ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Вілкул: Бойко вирішив попрацювати у штабі з обрання Порошенка на другий строк президента України

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Вілкул: Думаю, зараз величезній кількості людей, які в першому турі обрали Порошенка, соромно за нього
Вілкул: Думаю, зараз величезній кількості людей, які в першому турі обрали Порошенка, соромно за нього
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Дмитро ГОРДОН
засновник проєкту

В авторській програмі Дмитра Гордона кандидат у президенти, народний депутат від Опозиційного блоку Олександр Вілкул розповів, чому українській владі, на його думку, невигідно закінчувати війну на Донбасі, на які компроміси з Росією він готовий піти, щоб припинити конфлікт, чи був Майдан переворотом і хто довів до інфаркту його батька. Видання "ГОРДОН" публікує повну текстову версію інтерв'ю.

У всьому Кабінеті Міністрів немає жодної людини хоча б з одним днем виробничого досвіду

– Олександре, добрий вечір. До 40 років ви зробили мегакар′єру навіть за українськими мірками. Але про вас багато хто знає тільки якісь загальновідомі факти. Розкажіть трохи про себе: у якій сім'ї виховувалися, як росли, як керували і в які роки?

– Добрий вечір, Дмитре. Думаю, про мене мало знають люди з вашого кола спілкування, а ті, хто працюють на виробничо-промислових підприємствах, ходять по землі, про мене знають дуже добре. Я народився у Кривому Розі в 1974 році в сім'ї інженерів. Мій батько тоді був молодшим науковим співробітником у Криворізькому гірничорудному інституті, а мама – інженером-технологом на заводі шахтного обладнання "Комуніст". Закінчив 25-ту школу, потім навчався у Криворізькому гірничорудному інституті, який потім було перейменовано на Криворізький технічний університет, паралельно з навчанням в інституті я працював на виробництві, у кар'єрі Південного гірничо-збагачувального комбінату, спочатку помічником машиніста екскаватора, потім машиністом екскаватора, потім виконував обов'язки гірничого майстра.

Після закінчення інституту залишився працювати на ПГЗК. Працював начальником відділу, управління, заступником генерального директора. У 2003-му став генеральним директором Центрального гірничо-збагачувального комбінату, потім, паралельно із цим, – Північного гірничо-збагачувального комбінату. Тобто я не зовсім класичний політик, я більше – виробничник. Після цього майже три роки був губернатором Дніпропетровської області, півтора року віце-прем'єром із питань ЖКГ, інфраструктури та МНС, останні п'ять років є народним депутатом, входжу в Опозиційний блок і перебуваю в опозиції до чинної влади, до війни, до злиднів, до свавілля. Ось так склалося моє життя. Мені 44 роки, але досвід у мене великий.

– Як казав Жванецький: який сенс дивитися вперед, якщо весь досвід позаду.

– Серйозний досвід є. Але ще раз підкреслю, мені 44 роки. Вважаю, що все в мене ще попереду.

– У нас сьогодні міністрами стають, прокричавши голосніше за інших "Слава Україні" на Майдані або надавши комусь якусь послугу. Ви ж пройшли шлях сходинка за сходинкою. Цікаво, нетипово для сьогоднішньої української політики. Ви почуваєтеся білою вороною?

– Команда Опозиційного блоку – це ж більше виробничники, люди, які піднімали підприємства, піднімали цілі галузі, виплачували кількамісячні борги із зарплати... У нас дуже гарна команда з погляду досвіду, виробництва, реальної економіки. А в усьому Кабінеті Міністрів немає жодної людини хоча б з одним днем виробничого досвіду...

– Жодної?

– Ну а хто? Мені не відомо жодної. Якщо ви будете йти до лікаря, ви виберете людину, яка голосніше за всіх кричить "Слава Україні"? Припустімо, вона вирізає апендицит і в неї смертність – кожен другий.

– Не дай боже!

– ...чи людину, яка все-таки трошки успішна, але "Слава Україні" кричить не дуже голосно, і "Смерть ворогам" теж... Я вважаю, що керувати країною мають почати люди, які вміють домагатися результату, а не просто говорити кричалками, гаслами, обманювати людей.

– Ваш батько був професором, а потім ректором Криворізького технічного університету. Потім головою Дніпропетровської облради. На вашу думку, ви змогли б реалізуватися без батька чи він зіграв вирішальну роль у вашій долі?

– Я дуже поважаю свого батька, він для мене є дуже великим авторитетом, я часто з ним раджуся. Моя сім'я дала мені базові ідеологічні орієнтири, що таке добре, що таке погано... Але якщо ви натякаєте на мою професійну кар'єру, то ми якраз працювали завжди окремо. Я генеральним директором Центрального гірничо-збагачувального комбінату став на кілька днів раніше, ніж мій батько ректором університету, а народним депутатом – на півроку раніше, ніж він став головою обласної ради. Якщо йдеться про мою роботу на екскаваторі, то туди блатних особливо не беруть. Туди беруть тих, хто хоче працювати, і в цьому жоден блат не потрібен (усміхається).

– Сьогодні ваш батько – мер Кривого Рогу. Це у класичному розумінні – сім'я, мафія. Скажіть, ви з батьком – мафія?

– Мафія – це все-таки злочинна організація...

– Ні, я в гарному сенсі.

– Якщо говорити про династію, династія у класиці – це коли хтось успадковує посаду, капітал. Я ніколи не успадковував посади свого батька. Навіть більше, можу сказати, що я йому в багатьох питаннях завадив. Наприклад, коли мене призначили губернатором Дніпропетровської області, він був головою обласної ради. І він відразу ж пішов із цієї посади, щоб не говорили, що в нас сімейність... Я вважаю, що він правильно зробив. Останні п'ять років він страждає переважно через мене. Якщо ви пам'ятаєте, у 2015 році, коли його обрали мером Кривого Рогу, уперше в історії України незаконно, неконституційно призначили третій тур виборів міського голови, і він здобув на них 75%. У 2017 році, коли 100 тис. вийшли на мій заклик на 9 Травня у Дніпропетровську...


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Порошенко намагається війною радикалізувати на свою користь радикально налаштованих виборців, використати це для переобрання

– 100 тис.?

– Ну колона була 100 тис., звісно... На Кривий Ріг скерували всі можливі і неможливі перевірки, 100 кримінальних справ, більше ніж 300 обшуків, протягом двох років місто було практично паралізоване. У серпні 2017 року Юрій Віталійович Луценко особисто приїхав у Дніпропетровськ, провів закриту нараду, на якій було 12 осіб: усі керівники правоохоронних структур, голова облради, губернатор і деякі народні депутати – і чітко нарізав завдання щодо мого батька. Перше, що він сказав, – треба посадити всіх його заступників, щоб змусити піти у відставку; або довести його до інфаркту, щоб він пішов.

– Так і сказав?

– Дослівно. Я це знаю від чотирьох учасників цієї зустрічі. Підсумок який? Щодо заступників були великі проблеми, але у відставку ніхто не пішов. А до інфаркту його все-таки довели. У листопаді минулого року в нього був інфаркт, йому вставили шість стентів в Інституті серця Бориса Тодурова. Тому можу сказати, що я приніс йому більше неприємностей у житті, ніж доброго. На жаль.

– Хто з ким радиться в питаннях глобальної політики: ви з батьком чи батько з вами?

– Більше я з ним, звісно. Я все-таки більше займаюся глобальною політикою, а він відповідає за конкретні господарські питання.

– Що вам не подобається у сьогоднішній українській владі?

– Мені не подобається, що ця влада мародерів, яка займається тільки розколом країни, грабежем, розкраданням, прикривається патріотичними гаслами, але водночас цинічно краде і хоче далі красти, обманюючи людей, всидіти у своїх кріслах.

– А вийде далі красти?

– Вони докладатимуть до цього всіх зусиль.

– Вам подобається наш президент?

– У мене з президентом немає взагалі жодних стосунків. Як може подобатися людина, яка обіцяла мир за два тижні, яка обіцяла курс 12, яка обіцяла об'єднати країну й підняти економіку, а замість цього знищує країну, не хоче закінчувати війну, тому що використовує її у своїх політичних інтересах. У них же будь-яка відповідь на будь-яке запитання – "винна війна". Намагається війною радикалізувати на свою користь радикально налаштованих виборців, використати це для переобрання. Хай як цинічно це звучить, він і величезна кількість людей при владі навчилися заробляти на війні. Я ж узагалі вважаю, що наш президент має вийти і відзвітувати: ось, я п'ять років був при владі, у мене була така програма, і я цю програму виконав. Я цього звіту не бачу і, думаю, що ми його ніколи не побачимо.

– Незважаючи на те, що я думаю про нашу владу те саме, що й ви, у мене з вами великі ідеологічні розбіжності. Я все-таки за Європу, хоча й розумію, що нас там не чекають, за відрив від Росії (мені здається, що російський шлях розвитку – безвихідний). Хочу поставити вам кілька запитань, які б прояснили вашу позицію, зокрема незручних, дуже незручних. Наприклад, почну з головного запитання: чий Крим?

– Ну звісно, український! А у вас є сумніви?

– У мене – ніколи!

– Був, є і буде.

– У багатьох ваших товаришів по партії ці сумніви є, і деякі з них ніяк не можуть вичавити із себе, що Крим – український.

– Скажіть, будь ласка, у кого? Я ніколи не чув.

– В Олени Бондаренко, у Наталії Королевської. Багатьох можу назвати.

– Олена Бондаренко не є членом партії "Опозиційний блок", хоча я ніколи не чув, щоб вона вважала інакше.

– Але вона вас любить...

– Думаю, вона ставиться до мене з повагою. Тобто вона розуміє, що я чесно перебуваю в опозиції і борюся із цією владою. Наталія Королевська, на жаль, пішла з деякими нашими колишніми однопартійцями працювати у штаб Петра Олексійовича Порошенка...

– Так?!

– Ні для кого, напевно, не таємниця, що вони зрадили наших виборців.

– Ще торкнемося цього...

– Тепер щодо Криму. У мене велике запитання до чинної влади: якщо вони кажуть, що Крим – це Україна, то чому вони роблять усе, щоб відштовхнути більше ніж 2 млн українців в українському Криму? Навіщо вони потурають радикалам, які підривають лінії електропередач? Навіщо вони перекрили воду і сушать українську землю в українському Криму? Навіщо вони зробили блокаду Криму? Я вважаю, що Україна і президент України мають підтримувати українців скрізь. Ставши президентом, я протягом першого місяця зроблю все для підтримки українців в українському Криму: дам воду, скасую блокаду, поїзд ходитиме до Сімферополя... Я зроблю все, щоб вони відчували, що потрібні Українській державі. У нас, до речі, 3 млн українців у Росії, яких ми ніяк не захищаємо.

– Якщо не більше...

– У нас величезна діаспора в Європі, у Польщі – і ми їх ніяк не захищаємо як трудових мігрантів. Величезна діаспора в Канаді. Робота Міністерства закордонних справ та президента України як дипломата №1 у країні – підтримувати українців за межами України, зокрема формувати українське лобі.

– Наступне огидне для опозиціонера запитання поставлю: чи згодні ви, що на Донбасі воюють російські військові з російським озброєнням?

– Чи воюють там регулярні військові частини – це, напевно, усе-таки запитання до чинного президента. Якщо це так, то хотілося б побачити якісь конкретні докази перебування там Кантемирівської чи Таманської дивізій... У тому, що там є російське озброєння й російські інструктори – сумнівів жодних.

Великою мірою ми віддали переговори про врегулювання на Донбасі третім особам – США, – які, насамперед, думають про свої національні інтереси

– Ви розумієте, як повернути Донбас?

– Я розумію, що зробити це можна лише за допомогою переговорів і лише за допомогою компромісів, насамперед прийнятних для нашої країни.

– Де межа компромісу, щоб Донбас повернувся?

– Насамперед [треба] вийти на прямі переговори з тими, від кого це залежить. Це Сполучені Штати Америки... Вийти на переговори – це не виконувати команд... Переговори у вигляді одержання команд у нас і так є... Вийти як суб'єктна країна, а не країна в колоніальному статусі... і на прямі переговори з Російською Федерацією. Це те, чого ми зараз не робимо. Великою мірою ми віддали переговори третім особам – США, – які, насамперед, думають про свої національні інтереси. Є Рада Безпеки ООН, у якій із десяток країн, що вирішують практично всі конфліктні питання у світі. Статут Радбезу ООН зроблено так, що одним голосом можна ветувати будь-яке рішення. Тому наступний президент має провести хоч 10 переговорів, зрозуміти, де може бути компроміс, який і для нашої країни прийнятний, як зрушити позиції, проголосувати спільну резолюцію, щоб ніхто не наклав права вето. Як я бачу цю резолюцію? По-перше, це введення хоча б якоїсь кількості миротворців. Є люди, які вважають, що можна обійтися без миротворців, але я думаю, що вони все-таки потрібні.

– Це довгий процес, ви ж розумієте?

– Я не вважаю, що це довгий процес.

– Кілька років.

– Ні. Обмежена місія може тривати кілька місяців. Тому що або з одного, або з іншого боку може вискочити десяток обкурених, п'яних або спеціально підісланих людей, які постріляють, – і весь мир на цьому закінчиться. Потім – тимчасова адміністрація під егідою ООН на не підконтрольних нам територіях, вибори за українським законодавством за участю українських політичних партій, щоб їх визнав легітимними весь світ. Паралельно ухвалюють закони, які має бути ухвалено за логікою Мінських угод, які наша влада підписала, але протягом чотирьох років не виконує. Я не хочу бути схожим на людину, яка обіцяла мир за два тижні. У травні 2014 року це можна було зробити...

– А зараз – усе...

– Зараз уже інша ситуація.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Скільки часу знадобиться на виконання плану?

– Припинять стріляти в перші дні після обрання мене президентом.

– Ось так.

– Стріляти припинять. Відкрита фаза точно закінчиться. Тому що в усій світовій практиці, коли відбуваються конкретні переговори з бажанням домовитися, припиняються будь-які фази будь-яких бойових дій.

– Порошенко не бажає домовитися?

– Порошенко? Звісно, ні. Порошенку потрібна війна, щоб пояснювати всі проблеми війною, щоб радикалізувати виборців і щоб на цій війні красти.

– Що за історія, коли ви забрали з окупованого Лисичанська підполковника Національної гвардії?

– Я не знав, що ви це знаєте (усміхається). Коли почалася війна, ми були одними з перших, хто усвідомив глибину трагедії і почав надавати допомогу переселенцям, біженцям, постачати продукти харчування та медикаменти в лікарні, ми не ділили, хто там лежить: мирне населення чи наші українські військові.

Олександр Піскун – мій товариш, підполковник Внутрішніх військ (далі – Національної гвардії), частина 3011, яка розташована у Кривому Розі, ми дружили доволі давно. Дуже щільно, до речі, спілкувалися під час подій зими 2013–2014 років на Грушевського... Там були серйозні проблеми побутового характеру. Коли почався конфлікт на Донбасі, звісно, їх скерували на фронт. Був бій під Лисичанськом, у якому загинув командир частини, полковник (пізніше генерал) Радієвський. Його у непритомному стані – у нього був прострелений хребет... ні, не прострелений, він потрапив на міну... у будь-якому разі хребет не функціонував, і він потрапив у полон, у Лисичанськ. Я про це дізнався, приїхавши у Кривий Ріг на похорон дядька. Його показали по телеканалу "Россия 24", тому що на той момент він був найбільш високопоставленим українським військовослужбовцем, якого взяли в полон. Я знайшов Олександра Леонідовича Голякова. Теж мій друг, колишній командир частини 3011, тоді – пенсіонер. Кажу, ось така ситуація, поїдьмо, спробуймо визволити.

Узяли швидку допомогу, із нами ще зголосилися поїхати лікар та водій швидкої допомоги. Знайшли контакт у лікарні в Лисичанську... там якраз бої тривали... проїхали українську частину, Сєвєродонецьк... проїхали через пости військовослужбовців з того боку, розповідаючи, що ми їдемо забирати породіллю... Зараз уже можу сказати: у нас була інформація, що там якраз тимчасово зняли пост, тобто вони дали команду лікарям готувати його до евакуації у Стаханов і на три години зняли пост. Ми одержали цю інформацію, перебуваючи на нашому боці, від лікарів, із якими в нас був контакт через луганське обласне управління охорони здоров'я... тоді ще все було впереміш... Заїхали, змогли забрати і проїхали. Що мене вразило? Ми ж проїжджали через озброєних осіб... Я за кермом був, їду тихо-тихо – вони розходяться. Там були люди кавказької національності і слов'янської національності.

– Були.

– Слов'янської національності були переважно з автоматами Калашникова, а неслов'янської – із кулеметами Калашникова. Ось таке було розділення… А потім уже з української частини [Піскуна] доправили гелікоптером до лікарні Мечникова. Слава Богу, живий-здоровий, хоча є проблеми зі здоров'ям...

– Коли їхали, холодок у грудях був?

– Чи було страшнувато? Ну звісно. Воно ж навколо стріляло й вибухало. Але ми своїх не кидаємо.

Я скажу Путіну: відновімо нормальні відносини між братніми народами

– Путін – ворог України

– Путін – друг Росії, а Трамп – друг Америки, а Меркель – подруга Німеччини. А президент України має бути другом України. Політика Путіна щодо України мені точно не подобається.

– Опинившись із Путіним сам на сам, що ви йому скажете?

– "Добридень". А якщо серйозно, то я нагадаю йому його ж слова про те, що український і російський народи – це братні народи, і скажу: відновімо нормальні відносини між братніми народами. І ввійдемо в історію як люди, які змогли покласти край війні й відновити прагматичні рівні відносини.

– Я майже знаю, що він вам відповість. "Крим – наш, Донбас забирайте собі – і давайте дружити".

– Крим компромісом бути не може. Зараз будь-який політик, який іде на вибори і назве точну дату повернення Криму під фактичну юрисдикцію України, буде обманювати. Я хочу говорити про реальні речі. Дуже сильно залежатиме строк повернення Криму від того, якою буде сама Україна. Якщо ми будемо 15-мільйонною злиденною буферною аграрною зоною з війною до останнього українця...

– Ніхто не повернеться...

– ... а якщо ми будемо сильною нейтральною багатою країною, це, напевно, спростить [повернення Криму].

– Мінські угоди живі чи мертві? Вам не здається, що ніхто не збирається їх виконувати?

– Є велика проблема з виконанням Мінських угод з усіх боків. І з боку Російської Федерації, і, на жаль, з українського боку не виконано взагалі нічого, тому що їм вигідна війна. Але мир можливий у логіці Мінських угод. Тобто ми маємо дотримуватися логіки Мінських угод.

– Ви заявляли, що в перші день-два після вашого обрання на Донбасі припинять стріляти. Окрім того, ви обіцяєте зупинити війну за 100 днів. У який спосіб?

– Той план, який я виклав: резолюція Радбезу ООН, тимчасова адміністрація під егідою ООН, вибори, закони і реінтеграція. Дуже швидко цього шляху ми не пройдемо, але шість-вісім місяців – і буде мирний Донбас у єдиній Україні, і ми забудемо про війну, як про страшний сон. Безумовно, це буде компромісом.

– На які конкретні поступки Путіну ви готові піти, щоб здобути мир?

– Поговорімо спочатку про компроміси, а потім про переговори. Безумовно, першим компромісом буде склад миротворців.

– Росіян включати?

– Ніхто не погодиться на "блакитні каски" з Російської Федерації. Звісно, не включати. Але друга сторона не погодиться на участь базових країн НАТО, типу США. Це мають бути традиційно дружні і нейтральні країни.

– Білоруси.

– Білорусь, Казахстан, Азербайджан. Я впевнений, що й Лукашенко, й Алієв, і Назарбаєв хочуть добра народу України...

– Цікаво.

– ...і не хочуть геополітичного конфлікту на території СНД. Із боку Заходу: Фінляндія, Швеція, Австрія. Деякі з них уже говорили, що можуть розглядати такий варіант. Другий компроміс, без якого неможливий мир в Україні, – це позаблоковий нейтральний статус нашої країни. Так є – історично, географічно, геополітично – наша країна розташована між трьома серйозними центрами впливу: Захід (Європа з Америкою), на сході – Російська Федерація та її союзники, ще й на півдні – Туреччина з ісламським світом. Третій фактор зараз менш виражений, але він теж є, і скидати з рахунків його не можна. Тільки наш вибір – бути вічною зоною протистояння між трьома потужними сусідами, зокрема військового, яке сьогодні й відбувається. Або мати з усіма нормальні відносини і думати своїми прагматичними національними інтересами. Як нам вигідно, так і думати.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Петро Олексійович Порошенко, коли нещодавно виступав у парламенті, навів приклад: 2014 рік, у країні був нейтральний статус, сталася анексія Криму, тому нейтральний статус це погано. Я нагадав інше питання: у 1994 році Україна відмовлялася від ядерної зброї, було підписано так званий Будапештський меморандум, за яким гарантами нашої територіальної цілісності стали зокрема США й Великобританія. Чому, коли сталася анексія Криму, ні Штати, ні Британія за нас не повоювали? Немає відповіді на це запитання. А правда полягає в тому, що ніхто через Україну не влаштує третьої світової війни.

– Звісно.

– Максимум, що з нас можуть зробити і роблять, – це буферну зону між Європою та Росією. Чому нам намагаються розповісти, що єдиний шлях, щоб краще жити, це НАТО? Це далеко не так. Беремо Європу: Фінляндія – з одного боку – Росія, з іншого боку – Європа, нейтральний статус, один із найвищих рівнів життя. Швеція. З одного боку – Росія, з іншого боку – Європа (Швеція межує з Норвегією та Фінляндією. – "ГОРДОН")...

– Норвегія.

– ...один із найвищих рівнів життя. Норвегія – те саме. Австрія. До 1955 року було чотири зони окупації, поки не домовилися внести до конституції нейтральний статус, ніхто не виходив. Зробили – і сьогодні Австрія одна з найуспішніших країн Європи. Швейцарія. Нам увесь час кажуть, що на Швейцарію ніхто не нападає, тому що там усі зберігають або ховають гроші. Ну протягом останніх 100 років це, мабуть, частково правильно. Але Швейцарія ж теж розташована між германським світом (Німеччина, Австрія) і французьким світом. Згадайте знаменитий перехід Суворова через Альпи. Швейцарські Альпи. Суворов тоді був союзником Австрії, і війна відбувалася на території Швейцарії. Поки не оголосили нейтрального статусу, не було нічого доброго. Сьогодні Швейцарія – це Швейцарія. Ми у схожому становищі, наш шлях – це позаблоковість, нейтральність. Я винесу це питання на референдум і поставлю це питання українцям. У нас же в чому проблема? Кожен президент, не тільки цей, намагається внести зміни до Конституції, використовуючи підконтрольних депутатів у парламенті. Він у різні способи знаходить більшість і вносить. Я вважаю, що нову Конституцію з нейтральним статусом треба ухвалювати на референдумі.

Крим не може бути поступкою. Це взагалі виключено

– На які поступки ви підете Путіну? Треба ж на якісь поступки йти під час компромісу?

– Це переговори. Нам із Росією треба говорити, як і з іншими країнами, на рівних. Переговори – це складний, непростий процес, зокрема й поступки. Але ми повинні розуміти, де за поступками наша вигода. Ми зберігаємо національні прагматичні інтереси. Точно не може бути поступок, пов'язаних із територіями. Крим не може бути поступкою. Це взагалі виключено. Такі питання, як позаблоковий статус, уважаю, зрештою влаштують і Америку, і Росію. Адже не подобалися Америці ракетні бази на Кубі? То чому ж хтось думає, що Росія коли-небудь погодиться на ракетні бази в Харківській області? Це нереально.

– Думаю, що Росія може погодитися, якщо зовсім ослабне, а до цього, на мою думку, недалеко. У вас немає відчуття, що Росія йде донизу?

– Я вважаю, що це не наша стратегія: чекати, поки Росія ослабне або розвалиться. Будувати національну стратегію...

– ...на очікуванні.

– А може, вона розвалиться за 100 років...

– Ви згодні з тим, що Крим за нашого життя не повернеться?

– Ні, не згоден.

– Думаєте, повернеться?

– Думаю, повернеться. Але це буде дуже сильно залежати від того, якою буде Україна. У злиденну буферну зону...

– ...ніхто не повернеться.

– Це малоймовірно.

– Як ви ставитеся до російської культури й узагалі РФ?

– До російської культури ставлюся чудово, до політики Кремля щодо України ставлюся погано. Я не вважаю, що в цьому є якесь протиріччя.

– Ви були віце-прем'єром, губернатором Дніпропетровської області. Ви розумієте Україну? Мені колись Леонід Макарович розповідав, що знає Україну, тому що немає районного центру на карті країни, у якому б він не був. Тобто він розуміє, у чому відмінність села в Рівненській області від великого міста у Дніпропетровській. Ви знаєте Україну?

– Я добре знаю Україну і добре розумію українців, розумію, що треба. Треба – мир, треба, щоб була гідна робота, висока зарплата, гідна пенсія, на яку можна прожити, добра охорона здоров'я, безпека, щоб можна було самим жити і планувати майбутнє своїх дітей, а не мріяти, щоб вони виїхали. У всіх регіонах базові потреби одні й ті самі. Люди хочуть нормального життя та миру.

– Як відновити промисловість? У нас же повна дурниця у промисловості відбувається, а в окупованому Донбасі, кажуть, найкращі заводи вивезли. П'ять кроків, які ви б зробили.

– Перше. Зрозуміти, де наші ринки. Є внутрішній ринок. Що вищий добробут людей, то вище піднімається внутрішній ринок. Друге. Те, чим займаються всі президенти: де наші зовнішні ринки. Тому що дуже добре, коли ми виробляємо тут товар, продаємо за кордон (неважливо, на Схід, на Захід, на Північ чи на Південь), сюди приходять гроші, і ми можемо годувати наших людей. Чи вважаю я, що важливим є європейський 500-мільйонний багатий ринок? Уважаю, що дуже важливий. Але водночас я вважаю, що економічну частину [Угоди про] асоціацію з ЄС було підписано винятково заради піару. Ми відкрили свій ринок, постачай хто що хоче, ні квот, ні мит. А нас обклали митом. Наприклад, мито на метал – 35%. Хочеш постачати металу на €100? Заплати в бюджет Євросоюзу €35. Які ж це рівні відносини? Треба сідати за стіл і домовлятися про нормальні, рівні умови. Ринки Китаю, Близького сходу. Після закінчення конфлікту я буду дуже спокійно, планомірно відновлювати наші економічні позиції на ринку країн СНД, зокрема й Російської Федерації.

– Що ви думаєте про блокаду Донбасу?

– Я думаю, що це злочин у всіх сенсах. Кілька тижнів тому я вніс у Верховну Раду законопроект про деблокаду Донбасу: і транспортну, й економічну, й енергетичну, і гуманітарну. Чому я вважаю це злочином? Тому що ми втратили щонайменше 1% ВВП і $2,5 млрд торгового балансу. Це щонайменше. Завдяки тим підприємствам, які працювали там за українськими законами, платили податки в Україні й були частиною наших коопераційних ланцюжків. Це економічні втрати. Є ще людські втрати. Мир – це не тільки питання переговорів керівництва держав, але й питання душ людей. Українців, які живуть на непідконтрольному українському Донбасі. Це кілька мільйонів людей, які стали заручниками ситуації. Вони ж чують, як тут пропонують усіх пропускати через детектор брехні...

– Ну це ж провокатори.

– Ці провокатори мають високі державні посади і погони... Як пропонують проводити якісь люстрації, не давати кілька років права голосу. Це повна дурість. Треба, навпаки, дати людям надію, що все буде добре, і цю надію потім виправдати. Зокрема, починати платити пенсії, соціальні допомоги. Це значно наблизить повернення Донбасу в Україну. Цей процес проходило багато країн. Згадайте Іспанію...

– Так.

– Франкісти і республіканці. Та сама Німеччина, Східна й Західна. А нинішня влада робить усе, щоб відштовхнути людей. Там нормальні українці, вони нічим від нас не відрізняються, і 99% із них хочуть одного – миру. Важливе питання – відновлення Донбасу. По-перше, уважаю, що там потрібно створювати спеціальну економічну зону, щоб залучити інвестиції та створити робочі місця...


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Європейців трохи напружити з грошима.

– Правильно. Створити клуб донорів для відновлення Донбасу, зокрема за участю європейців. Ба більше, є низка серйозних переговорів...

За п'ять років ми втратили головну конкурентну перевагу: кваліфікованих високоосвічених людей

– Вони вже згодні.

– Вони готові, але не можуть. Тому що немає миру. Ми реінтегруємо Донбас, я розумію, як це зробити. І ми не образимо людей, які там перебувають, і не будемо влаштовувати полювання на відьом.

– За роки незалежності країна роз'їжджається. За найскромнішими підрахунками, понад 11 млн українців просто взяло й виїхало. Дійшло до того, що вже працювати нікому. Як із цим боротися і хто заповнить вакансії?

– У 2013–2014 роках нам розповідали, що буде €1000 зарплата і €500 пенсія, країна стане складальним цехом Європи. Так от, за п'ять років ми втратили головну конкурентну перевагу: кваліфікованих високоосвічених людей. Буде тут гідна робота, висока заробітна плата – вони повернуться, я впевнений. Якщо вони матимуть безпеку на вулицях, якщо не будуть думати, що дитина піде кудись і їй хтось із патріотичним криком проб'є голову... Є ж такі ситуації?

– Звісно.

– Станемо нормальною країною – і всі повернуться.

– Що робити з пенсіями?

– Пенсійну реформу скасовувати. Її неможливо поліпшити. Що вони зробили своєю пенсійною реформою? Скасували 80% першого та другого списків, зараз хочуть ще регреси скасувати, давши невеликі надбавки до пенсій, які забрали за три-чотири місяці підвищенням тарифів і цін на продукти, і через маніпуляції зі страховим стажем підвищили пенсійний вік. Можу сказати на своєму прикладі. У мене є п'ять років першого списку, а щоб мати право на достроковий вихід на пенсію, треба 10 років. Так от, я й люди мого покоління будуть виходити на пенсію у 67 років. І дуже цікаве питання: яка середня тривалість життя чоловіків у нашій країні? Можна зайти і подивитися на сайті державної статистики. 64,8 року (за даними Держстату, середня очікувана тривалість життя чоловіків в Україні у 2017 році становила 67,02 року. "ГОРДОН").

– Чудова пенсійна реформа (сміється).

– Гасло цієї пенсійної реформи: помри до пенсії, допоможи державі. Її треба скасовувати. При мені пенсійна реформа означатиме підвищення пенсій, а не пенсійного віку. Я впевнений, що не може бути мінімальна пенсія нижчою ніж 40% від середньої заробітної плати. Зараз мінімальна пенсія, грубо кажучи, 1500 грн, а має бути 4200, тому що по-іншому неможливо вижити. Кожен пенсіонер має одержати коштом держави безкоштовне медичне страхування, комунальні тарифи мають становити щонайбільше 15% від доходу сім'ї пенсіонерів. Пенсіонери – це ті люди, які створили все, що в нас є.

– Так.

– А сьогодні вони нікому не потрібні. Тобто в цій стратегії – залишити в Україні 15 млн – влада хоче, щоб першими померли саме пенсіонери, щоб на них грошей не витрачати.

– Тарифна політика – це злочин, на вашу думку?

– Ну звісно, злочин. Я в цьому питанні непогано розбираюся, тому що півтора року...

– Віце-прем'єр, звісно.

– ...відповідав саме за стабільність тарифів і тоді на жодну копійку не було підвищено жодного тарифу.

– На скільки можна знизити тарифи?

– Поговорімо мовою економіки. Газ. Українське державне підприємство "Укргазвидобування" видобуває український газ. За Конституцією, надра...

– ...належать народу.

– Грубо кажучи: 17 млрд м³ – видобуток газу, на всі ЖКГ треба 16 млрд. Тобто вистачає з лишком. Собівартість – 2 тис. грн. Продають по 8,5 тис. Чи можна вдвічі знизити ціни? Можна. Ще й залишиться на нові свердловини й капітальні інвестиції. Зниження цін на газ означає зниження цін на тепло. Те саме в електроенергії. У нас же більше ніж 70% – це атомна енергетика й гідроенергетика. Прибрати корупцію в "Енергоатомі" – і можна знизити ціни на електроенергію. А отже, і ціни на воду, тому що у воді основне – це електрика для перекачувальних насосів. Сьогодні тарифи використовують як додатковий податок, як викачування грошей. У нормальній країні влада завжди бере гроші в бюджет з економіки. Для країни ж вигідні великі зарплати. Вища зарплата – вищий прибутковий податок. Нові робочі місця – із них теж прибутковий податок. Тому що 10 млн тих, хто виїхав, платять прибутковий податок...

– ...в інших країнах.

– Сьогоднішня наша влада йде шляхом деіндустріалізації, тому вони беруть кредити, частину з яких розкрадають, частиною з яких затикають дірки. Інше викачують із населення. Ось ти заплатив прибутковий податок, от із тебе взяли військовий збір (ніхто ж не звітує, куди він іде) і от із тебе взяли, викачали корупційний податок через комунальні тарифи. Потім частину розікрали, отримали мільйонні зарплати керівники "Нафтогазу", $8 млн Коболєв переказав мамі...

– Ви заздрите?

– Ні, я вважаю, що це злочин. У будь-якій іншій країні світу, я вам гарантую, керівники державних підприємств таких зарплат не отримують. Простий приклад: є державне підприємство в Росії ПАТ "Газпром"...

– Віктор Степанович Черномирдін колись створив...

– За минулий рік ще немає офіційної звітності, а позаминулого – $1,6 млрд прибутку (за шість місяців 2018 року чистий прибуток "Газпрому" становив $4,36 млрд. "ГОРДОН"). Наш "Нафтогаз" нічого не видобуває, живе тільки зі спекуляцій із тарифами – прибуток $1,5 млрд.

– Цікаво.

– Але тільки ті видобувають...

– А ці спекулюють.

– Немає в сьогоднішніх тарифах економіки. У сьогоднішніх тарифах корупція і механізми латання дірок у бюджеті.

Усю мою економічну політику буде зведено до кількох слів: мені годувати своїх треба

– Що відбувається з ФОПами сьогодні?

– ФОПи – це малий бізнес. Сьогодні уряд і президент хочуть позбавити їх спрощенки. По-перше, скасування спрощенки постійно обговорюють із МВФ. По-друге, уже навіть є законопроект, внесений до Верховної Ради. Я вважаю, що ФОПи дуже важливі для нашої країни. Так, це всього лише кілька відсотків ВВП, але це мільйони самозайнятих людей, які не виїжджають із країни. Гарантую, що я збережу спрощену систему оподаткування, зроблю так, що буде реальний мораторій на перевірки, а не віртуальний, як зараз. Скасую економічні підрозділи й у СБУ, і в поліції, і податкову поліцію скасую, залишу тільки податкову як сервісну службу. Переведу всі дозволи в максимально спрощений вигляд, бо комп'ютеру не можна дати хабар.

– Американська схема ведення справ в економіці вам близька?

– Знаєте, що мені близьке? Трамп півроку тому зустрічається зі своїми американськими металургами, і вони йому скаржаться, що багато заходить металу з Європи, зокрема й ми туди потрапили під одну гребінку. Через це вони змушені скорочувати виробництво і звільняти людей. Трамп каже: я вводжу 25-відсотковий податок на європейський металопрокат.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– І ввів.

– Після цього лідери Європейського союзу, зрозуміло, збуджуються і кажуть: як же так? Ми ж члени СОТ, у нас є економічні угоди. Зрештою, ми всюди союзники. Трамп їм каже: любі європейські брати, люблю вас, як рідних, але мені годувати своїх треба.

– Інтереси Америки.

– Уся моя економічна політика буде зводитися до кількох слів: мені годувати своїх треба. Я вважаю, що так правильно.

– Що ви думаєте про декомунізацію?

– Уважаю, що декомунізація – це просто обман і маячня, спрямована винятково на те, щоб відвернути увагу людей від бідності, війни, соціальних проблем. На жаль, чинна влада, чинний президент уже кілька років намагаються робити все, щоб знайти питання, які відволікають суспільство і працюють на його розкол. Це дуже шкідливо для нашої країни. Якщо вони кажуть, що "Україна – це Європа", то подивіться, як це роблять у Європі. Це було зроблено заради відволікання, не більше.

– Ви б хотіли, щоб в українських містах були пам'ятники й вулиці Леніна, Дзержинського, Урицького та інших мерзотників?

– Я хотів би, щоб ці питання вирішували територіальні громади. Щоб вони ухвалювали рішення, які свята святкувати, які мають стояти пам'ятники, до речі, зокрема якою мовою розмовляти. Зараз розглядають у парламенті законопроект, як вони його називають, про захист державної мови. Насправді це законопроект про заборону говорити будь-якою іншою мовою. Роблять вони це з однією метою: перед виборами консолідувати якусь частину радикально налаштованих виборців під Петра Олексійовича Порошенка. Два пункти цього законопроекту. Перший. Неповагу до української мови прирівнюють до образи національних символів, прописаних у Конституції. Це герб, прапор, гімн. Але що таке "неповага" – не прописано. Ми з вами зараз говоримо російською – це неповага чи ні?

– Не знаю.

– І я не знаю, там не написано. Якщо продавець пенсіонеру російською мовою чи угорською на Закарпатті відповість – це повага чи неповага? Не знаю, не прописано. Хто буде вирішувати? Парубій і такі самі, як він, європейські демократичні інтелектуали?

– Ух, як ви загнули добре!

– Якщо так, то дуже складно все. І там же кримінальна відповідальність. На вперше штраф 4200 грн. Якщо кілька разів, то до трьох років позбавлення волі. Ми з вами рецидивістами за кілька днів станемо. Що вони хочуть за впровадження європейської практики офіційних або регіональних мов? Європа теж дуже строката, десятки країн, сотні національностей, сотні мов. Між собою сотні років воювали. Вони ж знайшли якусь модель, за якою вжилися, і жодних проблем немає. Мені особисто говорив [прем'єр-міністр Угорщини Віктор] Орбан: "У мене півтора мільйона – діаспора угорців у Сербії, і взагалі жодних проблем немає, мільйон – діаспора угорців у Румунії, жодних проблем немає, 250 тис. на Закарпатті, в Україні – самі проблеми". Тому що там є модель: якщо 10% і більше на певній території використовують мову, відмінну від державної...

– ...будь ласка...

– ...ні, друга офіційна мова. Нею можна скрізь говорити, не тільки в побуті. Можна у прокуратурі, у суді, у міськвиконкомі, де завгодно. На Закарпатті, очевидно, угорська, у Чернівецькій області – румунська, на інших територіях, на південно-східних точно – російська. І жодних проблем ні в кого немає.

– Я вас слухаю, і виникає запитання: ви самі такий розумний чи з вами працюють політтехнологи?

– Я завжди так думав.

– Добре викладаєте!

– Те, що я зараз кажу, я пропонував дуже давно... Що я хотів цим сказати? За впровадження... Ні, навіть не за впровадження... За спробу введення європейської хартії про мови регіональних меншин, про яку я говорю, – до 10 років позбавлення волі. Спробу впровадження європейської хартії цим законом прирівнюють до посягання на конституційний лад України, до спроби державного перевороту. Тільки за те, що пропонують спробу, – 10 років позбавлення волі. У яку Європу вони нас ведуть? Більше схоже на темну Європу, Німеччину 30-х років минулого сторіччя.

– Повернуся до свого запитання: ви самі такий розумний чи з вами працюють політтехнологи?

(Усміхаючись). Які політтехнологи зі мною працюють?

– Ви дуже добре викладаєте.

– Так я постійно виступаю з трибуни...

Мені хочеться жити в тій області, у якій хочуть жити жителі Дніпропетровської області. Сьогодні у Дніпропетровській області 3 млн 300 тис. жителів, 95% із них проти перейменування

– ...Тобто це досвід?

– Я так думаю.

– Добре. Що ви думаєте про перейменування Дніпропетровської області на Січеславську?

– Думаю, що це теж підміна порядку денного.

– Вам у якій області хочеться жити?

– Мені хочеться жити в тій області, у якій хочуть жити жителі Дніпропетровської області. 3 млн 300 тис. жителів сьогодні у Дніпропетровській області. 95% із них проти перейменування області. Як я вже говорив, 240 із гаком європейських інтелектуалів на чолі з Парубієм ухвалили рішення в першому читанні її перейменувати. Я виступав із трибуни і говорив: "Шановні європейські інтелектуали, я пропоную абсолютно європейський підхід. Зараз будуть президентські вибори, восени – парламентські. Усе одно створюємо всю інфраструктуру: комісії, члени комісій, кабінки тощо. Надрукуймо ще один бюлетень, ще один папірець. Треба – я сам готовий знайти гроші. І запитаємо в жителів області, як вони хочуть, щоб називалася область". Як люди вирішать – нехай так і буде. Я 2015 року особисто вніс закон про місцеві референдуми. Ми його робили спільно з європейцями, він дуже схожий на швейцарський, шведський закон про місцеві референдуми. На 99%. Абсолютно відповідає європейському законодавству. Вони його не ухвалюають уже понад три роки. Я пропоную зараз провести місцевий референдум. Ні, вони тиснуть на кнопки, намагаються нав'язати свою думку, якою б вона не була, правильною чи неправильною, 3 млн 300 тис. жителів. Скажіть, це Європа? Ні, не Європа. Це спроба побудови тоталітарної держави.

– За що ви не любите [директора Інституту національної пам'яті] Володимира В'ятровича, святу людину?

– За те, що він розколює суспільство. За те, що він переписує історію. За те, що він героїзує колабораціоністів і нацистів. Пам'ятаєте його офіційну заяву про те, що можна використовувати символіку дивізії СС "Галичина", жодних проблем? Хоча ми всі знаємо, що організацію СС і всі структури, які у неї входили, було засуджено Нюрнберзьким трибуналом. Можу вам сказати, що в Німеччині, та й у будь-якій іншій цивілізованій країні, Володимир В'ятрович давним-давно сидів би, глибоко й довго. Він намагається собі на цьому зробити якусь політичну кар'єру, але він розколює суспільство. Я взагалі проти будь-якого радикалізму.

– Кілька років тому ви назвали події на Майдані переворотом. Ви й зараз так уважаєте?

– Велике, містке запитання. Давайте я спробую не відповідати просто на складні запитання.

– (Киває).

– Чи був на початку революційний рух частини населення? Безумовно, був. Багато в чому це було пов'язано з тим, що тоді лідери опозиції, які потім увійшли у владу, підмінили поняття. Підмінили поняття асоціації з Європейським союзом і вступу в Європейський союз. Багато ж хто думав, що це практично вступ до ЄС. 1000 зарплата і 500 пенсія, мереживні труси, оце ось. Тобто все гарне проти всього поганого. У підсумку сталася сукупність протиправних дій. Політичні лідери Майдану й ті, хто до них приєднався, всілися у крісла і почали розкрадати й руйнувати країну в тисячу разів більше за "папєрєдніков".

– 100%.

– Слово "революція" глобально передбачає зміну ладу. Ні. У нас змінилися люди при владі, прийшли супермародери, але, крім цього, нічого не змінилося. Є такий "качиний" тест на адекватність. Якщо щось має вигляд качки, плаває як качка, крякає як качка, то, найімовірніше, це качка. (Сміються). Можу розповісти, яким я бачив Майдан, адже я був в уряді, нагадаю, віце-прем'єр-міністром із питань ЖКГ. Була дуже сувора зима, мінус 25 бувало, пам'ятаєте?


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Так, звісно.

– Дуже холодно було.

– Мерз на сцені Майдану дуже сильно, пам'ятаю.

– Сподіваюся, ви були серед тих людей, яких обдурили. Там було дуже багато нормальних людей, яких просто обманули.

– Звісно.

– Так от, протягом трьох місяців, коли дуже холодно, не функціонує система державної влади у країні. Захоплено практично всі облдержадміністрації, захоплено величезну кількість урядових будівель. Узагалі немає жодної влади. Я щоранку, о 4.00, як віце-прем'єр із ЖКГ приходжу в порожній Кабінет Міністрів. О 4.30 мені дають зведення МНС, де які проблеми. А проблеми постійно є. Десь стовпи повалило, 200 населених пунктів знеструмлено, десь знеструмлено міськводоканал, десь – теплопостачання. За температури мінус 25 якщо перемерзне труба, її і влітку відновити буде неможливо. Вона ж лусне.

– Так-так.

– І я починаю займатися цими питаннями. Перекидати бригади енергетиків, регулювати тиск газу практично вручну, регулювати подання електроенергії з погляду частоти. Дуже великий комплекс питань. О 8.00 перший відеоселектор із регіонами. Я сиджу, великі екрани...

– ...а вже спати хочеться? Із четвертої?

– Та ні, нормально... Під′єднуються різні регіони. Десь ще сидить стара влада, десь керівники теплопостачальних підприємств, міськводоканалів. Десь сидять незрозумілі люди в балаклавах, бояться, щоб не побачили обличчя, і кажуть: "У нас усе луснуло. Ми ввімкнули генератор, щоб до вас під'єднатися і сказати, що все дуже погано. Більше ні до кого під'єднатися не можемо". Губернатора немає, утік, коли адміністрацію захопили. Нічого немає, вони на генераторі вмикаються в урядовий селектор. Я перекидаю бригади, розморожую систему, цілий день цим займаюся. О 20.00 – останній селектор. Перепитали, де що в кого, вирівняли ситуацію. Велике спасибі всім, хто тоді працював у Міністерстві житлово-комунального господарства. Можна всіх критикувати, але ті люди тоді витягли на собі всю інфраструктуру. МНС, [Михайло] Болотських, я вважаю, один із найкращих МНСників, яких я знаю. Не тільки в Україні, а взагалі у світі. Я зустрічався з керівниками міністерств із надзвичайних ситуацій інших країн. Михайло Васильович Болотських – велика людина і великий фахівець, на жаль, сьогодні не затребуваний. Енергетики наші, велике всім спасибі. Усе працювало, було скрізь світло, вода, тепло, їздили потяги, літали літаки. Це саме собою не відбувалося. Нічого взагалі не працювало, усе було захоплено, усе розпалося. Я останній вийшов із Кабміну. До речі, я ухвалив рішення про евакуацію Кабміну, якщо вам цікаво.

Після Майдану я працював віце-прем'єром ще протягом 10 днів, займаючись підтриманням інфраструктури. Потім пішов, передавши справи, між іншим, Гройсману

– Цікаво, так.

– Коли стало зрозуміло, чим усе закінчиться...

– ...що буде погано...

– ...стрілянина тощо. Коли почали відступати внутрішні війська.

– Ви залишилися останнім у Кабміні?

– Ви собі взагалі не можете уявити! Я перебуваю в Кабінеті Міністрів, дивлюся: строєм піднімаються внутрішні війська.

– Ідуть...

– Телефонує мені керівник одного з підрозділів: "Олександре Юрійовичу, нам надійшов наказ відходити". Питаю: "Скільки часу?" – "Півгодини щонайбільше". Я не розумів, чому нам не сказали, починаю тиснути на всі кнопки, які були...

– Порожньо?..

– Ніде нікого немає. Телефоную Владу Забарському, він тоді виконував обов'язки міністра Кабінету Міністрів. "Владе, – кажу, – я ухвалюю рішення про евакуацію". Оголошую себе начальником (сміється) й ухвалюю таке рішення. Телефоную в Міністерство фінансів, це ж усе в одному приміщенні, [міністру Юрію] Колобову. Колобова вже давно не було, Анатолій Мярковський був, перший заступник. Кажу: "Анатолію, 10 хвилин пауза, щоб перші вийшли і не було натовпу, й евакуація". Те саме [сказав] першому заступнику міністра економіки, тому що міністра не було. Тобто я – людина, яка ухвалила рішення і вийшла з Кабміну останньою. Але наступного дня знову прийшов у Кабінет Міністрів і працював ще протягом 10 днів, займаючись підтриманням інфраструктури. Потім пішов, передавши справи, між іншим, Гройсману. Розповідав йому, де проблеми. Точно пам'ятаю, місто висіло на одному вводі електроенергії. "Якщо переб'ють, – кажу, – ти нічого не зробиш, терміново віновлюй другий ввід. Коли передав справи, пішов. Ось так я бачив Майдан. (Усміхається).

– То переворотом був Майдан чи ні?

– Якщо щось має вигляд качки, плаває як качка, крякає як качка, це що?

– Качка.

– Качка! Якщо змінилася система влади, то це революція. Я сказав, що починалося, як революційний рух, а закінчилося тим, що всіх обдурили, позахоплювали місця у владі, показали, що таке мародерство, якого раніше уявити собі неможливо було. Так, завжди була корупція. Але такої страшної корупції – на крові, на смертях людей – не було ніколи.

– Вам, вихованому у гарній професорській сім'ї, не було соромно, що керує і вашою партією, і нашою країною людина з трьома судимостями і двома відсидками? Людина, яку пристойною не можна було назвати навіть близько?

– Називаймо речі своїми іменами. Країною керувала людина, обрана на всенародних виборах більшістю голосів...

– ...а я нічого про це не кажу...

– ...у мирній, спокійній...

– ...тільки запитав, чи не було вам соромно?

– економічно... нормальній країні. Я ніколи не працював на жодного конкретного політика, зокрема на того, якого ви назвали. Я працював на свою державу, на народ України.

– Це зрозуміло.

– До речі, у Партії регіонів було 15 млн членів... Вибачте, помилився, 1,5 млн правильна цифра.

– Випадково зігнані люди. Адже в Партії регіонів ідеології не було. Ну що це за партія?! Вождистська. Хто при владі? Ми при владі, давайте до нас!

– Не вважаю, що вона була вождистською. Багато доброго було, багато нормальних людей, не думаю, що всі ці люди в чомусь винні.

– Я все це розумію, але не було вам, синові професора, людині з гарної сім'ї, соромно, що таке убозтво опинилося на чолі вашої партії і нашої країни. Убозство!

– Послухайте, я відповім за себе. Мені точно не соромно за те, як я працював на будь-якій посаді.

– Та я ж не про це!

– І губернатором, і віце-прем'єром із ЖКГ.

– У вас у кабінеті висів портрет цієї людини. Не соромно?

– Я взагалі не думаю про Януковича. Узагалі. Він – минуле. Думаймо про майбутнє. До речі, скажіть мені, ви голосували за Порошенка чи ні?

– Ні. Знаєте чому?

– Ви його знали, напевно. (Усміхаються).

– Я його знаю із 1996 року, але річ навіть не в цьому. Мене самого обирали, я був увесь час у себе на дільницях і не голосував узагалі. Якби голосував, мені б було соромно.

– А підтримували його?

– Так, я підтримував. І мені за це соромно.

– Думаю, зараз величезній кількості людей, які в першому турі обрали Порошенка, соромно за нього.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Мені дуже соромно.

– Давайте все-таки дивитися в майбутнє і робити так, щоб нам не було соромно за того, кого ми оберемо на наступні п'ять років. Я вам гарантую, що якщо оберуть мене, то нікому за мене соромно не буде.

Я за те, щоби вплив радикальних організацій, партій та їхніх лідерів було зведено до нуля

– Ловлю вас на слові! Повернемося до Майдану. Юрій Луценко стверджував, що ви фінансували дніпропетровських тітушок. Це так чи ні?

– А-а, про це він розповідав 2017 року після 9 Травня, коли на колону ветеранів напала С14.

– Так.

– Діло було так.

– "Дело было вечером, делать было нечего..." (Усміхаються).

– Якраз діло було вранці. 10.30 – я пам'ятаю точно. Колона йде покладати квіти до пам'ятника Слави у Дніпропетровську. Попереду йде величезна кількість ветеранів, їм по 90 із гаком років, слава богу. Усе нормально, до того ж зверху вниз спускатися зручно. Кілька десятків європейсько налаштованих людей з організації С14, у балаклавах і камуфляжі, нападають на цю колону просто перед пам'ятником. Учасники покладання разом із правоохоронними органами змогли відбити цей напад. Хотів було нагадати, що відразу після цього керівник поліції області вийшов на прес-конференцію, назвав нападників із С14 радикалами і бойовиками, показав ножі, які в них відібрали, смолоскипи, пляшки із запалювальною сумішшю, кастети, каністру з кислотою. Реальною кислотою, яку потім підмінили. Показав це все, і їх посадили. На добу. Рівно за добу все змінюється. Виходить Луценко на трибуну Верховної Ради і каже, що на гарних ветеранів АТО напали тітушки. Мабуть, ветеранів мав на увазі. І побили добру С14. Вам не здається, що це сильно суперечить здоровому глузду?

– Про горілку будемо згадувати? (Сміються).

– Ну про що тут можна говорити? Це був перший і поки що, наскільки я знаю, останній випадок, коли С14 намагалася вчинити "європейський" бандитський напад.

– Тобто тітушками ви не керуєте?

– Ну які тітушки?! До речі, зняли того начальника поліції, який назвав С14 у балаклавах радикалами. Якщо людина поводиться як радикал, має вигляд радикала і діє як радикал...

– ...то вона радикал.

– Очевидно, радикал. Я за те, щоби вплив радикальних організацій, партій та їхніх лідерів було зведено до нуля. Ніякі вони для мене не патріоти, хоч вони собі сто вишиванок на голову одягнуть. Не може патріот розколювати суспільство.

– 100%.

– Для мене українець – кожен, хто пов'язує своє майбутнє з Україною, готовий працювати на наше благо і виконувати наші закони. Мені взагалі байдуже, якою мовою він розмовляє, у яку церкву ходить, якої він національності і до якого пам'ятника носить квіти.

– Підтримую.

– Спасибі.

– За всього мого поганого ставлення до Януковича та регіоналів загалом (мені вони ніколи не подобалися, скажу вам чесно, але нинішні не подобаються ще більше, ніж регіонали)...

– Можна питаннячко?

– Так.

– Ви не були випадково комуністом?

– Я став кандидатом у члени КПРС в армії. Повернувшись додому після дембеля, побачивши, що відбувається, написав заяву, що не вступатиму в партію.

– Тобто кандидатом у члени КПРС ви були?

– В армії, так.

– Ви визнаєте свою особисту відповідальність за репресії 1937 року?

– Ні, звісно.

(Саркастично). Дивно. Чому ж, адже ви були кандидатом у члени КПРС?

– Я думав, що все змінюється у країні, начитавшись журналу "Огонек". Дурнем був, розумієте?

– Смішно дивитися, коли багато сьогоднішніх керівників держави, будучи комуністами, комсомольськими ватажками обласного і республіканського рівня, зараз клянуть, гребуть усіх під одну гребінку, кричать усі гасла, які тільки можуть кричати. Насправді в Комуністичній партії було дуже багато нормальних людей, які працювали на благо країни.

– Я не сперечаюся.

– Тоді всі наші керівники мають самі себе декомунізувати. Від Петра Олексійовича до свободівців типу [Ірини] Фаріон, які були членами Компартії.

– Цікава думка.

– Ну а що? Нехай декомунізуються. Так само і в Партії регіонів. Півтора мільйона членів було. Нормальні люди, які працювали на благо країни. І давайте не стригти всіх під одну гребінку. Бо інакше – підстрижіть себе, ви ж були кандидатами у члени КПРС.

Чи ставив мені політичні завдання Рінат Леонідович Ахметов? Ніколи і жодних

– Добре. За всього мого поганого ставлення до Віктора Федоровича і його оточення...

– ...а ось так можна!..

– ...є одна людина, до якої (я зараз накличу на себе праведний народний гнів) я, як і раніше казав, ставлюся добре, із повагою. Це Рінат Леонідович Ахметов. Непопулярний погляд. Скажіть, ви людина Ріната Ахметова? Якщо так, то як давно? Які у вас стосунки?

– Одразу розставмо всі крапки над "i". Я до Ріната Леонідовича Ахметова ставлюся з великою повагою.

(Усміхаючись). Хоч у цьому ми з вами зійшлися.

– Він найбільший національний інвестор. Найбільший бізнесмен – на його підприємствах працює як мінімум 300 тис. українців. Він – національний капітал, національна буржуазія, яка не висмоктує все й не виводить за кордон, а інвестує тут, на території України. Заробітні плати у нього, за українськими мірками, найвищі, соціальні пакети нормальні. Промисловим містам присутністю своїх підприємств він допомагає. Він, безумовно, як і весь бізнес має працювати за законом.

– Що він і робить.

– Завжди СКМ платив податки, бо він і є найбільший платник податків. Чи фінансує Ахметов мою виборчу кампанію? Відповідь "ні". Чи ухвалюю я всі рішення самостійно, несу за них відповідальність? Відповідь "так".

– Ви людина Ріната Ахметова?

– Чи фінансує він мене? Ні.

– Ні, я говорю взагалі, а не про фінансування. Кажу про зв'язок, про ставлення, чи виконуєте ви які-небудь його доручення. Чи є ви його людиною?

– Подивімося на історію. Я очолював... Навіть скажу, мав честь очолювати найбільші підприємства, Північний і Центральний ГЗК.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– ...що входили...

– ...тоді ще не входили, до речі, у холдинг "Метінвест", потім увійшли в нього. Я працював на підприємствах, де він був акціонером. Ставлення до модернізації підприємств, до інвестицій у підприємства, ставлення до трудового колективу завжди було з боку акціонерів нормальне. Він завжди створює наглядові ради, у яких завжди половина – іноземці. Вони дуже серйозно спостерігають, ефективно працює керівник чи неефективно, є корупція чи ні. До мене, у принципі, ніколи не було жодних питань, бо робота була чесна й ефективна. Чи ставив мені політичні завдання Рінат Леонідович Ахметов?

– О, ось ми і повернулися!

– Ви ж говорите про політику, а не про економіку?

– Так.

– Відповідаю: ніколи і жодних не ставив. Водночас можу сказати: упевнений, що Ахметов мене підтримує. Як підтримує мене і будь-який інший національний бізнес. Тому що вони всі зацікавлені в тому, щоб країна була мирною...

– ...спокійною, так...

– ...щоб економіка була сильною. Сильніша країна – сильніша економіка. Сильніша економіка – більше коштує їхній бізнес.

– Капіталізація вища, звісно.

– Я впевнений, що він мене підтримує, як і будь-який національний капітал, а не компрадорський – тут украсти, а сховати десь у панамському офшорі.

– Те, що сталося з Донбасом, для Ріната Ахметова – особиста трагедія? Як ви вважаєте?

– Упевнений, що величезна особиста трагедія. Те, що він робить протягом п'яти років, витрачаючи сотні мільйонів доларів на підтримку людей і на непідконтрольній території, і в "сірій зоні", і біженців на нашій території, гідне поваги.

– У Дніпрі, у вашій вотчині, ціла група людей із великими капіталами. Які у вас стосунки із дніпропетровцями [Ігорем] Коломойським, [Геннадієм] Боголюбовим, [Віктором] Пінчуком, [Борисом] Філатовим і [Геннадієм] Корбаном?

– По-перше, я б не ставив цих людей через кому. Це все-таки різні люди, з різними рисами.

– Тільки через географію.

– Можу сказати, що із 2010-го до 2013 року у мене з усіма були нормальні, робочі стосунки. Прийшовши з виробництва, я тоді конкретно займався питаннями економіки, підтримки підприємств, незалежно від того, хто на них господар. Мені було важливо, щоб підприємство добре працювало, платило високу зарплату. А якщо підприємство з величезним, багатотисячним трудовим колективом, то тим паче. Після 2014 року – сильно змінилися. Із Коломойським у мене ідеологічні розбіжності передусім. Із Корбаном і Філатовим, окрім ідеологічних, ще й суттєві морально-етичні розбіжності. А з Віктором Михайловичем Пінчуком у мене і були, і є нормальні стосунки. Думаю, він мені вдячний за те, що я сильно допомагав, коли він будував завод "Інтерпайп сталь". До речі, це найбільший браунфілд, як говорять мовою інвесторів, найбільша інвестиція в країну. Приблизно $1 млрд реально вкладено, повністю побудовано з нуля. Я допомагав щодо питань землі, енергопостачання, купу питань вирішував, тому що вважав, що цим має займатися губернатор. Думаю, за це він ставиться до мене з повагою. І я до нього – за те, що він великий національний інвестор, роботодавець.

Якщо говорити в цифрах, якщо зайти на сайт державної статистики, там буде написано, що із 2010-го до 2013 року зростання промислового виробництва у Дніпропетровській області – 24,5%, майже 25%.

Царьов нещасна людина. Він втратив усе, що в нього було в Україні, і його сьогодні кинули в Росії

– Неймовірно!

– Такого не робив ніхто, ні до, ні після, ні замість, у жодному регіоні.

– Цей завод дав?

– Ні, це взагалі. Одне підприємство не може стільки дати. Зростання 24,5% за три роки – це чому до мене в той період непогано ставилися всі, хто був у реальному секторі економіки. Середня зарплата, теж сайт держстатистики. Курс [гривні до долара] – вісім, стабільний, це зрозуміло, називатиму в доларах. Коли я став губернатором, було $24,5, коли йшов, було $4,14. За стабільних тарифів і стабільних цін на продукти харчування. Я займався конкретними справами і конкретними питаннями.

– Поговорімо про "русский мир". Як ви до нього ставитеся?

– До російської культури ставлюся чудово. До політики Кремля щодо України ставлюся погано.

– Про качок згадувати не будемо? Якщо має вигляд качки...

– Ну так.

– Раніше ви дружили з одіозним байкером Хірургом – Олександром Залдостановим. Після його пасажів про Україну ви підтримуєте стосунки?

– Що таке "дружили"? Ходили один до одного на дні народження, пили горілку разом, не знаю?

– Гарне запитання.

– Чи дітей хрестили?

– Вас часто бачили разом, мені говорили, що у вас дружні стосунки.

– Ми кілька разів зустрічалися на байкерських заходах.

– Ви байкер, так.

– Байкерська тусівка досить вузька. Ну і все, не більше. Відтоді як у нього поїхав дах...

– ...поїхав?

– Звичайно. Відтоді я припинив спілкування, ще багато років тому. Щодо байкерства... Я б не сказав, що я байкер, тому що байкерство – це стиль життя. Я мототурист, напевно, так сказати правильно. (Усміхаються). Це дух свободи, ідеалізм. Забути про це повністю неможливо, але зараз, на жаль, цьому мало приділяю часу. Але мені 44 роки, нічого страшного, я ще встигну.

– Із колишнім спікером "парламенту" так званої Новоросії, колишнім народним депутатом України Олегом Царьовим ви дружили? Підтримуєте стосунки чи ні?

– У вас неправильна інформація. Якраз із Царьовим у мене завжди були дуже складні стосунки. Це, у принципі, усі знають. Вважаю, що Царьов – нещасна людина. Він втратив усе, що в нього було в Україні, і його сьогодні кинули в Росії.

– Кинули?

– Кинули.

– Чим він зараз займається?

– Як мені говорили, тихо і скромно живе в Ялті.

– Що ви думаєте про засилля агентів Кремля в українській владі?

– Напевно, зможу чітко відповісти на це запитання, коли стану президентом. У мене будуть дані та зведення СБУ. Я вийду і скажу чесно, з доказами, хто агент Кремля. Зараз це відповідальність чинного президента, він мав би це зробити. Але він це використовує не більше, ніж як політтехнологію, пояснюючи, що всі, крім нього, агенти Кремля. Для того, щоб за нього проголосували. Уже смішно.

– Один із серйозних кандидатів у президенти, Євгеній Мураєв, офіційно підтримав вас на майбутніх виборах. Ніби віддав вам свої голоси, якщо можна так сказати. Після того, як Євгеній Мураєв надав вам підтримку, кількість ваших прибічників зросла?

– Скажу так: ми зробили те, чого очікували від нас наші виборці. Я б не говорив, що тут технічне зняття когось на користь когось. Це системне об'єднання людей, партій, штабів і можливостей. Зверніть увагу, що навколо Опозиційного блоку, моєї кандидатури, об'єдналася вся реальна опозиція. Михайло Добкін став моєю довіреною особою, у нього теж партія, "Християнські соціалісти". Вадим Новинський. Світлана Фабрикант ("Сильна Україна"). Максим Гольдарб (Партія миру). Та Євгеній Мураєв. Насправді це може зробити тектонічні зрушення на цих виборах, тому що ми зараз отримали реальний шанс для виходу у другий тур. А в разі виходу у другий тур я виграю у будь-кого. І влада це дуже добре знає. До того ж люди здобули шанс проголосувати за єдину реальну опозицію, за зміну курсу. Голосуючи за будь-якого іншого кандидата у президенти, вони, правду кажучи, голосували б за сьогоднішній курс країни, за курс війни і злиднів. А тепер є реальний шанс на вихід у другий тур і на перемогу кандидата, який пропонує інший шлях розвитку України.


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Що взагалі сталося з Опозиційним блоком? Чому він розколовся? Гадали, що всі підуть під одним прапором... Що сталося?

– Опозиційний блок не розколовся. Це якраз риторика... (знітився)

– Недобрих людей?

– Яких вигнали з Опозиційного блоку. Ні. Із жалем це кажу, деякі люди, що перебувають в Опозиційному блоці, зокрема Юрій Анатолійович Бойко, який його очолював, вирішили попрацювати у штабі з обрання на другий строк президента України Петра Олексійовича Порошенка. Усі ми знаємо, що вони його, на жаль, зробили президентом уперше. Відома віденська змова, коли зняли [Віталія] Кличка на користь Порошенка. Це було 2014 року, тоді ми цього не знали, а дізналися тільки 2016 року, коли [Дмитро] Фірташ під присягою дав свідчення на суді у Відні. Якби ми дізналися про це 2014-го, ми б тоді точно не брали Бойка в Опозиційний блок на етапі його створення. Тепер вони роблять те саме, намагаються вдруге Петра Олексійовича Порошенка зробити президентом, водночас і далі безсовісно паразитуючи на бренді "Опозиційний блок", який має велику довіру людей і до якого вони не мають стосунку вже кілька місяців.

Піти під прапори Медведчука у мене ніколи не було ні прагнення, ні бажання. У нас великі ідеологічні суперечності

– Кажуть, що за Бойком стоїть [Віктор] Медведчук і, відповідно, Путін. Це так?

– Думаю, треба про це запитати у... Те, що Медведчук у їхній партії, це 100%. А якщо Медведчук – кум Путіна, то... Якщо щось має вигляд качки, плаває, як качка, крякає, як качка, то, очевидно, це качка. (Усміхаються).

– Ви з Бойком добрі стосунки підтримуєте? Чи жодних немає?

– На жаль, у мене зараз із ним немає жодних стосунків.

– Він же розумна людина, правда?

– Він розумна людина, але робить те, що робить.

– Чому частина людей, зокрема й ви, яких вважають так чи інакше людьми Ахметова, потрапила до санкційних списків Росії?

– Щодо того, чи людина я Ахметова, сподіваюся, я вже відповів. Тому сформулюймо так: "Частина людей потрапила до санкційних списків Росії".

– Частина людей, які не пішли під прапори Медведчука і Бойка, давайте так.

– Піти під прапори Медведчука у мене ніколи не було ні прагнення, ні бажання. У нас великі ідеологічні суперечності. Я вважаю, що Україна може і повинна домовлятися з Росією як рівний партнер, а не капітулювати. А чому я у списках? Ну, не знаю. Треба запитати в Росії, яка, мабуть, вважає, що позиція рівної розмови, яку я дуже хочу і буду вести, менш прийнятна, ніж позиція гри в піддавки. І треба запитати у того самого Медведчука, який писав цей санкційний список у кабінеті Петра Олексійовича Порошенка.

– Він його писав? Ось так?

– Щоб не було жодних ілюзій.

– Не помста це з боку Росії за те, що ви і такі, як ви, не лягли під Медведчука?

– Я не можу лягти під Медведчука і за своїми гендерними вподобаннями, і за своїми ідеологічними позиціями.

– Ваші телефони досі прослуховують?

– Це треба запитати у тих, хто прослуховує. Але очевидно, що так.

– За вами стежать?

– Так, звичайно, ми часто бачимо стеження. І напади на мене радикально налаштованих європейських активістів організовує влада. Можу зараз вам сказати, що напад у Бердянську, коли мене облили зеленкою й обпекли рогівку правого ока (буде певний відсоток втрати зору), особисто організовував та керував ним перший заступник начальника [управління] СБУ в Запорізькій області Руслан Єна. Цей Руслан Єна – заступник не з оперативної роботи, а більше зі збирання хабарів. Бо навіщо йому нападати на політиків, точно незрозуміло. Дістав, мабуть, команду зверху.

– Дискомфорт у вас є від усього цього, хоча б мізерний? Чи ви вже товстошкірий, не реагуєте?

– Від нападів?

– Від нападів, від стеження, прослуховування?

– До цього звикнути неможливо. Чи є дискомфорт? Є. Чи боюся я? Ні. Відступити – означає зрадити. Реально в України, в українців є шанс на зміну курсу країни. І цей єдиний шанс – проголосувати за мене. Будь-який інший голос – чи за Порошенка, чи за когось на нього схожого, продовжуватиме той самий курс.

– Ви вірянин?

– Я православний християнин.

– Вам не здається смішним, коли на чолі хресного ходу прихожан Московського патріархату йде троє євреїв?

– Якщо ви говорите про мене, то у мене батько українець, із села Баштанка Миколаївської області, а мама росіянка, із Терека, Кубані. А щодо смішно – не смішно... Вважаю, що жартів і нічого смішного немає, коли обмежують і порушують базові конституційні права і свободу віросповідання. Це те, що сакрально і глибоко в душі. Якщо йдуть люди будь-якої національності та віросповідання, це нормально. Скажу вам відверто: якщо будуть обмежувати мусульман чи юдеїв, знущатися...

– ...теж підете?

– Я готовий вийти.

– Що ви думаєте про томос?

– Я вважаю, що главою церкви є Ісус Христос, а не президент.

(Іронічно). Це ще не одне і те саме?

(Усміхаються).

– Порошенко там собі придумав, що грає роль Бога або патріарха. Я вважаю, що дуже підло і цинічно використати віру для своїх політичних цілей, розколюючи суспільство. Люди в церкву приходять помолитися за себе, за своїх дітей, за померлих родичів, а не висловлюють у такий спосіб свою політичну чи ідеологічну позицію.

– Щороку ви святкуєте 9 Травня. Я, до речі, теж святкую і завжди кажу про це. Будете святкувати й надалі?

– Я завжди буду святкувати 9 Травня. Це один із найсвятіших днів у нашій історії. У нас коли другий тур?


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


Артист може собі дозволити не мати політичних поглядів чи політичної програми, але кандидат у президенти собі цього дозволити не може. Це не КВК, а серйозна робота

– Наприкінці квітня.

– 21-го, по-моєму. Сподіваюся, ми встигнемо провести інавгурацію, а 9 Травня я прийматиму парад на Хрещатику.

– Ви кандидат у майстри спорту із самбо та шахів. Як це у вас поєднується?

– Узагалі не бачу жодних суперечностей. Особливо для Кривого Рогу. (Усміхається). Я сам вирішив піти на шахи, потім сам вирішив піти на самбо. У відомій історії з [Володимиром] Парасюком мені більше допомогло самбо. Але, думаю, у шахи я б у нього теж виграв.

Ви тоді просто як боксер діяли.

(Усміхаючись). Закінчилося ж усе захватом. Для борця будь-який інструментарій важливий, щоб дістатися до захвату. Усе інстинктивно. Насправді як воно було? Я виходжу з яскравої студії – у студіях завжди яскраве світло – у похмурий коридор. І перші 30 секунд нічого не видно, очі мають звикнути. І тут щось ззаду, зі спини, мені прилітає. Парасюк, як усі герої, вдарив іззаду. Я спершу добре не розумів, що відбувається. Довелося розвернутися і по-чоловічому розібратися, відповісти йому. Спустився директор "112 каналу", а поки я з ним розмовляв, той вибіг на вулицю і побив мою машину. Якби я знав, що він це робить, я б вибіг і добив. Не знаю, може, зараз ми розмовляємо, а там хтось нападає... Ну, сталося те, що сталося... Я не люблю про цю ситуацію говорити, я не пишаюся нею. Вважаю, що політик має домагатися свого не кулаками, а головою. Але якщо нападають – треба відповідати. Це зараз Парасюк має вигляд клоуна, а тоді він був героєм. Пам'ятаєте, генерала СБУ ногами бив на камери? Зовсім інша була ситуація.

– Пан Павелко, президент Федерації футболу України. Чи правда, що, незважаючи на ідеологічні розбіжності і те, що ви в різних партіях, він ваш бізнес-партнер і ви ділили з ним 200 млн грн від одного держбанку?

– Повна маячня. Читав про це на одному сайті, сміттєвому бачку або зливному, як я їх називаю. Я Павелка знаю, він із Дніпропетровської області, але у мене ніколи не було з ним жодних бізнес-інтересів, економічних або чогось іншого. Маячня абсолютна.

– Ви багата людина?

(Задумався). Я економічно незалежна людина. Я прагнув до економічної незалежності з ранньої юності, пішовши в 17 років працювати на екскаватор заввишки три метри. Але водночас я думаю не тільки про свій гаманець. Коли я став генеральним директором Центрального ГЗК, де було вісім місяців боргів із заробітної плати, то поки не розрахувалися, я практично не брав собі зарплати. Інакше я не міг дивитися людям в очі й вимагати від них результату. Згодом я заробляв, як усі керівники великих підприємств у всьому світі, дуже непогано. Офіційно платив із цього всі податки – прибутковий, пенсійний. Це не легалізація через цінні папери чи нерухомість – у мене точно все заплачено до копійки, перевірено-перепровірено з лупою, мікроскопом і всім іншим.

– Кривий Ріг – якесь унікальне місто. Не тільки тому, що ви там народилися. Там народився ще один кандидат у президенти Володимир Зеленський. Ви з ним коли-небудь у Кривому Розі перетиналися?

– Звичайно, перетинався.

– Цікаво, як? Давно?

– Давно, напевно.

– Тобто ви знаєте один одного давно?

– У мене гарне ставлення до Володимира Зеленського як до дуже талановитого артиста, який вніс в український гумор свіжий вітер і свіжий струмінь. До того ж думаю, між нами відмінностей не так багато, як може комусь здатися на перший погляд. Ми цілком, думаю, змогли б співпрацювати. Інша річ, що я не розумію, за що він. Не розумію його виборчої програми. На жаль, цього сьогодні, на мою думку, не розуміє ніхто. Якщо артист може собі дозволити не мати політичних поглядів або політичної програми, то кандидат у президенти собі цього дозволити не може. Він повинен мати політичну програму і політичні погляди. Тим паче, управління державою, долями людей – це не по приколу. Це не КВК, а серйозна робота.

– Якби ви самі не балотувалися, за кого б ви голосували?

– Я б проголосував за кандидата, якого висунула партія "Опозиційний блок". Я вдячний своїм однопартійцям за те, що вони підтримали мою кандидатуру. Гарантую, що я не підведу.

– Тоді перефразую запитання. Якби не вас висунув Опозиційний блок, хто б це міг бути, на вашу думку?

– Це вирішував би з'їзд партії.

– Вам хто ближчий?

– Гадати не треба, і неетично мені про це говорити. Але я б проголосував у будь-якому разі за цю людину. Ми – єдина реальна опозиція, яка об'єднала інші партії, політичні сили, інших політиків. Нас підтримують профспілки, громадські організації. Лідери громадської думки розуміють, що тільки ми є єдиною альтернативою чинній владі. Голосування не за нас, не за мене в цьому разі – це голосування за Порошенка або когось, на нього схожого. Це робота на 15-мільйонну злиденну аграрну країну з проданою землею і війною до останнього українця. Ми – єдина реальна альтернатива.

– Ідучи у президенти, на що ви сподіваєтеся, на який результат?

– Я сподіваюся на перемогу. Як політик я маю вам відповісти, що я впевнений у перемозі. Як людина скажу, що результат виборів знає тільки Бог і десятки мільйонів українців, які прийдуть голосувати.

– Хто, на вашу думку, вийде до другого туру президентських виборів? Спробуймо назвати цю пару.

– Повернуся знову до того, що після нашого об'єднання з Мураєвим, після того, як мене підтримали інші опозиційні політики та партії, ми дістали реальний шанс на вихід у другий тур. А вийшовши у другий тур, я виграю у будь-кого. І наша влада це чудово знає, тому мене і цькує так.

– Можете уявити у другому турі двох вихідців із Кривого Рогу – вас і Зеленського?

– Так, можу.

– І ви виграєте у Зеленського?

– Звичайно.

– Тобто в будь-якому разі президентом станете ви?

– Головне завдання зараз – вийти у другий тур. У другому турі я виграю у будь-кого, зокрема й у Володимира. Але це не означає, що ми потім не зможемо працювати.

– Я вам хочу подякувати за інтерв'ю. Мені було дуже цікаво. Особливо спостерігати за вами. Тому що я зробив за довгі роки понад 800 телевізійних інтерв'ю і завжди дивлюся своїм співрозмовникам просто в очі. І всі відводили погляд, крім Бориса Березовського, першого заступника голови КДБ СРСР [Юрія] Андропова, генерала Пилипа Бобкова і вас. Ви третій у цьому переліку.

(Усміхаючись). Така у мене компанія суперечлива. І перший заступник Андропова, і особливо Борис Березовський.

– Однак було цікаво, ви не відводили жодного разу погляду.

– А чого відводити? Я йду на вибори, я вірю в себе, у свою програму. Я вірю в народ України. Я хочу залишитися в пам'яті українців як президент, який повернув мир, підняв економіку і дав країні нормальне майбутнє. Я вірю, що ми можемо це зробити разом, якщо об'єднаємося.

– Дякую вам за чесне інтерв'ю!

– Спасибі!

ВІДЕО
Відео: В гостях у Гордона / YouTube

Записали Дмитро НЕЙМИРОК і Микола ПІДДУБНИЙ

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 

Публікації

 
усі публікації