Модель для безпечного навчання в умовах війни вже існує, і це не просто сховища 

Українська освіта знову опинилася приблизно в тій самій точці, що й на початку пандемії COVID-19. Тоді аудиторії вимушено спорожніли через введення жорсткого карантину, але вихід знайшовся досить швидко – університети перейшли в онлайн.

Сьогодні ситуація в освіті в Україні не менш критична, однак простого запасного варіанту вже немає. Повітряні тривоги дедалі частіше тривають годинами або практично безперервно, наприклад, як вчора, коли тривога тривала фактично з вечора 7 вересня, і продовжувалася, за короткими винятками, практично весь день 8 вересня. Вони можуть забрати значну частину навчального дня, зірвати лабораторну, семінар чи практичне заняття.

При цьому навчання онлайн більше не є універсальним рішенням. Під час тривоги студент удома так само має йти в укриття, як студент в університеті. Якщо після обстрілу зникають світло, мобільний зв'язок або інтернет, Zoom також не врятує навчальний процес.Тому стара дилема "офлайн чи онлайн" фактично втрачає сенс. Сьогодні потрібно вирішити проблему фізичного перебування студента та викладача, щоб навчання могло тривати незалежно від тривалості повітряної тривоги.

На п'ятий рік повномасштабної війни ми повинні змінити саме уявлення про університетське укриття. Досі це здебільшого місце, де люди кілька годин сидять уздовж стін і чекають відбою. Але укриття може й повинне стати повноцінною частиною освітньої інфраструктури. Там потрібні аудиторії з вентиляцією, освітленням і швидким інтернетом для освітнього процесу, а також автономне живлення та санвузли для нормальної життєдіяльності. Для окремих спеціальностей повинні бути створені лабораторії, майстерні й інші спеціалізовані приміщення. А для університетів творчих професій потрібна адаптація підземних приміщень для повноцінного творчого навчання.

Тут недостатньо столів і стільців: потрібні хореографічні класи, приміщення для вокалу, малювання й проєктування, а також простір, який забезпечуватиме не лише фізичну безпеку, а й психологічний комфорт. Фактично, мова вже про підземні університетські освітні простори, а не просто про сховища.

Варто зазначити, що окремі заклади вже рухаються цим шляхом. У Харківському національному університеті радіоелектроніки, наприклад, створили безпечний навчальний простір, де студенти можуть працювати офлайн навіть під час тривоги. Чотири укриття на 800 людей із Wi-Fi, проєкторами, дошками та навчальними місцями з'явилися в Харківському національному економічному університеті. Ще далі пішов Харківський національний університет ім. Каразіна: там облаштували підземний освітньо-науковий простір з аудиторіями й лабораторіями. В Київській школі економіки заняття під час тривог для студентів також продовжуються в аудиторіях прямо в укриттях, обладнаних всіма необхідними сучасними технічними засобами для освітнього процесу.

Отже, модель для безпечного навчання в університеті в умовах повітряної тривоги уже існує. Проблема в тому, що сьогодні її реалізація залежить переважно від можливостей конкретного університету, місцевої влади, донорів або бізнесу. Водночас для шкіл держава вже створила окрему політику. Програма Міністерства освіти і науки України "Школа офлайн" передбачає повернення дітей до безпечного очного навчання та будівництво захисних споруд. В Україні вже працюють близько сотні підземних шкіл, а на шкільні укриття у бюджеті 2026 року передбачено 5 млрд грн.

Це правильна політика, яку варто поширити і на вищу освіту. Адже університет неможливо повністю перенести в Zoom. Інженер має працювати з обладнанням, хімік – у лабораторії, майбутній лікар – відпрацьовувати практичні навички, студент творчої спеціальності – працювати в майстерні, студії чи на сцені.Окрім того, університет – це ще й соціальне середовище, де формуються професійні команди, наукові школи, стартапи, творчі об'єднання та зв'язки, які можуть визначати кар'єру людини на десятиліття.

Сьогодні в нас вже є ціле покоління українських студентів, яке пережило пандемію, дистанційне навчання і повномасштабну війну і не мало повноцінного очного навчання, спілкування та соціалізації. Наслідки виходять за межі суто освітніх втрат: слабші соціальні зв'язки, менше практичних навичок, психологічна втома та менша прив'язаність молодої людини до університету, міста і країни. Тому безпечна університетська інфраструктура – це ще й питання демографії та людського капіталу. Україна вже конкурує за власну молодь з університетами Польщі, Чехії, Німеччини та інших держав Європи. Якщо кожна тривала тривога зупиняє навчання, це стає додатковим аргументом на користь освіти за кордоном. А студент, який у 17 років виїхав до Варшави, Праги чи Берліна, зовсім не обов'язково повернеться після отримання диплома.

Тож принципи, випробувані в межах "Школи офлайн", варто поширити на вищу освіту. Для технічних, природничих, медичних і мистецьких спеціальностей під землею потрібні не тільки аудиторії. Так само необхідні лабораторії, майстерні та інші спеціалізовані простори.

Україна вже навчилася відновлювати енергосистему після масованих ударів, будувати підземні школи, переносити виробництва й розвивати оборонну промисловість під час великої війни. Тепер потрібно так само переосмислити університет – як систему, здатну працювати навіть тоді, коли повітряна тривога триває годинами чи днями.

Російська стратегія не обмежується фізичним руйнуванням українських міст: її мета – зробити нормальне життя настільки складним і виснажливим, щоб дедалі більше людей шукали майбутнього за кордоном. Освіта – одна з ключових ліній цієї боротьби.

Джерело: Інна Костиря / "ГОРДОН"