Це як обкласти Путіна останніми словами. Плювок у царя
"Яблоко" готувалося виступити на виборах під гаслами "За мир і свободу! За життя без страху!", а це за обставин, які склалися в Росії, те саме, що обкласти Путіна останніми словами. За який мир? Яку, до біса, свободу?! Без страху – це взагалі плювок у царя...
Пожвавілі мрійники почали вже обговорювати, як роздаватимуть на вулицях яблука, малюватимуть їх усюди або залишатимуть на видному місці, перетворивши цей популярний фрукт на знак протесту проти війни. Частина відомих опозиціонерів із тих, хто виїхав, зокрема Юлія Навальна, закликала підтримати "Яблоко", чия кампанія, відтак, загрожувала перерости у свято народної непокори. А ось цього влада, зрозуміло, дозволити ніяк не могла й не стала. Партію зняли з виборів, давши зрозуміти нетямущим, що ігри закінчилися, далі – лише жесть. І жесть тим більш жорстка, що Кремлю потрібно діяти проти зростання настрою війну якнайшвидше припинити. Явна нездатність влади це зробити підриває лояльність навіть найзапекліших ненависників України. Їх – навіть чи не передусім.
У середовищі антипутінських активістів в еміграції виник черговий розкол щодо питання, чи варто і якийсь спосіб намагатися використати виборчу кампанію на свою користь. "Форум вільної Росії" заявив, що в жодному разі не можна брати участь "у політичній виставі, метою якої є демонстрація того, що росіяни переважно підтримують курс Кремля на продовження війни", а головне завдання тих, хто називає себе російською опозицією, – "підтримка України і сприяння цілковитій поразці режиму в цій війні". Їхні опоненти досі вважають, що методи ненасильницького спротиву всередині Росії також можуть бути ефективними, оскільки очікувати визволення від зовнішніх сил у Росії не доводиться, усе так чи інакше доведеться робити зсередини тим, хто там залишився.
Це той випадок, коли рацію мають і ті, й інші. На п'ятому році війни можна із жалем констатувати, що скількись помітного припливу добровольців із багатомільйонної Росії для участі у збройній боротьбі з путінським режимом на боці сил оборони України не було й уже точно не буде. "Російський добровольчий корпус" так і не переріс у корпус, а Легіон "Свобода Росії" легіоном так і не став. Це, нехай і побічно, але наочно демонструє рівень налаштованості росіян на боротьбу. Там чимало тих, хто Путіна ненавидить, мало тих, хто цією ненавистю горить. А без належного рівня люті й самопожертви неможливо розраховувати на успіх. Звідси стільки надії на Україну та її лють і самопожертву, які скорочують строк путінському правлінню.
Але це не тільки не знімає, а й загострює питання про внутрішній спротив у Росії, зростання якого значно полегшило б Україні її завдання. Опинившись на правильному боці історії, виборовши свободу й далі за неї змагаючись, ми, українці, насилу можемо уявити, як це – бути замурованим у величезну в'язницю на чолі з начальником-параноїком, зі злісною й жорстокою ВОХРою, в оточенні ошуканих і часто до тупості байдужих співвітчизників.
Чи дивно, що в цих нестерпно задушливих обставинах у простому яблуці може примаритися символ омріяного звільнення. До речі, от зараз ніщо не заважає перетворити його на такий символ, поза контекстом "виборів" і всупереч йому. Під час візиту Путіна до Новосибірська якась смілива дівчина намагалася вручити йому пакет яблук. Це було вже після новини про зняття партії з виборів. Зрозуміле бажання мільйонів людей засунути йому весь пакет туди, куди треба, але поки й так непогано. Головне – не зупинятися, щоб пожаліти свою нещасну долю й долю свого народу, який коїть стільки зла й горя собі та іншим.
Джерело: Леонид Швец / Facebook
