0 Київ
Пані та панове, я виступаю перед вами як історик регіону, як історик Східної Європи і, зокрема, як історик масових убивств і політичних злодіянь. Я радий, що мене попросили поінформувати вас про використання терміна "русофобія" російськими державними діячами. Я вважаю, що така дискусія може прояснити дещо про характер агресивної війни Росії в Україні та незаконної окупації Росією української території. Я скажу коротко і обмежуся двома моментами.
Моє перше зауваження полягає у тому, що шкода росіянам і російській культурі – це перш за все результат політики Російської Федерації. Якщо ми стурбовані збитками росіянам і російській культурі, то нас повинна непокоїти політика російської держави.
Моє друге зауваження полягатиме в тому, що термін "русофобія", який ми обговорюємо сьогодні, використовувався під час цієї війни як форма імперської пропаганди, в якій агресор претендує на роль жертви. Минулого року це послужило виправданням воєнних злочинів Росії в Україні.
Дозвольте мені почати з першого пункту. Передумова обговорення "русофобії" полягає в тому, що ми стурбовані заподіянням шкоди росіянам. Це передумова, яку я, безумовно, поділяю. Я поділяю занепокоєння щодо росіян. Я поділяю занепокоєння щодо російської культури. Згадаймо ж дії останнього року, що завдали найбільшої шкоди росіянам і російській культурі. Я коротко назву 10.
1. Примушення найбільш творчих і продуктивних росіян до еміграції. Російське вторгнення в Україну призвело до того, що приблизно 750 000 росіян покинули Росію, включно з деякими з найбільш творчих і продуктивних людей. Це непоправна шкода російській культурі і це результат російської політики.
2. Знищення незалежної російської журналістики, щоб росіяни не могли знати навколишній світ. Це теж російська політика, і вона завдає непоправної шкоди російській культурі.
3. Загальна цензура і придушення свободи слова в Росії. В Україні ви можете говорити все, що хочете, російською або українською. У Росії – ні.
Якщо ви стоїте в Росії з плакатом "Ні війні", вас заарештують і, найімовірніше, посадять. Якщо ви стоїте в Україні з плакатом "Ні війні", якою б мовою він не був, із вами нічого не трапиться. Росія – країна однієї основної мови, де мало що можна говорити. Україна – країна двох мов, де можна говорити що завгодно.
Коли я відвідую Україну, люди повідомляють мені про воєнні злочини Росії, використовуючи обидві мови – українську чи російську – як їм зручніше.
4. Атака на російську культуру через цензуру шкільних підручників, послаблення вітчизняних культурних установ, знищення музеїв і неурядових організацій, що займаються російською історією. Усе це політика Росії.
5. Збочення пам'яті про Другу світову війну через ведення агресивних воєн у 2014-му і 2022 році, тобто позбавлення всіх майбутніх поколінь росіян цієї спадщини. Такою є російська політика. Вона завдала великої шкоди російській культурі.
6. Приниження російської культури в усьому світі й кінець того, що раніше називали "русским миром" за кордоном. Раніше в Україні було багато людей, які ставилися дружньо до Росії і російської культури. Цьому поклали край два російські вторгнення. Ці вторгнення були політикою російської держави.
7. Масові вбивства російськомовних в Україні. Унаслідок російської агресивної війни в Україні загинуло більше носіїв російської мови, ніж унаслідок будь-якої іншої дії на сьогодні.
8. Вторгнення Росії в Україну призвело до масової загибелі російських громадян, що воювали як солдати в її агресивній війні. Приблизно 200 000 росіян загинули або дістали каліцтва. Це, звичайно, просто російська політика. Це російська політика – відправляти молодих росіян помирати в Україну.
9. Воєнні злочини, травма і почуття провини. Ця війна означає, що покоління молодих росіян, тих, хто виживе, буде причетне до воєнних злочинів і на все життя буде оповите травмою і почуттям провини. Це велика шкода для російської культури.
Усієї цієї шкоди росіянам і російській культурі завдав сам російський уряд переважно впродовж останнього року. Тож якби ми були щиро стурбовані шкодою для росіян, ми б задумалися про це. Але, можливо, найгірша російська політика щодо росіян – остання.
10. Постійне навчання росіян переконанню, що геноцид – це нормально. Ми бачимо це в неодноразових заявах президента Росії про те, що України не існує. Ми бачимо це у фантазіях про геноцид у російських державних ЗМІ. Ми бачимо це протягом року, коли державне телебачення щодня виходить на мільйони або десятки мільйонів громадян Росії. Ми бачимо це, коли російське державне телебачення подає українців свинями. Ми бачимо це, коли російське державне телебачення подає українців паразитами. Ми бачимо це, коли російське державне телебачення подає українців хробаками. Ми бачимо це, коли російське державне телебачення подає українців сатаністами або упирями. Ми бачимо це, коли російське державне телебачення заявляє, що українських дітей потрібно топити. Ми бачимо це, коли російське державне телебачення заявляє, що українські будинки потрібно спалювати разом із людьми всередині. Ми бачимо це, коли люди з'являються на російському державному телебаченні й кажуть: "Їх узагалі не повинно бути. Ми повинні їх розстріляти". Ми бачимо це, коли хтось з'являється на російському державному телебаченні і каже: "Ми вб'ємо один мільйон, ми вб'ємо п'ять мільйонів, ми можемо знищити вас усіх", – маючи на увазі всіх українців.
Отже, якби ми були щиро стурбовані шкодою для росіян, то ми були б стурбовані тим, що російська політика робить із росіянами. Твердження, що українці є "русофобами", є ще одним елементом розпалювання російської мови ненависті на російському державному телебаченні. У російських ЗМІ ці та інші твердження про українців змішуються з твердженням, що українці – русофоби. Так, наприклад, у виступі на російському державному телебаченні, де спікер запропонував знищити всіх українців, він аргументував це тим, що їх усіх треба винищувати, тому що вони виявляють "русофобію".
Твердження, що українців потрібно вбивати, тому що у них психічне захворювання, відоме як "русофобія", шкідливе для росіян, тому що воно виховує їх у дусі геноциду. Але, звичайно, таке твердження набагато гірше для українців.
Це підводить мене до другого пункту. Термін "русофобія" – це риторична стратегія, відома нам з історії імперіалізму.
Коли імперія нападає, імперія стверджує, що вона є жертвою. Риторика про те, що українці нібито є "русофобами", російська держава використовує для виправдання агресивної війни. Мова дуже важлива. Але важливішою є обстановка, в якій її використовують. Ось ця обстановка: російське вторгнення в саму Україну, руйнування цілих українських міст, страта українських місцевих лідерів, насильницька депортація українських дітей, переміщення майже половини українського населення, руйнування сотень лікарень і тисяч шкіл, навмисне припинення подавання води і тепла в зимовий час. Такою є обстановка. Це те, що відбувається насправді.
Термін "русофобія" використовують у цій обстановці для просування твердження про те, що імперська держава є жертвою, навіть незважаючи на те, що імперська держава, Росія, веде жорстоку війну. Це історично типова поведінка. Імперська влада дегуманізує фактичну жертву і сама претендує на те, щоб бути жертвою. Коли жертва (в цьому випадку Україна) виступає проти нападу, вбивства, колонізації, імперія каже, що хотіти, щоб її залишили у спокої, нерозумно, це хвороба. Це "фобія".
Це твердження про те, що жертви ірраціональні, що вони "фобні", що вони мають "фобію", має на меті відвернути увагу від реального досвіду жертв у реальному світі, який, звісно, є досвідом агресії, війни та жорстокості. Термін "русофобія" – це імперська стратегія, спрямована на те, щоб перевести тему з реальної агресивної війни на почуття агресорів, тим самим підважуючи існування і досвід людей, яким заподіяно найбільшої шкоди. Імперіаліст каже: "Ми тут єдині люди. Ми – справжні жертви. І наші ображені почуття означають більше, ніж життя інших людей".
Тепер воєнні злочини Росії в Україні можуть бути і будуть оцінювати за українським законодавством, тому що вони відбуваються на українській території, і за міжнародним правом. Неозброєним оком видно, що відбуваються агресивна війна, злочини проти людяності й геноцид.
Вживання слова "русофобія" у цій ситуації, твердження про те, що українці психічно хворі, а не переживають звірства, є колоніальною риторикою. Це є частиною ширшої практики розпалювання ненависті. Ось чому ця сесія важлива: вона допомагає нам побачити знавіснілі висловлювання Росії про геноцид. Ідея про те, що в українців є хвороба під назвою "русофобія", використовують як аргумент для їхнього знищення поряд з аргументами про те, що вони паразити, сатаністи тощо.
Твердження, що ви – жертва, коли насправді ви – агресор, не є захистом. Насправді це частина злочину. Розпалювання ненависті, спрямоване проти українців, не є частиною захисту Російської Федерації або її громадян. Це елемент злочинів, які російські громадяни скоюють на українській території. У цьому сенсі, скликавши це засідання, російська держава знайшла новий спосіб зізнатися у воєнних злочинах. Дякую вам за вашу увагу.
Фото: EPA (архів)
Постійний представник РФ при ООН Василь Небензя назвав наведені професором Снайдером дані "брехнею" і звинуватив доповідача в "історичних містифікаціях", а також заявив, що після 2014 року в Україні "русофобію зведено у статус державної політики країни", повідомляє пресслужба ООН.
Після цього Снайдер виступив вдруге, відповідаючи на запитання російського представника.
Російський представник вважає за потрібне попросити мене надати джерела, і я дуже радий це зробити.
Якщо нас цікавлять джерела із заяв високопосадовців Російської Федерації, я відсилаю російського представника до сайта президента Російської Федерації. Там він знайде промови президента Російської Федерації, які заперечують існування України на тій підставі, що Україну вигадали нацисти, заперечують існування України на тій підставі, що її вигадали комуністи, і заперечують існування України на тій підставі, що тисячу років тому хрестили вікінгів. Я не коментую тут історичну обґрунтованість або логіку цих аргументів. Я просто вказую на те, що загальновідомо, що це заяви президента Російської Федерації. Так само Дмитро Медведєв, член Ради безпеки Росії, на своєму Telegram-каналі неодноразово пропонує ту добру мову геноциду, про яку сьогодні йдеться.
Щодо джерел на російському державному телебаченні. Тут усе дуже просто. Я цитував російське державне телебачення. Російське державне телебачення – це орган російської держави. Як сказав сам президент Російської Федерації, російське державне телебачення представляє російські національні інтереси. Тому заяви, зроблені на російському державному телебаченні та в інших державних засобах масової інформації, є важливими не тільки як вияв російської політики, але і як ознака геноцидної мотивації для російського населення. Це настільки правильно, що самі ведучі на російському телебаченні вголос занепокоєні можливістю притягнення їх до кримінальної відповідальності за воєнні злочини. Тому я відсилаю представника Російської Федерації до відеоархівів російських державних телеканалів. Для тих із вас, хто не знає російської мови, я відсилаю вас до чудової роботи Джулії Девіс. Джулія Девіс зібрала архів відповідних російських відеоматеріалів.
Якщо питаня щодо джерел стосується наявних російських звірств в Україні, то вони добре відомі і широко задокументовані. Найпростіше, що могла б зробити російська держава, – це дозволити російським журналістам вільно вести репортажі з України. Для всіх інших найпростішим було б відвідати Україну, країну, в якої є демократично обраний двомовний президент, котрий представляє національну меншину, і запитати народ України про війну українською або російською мовами. Українці розмовляють обома мовами і можуть відповісти вам обома.
Представник Російської Федерації вважав за потрібне напасти на мою кваліфікацію. Я сприймаю це звинувачення з боку російської держави як знак гордості, оскільки він є дуже незначним елементом у більшій атаці на російську історію та культуру. Мою роботу було присвячено, зокрема, хроніці масових убивств росіян, зокрема під час блокади Ленінграда. Я пишаюся тим, що впродовж своєї кар'єри навчався в істориків України, Польщі, Європи загалом, а також у істориків Росії. Прикро, що провідні історики Росії і провідні науковці Росії не можуть вільно займатися власними дисциплінами у власній країні. Прикро, що такі організації, як "Меморіал", які зробили героїчну роботу щодо російської історії, зараз криміналізовані в Росії.
Також прикро, що закони про пам'ять у Росії перешкоджають відкритому обговоренню російської історії. Прикро, що слово "Україна" прибрали з російськіх шкільних підручників. Як історик Росії, я з нетерпінням чекаю на той день, коли можна буде вільно обговорювати захопливу історію Росії.
Говорячи про історію, російський представник заперечив, що є таке поняття, як історія України. Я б порекомендував російському представнику звернутися до чудових досліджень істориків, які знають і українську, і російську мови, таких як нещодавня робота мого колеги Сергія Плохія з Гарварду. Загалом, я б порекомендував людям відвідати мій відкритий курс з української історії в Єльському університеті, який, я сподіваюся, розповість про значення української історії красномовніше, ніж я можу це зробити тут.
У фундаментальнішому плані я хотів би подякувати російському представнику за те, що він допоміг мені висловити те, що я намагався донести під час свого брифінгу. Я намагався сказати, що представник більшої країни не має права стверджувати, що у меншої країни немає історії. Представник Росії щойно сказав нам, що коли українці, в минулому чи зараз, стверджують, що вони існують як суспільство, це є "ідеологією" або "русофобією". Російський представник допоміг нам, проілюструвавши поведінку, яку я намагався описати. Як я і намагався сказати, відкидання чужої історії або називання її хворобою – це колоніальне ставлення з геноцидними наслідками. Імперія не має права говорити, що у сусідньої країни немає історії. Твердження, що в країни немає минулого, є мовою ворожнечі, що містить у собі геноцид. Ця сесія допомогла нам встановити зв'язок між російськими словами і діями, і ця сесія була корисною. Дякую вам.
