До громади ставляться, як до неповносправних. Будете гарно поводитися – пустимо воду в басейн 

Доведеться пояснювати, що не так. Вирубка парку на 600 дерев у Києві – це далеко небанальна подія. Ці столітні дуби росли ще до нашого народження і мали всі шанси радувати наших онуків.

Тому виникають питання. Чому теплотраса за проєктом 2023 року почала будуватися тільки у 2026-му? Що було зроблено протягом цих років, щоб планово вирішувати проблеми, а не коли все горить? Чи будуть висновки? Чому прийняли рішення відхилитися від плану та прокладати її через парк? Наскільки це допомагає вирішити проблему? Чи прораховувалися наслідки цього рішення? Чи вивчалися альтернативи? Вони точно не спрацюють?

Якщо альтернатив немає і мусимо жертвувати парком, то які гарантії, що все буде зроблено та запрацює до грудня? Проблема буде вирішена? Чи вистачить потужності самої котельні? Чи можлива її модернізація через близькість до житлових будинків? Чому всі міські та державні органи, які займаються захистом довкілля, не висловлюють свою позицію, а мовчать чи жаліються, що їх не пускають на територію парку? Хто не пускає офіційні екологічні відомства? І це ще далеко не всі питання.

Ніхто не має монополію на істину. Кожен може помилятися. Іноді треба приймати болючі рішення. Тому це цілком нормальні питання. І нормально їх ставити.

А от що ненормально. Коли люди не ставлять цих питань. Бо це значить одне: щось негаразд зі здоровʼям суспільства.

Люди або байдужі, або перелякані. Коли довкола небанальних подій відсутня нормальна комунікація. І ці питання люди мусять ставити вже під час вирубки дерев. Бо якщо підтвердиться, що таки існує краще рішення, дерева вже не повернеш.

Коли замість відповідей, по суті, отримуєш звинувачення, що "ви проти тепла взимку". Усі ми в Києві, хто пережив цю зиму, підтримуємо зміцнення енергосистеми. Я тільки у травні відігрілася. Але це не відміняє відповідей по суті. Не люблю маніпуляцій. Коли люди, які ухвалюють рішення, ставляться до громади, як до неповносправних в інтернаті. Мовляв, вони все одно не зрозуміють, тож навіщо з ними говорити.

І виходить, як в анекдоті про психдиспансер: "Ми вам побудували басейн, а будете гарно поводитися, то пустимо туди воду". Ситуація вкрай погана, і тим гірше, що до всього ще й самозапрограмована.

Джерело: Oleksandra Matviichuk / Facebook