А зонами в нас називали якраз те, про що ви подумали. Слово "вертухай" я знала з дитинства 

Колись я говорила з інженером, науковцем при саркофагу, і він якось гірко мені сказав: "Ви не розумієте. Там усе не так, як в іншому світі. Тому що там – світ навиворіт".

Я тоді написала матеріал про Чорнобиль і Прип'ять, який так і назвала "Світ навиворіт".

Датська була стаття. Ну, тобто до дати, як і всі наші сьогоднішні пости на цю тему.

А ще колись я сильно реготала, коли досвідчені сталкери Зони билися з нами до хрипоти, до бійки (у коментах, звісно), щоб ми не називали наш фронт Зоною. Бо, мовляв, Зона в Україні лише одна.

Потім ці сталкери пішли воювати в 2022-му і, мабуть, вони зрозуміли, що Зона в Україні не одна. Їх принаймні дві. Не рахуючи того, про що ви подумали.

Бо в нас є фронт, де... Як би вам сказати...

Ви не розумієте. Там усе не так, як в іншому світі. Там світ навиворіт.

А колись у 1986-му, коли все сталося і в мене на руках було двоє дітей, одному – два рочки, другій – кілька місяців, я пішла до сільської амбулаторії (там якраз приїздили лікарі з району, були іноді такі десанти) і запитала в медичної громади, чи варто нам турбуватися.

"Усім варто. Вам – ні, – зареготали медики. – Ваші діти ще в утробі отримують більшу кількість радіації, ніж зараз уся Україна".

Ну да, у нас на другий участок каменотеси й водії, не кажучи вже про підривників, виходили на роботу з дозиметрами. А на третьому участку ще й молоко за це діло видавали.

А за кілька років до того на стадіоні базувалася геологічна експедиція, яка досліджувала поклади урану. Мали дати заключення – видобувати чи ні. Вирішили, що ранувато, ще треба років 700 зачекати. Зняли свій табір і поїхали назад. Ми, діти, тоді так засмутилися. Геологи були прикольними.

А зонами в нас називали якраз те, про що ви подумали, – біля села були ті самі зони. І жили в селі й в селах поруч колишні зеки, зараз "хіміки" на поселенні. І жили вони поруч зі своїми колишніми наглядачами, і слово "вертухай" я знала з дитинства.

А саме село теж складалося з колишніх поселенців, але ще тих, давніх, які відсиділи в сибірських і якутських зонах. Бо країна, у якій я жила, була однією великою Зоною...

А тепер, коли я прожила життя, дивуюсь сама й уявляю, як би здивувалася та дівчинка й та молода мама, якби їй сказали, що в майбутньому вона буде жити неподалік від однієї Зони. І досить регулярно бувати в іншій Зоні. І там, і там світ буде навиворіт.

Отой світ, що здавався таким стабільним, коли дівчинка жила в своїй найпершій зоні. Де жодному каменотесу так жодного разу й не показали даних їхніх дозиметрів. Дозиметри були закритими, не мали права люди знати, що вони там отримують і за що видається молоко.

Бо той світ лише здавався стабільним. Бо то була одна з найбільших земних Зон. Де світ навиворіт.

І зараз та сама Зона нав'язує нам свій світ навиворіт. З якого ми колись вирвалися. Але вона знову пре, пре на нас та наша найперша Зона. Кіллзона СРСР.