0 Київ
Ми пішли до міністра оборони Степана Полторака і сказали, що можемо й хочемо робити більше для армії. Треба віддати належне, він сказав: "Хочете? Давайте!"
– Як почалася ваша волонтерська діяльність?
– Ми з братом Юрою брали участь і в першому, і в другому Майдані. Одразу після нападу Росії на Україну почали допомагати армії. Спочатку це були засоби захисту, бронежилети, каски, оптика, одяг, взуття. Потім ми стали брати підрозділ і забезпечувати його.
Наприклад, коли формували 11-й батальйон "Київська Русь", до нас приїхав військком Оболонського району Вадим Слєпко і переконав узяти батальйон, який формували, під свою опіку. Спочатку ми займалися постачанням їм усього необхідного – екіпірування, засобів захисту, далекомірів, тепловізорів, а згодом почали брати активну участь у формуванні батальйону.
Використовуючи телебачення та інтернет, шукали добровольців, оформлювали їх через Оболонський військкомат, за абсолютного сприяння неймовірно небайдужого і професійного військкома. Потім ми добровольців повністю екіпірували, коли виходило, проводили лекції з азів бойової підготовки, тактичної медицини. До речі, основ тактичної медицини навчала знаменита парамедикиня і тепер Герой України Юлія Паєвська (Тайра).
Ми намагалися, наскільки це було можливо, підготувати хлопців, навчити і везли на фронт. Разом з однією з груп, у якій було 32 добровольців, у районі селища Фащівка Луганської області ми потрапили під обстріл "Градами" – двох хлопців довелося везти назад. Згодом список наших підопічних почав зростати. Почали співпрацювати з гаубичним дивізіоном 44-ї артилерійської бригади на чолі з Віктором Юшком (Брама). До речі, разом із ним ми стали "зірками" російського телебачення. Кремлівські пропагандисти називали нас убивцями дітей у тимчасово окупованій Горлівці.
Потім ми стали постачати 3-му окремому танковому батальйону "Звіробій", яким керував Петро Скиба, 169-му навчальному центру "Десна" під командуванням Ігоря Танцюри. Він, до речі, зараз є командувачем Сил територіальної оборони. У цьому навчальному центрі завдяки фінансовій підтримці президента компанії Roshen В'ячеслава Москалевського ми зробили капітальний ремонт чотириповерхової казарми, перекрили дахи всіх складських приміщень. Словом, виконали велику й дуже важливу роботу.
Дивовижний був час, дивовижні люди! Усі, про кого я говорив вище, люди абсолютно неймовірні: чисті, сміливі, професійні, котрі щиро люблять нашу Україну.
Свірко (на знімку крайній праворуч): Звісно, зламати систему в Міноборони нам не вдалося, але внести якісні зміни у її роботу ми змогли. Фото з архіву Свірка
А потім мене запросили в Міністерство оборони. Тоді найактивніші волонтери стали об'єднуватися, виникла "Волонтерська асоціація". Ми чудово розуміли, що наші дії мають локальний характер – це затикання дірок, а треба діяти системно, змінювати систему. Ми пішли до міністра оборони Степана Полторака і сказали, що можемо й хочемо робити більше для армії. Треба віддати належне, він сказав: "Хочете? Давайте!"
Так розпочався новий етап – чотирьох волонтерів, зокрема мене, Полторак одразу призначив своїми радниками. А потім мені запропонували очолити тендерний комітет. Він прямо сказав: "У мене проблема, бракує військовослужбовців, тоді як у пунктах постійної дислокації сидять мобілізовані хлопці в тому, у чому прийшли. Треба терміново їх одягнути, взути, купити засоби захисту: бронежилети, каски тощо".
Я очолив тендерний комітет, а брат Юра і далі займався волонтерством, їздив на фронт. До 2019 року ця діяльність поступово завершилася. Тоді вже й активність бойових дій зменшувалася, і потреба допомоги. Уже трохи розправила плечі держава, забезпечення армії з усіх поглядів стало кращим.
– Коли ви прийшли в Міноборони 2015 року, які найбільші проблеми побачили?
– Мене вразили неефективність системи, її громіздкість. Якщо висловитися образно – кидаєш камінь у воду, а від нього навіть хвиля не йде – болото! У співробітників немає навичок чи бажання працювати на швидкий кінцевий результат – робота заради роботи, небажання брати на себе відповідальність, прагнення від усього застрахуватися тощо. Не кажу, що там такими були всі. Ні. Але якщо говорити про систему загалом – у мене був шок.
– Тоді казали, що треба ламати систему й усе перебудовувати. Як ви вважаєте, вам удалося щось зробити?
– Система стала людянішою. І це не лише моя заслуга і не лише заслуга волонтерів, які тоді в Міноборони працювали, а й усього українського народу. Як історик я розумію, що людську природу влаштовано так, що завжди, за всіх часів, коли в середньостатистичної людини, чиновника є якась влада і немає контролю за її діями, зловживання виникають неминуче. Тільки жага народу ці зловживання зупинити приводить до низки дій, які їх зменшують або зводять до мінімуму.
Тоді силами волонтерів (нас тоді називали волонтерським десантом) і за підтримки здорових сил у Міноборони та Генштабі нам удалося досягти суттєвого і тактичного (у моменти конкретних закупівель), і стратегічного покращення ситуації. Ухвалили закон про публічні закупівлі, впровадили систему Prozorro, почалася реформа харчування тощо. Звісно, зламати систему нам не вдалося, але зробити великі якісні зміни в її роботі ми змогли. Усе-таки постачання налагодили дуже швидко, відбулися якісні зміни в системі закупівель, провели реформу харчування. Так, до неї все ще є чимало запитань через недоопрацювання, які тоді зробили, але тоді швидкість була одним із головних чинників – решту дошліфуємо у процесі.
Вдалий був час, сильна команда: Юрій Гусєв, Давид Арахамія, Юрій Бірюков, Дана Ярова, Наталія Воронкова, Діана Петреня, Тетяна Доманова, Ігор Мельник… Багато було зроблено.
– На вашу думку, наскільки вдалося зменшити корупцію?
– У тих сегментах, до яких ми могли дістатися, суттєво.
– Отже, коли приходять тямущі люди ззовні, система однаково змінюється. Ви вважаєте життєздатною ідею створення громадського органу, який контролює роботу Міністерства оборони зараз, в умовах гарячої війни?
– З урахуванням реалій повномасштабної війни й потреби балансувати між необхідністю приховувати від ворога максимум інформації про дії міністерства і водночас необхідністю прозорості його діяльності для суспільства створення громадської ради, безумовно, чудова, ефективна і своєчасна ідея. Особливо з огляду на наявність допуску у членів ради до держтаємниці. Це ідеальний механізм суспільного контролю, як на мене.
Пройдисвіти з усього світу злітаються на наші гроші. Нам треба навчитися захищатися
– Що змінилося для вас після 24 лютого 2022 року?
– 25 лютого ми з братом поїхали у військкомат, щоб оформити його добровольцем. Приїхали до колишнього командира гаубичного дивізіону 44-ї бригади підполковника Юшка. Він тоді очолив київський батальйон тероборони. Тоді ж, 25 лютого, чергу у військкомат обстріляла російська диверсійно-розвідувальна група. Вони трохи прорахувалися – там стояли в черзі люди з бойовим досвідом, тож їх швидко ліквідували. Нас із братом Юшко зустрів на вулиці й одразу потягнув нарізати завдання.
Тоді люди кілька днів стояли в чергах, а нам пощастило. Дивний був час: зі штатом 600 осіб протягом першої доби прийшло приблизно 3,5 тис. добровольців! Пам'ятаю, мені телефонували друзі, знайомі, знайомі знайомих і просили влаштувати хоч у якийсь батальйон, роту, хоч до партизанського загону, аби захищати Київ. Від добровольців не було відбою.
Далі Юра підписав контракт як солдат (зараз він уже офіцер), а я й далі займався бізнесом і допомагав підрозділу брата.
Олег Свірко (ліворуч) із батьком Станіславом та молодшим братом Юрієм захищали Київ після початку повномасштабного вторгнення Росії. Фото з особистого архіву Свірка
Нещодавно зателефонувала Дана Ярова: "Олегу, батьківщина кличе, потрібні люди, які знають, можуть і хочуть". Я навіть не опирався, адже я маю необхідні знання і досвід, які можуть стати у пригоді сьогодні.
– Зрозуміло, ви ще не виграли конкурсу, тільки збираєтеся у ньому брати участь. Але, можливо, уже є уявлення про те, з якими проблемами можете зіткнутися?
– Чітке розуміння, як працюватиме цей орган, наскільки він буде ефективним, виникне після того, як його сформують. Усе залежить від того, хто саме до нього увійде. Тому в мене величезне прохання до всіх: поставтеся, будь ласка, до питання формування громадської ради дуже серйозно, зайдіть 24 березня на сайт Міноборони, перегляньте список претендентів, проаналізуйте його, оберіть 15 найбільш гідних і обов'язково проголосуйте. Це не лише ваше право, а й ваш обов'язок, ваш внесок у нашу спільну справу. Це дасть нам усім можливість зробити роботу Міністерства оборони ефективнішою, а отже, наблизить нас до перемоги.
У системі, як і раніше, багато дуже професійних, порядних і дійсно добрих людей. Я думаю, якщо ми пройдемо, у нас з'явиться можливість продовжити те, що тоді не встигли. Починати, дякувати богу, доведеться не з нуля. Потрібно й далі створювати систему, яка зменшить можливості зловживань і яка дасть змогу працювати цій машині краще.
У цьому напрямі відбувається весь час поступальний рух уперед. Десь під тиском волонтерів, як у 2014–2016 роках, десь – під тиском західних партнерів, які вимагали від нас впровадження натовських стандартів. Розвиток здійснювали весь цей час. Інша річ, що швидкість та ефективність цього руху не завжди відповідає нашим очікуванням. І ось наші завдання (я бачу два головні):
- перше – забезпечити громадський контроль і прозорість діяльності міністерства. Тут хочу наголосити, що в умовах війни є тонка межа між прозорістю і таємницею. Навіть у питаннях харчування: дані про те, куди і якій кількості людей буде доправлення – для розвідки ворога велике щастя. Отже, треба створити збалансовану систему, коли і нічого зайвого не розповісти, і прозорість забезпечити;
- друге – продовжити модернізацію роботи всіх структурних підрозділів міністерства, створення правової та організаційної бази для підвищення ефективності їхньої роботи й максимального зниження корупційних ризиків.
– Чи можна вирішити такі проблеми в умовах війни?
– Звісно, ми можемо щось змінити. Якщо за нас проголосують, ми намагатимемося підходити до кожної проблеми системно, виважено, неупереджено. Ви розумієте, той самий скандал із харчуванням має багато неоднозначних моментів. Я не хочу, щоб те, що я далі розповім, сприймали як спробу когось відмазати чи на когось наїхати. Я хочу, щоб будь-яке питання розглядали об'єктивно й неупереджено, а висновки були аргументованими.
Отже, цю систему харчування створювали за натовським зразком. У ній було багато недоопрацювань, і ризики були видно від самого початку – ми тоді дуже поспішали. Тоді в нас було багато суперечок, але ми вирішили робити, як виходить – це однаково краще, ніж те, що було, а в процесі роботи дошліфувати систему й прибирати недоліки. Але ці недопрацьовані нюанси призвели до таких ситуацій. Якщо заглибитися в проблему, є таке поняття, як добове подавання – це вартість триразового харчування одного бійця на день.
То от 2022 року постачання харчових продуктів здійснювали за ціною приблизно 120 грн на добу на особу. У цю вартість мають входити не лише самі продукти, але і їхнє зберігання, регулярне (кілька разів на тиждень) сортування і доправлення під заявку кожного конкретного підрозділу в базовий табір за фактичним місцеперебуванням. Під час війни гривня впала на 25%, інфляція становила 30%, а добове подавання на 2023 рік сягнуло в середньому орієнтовно 140 грн. Тобто за фактом вийшло, що 2023 року харчування купили навіть дешевше, ніж 2022 року, якщо говорити про паритет купівельної спроможності (зростання ціни – 16,7% за падіння гривні на 25% і річної інфляції приблизно 30%).
Але водночас справді є яйця по 17 грн і яблука по 51 грн. Цього жодними витратами логістики не поясниш. Потрібно розібратися і зрозуміти, які саме чинники і як впливають на вартість продуктів у списку, чого не врахували. Логістики. Так, ми розуміємо, що одна річ – компанії годувати солдатів, які, умовно, перебувають в одному місці, і зовсім інша – коли частина одного й того самого підрозділу перебуває в Києві, частина – у Херсонській області, частина – у Донецькій області, а ще одну частину перекинули у Волинську область охороняти кордон із Білоруссю. Тут постачальнику просто застрелитися, тому що він має доправляти продукти до всіх цих місць дислокації.
І ось як тоді порівнювати ціну продуктів у "Сільпо" та середню ціну постачальника з урахуванням сортувань та доправлень на кожну з описаних вище адрес? Розумієте, у магазин продукти привозять один раз, і вони там будуть, доки їх не продадуть, а постачальнику в армії потрібно кілька разів на тиждень сортувати продукти й возити на базу сортування кожного підрозділу. То скільки грошей він витратить на доправлення? Словом, не все так однозначно, і треба створювати прозорі механізми, щоб таких скандалів більше не було. Ми в одному човні й маємо консолідуватися.
– Які ще проблеми, окрім закупівлі продуктів, можуть бути?
– Наприклад, після скандалу із харчуванням зупинили укладання контрактів на пошиття форми, взуття. Із 15 квітня армія переходить на літню форму одягу, виробники на свій страх і ризик шиють, не розуміючи, виграють вони конкурс чи ні, куплять у них одяг чи ні. Вони просто розуміють, що бійців треба буде вдягати.
– Непорядні постачальники також є?
– Хочу сказати, що всередині країни непорядних постачальників, які беруть гроші, не постачають або постачають товари, які не відповідають за якістю, дуже мало, а ось за межами – дуже багато. Через те, що нам треба все й терміново. У військових є таке правило – у мирний період під час закупівлі такий пріоритет критеріїв: якість, ціна, строки. А у воєнний час пріоритети змінюються – строки , якість і останнє – ціна. Пройдисвіти з усього світу злітаються на наші гроші. Нам треба навчитися захищатися. Це ще одне завдання для ради.
