви слугують більшою мірою для вирішення питань у внутрішньоукраїнських політичних баталіях. У цьому контексті українська влада нерідко використовує польське сприяння Україні на Заході. При цьому сама Польща відчуває непропорційний тиск у питаннях, які очевидно вигідні українській стороні.

У найближчі 510 років наші спроби домогтися якнайшвидшого членства України в ЄС і НАТО не матимуть ніякого реального ефекту

VIII. Усе це повинно спонукати до ретельного осмислення реального впливу Польщі на Україну і готовності українських еліт і суспільства до тривалої стратегічної співпраці з Польщею. Виглядає так, що наш уплив проник в український ґрунт недостатньо глибоко, і головною віссю такого впливу були до 2005 року приязні і довірливі відносини між президентами Квасневським і Кучмою.

Але якщо йдеться про більш широкі кола українських еліт, їхні зв'язки з Польщею більш поверхневі і ситуативні, аніж глибокі і стратегічні. Без сумніву, ці зв'язки зміцнює польський бізнес, який працює в Україні, а також неурядові організації.


Квасьневский и Кучма в Киеве, 23 августа 2001 года. Фото: EPA
Квасневський і Кучма у Києві, 23 серпня 2001 року. Фото: EPA


У розумінні польсько-українських відносин необхідно брати до уваги той факт, що протягом п'яти найближчих років – не виключено, що і протягом більш тривалого періоду – не варто очікувати з боку ЄС кроків із реального наближення України до членства в Союзі.

Через низку геостратегічних причин (зокрема, через опір Росії) і особливо через негативне ставлення переважної більшості жителів України до НАТО, євроатлантична перспектива для цієї країни не виглядає занадто добре. Ми також повинні розуміти, що протягом найближчих 5–10 років наші спроби домогтися якнайшвидшого членства України в ЄС і НАТО не матимуть ніякого реального ефекту і демонструватимуть безперспективність наших вимог.

Висновки щодо Росії:

Необхідно поширювати думку, що в політиці стосовно Росії не варто чекати ніякого "перелому", міфологізованого в політичному і медійному дискурсі. Польсько-російські відносини, всупереч домислам, не обтяжені ніякими великими спірними питаннями в двосторонньому вимірі.

Проблема енергетичної безпеки при цьому має багатосторонній характер.

У свою чергу питання про польський і російський вплив на пострадянські держави, що є фактором двосторонніх суперечок, по суті також не повинне ставати таким фактором за однієї умови: у разі актуалізації великого проекту зі зближення зазначених держав із західним світом, Польща не діятиме осібно як "наддержава", тому що тоді очевидно зіткнеться з потужною реакцією Росії (під демагогічними гаслами з розряду захисту "братів-слов'ян від польського ревізіонізму").

Якщо ж у цих проектах ми будемо діяти в рамках більш широкої спільноти (ЄС, НАТО, разом із окремими країнами Євросоюзу або "Веймарського трикутника"), можна припускати, що Росія значно меншою мірою буде готова ризикнути зіткнутися з об'єднаною Європою.

Ключовою позитивною метою у відносинах із Росією має стати двосторонній діалог із РФ, який цінний сам по собі. Цей діалог представить Польщу в очах наших західних партнерів і союзників як компетентного знавця цієї держави, що спирається в своїх знаннях про Росію на реальні контакти. Знання та компетенція в цьому питанні особливо цінуються на Заході, який розуміє стратегічне значення РФ, але схильний до сумнівів щодо неї через не завжди зрозумілі зміни напрямку політики Москви.

Польська спеціалізація в російських питаннях – і очевидно в східноєвропейських – іще більше зміцнить нас у західному співтоваристві, і спростить наші відносини з Росією, Україною та іншими пострадянськими країнами.

Висновки щодо України:

Можна подумати, що у відносинах з Україною Польща занадто сильно піддалася тактиці місцевих еліт, спраглих до похвал і обіцянок у контексті західних прагнень, які ці обіцянки (необов'язково здійсненні чи навіть можливі для виконання) трактують як елемент престижу і аргумент у внутрішньоукраїнських баталіях за владу і приватизаційний вплив. Власне, вербальний бік (обіцянки і похвали) став головним показником нашої залученості в українські справи, тоді як будь-який критичний підхід до цього питання тягне за собою реакцію про "патріотичну правильність".

Таким чином, необхідно вести роботу з розвінчання "патріотично правильної" взаємодії з Україною, замінюючи її прагматичним і – за потреби – приязно критичним підходом, який би реально відображав можливості і шанси держави у сфері посилення інтеграції з інститутами західного світу.

Слід зважати на можливість, що в тривалій перспективі Україна може залишатися поза цими інститутами, зокрема не отримати членство в ЄС. Таким чином, було б доцільно зосередитися на виконанні змісту квазіінституційних взаємин України з Заходом (із використанням механізмів посиленої політики сусідства, "Східного партнерства") у перспективі як мінімум п'яти років.


Фото: EPA
Фото: EPA


Також доцільно було б зосередитися на схожості й відмінності польських і українських економічних інтересів (зокрема в сільському господарстві), маючи на увазі перспективу створення зони вільної торгівлі ЄС–Україна, а потім – і входження цієї країни в ЄС.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 

Публікації

 
усі публікації