Замана: Спецслужби Росії за допомогою своєї агентури розпочали збирання всієї інформації про обороноздатність України G

Як колишній держексперт із питань таємниць змушений публічно звернутися до вищого керівництва України у зв'язку із системними грубими порушеннями у країні режиму охорони держтаємниці та відсутністю належного контррозвідувального режиму, що становить загрозу для обороноздатності й національної безпеки України.

Зокрема, під виглядом нібито розслідування моїх управлінських рішень як начальника Генерального штабу ЗСУ з лютого 2012-го до 18 лютого 2014 року прокурори вилучили в Генштабі документи вищого ступеня секретності із грифом "Особливої важливості", складені в березні – квітні 2014 року, які не мали жодного стосунку до моєї справи і були чинними на момент слідства:

• наказ верховного головнокомандувача Збройних сил України від 5 березня 2014 року №001 "Про затвердження стратегічного задуму застосування Збройних сил України для відбиття зовнішньої агресії";
• спільний наказ Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗС України від 30 квітня 2014 року №002 "Про затвердження стратегічного плану застосування Збройних сил України";
• наказ командувача Сухопутних військ ЗС України від 13 березня 2014 року №001 "Про затвердження плану оборони Києва під час застосування Збройних сил України для відбиття збройної агресії".

Якби це був одиничний випадок, я б не звернув на це уваги, але це має системний характер. Зокрема, 2019 року слідчим ДБР слідчий суддя надав дозвіл на вилучення в Генеральному штабі ЗСУ документа із грифом "Особливої важливості" – стратегічного плану застосування Збройних сил України, інших складових сил оборони відбиття збройної агресії, який розроблено на підставі стратегічного задуму застосування Збройних сил України, інших складових сил оборони з відбиття зовнішньої агресії, затвердженого верховним головнокомандувачем 30 квітня 2018 року, №4 з додатками.

Складається враження, що російські спецслужби за допомогою своєї агентурної мережі в Україні, починаючи із 2014 року ініціюють під різними приводами розслідування кримінальних справ з оцінювання стратегічних рішень вищого керівництва Збройних сил України, а прокурори вилучають документи стратегічного планування оборони України.

Можна простежити чітку закономірність – щойно верховний головнокомандувач затверджує новий стратегічний задум застосування Збройних сил України для відбиття зовнішньої агресії, за невеликий проміжок часу прокурори реєструють нову кримінальну справу, щоб мати підстави для вилучення секретних документів стратегічного планування оборони країни.

Далі уторованим шляхом: слідчі призначають військові експертизи, проведення яких доручають експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (КНДІСЕ). До слова, усі експертні комісії із проведення експертиз очолює директор інституту Олександр Рувін.

Експерти заявляють клопотання слідчим про надання їм для дослідження секретних документів стратегічного планування, а останнім на підставі цих клопотань надають у суді рішення про вилучення секретних документів, які передають для дослідження експертам.

Тобто до документів вищого ступеня секретності, із якими в повному обсязі ознайомилося не більше ніж шість – вісім осіб вищого керівництва країни, дістає доступ щонайменше ще 20–30 осіб. І тут з'являється ризик витоку секретної інформації, джерело якого встановити дуже важко.

Треба згадати, що за часів президентства Януковича заступник генерального прокурора України Анатолій Матіос, який опікувався всіма цими кримінальними справами у 2014–2019 роках, обіймав високу посаду в Адміністрації Президента України. Беззмінним директором КНДІСЕ із 2010 року є Рувін. Матеріали, що свідчать про надання йому статусу учасника бойових дій в Україні на підставі підроблених документів, спокійно лежать в архівах РФ. За цим фактом ДБР розслідує кримінальну справу.

Навіть шеф німецької військової розвідки "Абвер" адмірал Вільгельм Канаріс не додумався, коли німці стояли 1941 року під Москвою і готувалися до вирішального штурму, організувати за допомогою своєї агентурної мережі в НКВД порушення кримінальної справи щодо вищого командного складу Генерального штабу міністерства оборони СРСР і вилучення плану оборони Москви під виглядом розслідування справи та ознайомлення з нею.

Російські спецслужби, на відміну від німців, швидко організували через свою агентуру в Україні у квітні 2014 року розслідування кримінального провадження за фактом недбалого ставлення керівництва Генерального штабу і Міністерства оборони України до своїх обов'язків, унаслідок чого нібито було підірвано обороноздатність країни. І після цього розпочали системне збирання всієї інформації про обороноздатність країни під виглядом слідчих дій.

Чи не тому 2014 року сталися Ізваринська й Іловайська трагедії, втрата частини території Луганської та Донецької областей, що противник знав усі наші плани дій заздалегідь?

Повернімося до того безладу в охороні режиму секретності, який я виявив, ознайомлюючись із матеріалами справи стосовно мене щодо державної зради, які переважно містять дані, що становлять держтаємницю і мають грифи "Особливої важливості", "Цілком таємно" і "Таємно".

Мені, тому, хто не має допуску до держтаємниці, наказом тодішнього заступника генпрокурора Матіоса у травні 2019 року дали доступ до всіх секретних матеріалів цієї справи. Це пряме порушення режиму охорони держтаємниці.

Треба пояснити різницю між поняттями "допуск" і "доступ" до держтаємниці.

Допуск до держтаємниці громадянину України надають лише органи СБУ, і він може мати форми 1, 2, 3. Перша форма є найвищим ступенем допуску до держтаємниці, а саме до секретних документів із грифом "Особливої важливості".

Доступ надають до конкретної секретної інформації тільки громадянам України, які мають відповідну форму допуску до держтаємниці, але не всім і лише у зв'язку з необхідністю виконання конкретних службових обов'язків. Рішення про це мають право ухвалити суто керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, у яких виконують роботи, пов'язані з держтаємницею, або зберігають секретні документи (ст. 27 закону України "Про державну таємницю").

Цей закон є основним у сфері охорони держтаємниці у країні й визначає поняття режиму секретності, а всі інші закони в цій частині мають йому відповідати.

Зокрема, ст. 517 Кримінального процесуального кодексу передбачає, що досудове розслідування у кримінальному провадженні, яке містить дані, що становлять держтаємницю, проводять із дотриманням режиму секретності.

Під керівником державного органу, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 2002 року, мають на увазі тільки особу, яка очолює цей орган, а не її заступників та інших керівників підрозділів.

Тобто мені доступ до секретних документів дала незаконно і не уповноважена на це особа.

Усі 14 вилучень секретних документів, зокрема й у Генеральному штабі ЗСУ, Головному розвідувальному управлінні МО України, провели прокурори на підставі рішень слідчих суддів про надання доступу до цієї категорії документів.

Водночас судді мотивували свої рішення нормами Кримінального процесуального кодексу, які їм це дозволяють нібито робити, але прямо суперечать зазначеним вище вимогам закону про держтаємницю, який не наділив суддів правом давати доступ до секретної інформації. За такої суперечності норм законів судді мають керуватися суто нормами закону про держтаємницю як спеціального закону у цій сфері. Але, на жаль…

Окрім того, слідчі судді, які надавали такі доступи до держтаємниці стороні обвинувачення, навіть не мали допуску до держтаємниці від органів СБУ, що суперечить вимогам ст. 517 КПК, згідно з якими до участі у кримінальному провадженні, що становить державну таємницю, допускають тільки осіб, які мають допуск до держтаємниці. Тобто всі рішення суддів у цій справі є незаконними.

До того ж слідчі судді, ухвалюючи рішення про надання дозволу прокурорам на тимчасовий доступ до секретних документів із правом на їх вилучення в оригіналах, не спромоглися навіть перевірити наявність форм допуску у прокурорів до держтаємниці і не вказали у своїх рішеннях, порушуючи ст. 164 КПК, П.І.Б. прокурорів, яким вони дозволяють вилучення секретних документів.

Незрозуміло, як державні органи влади, зокрема й Генеральний штаб ЗСУ, видали на підставі таких незаконних судових рішень секретні документи прокурорам.

Усього в такий незаконний спосіб у моїй справі слідчі вилучили 68 тис. аркушів документів усіх ступенів секретності. Ви уявляєте обсяг зібраної розвідувальної інформації?

Прокурори, зокрема Матіос зі свого боку, 20 своїми незаконними наказами та постановами надав доступ до матеріалів справи понад 15 експертам і фахівцям для проведення судових експертиз.

Водночас свої дії прокурори намагалися виправдати нормами ст. 517 КПК, які передбачають, що рішення про надання доступу ухвалює у формі наказу або письмового розпорядження керівник органу досудового розслідування, прокурор, суд. Це прямо суперечить вимогам закону про держтаємницю, який встановив виключний перелік осіб, що їм надано право надавати доступ до секретних документів. Тобто в цьому випадку прокурори мають керуватися законом про держтаємницю, а не КПК.

Навіть більше, прокурори в постановах про призначення військових експертиз, проведення яких вони доручали експертам КНДІСЕ, відразу прописували, що надають доступ експертам до матеріалів справи. Тобто, не знаючи, кому конкретно з експертів керівництво інституту доручить проведення експертиз і чи мають вони допуск до держтаємниці, прокурори вже заздалегідь дозволили ознайомитися з документами, які становлять держтаємницю.

Унаслідок таких порушень четверо експертів, зокрема й директор КНДІСЕ Олександр Рувін, ознайомилися із секретними документами "Особливої важливості", не маючи форми допуску №1 до держтаємниці, про що вказали у своїх експертних висновках, що призвело до розголошення держтаємниці прокурорами.

На жаль, цим порушення режиму секретності у справі не вичерпуються. Прокурори у 20 процесуальних документах, які не мають грифа обмеженого доступу, вказали директиви Генерального штабу ЗСУ №Д-322/1/01 від 27 лютого 2012 року, №Д-322/1/01 від 13 лютого 2013 року, №Д-322/1/02 від 1 липня 2013 року, №Д-322/1/03 від 2 вересня 2013 року, які мають наразі гриф "Таємно", і розкрили їхній зміст, зокрема в повідомленні мені підозр 25 лютого 2019 року і 26 червня 2020 року.

В інтернеті є багато відео, на яких зафіксовано факт оголошення прокурорами цих даних із підозри. Оголошення проводили у присутності преси в судовому засіданні від 25 лютого 2019 року з обрання мені запобіжного заходу.

КПК вимагає, щоб процесуальні рішення не містили відомостей про держтаємницю. Однак закон не писаний для Матіоса, який у своїй постанові від 15 квітня 2019 року про продовження строку слідства в моїй справі до семи місяців указав вищезгадані секретні директиви і розкрив їхній зміст.

Унаслідок цих порушень прокурорів судді Печерського районного суду міста Києва, навіть за відсутності інформації про наявність у наданих прокурорами матеріалів клопотань даних, що містять державну таємницю, задовольнили ці клопотання, і вони вказали у своїх судових рішеннях (примітка: які розміщено у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень) ці секретні директиви та їхній зміст.

Але й це не все. Згідно зі ст. 517 КПК, експертам і фахівцям заборонено робити виписки з матеріалів, які становлять держтаємницю. Тільки підозрюваним, обвинуваченим та їхнім захисникам дозволено робити такі виписки у спеціальні секретні зошити.

Але прокурори тодішньої Генпрокуратури та експерти КНДІСЕ на чолі з Рувіним чхати хотіли на режим секретності й робили ці виписки в заведені спеціально для цього в режимно-секретній частині Головної військової прокуратури зошити, про що вказали у своїх експертних висновках.

Однак і цього експертам видалося замало. Вони без розголосу і без дозволу прокурорів зробили в Генеральній прокуратурі виписки із секретних документів із грифом "Цілком таємно" і "Таємно" і винесли їх за територію прокуратури.

Потім експерти під керівництвом Рувіна на своїх комп'ютерах у приміщеннях КНДІСЕ, не призначених для роботи із секретними документами, у 2017–2019 роках склали п'ять експертних висновків, яким надали... гриф "Для службового користування", і розкрили в них зміст понад 100 секретних документів Міністерства оборони, Генерального штабу, Головного управління розвідки Міністерства оборони, СБУ, РНБО, Адміністрації Президента, Рахункової палати, Кабінету Міністрів, Державної прикордонної служби.

Потім ці висновки експертів неодноразово копіювали прокурори і їх давали для ознайомлення особам без допуску до держтаємниці. Але й це не все. Згідно з інформацією СБУ, із 2011 року КНДІСЕ заборонено здійснювати діяльність, пов'язану з держтаємницею, і, відповідно, проводити експертизи секретних матеріалів, а експертам інституту не можна надавати допуск до держтаємниці. Але Матіосу все це не завадило організувати у 2014–2017 роках незаконне надання цим експертам допуску до держтаємниці і проводити у КНДІСЕ експертизи, пов'язані з держтаємницею.

Тут напрошується тільки два висновки за такої нахабної системності порушення режиму держтаємниці, що створило загрозу для обороноздатності країни та її національної безпеки.

1. Або експерти, слідчі та прокурори діяли в інтересах РФ, збираючи всю розвідувальну інформацію про обороноздатність України, і потім навмисне її розголошуючи, тоді це державна зрада.
2. Або вони все це робили через незнання законодавства про держтаємницю. Тоді це кримінальний злочин – розголошення держтаємниці. Третього не дано.

У зв'язку із цим у мене запитання до Генеральної прокуратури. Може, замість своїх запитань у тестах під час конкурсних доборів прокурорів на кшталт "Навіщо потрібен поліцейський кінь?", ставити запитання на знання прокурорами законодавства про держтаємницю?

Найстрашніше в іншому. 10 червня 2019 року мої адвокати за моєю вказівкою передали у приймальню СБУ заяву про порушення режиму держтаємниці прокурорами в моїй справі, у якій також просили провести перевірку дотримання режиму секретності в Генеральній прокуратурі. Однак СБУ відповіла, що перевірка режиму секретності в межах кримінальної справи, яку веде Генпрокуратура, не належить до їхньої компетенції. Завіса...

У зв'язку із цим я подав 5 червня цього року заяву про кримінальний злочин у СБУ за вищевказаними фактами розголошення держтаємниці. Поки що відповіді не дістав.

Ми всі обурюємося, чому Україну не беруть у НАТО. Невже ви думаєте, що там сидять дурні? Вони ж бачать, який безлад у нас коїться в системі охорони держтаємниці. Якщо ми своїх таємниць зберігати не вміємо, то як нам можуть західноєвропейські партнери довіряти свої таємниці?

Ми ж єдина країна у світі, де в різний час таємно записали розмови чинних президентів – Леоніда Кучми і Петра Порошенка – свої ж громадяни України.

Навіть у Німеччині, яка не живе у стані війни, встановлено урядом офіційний перелік країн (наразі їх приблизно 30), куди заборонено виїжджати громадянам Німеччини, які мають доступ до держтаємниці, оскільки є ризик їх вербування іноземними спецслужбами.

Однією із цих країн, куди заборонено виїжджати німецьким таємниценосіям, є... Україна.

Водночас вище керівництво України, яка вже сім років у стані війни з Росією, не спромоглося офіційно заборонити виїзд громадян України, які мають допуск до держтаємниці, у РФ і дружні з нею країни (зокрема Білорусь, Казахстан) на урядовому рівні. Може, тоді б окремі народні депутати України не змогли періодично їздити в Москву.

Однією із причин браку дієвого режиму охорони держтаємниці в нашій країні є та сама люстрація, яка вибила професіоналів із держслужби, а гідної заміни їм так і не знайшли.

Усе це я вказав у своєму письмовому зверненні до президента України, верховного головнокомандувача ЗСУ. Сподіваюся, буде вжито заходів реагування щодо посилення режиму охорони держтаємниці у країні і контррозвідувального режиму.

Зараз у нас створено численні комісії з добору на конкурсах співробітників в органи влади, у які входять іноземні громадяни або представники від іноземних посольств. Свіжий приклад – конкурс на керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Ця посада передбачає допуск до держтаємниці.

Під час конкурсу іноземні члени комісії вивчають усі персональні справи кандидатів. Тобто персональні закриті дані майбутнього таємниценосія ми спокійно віддаємо на ознайомлення іноземним громадянам. Запитання: куди дивиться СБУ? Чи працює в нас у країні контррозвідувальний режим?

А щодо питання обов'язкової вимоги проходження конкурсних комісій під час оформлення на держслужбу я висловлю власну думку. Військова служба – це теж вид державної служби. Тож, може, дотримуючись духу цих конкурсів, ми й на військову службу в разі війни мобілізовуватимемо громадян тільки після проходження конкурсних комісій за участю іноземних спостерігачів? Не пройшов атестації – не гідний захищати батьківщину. Це ще одне свідчення того абсурду, який коїться в нашій країні.

Найкращим афоризмом, який би узагальнив сказане мною, є фраза експрезидента України Леоніда Кравчука: "Маємо те, що маємо".

У зв'язку з тим, що викладені в цій статті факти про порушення режиму секретності в моїй справі містять пряму загрозу обороноздатності країни і її національній безпеці, прошу вважати її офіційним зверненням до Служби безпеки України про скоєний злочин проти основ національної безпеки нашої держави.