Листопад стане часом, коли Росія спробує використати все 

На тлі ескалації з'являються різні прогнози щодо можливих майбутніх сценаріїв у війні Росії проти України. Багато хто намагався знайти натяки на завершення війни в текстах за підсумками саміту ШОС у Бішкеку. На жаль, я не поділяю навіть обережного оптимізму щодо зміни російської політики.

Пресконференція Путіна в Бішкеку 1 вересня продемонструвала його намір іти на ескалацію. Він відкинув ідею заморожування конфлікту вздовж лінії зіткнення, заявивши, що Росії потрібне не "заморожування конфлікту", а "тривалий, абсолютний мир". Небензя в ООН, зі свого боку, знову повторив давні умови Росії для такого "миру", які фактично зводяться до капітуляції України.

Головна причина проста: Путін не може зупинити цю війну, оскільки від неї залежить його режим. Але оскільки значного результату на землі немає, Москва намагається досягти його іншими засобами. На тій самій пресконференції Путін говорив про підготовку масованих ударів по українській енергетиці, продовження кампанії на морі та фактично не виключив розширення географії ударів по військовій інфраструктурі за межі України.

Тож цієї осені Росія зосередиться на українському енергетичному секторі та економіці. Ця кампанія вже розпочалася: удари по Одеській області, енергетичних об'єктах, портах та логістиці свідчать про те, що Москва переходить від окремих атак до системного, безперервного тиску.

Політично Бішкек надав Путіну толерантність. Так, Моді закликав припинити нескінченну війну, Токаєв говорив про її заморожування вздовж лінії фронту, а Китай повторив свої заклики до діалогу, але жодна із цих позицій не була підкріплена реальним тиском на Москву. Росія не була засуджена в підсумковому документі, зберегла всі свої двосторонні контакти та продемонструвала, що вона не ізольована.

Для Кремля це важливіше, ніж самі слова партнерів. Дипломатичний дискомфорт без економічної чи політичної ціни не змінює розрахунків Путіна. Якщо партнери говорять про мир, продовжуючи торгувати, зустрічатися та підтримувати нормальні відносини, це не створює жодних стимулів для припинення агресії.

Повернення Росії до повноцінної участі у фінансовому треку G20 дало Путіну ще сильніший сигнал. Разом Бішкек і G20 знижують сприйняту Москвою ціну продовження війни. Незахідні держави не карають Росію за її поведінку, тоді як західна ізоляція починає розмиватися ще до закінчення війни. Для Путіна це означає, що він може продовжувати тиснути, одночасно повертаючись до великих міжнародних форматів.

У цих межах Китай підставляє Росії плече підтримки. Найточніший спосіб описати роль Китаю полягає в наступному: він абсорбує частину воєнних витрат Росії. Китай купує російські енергоносії, підтримує життєво важливі торговельні та технологічні канали й тим самим послаблює вплив західного тиску. Звісно, Китай використовує ситуацію на власну користь і не дає Москві всього, чого вона хоче: "Сила Сибіру – 2" досі не запрацювала.

Інтерес Китаю полягає не в самій війні, а в її наслідках для глобального балансу. Тривале протистояння між Росією та Заходом відволікає американські й європейські ресурси, посилює залежність Москви від Пекіна та прискорює фрагментацію міжнародного порядку на кілька окремих центрів.

Політика США дає Путіну додаткові стимули для підвищення ставок: якщо адміністрації Трампа потрібен результат до проміжних виборів 3 листопада, в інтересах Кремля – максимально послабити позиції України до цього часу.

Критична внутрішньополітична дата для Кремля – 18–20 вересня. До виборів до Державної думи існує принаймні формальне політичне обмеження на непопулярні рішення; після них це обмеження послаблюється. Саме тому після 20 вересня буде важливо стежити не лише за можливістю указу про мобілізацію, а й за стрімким збільшенням контрактного набору, регіональних виплат, залученням резервістів та іншими способами швидкого нарощування живої сили.

Жовтень видається визначальним місяцем для посилення російського тиску. Розпочинається опалювальний сезон, Україна входить у період максимального навантаження на свою енергосистему, а Росія має час накопичити ракети та дрони й розпочати кампанію напередодні виборів у США.

Найбільш імовірний сценарій – різка інтенсифікація повітряної та енергетичної кампанії. Основними цілями можуть стати електрогенерація, підстанції, газова інфраструктура, транспортні вузли, портовий комплекс Одеси та дунайський маршрут.

На землі тиск, найімовірніше, триватиме без суттєвого прориву. Росії не обов'язково потрібен великий прорив, якщо вона може підтримувати враження, що позиції України повільно погіршуються.

Жовтень також стане важливим місяцем для переговорного тиску. Якщо адміністрація Трампа щиро прагне показати результат до 3 листопада, саме тоді Вашингтон матиме найсильніший стимул шукати бодай часткову угоду. Для Москви це означає протилежне: максимально підвищити ставки до того, як тиск США щодо укладення угоди досягне піку.

Листопад стане часом, коли Росія спробує політично використати все, що їй удасться накопичити у вересні та жовтні. Якщо удари по енергетиці, логістиці та тиск на фронті дадуть відчутний ефект, Москва спробує використати це на переговорах.

Листопад також буде важливим для Вашингтона. Адміністрації Трампа потрібен результат до виборів, тоді як в інтересах Путіна – підійти до цієї дати з максимально сильних позицій. Після цього стимули США можуть швидко змінитися: Вашингтон може або спробувати закріпити будь-яку досягнуту домовленість, або ж інтерес до швидкого результату може згаснути.

Таким чином, на жаль, мій прогноз на жовтень – листопад залишається таким: ситуація загострюватиметься. Справжнє сповільнення з боку Росії цієї осені видається малоймовірним. Щоб це сталося, мав би суттєво змінитися бодай один фундаментальний параметр: ситуація на полі бою для Росії мала б різко погіршитися, економічна нестабільність – значно зрости, спроможності України у сфері ППО та далекобійних ударів – суттєво збільшитися, або ж мав би з'явитися реальний тиск із боку Китаю чи США. Поки що жоден із цих факторів не змінився достатньою мірою.

Отже, головний тренд такий: Путін не рухається до миру; він готується покращити умови майбутнього торгу. Бішкек показав йому відсутність міжнародної ціни, G20 продемонструвала початок розмивання західної ізоляції, Китай надав підтримку, а календар виборів у США дав конкретний горизонт для підвищення ставок.